Правові умови та порядок створення сільськогосподарських кооперативів та їх статути (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Правові умови та порядок створення сільськогосподарських кооперативів та
їх статути

Сільськогосподарський кооператив є юридичною особою, користується
правами та виконує обов’язки, пов’язані з його діяльністю, має
самостійний баланс. Його функціонування потребує дотримання всіх
правових вимог і порядку створення, які передбачено законодавством щодо
юридичних осіб.

Процедурі створення сільськогосподарського кооперативу присвячено
спеціальний розділ II Закону України «Про сільськогосподарську
кооперацію», в якому зазначаються загальні умови створення
сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації,
основний зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття.

Загальними умовами створення сільськогосподарського кооперативу є такі:

1) створення його засновниками на добровільних засадах;

2) засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки
громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні;

3) проведення установчих зборів та прийняття ними рішення про створення
кооперативу;

4) державна реєстрація сільськогосподарського кооперативу.

Обмеження кола засновників лише громадянами України зумовлено тим, що,
відповідно до ЗК, суб’єктами права приватної власності на землі
сільськогосподарського призначення можуть бути тільки громадяни України
та юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами
України. Тільки вони можуть об’єднувати належні їм земельні ділянки під
час створення кооперативу.

Відповідно до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» кількість
членів кооперативу не може бути меншою 3. Якщо вона стане меншою,
діяльність кооперативу припиняється внаслідок його ліквідації.

Процес утворення кооперативу поділяється на 2 основні етапи: 1)
організаційний етап; 2) етап реєстрації кооперативу.

Перший має такі основні стадії:

а) встановлення ініціатором (або ініціативною групою) на добровільній
основі тих, хто бажає створити сільськогосподарський кооператив;

б) вивчення кооперативного та іншого законодавства, яке регулює
діяльність кооперативів, підготовка проектів потрібних для реєстрації
документів (зокрема, статуту);

в) проведення зборів тих, хто бажає створити кооператив (установчих
зборів); на них слід прийняти статут кооперативу.

Кооператив як юридична особа повинен мати своє найменування, яке
затверджується на установчих зборах кооперативу. Право кооперативу на
найменування (фірму) належить до немайнових прав і означає можливість
використовувати найменування на вивісках, рахунках, документах, на
самому товарі. Найменування потрібне ще й тому, що кооператив як
юридична особа виступає в цивільних та інших правовідносинах від свого
імені. Воно є засобом його індивідуалізації як серед інших кооперативів,
так і серед інших організацій. Найменування кооперативу обов’язково
повинне мати додаток — «кооператив» або прикметник «кооперативний».

Другим етапом є державна реєстрація кооперативу, який після цього
вважається створеним.

Громадяни, які є засновниками кооперативу, інколи можуть вчиняти певні
дії від його імені ще до державної реєстрації кооперативу. У такому разі
кооператив ще не є юридичною особою і не може нести самостійної
відповідальності. За дії кооперативу, вчинені особами від його імені до
моменту його державної реєстрації, вони солідарне відповідають своїм
майном.

Кооператив підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому для
державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності (п. 1 ст. 6
Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Що ж до
підприємницької діяльності, то цей порядок встановлено ГК і
конкретизовано у Законі України від 15 травня 2003 р. «Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців».

Державна реєстрація кооперативу має для нього важливі юридичні наслідки:

— по-перше, він отримує статус юридичної особи і стає повноправним
суб’єктом цивільно-правових та інших відносин;

— по-друге, ця реєстрація дає змогу зробити перші кроки в організації
його діяльності: відкрити рахунок в банку, взяти в разі потреби
приміщення чи земельну ділянку в оренду, виробити за дозволом міліції
печатку, штампи тощо.

На сучасному етапі сільськогосподарські кооперативи можуть створюватися
внаслідок реформування сільськогосподарських підприємств, їх формування
можливе на основі виходу з колективних сільськогосподарських підприємств
окремих громадян або працівників цілого виробничого підрозділу з їхніми
майновими та земельними паями. У такому порядку можуть створюватися в
основному виробничі сільськогосподарські кооперативи, а іноді —
споживчі. Можливість створення кооперативів таким шляхом виникла завдяки
здійсненню паювання землі та майна колективних агроформувань та
приватизації державних сільськогосподарських підприємств в ході
проведення аграрної реформи.

Рішення про перетворення колективного сільськогосподарського
підприємства в сільськогосподарський кооператив доцільно приймати після
паювання землі та майна цього підприємства. У такому разі земельні та
майнові паї членів підприємства можуть бути передані кооперативу як
вступний пайовий внесок.

Статути сільськогосподарських кооперативів

З огляду на специфіку кооперативної організації праці та особливостей
сільськогосподарського виробництва, локальні правові акти відіграють
провідну роль у врегулюванні внутрішньокооперативних відносин у
сільськогосподарських кооперативах. Виконуючи роль власника й
господарюючого суб’єкта, кооператив самостійно розробляє правові акти,
що регулюють внутрішньокооперативні відносини.

За допомогою таких актів локальної правотворчості є можливість
враховувати певні специфічні особливості кожного конкретного
сільськогосподарського кооперативу. Це викликано тим, що
сільськогосподарська праця характеризується надзвичайною видовою
різноманітністю, наявністю великої кількості професій та
спеціальностей1.

Відмінність статуту від інших локальних внутрішньокооперативних актів
(правил внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці тощо)
полягає в тому, що він набирає чинності з моменту державної реєстрації
кооперативу, а всі інші акти — з моменту їх прийняття.

Статут є основним правовим документом, який регулює діяльність
сільськогосподарського кооперативу (і не тільки сільськогосподарського).

Статут сільськогосподарського кооперативу є специфічною формою правового
регулювання суспільних відносин, що зумовлено особливостями таких
кооперативів. Ця специфіка виявляється в тому, що, по-перше, статут є
внутрішньокооперативним нормативним актом, тобто сфера його правового
впливу поширюється, в основному, на внутрішні відносини у кооперативі
(внутрішньокооперативні відносини).

Внутрішньокооперативні відносини виникають і вдосконалюються у зв’язку
зі здійсненням кооперативом своєї виробничо-господарської та іншої
діяльності. Внутрішньокооперативні відносини мають місце тільки між
членами цього кооперативу. Зрозуміло, що ті відносини, в які вступають
ті самі особи як громадяни, здійснюючи свої конституційні права і
обов’язки, не підпадають під дію статуту кооперативу. Що ж до зовнішніх
відносин, то статут встановлює лише можливість вступу кооперативу в такі
відносини, визначає їх основні принципи (право вступати в договірні
відносини, бути суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності тощо).

Статут приймається засновниками на установчих зборах. Зміни й доповнення
до нього вносять загальні збори членів кооперативу як його найвищий
орган управління. Факт його ухвалення є вираженням волі осіб, які
бажають створити кооператив, і фіксується в протоколі зборів.

Статут сільськогосподарського кооперативу є не стільки право-утворюючим,
скільки праворегулюючим актом. Саме в цьому виявляється така його
специфічна ознака, як універсальність — регулювання ним не якогось
певного виду відносин, а всього спектру внутрішньокооперативних
відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-господарських,
встановлення основних принципів зовнішніх відносин. У цьому полягає
також істотна відмінність статуту від інших нормативних актів, як
державних, так і кооперативних.

Будучи основним правовим документом, який регулює діяльність
кооперативу, статут водночас не має на меті врегулювання

всіх відносин, які є предметом його правової регламентації. Для цього
можуть прийматися й інші внутрішньокооперативні акти, наприклад, Правила
внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці тощо. Статут у цьому
разі повинен служити правовою базою для прийняття зазначених локальних
актів. Положення прийнятих внутрішньокооперативних актів повинні
відповідати статуту і не суперечити йому. Таке явище можна назвати
принципом «статутної правотворчості» кооперативу.

Усі зазначені специфічні ознаки статуту сільськогосподарського
кооперативу характеризують його як основний нормативно-правовий акт,
який регламентує діяльність кооперативу. Беручи це до уваги, можна
зробити висновок, що статути конкретних кооперативів (зокрема й
сільськогосподарських) є одним з основних джерел кооперативного та
аграрного законодавства.

Основні вимоги щодо статутів сільськогосподарських кооперативів
встановлює ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», в
якій вказано, що статут кооперативу є основним правовим документом, що
регулює його діяльність, визначено перелік основних положень, які
повинні мати місце в статуті, регламентовано (в досить загальних рисах)
порядок прийняття статуту та внесення до нього змін і доповнень.

Згідно зі ст. 7 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» у статуті
визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет
і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього;
розміри та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників
кооперативу; права і обов’язки членів кооперативу; органи управління,
порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших
фондів; форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу;
розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними
виплатами й виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації
кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов’язані з
особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству
України.

Норма закону, яка має перелік вищеназваних положень, обов’язкових для
статуту кожного сільськогосподарського кооперативу, є імперативною за
своїм характером, і її вимоги повинні виконуватися. Інші положення, які
не суперечать чинному законодавству, можуть включатися до статуту на
розсуд засновників.

До таких положень належать основні засади земельних відносин, принципи
господарської діяльності, регулювання праці та її оплати, основи
зовнішньоекономічної діяльності кооперативу тощо.

У процесі діяльності кооперативу до статуту можуть бути внесені зміни й
доповнення, зумовлені як змінами в діяльності самого кооперативу
(наприклад, включення додаткових видів діяльності, введення правління та
ін.), так і змінами чинного законодавства, які впливають на діяльність
кооперативу.

Зміни й доповнення до статуту вносять у порядку, встановленому для його
прийняття, тобто більшістю голосів членів кооперативу, присутніх на
загальних зборах.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *