Правові основи функціонування трубопровідного транспорту (курсова)

Курсова робота

з дисципліни „Транспортне право”

на тему:

Правові основи функціонування трубопровідного транспорту

Зміст

Вступ

Трубопровідний транспорт: поняття , структура системи та види.

основні принципи державної політики у сфері трубопровідного транспорту;

Суб’єкти управління та контроль у сфері трубопровідного транспорту.

Відповідальність за порушення законодавства про трубопровідний
транспорт.

відшкодування шкоди та витрат;

Висновок

Використана література

Вступ

Об’єктивні умови трансформаційних процесів у розвитку України зумовлюють
її націленість на динамічне входження у світову економічну систему і
насамперед — в економічну інтеграцію з провідними західноєвропейськими
державами. Цей процес, безумовно, приведе до зростання товарообмінних
операцій між співпрацюючими сторонами. З іншого боку, геостратегічне
розміщення України дає змогу їй бути вигідним мостом для транзитних
перевезень різноманітних товарів, паливних матеріалів і пасажирів між
державами Європи, Азії і Близького Сходу. Однією з визначальних систем,
які забезпечують вантажні та пасажирські перевезення територією України,
є транспортна система, до якої в ринкових умовах ставляться високі
вимоги щодо якості, регулярності і надійності транспортних зв’язків,
збереження вантажів і безпеки перевезень пасажирів, швидкості і вартості
доставки. Відповідно до цього стан транспортних комунікацій України має
відповідати потребам європейської інтеграції.

На сьогоднішній день не існує жодної ділянки суспільного життя, яка б
так чи інакше не була пов’язана з процесом транспортування. До цього
процесу прямо чи опосередковано залучаються відповідні засоби, методи,
форми, принципи та правила поведінки, які породжують транспортні
суспільні відносини. Для того щоб набути визначеного змісту, ці
відносини потрібно врегулювати. Одним з основних напрямів врегулювання
транспортних суспільних відносин є вплив на них норм права.

Значення і роль транспорту закріплено ст. 1 Закону України „Про
транспорт” від 10 листопада 1994 р., в якій визначається, що транспорт є
однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана
задовольнити потреби населення та суспільного виробництва в
перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь
суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з
промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним
комплексом; зв’язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням
населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. У
кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умови
виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, особовий склад
працівників та ін.

Для задоволення потреб у перевезенні пасажирів і вантажів необхідні
транспортні засоби й комплекси, які мають бути побудовані й повинні
перебувати у відповідному технічному стані, своєчасне впровадження
заходів технічного переозброєння і передових методів з вдосконалення
всіх ланок транспортної системи. В Україні транспортний комплекс має
свою організаційну структуру. Відповідно до Законом України „Про
транспорт” від 10 листопада 1994 р. (розділ II, ст. 21) у нашій країні
сформована Єдина транспортна система, яка охоплює:

транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий,
автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у
тому числі метрополітен);

промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт;

шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам
суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену
інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому
числі для складування і технологічної підготовки вантажів до
транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки України.

Трубопровідний транспорт є найбільш економічним і ефективним засобом
транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу та
хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні
нафтової, нафтопереробної і газової промисловості.

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних
нафтопроводів загальною протяжністю біля 33 тис. км. Нафтопровідна
мережа представлена транс-європейським нафтопроводом «Дружба»,
протяжність якого в межах України — 680 км. По ньому нафта з Росії через
територію України поставляється в країни Центральної Європи (Словаччини
і Угорщини). Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і міждержавне
значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна
частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи Самара —
Лисичанськ — Кременчук — Херсон і Мічурінськ — Кременчук. Через ці
нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на
нафтопереробні заводи: це Гнідинці — Розбишівське — Кременчук довжиною
395 км; Кременчук — Херсон (428 км), Долина — Дрогобич (58 км), Битків —
Надвірна (15 км), Качанівка — Охтирка.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично
єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Загальна
протяжність газопроводів України сягає 33 тис. км. Основу становлять
магістральні газопроводи, збудовані в 50-х і 60-х роках для експорту
газу з України: Дашава — Київ — Москва, Шебелинка — Брянськ, Шебелинка —
Острогожськ — Москва, Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших
газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та
Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи:
Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ —
Івано-Франківськ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ —
Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Київ — Красилів — західні
райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину,
Чехію. Через територію України прокладено магістральні газопроводи з
Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольятті —
Горлівка — Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш. Завершується
спорудження газопроводів Торжок — Долина, Тула — Шостка — Київ, Джанкой
— Феодосія — Керч, Глібовське — Сімферополь — Севастополь.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про трубопровідний транспорт” від 15
травня 1996 р. відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються
Законом України «Про транспорт», Законом України «Про підприємства в
Україні», цим Законом, Законом України „Про функціонування єдиної
транспортної системи України в особливий період” від 20 жовтня 1998 р.
та іншими законодавчими актами України. Метою законодавства про
трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення
та функціонування (проектування, будівництво, експлуатація, капітальний
ремонт, реконструкція тощо) трубопровідного транспорту, встановлення
гарантій безпеки життя та здоров’я населення, забезпечення охорони
навколишнього природного середовища і національного багатства України
від можливого негативного впливу під час експлуатації об’єктів цього
виду транспорту. 1

———

1 частина 3 статті 3 Закону України „Про трубопровідний транспорт”
від 15 травня 1996 р., із змінами і доповненнями, внесеними Законом
України від 11 грудня 2003 року N 1377-IV

Трубопровідний транспорт: поняття , види та структура системи.

Трубопровідний транспорт почав набувати значення лише у другій половині
XX сторіччя. На сучасному етапі в Україні існує система трубопровідного
транспорту, яка згідно із ст. 2 Закону України «Про трубопровідний
транспорт» складається з магістрального та промислового трубопровідного
транспорту.

Магістральний трубопровід — це технологічний комплекс, що функціонує як
єдина система, до якої входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і
спорудами, зв’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька
трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні
поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи,
спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо
магістральних трубопроводів.

Промислові трубопроводи — решта немагістральних трубопроводів в межах
виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і
продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні,
каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання,
меліоративні системи тощо.

Основою економічних і соціальних відносин підприємств трубопровідного
транспорту, що виникають у процесі їхньої діяльності, є принцип взаємної
вигоди.

Основними принципами державної політики у сфері трубопровідного
транспорту, враховуючи його пріоритетність в економіці України, є:

забезпечення надійного та безпечною функціонування

трубопровідною транспорту,

забезпечення виконання першочергових завдань, спрямованих на підтримку
обороноздатності держави;

координація науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських,
експертних та інших інженерних робіт і

послуг у цій галузі;

сприяння реконструкції і модернізації діючих об’ємів,

оснащення їх сучасним ефективним обладнанням, автоматизованими системами
обліку і контролю тощо;

5) зменшення енергетичної залежності України від держав-експортерів
традиційних енергоносіїв (нафти, газу та продуктів їх переробки);

додержання екологічної безпеки трубопровідного

транспорту;

захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств
і організацій трубопровідною транспорту;

забезпечення якісних і безпечних послуг у транспортуванні енергоносіїв
та хімічних продуктів через територію України;

сприяння раціональному транспортуванню вуглеводнів,

хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин;

сприяння міжнародному співробітництву у сфері трубопровідного
транспорту.2

_______

2 стаття 6 Закону України „Про трубопровідний транспорт” від 15
травня 1996 р.

Суб’єкти управління та контроль у сфері трубопровідного транспорту

Визначаючи правовий статус підприємств трубопровідного транспорту, слід
зазначити, що він базується на системі певних прав та обов’язків.

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють
центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі
органи та органи місцевою самоврядування в межах їх компетенції
відповідно до чинного законодавства України.

На введений особливий період безпосереднє керівництво підприємствами
трубопровідного транспорту і контроль за їх діяльністю забезпечують
органи Міністерства оборони України.

Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та
органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень:

а) погоджують розміщення споруд та інших об’єктів трубопровідного
транспорту на землях, наданих у користування

підприємствам трубопровідного транспорту згідно з Земель

ним кодексом України;

б) вживають заходів щодо безпеки експлуатації підприємствами, установами
та організаціями об’єктів трубопровідного транспорту;

в) беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту

персоналу і населення, спільних заходів щодо виконання робіт в умовах
надзвичайного стану;

г) забезпечують оповіщення та інформування населення про заходи захисту
і правила поведінки в умовах надзвичайною стану, а також під час
експлуатації об’єктів трубопровідною транспорту із залученням до цієї
роботи спеціалістів підприємств трубопровідного транспорту;

д) приймають від підприємств, установ та організацій трубопровідного
транспорту матеріали виконавчої зйомки і віддають їх іншим
підприємствам, установам та організаціям в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.

Роботи, пов’язані з ліквідацією і попередженням аварійних ситуацій на
діючих трубопроводах, виконуються негайно з повідомленням про це
відповідних органів державної виконавчої влади, представницьких органів
та органів місцевого самоврядування, територіальних штабів Цивільної
оборони України.

Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та
органи місцевого самоврядування, власники землі і землекористувачі, що
сприяють відведенню земель під об’єкти трубопровідного транспорту,
рішення про будівництво яких було прийнято у встановленому чинним
законодавством України порядку, мають пріоритетне право на забезпечення
продуктами транспортування.

Взаємовідносини суб’єктів, яким передано в управління об’єкти
трубопровідного транспорту, лінії електропередач, зв’язку, залізниці,
автомобільні дороги та інші комунікації, що проходять в одному
технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів,
якими передбачаються права і обов’язки сторін на проведення спільних
заходів, спрямованих на підвищення надійності експлуатації споруд та
об’єктів трубопровідного транспорту.

Підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які
підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному
коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації, а також мати
погоджений з Міністерством оборони України та Штабом Цивільної оборони
України план взаємодії і взаємодопомоги під час виконання робіт в
особливий період.

Контроль у сфері трубопровідного транспорту спрямовується на
забезпечення додержання вимог законодавства про трубопровідний транспорт
органами державної виконавчої влади, представницькими органами й
органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами й
організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності і
громадянами. Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту
здійснюється відповідними міністерствами та відомствами, органами
державного нагляду і контролю та іншими спеціально уповноваженими на те
державними органами, а також представницькими органами і органами
місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Суб’єктами правового регулювання відносин у галузі трубопровідного
транспорту є юридичні і фізичні особи, діяльність яких безпосередньо
стосується:

оборони держави;

науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських, експертних та
інших інженерних робіт і послуг у цій галузі;

будівельних, будівельно-монтажних, спеціалізованих монтажних, ремонтних,
налагоджувальних, пускових та інших робіт і послуг у цій галузі;

експлуатації трубопроводів;

виробництва і поставок будівельних та конструкційних матеріалів,
обладнання, машин, механізмів, контрольно-вимірювальних приладів та
іншого обладнання для підприємств, їх об’єднань і організацій,
діяльність яких пов’язана з проектуванням, будівництвом, комплектацією
та експлуатацією об’єктів трубопровідного транспорту;

забезпечення захисту персоналу і населення, а також навколишнього
природного середовища під час будівництва, експлуатації, капітального
ремонту та реконструкції об’єктів трубопровідного транспорту;

забезпечення безпеки на трубопровідному транспорті;

зовнішньоекономічних відносин у сфері трубопровідного транспорту;

державного нагляду і контролю за будівництвом і експлуатацією об’єктів
трубопровідного транспорту.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту мають
право:

контролювати виконання робіт, визначених Правилами охорони магістральних
трубопроводів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

порушувати питання про притягнення проектних організацій до
відповідальності за помилкові проектні рішення в порядку, встановленому
законодавством України;

на пріоритетне забезпечення на їх вимогу матеріально-технічними
ресурсами в необхідних обсягах, асортименті та належної номенклатури
через систему державного замовлення;

на енергозабезпечення об’єктів трубопровідного транспорту за першою
категорією надійності;

вимагати від будівельних підприємств проведення передпускової
діагностики, дефектоскопії внутрішньої порожнини трубопроводу та
виконавчої зйомки;

формувати спеціальні підрозділи з бронюванням персоналу служби
експлуатації та ремонту трубопроводів для підвищення їх надійності та
технічного прикриття в особливий період.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту
зобов’язані забезпечувати:

постачання споживачам вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших
продуктів і речовин відповідно до умов договорів;

дотримання діючих норм та правил безпеки та технічної експлуатації
трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього
природного середовища;

приймання в експлуатацію об’єктів, побудованих без порушень будівельних
норм і правил;

діагностичний контроль за станом трубопроводів діючими засобами згідно з
правилами технічної експлуатації та нормативними актами з діагностики;

технічне перезасвідчення об’єктів трубопровідного транспорту після
досягнення ними амортизаційного строку служби у разі передчасного
старіння, спрацьованості і часткової втрати надійності та безпеки;

консервацію трубопроводів, що з тих чи інших причин не функціонують
більше одного року, із забезпеченням постійного технічного нагляду за
станом трубопроводів з метою підтримки їх експлуатаційної придатності;

передачу матеріалів виконавчої зйомки, оформлених у встановленому
порядку будівельно-монтажними організаціями і замовником, місцевим
органам державної виконавчої влади і органам місцевого самоврядування
для нанесення їх на районні карти землекористування, які у встановленому
порядку надають відомості про місцезнаходження трубопроводів
заінтересованим підприємствам, установам та організаціям;

створення спеціалізованих формувань для проведення ремонтно-відбудовчих
робіт на випадок аварії чи катастрофи на трубопроводах;

вжиття негайних заходів щодо ліквідації наслідків стихійного лиха,
аварій, які призвели до порушення роботи підприємств трубопровідного
транспорту, і повідомлення про це відповідних органів державного нагляду
та контролю, територіальних штабів Цивільної оборони України,
Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки України, а також місцевих органів державної виконавчої влади,
представницьких органів та органів місцевого самоврядування;

відшкодування власникам землі і землекористувачам заподіяної шкоди під
час ліквідації аварій і проведення ремонту;

складання з місцевими органами державної виконавчої влади,
представницькими органами та органами місцевого самоврядування спільних
планів заходів, пов’язаних із виконанням робіт в умовах надзвичайного
стану;

охорону об’єктів трубопровідного транспорту.

Відповідальність за порушення законодавства про трубопровідний транспорт

Порушення законодавства України про трубопровідний транспорт тягне за
собою встановлену законодавством України дисциплінарну, адміністративну,
цивільну та кримінальну відповідальність3.

Відповідальність за порушення законодавства про трубопровідний транспорт
несуть особи, винні у :

недотриманні вимог Правил охорони магістральних трубопроводів;

пошкодженні або руйнування магістральних нафто-, газо- та
нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов’язаних
з ними об’єктів, споруд, засобів автоматики, зв’язку, сигналізації, якщо
це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів або
спричинило небезпеку для здоров’я чи життя людей;4

допущенні браку в процесі випуску неякісних будівельних та
конструкційних матеріалів, комплектуючого обладнання об’єктів
трубопровідного транспорту;

чиненні перешкод щодо виконання робіт (заходів), пов’язаних з
попередженням та ліквідацією наслідків стихійного лиха, аварій та
катастроф органами державної виконавчої влади, підприємствами,
установами та організаціями, а також окремими громадянами;

______

3 Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р №
887-ХІ1., зі змінами та доповненнями.

4 Частина 1 стаття 292 Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001р..

недотриманні правил безпеки підприємствами трубопровідного транспорту, в
тому числі екологічної безпеки;

невиконанні розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний
контроль і нагляд;

невиконанні погоджених планів взаємодії під час здійснення робіт в
умовах надзвичайного стану.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші
порушення законодавства про трубопровідний транспорт.

Підприємства, установи та організації, які виготовляють і поставляють
для об’єктів трубопровідного транспорту обладнання, труби та інше
устаткування, несуть відповідальність за його якість і технічний рівень
відповідно до діючих стандартів, а також за всі приховані дефекти,
виявлені в процесі експлуатації об’єкта, і відшкодовують у зв’язку з цим
підприємствам трубопровідного транспорту заподіяну шкоду згідно з чинним
законодавством України. Будівельно-монтажна організація протягом першого
року експлуатації об’єкта трубопровідного транспорту має за свій рахунок
усунути виявлені в процесі експлуатації дефекти будівельно-монтажного
характеру.

Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та
органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації,
а також громадяни зобов’язані відшкодувати завдану підприємствам
трубопровідного транспорту шкоду в порядку та розмірах, визначених
чинним законодавством України.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту згідно
з чинним законодавством України відшкодовують витрати підприємствам,
установам і організаціям, які брали участь у ліквідації наслідків
аварій, що виникли в умовах надзвичайного стану на об’єктах
трубопровідного транспорту, а також шкоду, завдану власникам землі і
землекористувачам. Шкода, заподіяна здоров’ю, а також майну громадян
внаслідок аварій на вказаних об’єктах, підлягає відшкодуванню в повному
обсязі за рахунок підприємств, установ та організацій трубопровідного
транспорту.

Висновок

Необхідно зазначити, що в Україні є всі необхідні стартові умови для
формування сучасної системи транспортних комунікацій, які б відповідали
європейським стандартам. До них перш за все відносяться:

необхідність докорінного технічного переоснащення галузі та суттєвих
організаційних змін в усіх видах транспорту;

достатня ресурсна база та рівень розвитку техніки та технології;

наявність кваліфікованого трудового потенціалу та передових
науково-технічних розробок;

вигідні природні, кліматичні та географічні характеристики території;
наявність конкурентноздатних науково-технічних проектів, що пройшли
відповідну експертизу та готові до реалізації;

зацікавленість зарубіжних інвесторів щодо розміщення капіталів в
Україні;

стійка тенденція до визнання України світовим співтовариством як
європейської держави, з якою бажано мати стабільні ділові відносини на
широкій та довгостроковій основі та яка в перспективі буде здійснювати
серйозний вплив на ключові проблеми європейської політики;

наявність затвердженої концепції створення та функціонування в Україні
національної мережі міжнародних транспортних коридорів.

Відчутний вплив на формування довгострокової стратегії розвитку
транспортних комунікацій Україні повинно здійснювати вигідне
геостратегічне розміщення її території, через яку традиційно пролягають
давні торгові шляхи між Сходом та Заходом, Півднем та Північчю.
Наявність на території України транспортних коридорів накладає свій
відбиток на функціонування всієї мережі транспортних комунікацій
держави. А саме, воно зобов’язує її працювати в синхронному режимі, з
більшою відповідальністю відносно графіків роботи та доставки вантажів,
буде поступово змушувати всю транспортну систему працювати в режимі та
на рівні функціонування міжнародних транспортних коридорів, тобто на
європейському рівні . Це означає, що рівень техніки, технології,
організації, нормативно-правового забезпечення повинен відповідати
європейському .

Комплексно поставити проблеми, пов’язані з розвитком транспортної
системи, визначити задачі та шляхи їх вирішення, надати їм належне
забезпечення (фінансове, матеріально-технічне, ресурсне, організаційне,
правове тощо), організувати та здійснити процес виконання задач та
заходів можна лише за умови розробки та реалізації Державної програми
розвитку транспортної системи України. Закономірно, що при формуванні
такої програми важливо враховувати та пріоритети супутніх програм,
перш за все, соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які вже
затверджені або знаходяться на розгляді в Кабінеті Міністрів України.

Використана література

Закон України „Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р., із
змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 11 грудня 2003
року №1377-IV.

Закон України „Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. №
887-ХІ1., зі змінами та доповненнями.

Закон України „Про транспорт” від 10 листопада 1994 р..

Закон України „Про функціонування єдиної транспортної системи України в
особливий період” від 20 жовтня 1998 р..

Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. – К.: А.С.К., 2001.

Кодекс України про Адміністративні правопорушення станом на 1 серпня
2001р. – К.: Атіка, 2001.

Транспортне право: Підручник / Під. ред. Гіжевський В.К., Демський Е.Ф.
– К.: Юрінком Інтер, 2002.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *