.

Правове врегулювання еутаназії за законодавством Австралії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
201 2073
Скачать документ

Реферат на тему:

Правове врегулювання еутаназії за законодавством Австралії

У період побудови в Україні демократичної, правової та соціальної
держави основним є захист життя та здоров’я людини, особливо коли
посягання на них відбувається злочинним шляхом. Відтак не може не
дивувати надзвичайно пасивне ставлення вітчизняного законодавця до
однієї з найбільш дебатованих проблем цього роду, а саме до еутаназії.
Досі не прийнято жодного нормативного припису, який би встановлював
заборону чи надавав дозвіл на таке діяння. Єдиним, до того ж фактично
декларативним, приписом є норма, яка міститься у Основах законодавства
України про охорону здоров’я. Згідно з ч.3 ст.52, медичним працівникам
забороняється здійснення еутаназії – умисного прискорення смерті або
умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Як же закріплюється кримінальна відповідальність за вчинення еутаназії?
Український законодавець за такої ситуації допускає використання ч.1 або
відповідного пункту ч.2 ст.115 КК України [з цього приводу більш
детально див., 10, с.81 – 82], що не до кінця охоплює та захищає
врегульовані положення.

Отже, впровадження належного законодавчого врегулювання є надзвичайно
важливим та актуальним. І чи не найкращим прикладом цього може бути
Австралія, а, точніше, її правова база з цього питання.

У наш час існує надзвичайно велика кількість досліджень питань
еутаназії, однак вони або мають загальний характер (наприклад, Астахова
В. Эвтаназия: за и против // Здравоохранение. – 2001. – №1; Gunning K.F.
Euthanasia // Lancet. – 1991. – # 338. P. 1010 – 1011), або стосуються
окремих елементів чи ознак цього явища (Олейник О. Этические и правовые
аспекты эвтаназии // Юридическая практика. – 28 ноября 2001 г. – №48
(206); Те Е. Некоторые правовые, морально-этические и другие аспекты
эвтаназии в России // Право и Жизнь. – 2000. – №31; Emanuel E.J.
Euthanasia: historical, ethical and empirical perspectives. // Archives
of Internal Medicine. – # 154). Правових же досліджень законодавства
Австралії у нашій державі, та й у державах пострадянського простору
фактично немає.

Відтак в основу дослідження покладено праці таких відомих австралійських
дослідників, як М. Отловскі (Otlowski M. Active Voluntary Euthanasia: A
Timely Appraisal. Hobart: University of Tasmania Law School, 1992;
Otlowski M. Mercy Killing Cases in the Australian Criminal Justice
System // Criminal Law Journal. – 1993. – #9), Р. Скотта (Scott R. When
is Medical Treatment for Abortion, Pain Relief or Euthanasia Actionable?
// Queensland Law Society Journal. – 1995), П. Глера (Glare P.A.,
Tobin B., Ryan C.J., Kaye M. Euthanasia in Australia. // New England
Journal of Medicine. – # 334).

Основним завданням дослідження є вивчення найхарактернішим положень
нормативно-правових актів різноманітних штатів та територій Австралії,
які безпосередньо чи опосередковано стосуються питань еутаназії.

Уперше поняття еутаназія було введено в науковий обіг англійським
філософом Ф. Беконом (1561 – 1626).

Еутаназія – “хороша, спокійна і легка смерть, без мук і страждань”.
Іноді таку смерть називають “солодкою”.

Нині науковці розрізняють пасивну та активну еутаназію.

Пасивна еутаназія (чи як її ще називають “метод відкладеного шприца”)
виявляється у тому, що припиняється надання спрямованої на продовження
життя медичної допомоги, що прискорює настання природної смерті.

Під активною еутаназією (“метод наповненого шприца”) розуміється
введення помираючому якихось медичних чи інших препаратів, а також інші
дії, що тягнуть за собою швидке і безболісне настання смерті [11, с.11]

Найбільш традиційними проявами еутаназії, відповідно до законодавства
Австралії, є:

пацієнт страждає від нестерпного болю і просить лікаря звільнити його
від цих страждань. Лікар у відповідь на це прохання приписує йому більшу
дозу знеболювальних ліків, що прискорює смерть;

пацієнт бажає померти і просить лікаря допомогти йому у цьому. Лікар
надає певну допомогу (наприклад, призначає відповідні ліки, надає поради
та ін.), однак дії, що стали безпосередньою причиною смерті вчиняються
швидше особисто пацієнтом, ніж лікарем;

пацієнт бажає померти і просить лікаря допомогти йому, а лікар вчиняє
дії, які призводять до смерті.

Розглянемо окремо, як кожен із видів еутаназії відбився у законодавстві
Австралії.

У 1991 р. комісія з реформи права у Західній Австралії виявила
зацікавленість невизначеною позицією права щодо призначення
знеболювального, яке пришвидшує смерть пацієнта. Вона ж порадила
прийняти нормативно-правовий акт, який би захистив лікарів від
кримінальної відповідальності, що настає “за призначення ліків чи іншого
лікування, метою якого є контролювати біль, навіть якщо ліки чи інше
лікування можуть мати побічним ефектом скорочення життя пацієнта, та
якщо дана згода пацієнта і таке призначення ліків є обґрунтованим за
існуючих обставин.” [6, с.25] Однак, жодного нормативно-правового акта
такого типу не було прийнято.

Стаття 17 (1) Акта про згоду на медичне лікування і пом’якшувальний
догляд 1995 р. (Південна Австралія) застосовується до ситуації, коли
лікар чи інший професійний працівник у сфері охорони здоров’я, що діє
під наглядом лікаря, призначає медичне лікування “з наміром припинити
біль чи страждання”, навіть якщо “побічним ефектом лікування буде
пришвидшення смерті пацієнта. Ця стаття передбачає, що лікар чи інший
професійний працівник у сфері охорони здоров’я не буде нести кримінальну
чи цивільну відповідальність за умови, що в цій ситуації він буде діяти:

за згодою пацієнта чи його представника,

добросовісно та без ознак недбалості,

відповідно до загальних професійних стандартів пом’якшувального догляду.

Акт про медичне лікування 1998 р. (штат Вікторія) передбачає, що його
юридична сила не впливає на будь яке право, повноваження чи обов’язок,
який має лікар чи інша особа щодо пом’якшувального догляду.

Акт про природну смерть 1988 року (Північна територія) передбачає, що
його дія не впливає на правові наслідки (якщо вони є), які настають у
результаті вчинення терапевтичних заходів (що не є екстраординарними
щодо пацієнта, який є безнадійно хворим), незважаючи на те, чи пацієнт
давав на це вказівку відповідно до цього акта”.

Акт про медичне лікування 1994 р. (Столична територія Австралії)
передбачає, що його дія не “впливає на будь-яке право, повноваження чи
обов’язок, який медичний працівник чи інша особа має стосовно
пом’якшувального догляду”. Цей Акт містить положення щодо можливості
застосування обґрунтованих медичних процедур для пом’якшення болю,
зменшення страждання, дискомфорту у визначені пом’якшувального догляду.
У ньому ж зазначається, що не зважаючи на положення будь-якого закону
території пацієнтові надається право на отримання максимально можливого
полегшення болю чи страждання, що є обґрунтованим за даних обставин.

В червні 1995 р. парламент Квінсленду прийняв новий Кримінальний Кодекс.
Стаття 82 звільняє від кримінальної відповідальності за проведення
медичного лікування (що визначено як таке, що включає й “полегшення
болю”), коли такі дії вчиняються добросовісно і з відповідним
піклуванням і вмінням на користь пацієнта і є обґрунтованими, зважаючи
на стан пацієнта і всі інші обставини. Більш широке тлумачення цієї
статті наштовхує на думку про те, що вона допускає дозволяти
застосування за певних обставин знеболювальних ліків, що скорочують
життя пацієнта. Нова 82 стаття, видається, дозволяє застосування
скорочуючих життя знеболювальних ліків лікарем чи будь якою іншою
особою, навіть тоді, коли умисел явно спрямований на припинення життя
пацієнта. [9, с.449]. Також, як видається, ця стаття дозволяє здійснення
іншого медичного лікування (що не пов’язане з полегшенням болю) з
наміром припинити життя пацієнта.

Іншу наступну ситуацію часто називається “асистоване лікарем
самогубство”.

Хоча кримінальний закон Австралії більше не містить кримінальної
караності за доведення до самогубства чи допомогу у його вчиненні,
асистоване самогубство визнається злочином на території всієї Австралії.

В Новому Південному Уельсі, Столичній території Австралії, Вікторії та
Південній Австралії вважаються злочином підбурювати, радити, допомагати
чи іншим способом сприяти іншій особі у вчиненні самогубства або у
спробі вчинити самогубство [7, с.10-12]. В Квінсленді, Західній
Австралії і Північній території злочином вважається допомагати чи радити
іншій особі вбити себе чи допомагати особі у вчиненні самогубства. В
Тасманії злочином вважається підбурювати інших осіб до вчинення
самогубства.

У той же час в Австралії фактично немає прикладів переслідування лікарів
за те, що вони допомагали у вчиненні самогубства їх пацієнтами. Якщо ж
такі справи виникатимуть, то, очевидно суд виявить таку ж поблажливість,
яку він вже показав в інших справах про асистоване самогубство, якщо
лікар вчиняє такі дії з мотивів милосердя.

І врешті, третю ситуацію інколи називають “допомога лікаря у заподіянні
смерті”, а частіше – активна добровільна еутаназія.

Лікар, який виконує прохання пацієнта у такий спосіб підлягає
кримінальній відповідальності за вбивство. На всіх територіях Австралії
вбивство вважається вчиненим, якщо особа помирає в результаті вчинення
дій спрямованих на заподіяння смерті.

Довічне ув’язнення залишається обов’язковим покаранням у випадку
визнання особи винною у вчинені вбивства у Північній території,
Квінсленді, Південній Австралії, Тасманії і Західній Австралії.

На розсуд суду вирішується питання про призначення покарання з верхньою
межею у вигляді довічного ув’язнення в Новому Південному Уельсі,
Австралійській столичній території і Вікторії.

Єдина територія в Австралії, де було, хоч і не надовго, узаконено
активну добровільну еутаназію – це Північна територія.

Ця ситуація виникла внаслідок введення в дію Акта про права безнадійно
хворого 1995 р. Цей законодавчий акт встановлює законний режим,
відповідно до якого асистоване лікарем самогубство і активна добровільна
еутаназія можуть здійснюватися без порушення кримінального чи будь якого
іншого закону. Він дозволяє лікарю виконувати вимогу безнадійно хворого,
дієздатного, повнолітнього пацієнта про надання йому допомоги у
закінченні життя, якщо дотримано певних умов.

?

?

????I???????¤?$????I?Акт про права безнадійно хворого 1995 р. дозволяє
лікареві виконати прохання пацієнта допомогти йому припинити життя,
тільки у разі дотримання таких умов:

пацієнт є безнадійно хворим. “Безнадійна хвороба” визначається як
“хвороба, яка, з точки зору медицини, за нормального перебігу, без
застосування надзвичайних заходів чи лікування неприйнятного для
пацієнта, обов’язково має спричинити смерть”;

пацієнт досягнув 18-річного віку;

безнадійна хвороба змушує пацієнта відчувати сильний біль чи страждання,
рівень яких є неприйнятним для пацієнта;

Лікар може погодитись на здійснення еутаназії лише, якщо, спираючись на
достатні підстави, він переконаний, що:

пацієнт є безнадійно хворим і хвороба за нормального її перебігу і без
застосування надзвичайних заходів призведе до смерті пацієнта;

не існує медичного лікування, прийнятного для пацієнта, яке змогло б
його вилікувати;

єдине медичне лікування, що є прийнятним для пацієнта – це
пом’якшувальний догляд, тобто лікування, що пом’якшує біль і / чи
душевне страждання, метою якого є дозволити пацієнту вмерти легкою
смертю;

пацієнт при здоровому глузді і рішення пацієнта закінчити своє життя
було прийнято добровільно, без тиску і після належного обдумування;

пацієнт обговорив наслідки свого рішення зі своєю сім’єю.

Законодавець встановлює й суттєві вимоги до лікарів, які можуть і
бажають взяти участь в еутаназії. Перший (основний) лікар повинен мати
медичну практику безперервно не менше ніж 5 років, бути у даний час
резидентом Північної Території і мати право на здійснення медичної
практики у межах Північній Території. Зазначимо, що законодавство не
вимагає, щоб пацієнт був резидентом Північної території.

Другий незалежний лікар, що є спеціалістом у лікуванні невиліковних
хвороб, від яких страждає пацієнт, повинен підтвердити думку першого
лікаря про хворобу пацієнта. Цей лікар також повинен мати право
здійснювати медичну практику в Австралії безперервно протягом не менше
як 5 років, має бути резидентом Північної Території, мати дозвіл на
зайняття медичною практикою в межах Північної Території.

Третій незалежний лікар має бути кваліфікованим психіатром. Він повинен
підтвердити, що пацієнт не страждає на клінічну депресію. Цей лікар не
зобов’язаний бути мешканцем Північної Території і не повинен мати
дозволу на заняття медичною практикою в межах Північної Території.

Пацієнт (або, якщо пацієнт фізично неспроможний вчинити це, інша особа,
вказана пацієнтом) повинен підписати так званий “сертифікат про вимогу”.
Підпис має бути засвідчений основним (першим) лікарем, а також другим
лікарем, який обговорив це питання з пацієнтом і першим лікарем. Згадані
вище лікарі, а також їхні близькі родичі чи друзі повинні свідомо
уникати фінансових чи інших заохочень (окрім тих, які є справедливою
платнею за медичні послуги), що можуть надаватися в разі смерті
пацієнта.

Навіть якщо усі вищевказані умови були дотримані, пацієнт може “в
будь-який час і у будь-який спосіб” анулювати свою вимогу про допомогу у
спричиненні смерті. Закон також не зобов’язує лікаря погоджуватися на
прохання пацієнта про такого роду допомогу. У законодавстві спеціально
зазначено, що лікар може з будь-якої причини й у будь-який час відмовити
пацієнту у допомозі щодо припинення його (її) життя.

Якщо лікар все ж погодиться виконати вимогу пацієнта, то він може
вчинити ці дії шляхом призначення смертельної речовини, приготування
смертельної речовини, надання смертельної речовини для самостійного
введення і / чи ввести смертельну речовину пацієнтові. Це положення
узаконює як асистоване лікарем самогубство, так і активну добровільну
еутаназію. У процесі надання допомоги у спричиненні смерті будь-яким з
цих способів, лікар повинен керуватися “визнаними медичними
стандартами”, повинен “брати до уваги відповідну фармацевтичну
інформацію про речовину, придатну до використання” і повинен обрати
“ліки чи комбінацію ліків, які практикуючий лікар визнає найбільш
прийнятними для допомоги пацієнту”.

У випадку, якщо лікар допомагає пацієнтові припинити його / її життя
шляхом введення смертельних ліків, він повинен надати інформацію про дію
цих ліків членам сім’ї пацієнта для того, щоб вони вирішили, чи бути
присутніми при вчиненні акту еутаназії. Лікар також повинен залишитися
протягом розумного часу після смерті пацієнта з присутніми при цьому
його сім’єю і друзями для того, щоб відповісти на будь-які запитання,
які в них можуть виникнути.

Лікар повинен скласти детальний письмовий звіт про асистування
пацієнтові у вчиненні еутаназії. Лікар також повинен надсилати
відповідні медичні звіти коронерові, який своєю чергою щорічно звітує
про кількість таких смертей, Генеральному прокуророві. Генеральний
прокурор повинен звітувати про висновки коронера Законодавчій Асамблеї.

Лікар, який допомагає пацієнтові припинити його життя з дотриманням
цього законодавства, не підлягає цивільній чи кримінальній
відповідальності, а також професійній дисциплінарній відповідальності,
якщо він діяв “добросовісно і без недбалості”.

У законодавстві передбачено й значну відповідальність за деякі дії,
пов’язані з вчиненням еутаназії, а саме:

Кожний, хто підбурює чи погрожує лікареві чи іншій особі щодо вимоги
пацієнта про допомогу у припиненні його (її) життя, вчиняє злочин, за
який встановлюється покарання у вигляді штрафу у розмірі до 10000$.

Кожний, хто використовує обман чи незаконний вплив на процедуру
підписання чи засвідчення сертифікату про вимогу, вчиняє злочин, за який
встановлюється покарання у виді штрафу у розмірі до 20000$ чи тюремного
ув’язнення на строк до чотирьох років.

Лікар, який не складе звіту чи не виконає вимогу щодо звітування, вчиняє
злочин, за який встановлюється покарання у вигляді штрафу у розмірі до
10000$ чи тюремного ув’язнення на строк до чотирьох років.

Незважаючи на всю прогресивність та актуальність розглядуваного акта,
далеко не всі жителі Австралії схвально сприйняли його приписи. Відтак у
липні 1996 р. Верховним Судом Північної Території було заслухано позов,
поданий Крісом Вейком і Реверендом Гондаррою. Вони доводили, що Акт є
недійсним, оскільки Територія не має права приймати приписи, які б
дозволили позбавляти життя. 24 липня судді ухвалили рішення, яким
відхилили цей позов. Розгляд цього ж позову у Вищому Суді Австралії
також завершився тим, що Акт визнали дійсним. Така ж доля спіткала й
“Законопроект про анулювання Акта про права безнадійно хворого 1995
року” у жовтні 1996 року.

Ці спроби не вдалися і опозиція вирішила провести свій законопроект
через Австралійський Федеральний Парламент.

9 вересня 1996 р. член Австралійського парламенту від Ліберальної партії
Австралії Кевін Ендрюз подав відповідний приватний законопроект до
Палати Представників Австралії, який, до того ж, мав повну підтримку
прем’єр-міністра Австралії та лідера офіційної опозиції. 25 березня
1997 р. законопроект Ендрюза було прийнято Австралійським Федеральним
Парламентом, внаслідок чого припинено дію Акта про права безнадійно
хворого.

За прикладом Північної Території, й інші території Австралії зробили
спроби запровадити закони, які б легалізували вчинення еутаназії.
Звернемо увагу лише на декілька з них, які, на думку автора, є найбільш
значущими.

9 березня 1995 р. Джон Квірк, скарбник Південної Австралії, представив
приватний законопроект під назвою “Законопроект про добровільну
еутаназію Південної території”, однак Австралії 27 липня того ж року
його було відхилено Законодавчою Асамблеєю Південної 30 голосами проти
12.

В серпні 1995 року Майкл Мур подав приватний законопроект до
Законодавчої Асамблеї Столичної Території Австралії під назвою
“Законопроект про медичне лікування (зміни)”. Остаточну редакцію
законопроекту було представлено у вересні 1995 р. Його було відхилено 22
листопада 1995 р. з перевагою 10 голосів проти 7.

30 травня 1995 р. Пол О’Грейді подав на розгляд Законодавчої Ради Нового
Південного Уельсу приватний законопроект, у якому передбачалося
врегулювання захисту медичних працівників, які допомагають безнадійно
хворим припинити їхнє життя. Однак він не встиг цього зробити, оскільки
у січні 1996 р. через хворобу склав з себе повноваження члена парламенту
Нового Південного Уельсу. Жоден інший член парламенту штату не наполягав
на розгляді цього законопроекту [5].

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що австралійському законодавцю вперше
в світовій історії вдалося, хоч і на короткий час, врегулювати правовий
статус такого важливого та неоднозначного як з погляду етики, так і з
погляду права явища, як еутаназія. Саме ця спроба законотворення й стала
чи не основним підгрунтям прийняття законів, які легалізували це явище у
Нідерландах, США, Бельгії та інших державах. Відтак подальше дослідження
питань правового врегулювання еутаназії на території Австралії та й у
інших державах є надзвичайно важливим та актуальним як для подальшого
вітчизняного законотворення, так і для пізнання правової бази зарубіжних
держав.

Література

Cica N. Euthanasia – the Australian Law in an International Context.
Part 2: Active Voluntary Euthanasia. Canberra: Department of the
Parliamentary Library, 1996.

Emanuel E.J. Euthanasia: historical, ethical and empirical perspectives.
// Archives of Internal Medicine. – # 154.

Glare P.A., Tobin B., Ryan C.J., Kaye M. Euthanasia in Australia. // New
England Journal of Medicine. – # 334.

Legalised euthanasia in Australia // http:// www.nswrtl.org.au/

Northern Territory mercy killing law a mess, says Carr // Sydney Morning
Herald. – 1996. – 15 April.

Otlowski M. Active Voluntary Euthanasia: A Timely Appraisal. Hobart:
University of Tasmania Law School, 1992.

Otlowski M. Mercy Killing Cases in the Australian Criminal Justice
System // Criminal Law Journal. – 1993. – #9.

Ryan C.J. Euthanasia in Australia – The Northern Territory Rights of the
Terminally Ill Act // The New England Journal of Medicine. – Vol. 334. –
# 5.

Scott R. When is Medical Treatment for Abortion, Pain Relief or
Euthanasia Actionable? // Queensland Law Society Journal. – 1995.

Грищук В.К., Марисюк К.Б. Еутаназія в теорії і практиці зарубіжних
держав і в Україні // Митна справа. – 2002. – №6.

Олейник О. Этические и правовые аспекты эвтаназии // Юридическая
практика. 2001. – №48 (206). – 28 ноября.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020