.

Правове регулювання фінансового контролю в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1161 14149
Скачать документ

Реферат на тему:

Правове регулювання фінансового контролю в Україні

План

Правові засади здійснення фінансового контролю в Україні

Види і організаційно-правові форми фінансового контролю.

Методи фінансового контролю в Україні.

Основні засади та принципи розмежування контрольно-наглядових
повноважень в сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого
самоврядування.

Система та основи правового статусу фінансово-контрольних органів в
Україні. (СРС)

Правові засади здійснення фінансового контролю в Україні

Фінансовий контроль це один із напрямів управлінської діяльності держави
із властивими тільки йому прийомами та методами.

Вихідним положенням про фінансовий контроль є фінансова дисципліна, під
якою розуміють сукупність вимог, встановлених законодавством щодо
функціонування фінансового механізму держави і обов’язок дотримуватися
їх всіма учасниками фінансових правовідносин.

Загалом фінансовий контроль можна визначити як регламентовану правовими
нормами діяльність уповноважених державою органів, органів місцевого
самоврядування та недержавних організацій, щодо своєчасності і точності
планування, обґрунтованості й повноти надходження коштів у відповідні
фонди, правильності та ефективності їх використання, цілеспрямованості
дій у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і
децентралізованих грошових фондів держави і суб’єктів місцевого
самоврядування, а також застосування заходів впливу до порушників
встановлених правил з метою найбільш ефективного соціально-економічного
розвитку всіх учасників фінансових правовідносин і здійснення ефективної
фінансової політики в державі.

Правове регулювання фінансового контролю в Україні відбувається завдяки
спеціальним нормативно-правовим актам в сфері визначення повноважень та
правового статусу фінансово-контрольних органів (Закон України “Про
Рахункову палату”; “Про Державну податкову службу”; “Про
Контрольно-ревізійну службу”, Закон України від 5 квітня 2007 року «Про
основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської
діяльності» та ін. підзаконними н/пр актами.

Види і організаційно-правові форми фінансового контролю.

В залежності від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль:

Загальнодержавний:

Державний

Зовнішній – Рахункова палата

Внутрішній – урядовий;

Відомчий

внутрішньовідомчий

внутрішньогосподарский

Недержавний

Аудит

Громадський.

Муніципальний.

Таким чином державний фінансовий контроль реалізується через
загальнодержавний та відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль
здійснюють органи державної влади та управління, а також спеціалізовані
державні контролюючі органи. Зокрема, загальнодержавний фінансовий
контроль здійснюють органи законодавчої влади, виконавчі органи
управління, фінансові, податкові і кредитні установи, страхові
організації, держкомітети, міністерства і відомства, відділи місцевих
Рад, фінансові служби підприємств, організацій, установ, ревізійні
комісії в кооперативних і громадських об’єднаннях.

За організаційною приналежністю, державний фінансовий контроль
розрізняють як зовнішній (незалежний) та внутрішній (внутрішньо
системний). Сьогодні існує стійка тенденція до визначення, що контроль,
який здійснюється органами виконавчої влади всередині системи у процесі
управлінської діяльності за законністю та доцільністю роботи органів
виконавчої влади, дотриманням виконавської дисципліни та ефективністю
управлінської дисципліни є внутрішнім, а контроль, що його здійснюють
інші державні органи стосовно органів виконавчої влади – є зовнішнім.

Отже система дійового державного фінансового контролю складається з двох
однаково важливих частин: внутрішнього (урядового) державного
фінансового контролю (Міністерство фінансів України, органи
Контрольно-ревізійної служби, Державне казначейство України, органи
державної податкової служби тощо) та зовнішнього – незалежного
державного фінансового контролю та державного аудиту, що його здійснює
Рахункова палата.

Підсумовуючи визначимо, що загальнодержавний фінансовий контроль в
Україні здійснюється через реалізацію владних повноважень відповідних
органів, зокрема: урядовий державний фінансовий контроль: Міністерство
фінансів України; Головне контрольно-ревізійне управління (служба);
Державне казначейство України; Державна податкова служба; Державна митна
служба; Фонд Держмайна; відомчі органи фінансового контролю.
Парламентський контроль: Верховна рада України та Рахункова палата.

Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами всередині
відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим
контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що стоять
перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організації та
проведення регулюються Положенням про відомчий контроль у системі
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за
фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ, організацій, що
належать до сфери управління.

Внутрігосподарський фінансовий контроль здійснюють внутрішні структурні
підрозділи підприємств, установ, організацій. система організації і
здійснення контрольних заходів, спрямованих на власну
фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання, діяльність
інших суб’єктів господарювання, що перебувають в його власності або
належать до сфери його управління, які б забезпечували цільове та
ефективне використання бюджетних коштів, державного і комунального
майна.

Позавідомчий фінансовий контроль здійснюють окремі міністерства й
відомства України. Так, Міністерство зв’язку України контролює
дотримання правил здійснення поштових переказів і пересилки валютних
цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України
здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей
через митний кордон України.

Муніципальний фінансовий контроль здійснюється через систему реалізації
повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування відповідно до
Конституції України, Закону України „Про місцеве самоврядування”,
Бюджетного кодексу України. Загалом, зауважимо, що проблема фінансового
контролю на місцях, сьогодні є дуже актуальною, оскільки не здійснюється
аналіз ефективності господарської діяльності органів місцевого
самоврядування тощо.

Незалежний фінансовий контроль – аудит. Аудит це перевірка публічної
бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої
інформації з фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання
з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і
відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Аудит
здійснюється незалежними аудиторами (аудиторськими фірмами) на підставі
одержаного сертифікату та ліцензії. Основними вимогами до аудиторів є:
високий рівень кваліфікації, незалежність та неупередженість. Відносини
щодо надання аудиторських послуг визначаються у договорі між аудитором
та клієнтом.

Методи фінансового контролю.

Згідно Закону України від 5 квітня 2007 року «Про основні засади
державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи
державного нагляду (контролю) – планові та позапланові заходи, які
здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та
інших дій.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження
господарської діяльності суб’єкта господарювання або його відокремлених
підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у
випадках, передбачених законом.

Державний нагляд (контроль) може здійснюватися комплексно кількома
органами державного нагляду (контролю), якщо їхні повноваження на
здійснення чи участь у комплексних заходах передбачені законом. Такі
заходи проводяться за спільним рішенням керівників відповідних органів
державного нагляду (контролю).

Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб’єкта
господарювання, встановлений правилами внутрішнього трудового
розпорядку.

До загальних правил, що випливають із вказаного закону, віднесемо
наступне:

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд
(контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не
уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у
певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого
органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції,
виконання робіт, надання послуг допускається за вмотивованим письмовим
рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) чи його
заступника.

У разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого
відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і
обов’язків суб’єкта господарювання або органу державного нагляду
(контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь
суб’єкта господарювання.

Плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності
керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб’єкта
господарювання.

Періодичність проведення контрольних заходів.

Планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів,
які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня
року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу,
що передує плановому.

Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю)
визначається періодичність проведення планових заходів державного
нагляду (контролю), а також переліки питань для здійснення планових
заходів, які затверджуються його наказом.

Щорічно до 1 квітня орган державного нагляду (контролю) готує звіт про
виконання річного плану (квартальних планів) державного нагляду
(контролю) суб’єктів господарювання за попередній рік і оприлюднює його
в мережі Інтернет.

Порядок проведення контрольно-наглядових заходів:

Органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з
державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб’єкта
господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять
днів до дня здійснення цього заходу.

Суб’єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу
державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі
неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.

Перед початком здійснення державного нагляду (контролю) посадова особа
органу державного нагляду (контролю) вносить запис до відповідного
журналу суб’єкта господарювання (за його наявності).

Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п’ятнадцяти
робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва – п’яти робочих
днів, якщо інше не передбачено законом.

Продовження строку здійснення планового заходу не допускається.

Підставами для здійснення позапланових заходів є:

подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу
державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду
(контролю) за його бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у
документах обов’язкової звітності, поданих суб’єктом господарювання;

перевірка виконання суб’єктом господарювання приписів, розпоряджень або
інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства,
виданих за результатами проведення планових заходів органом державного
нагляду (контролю);

звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом
господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі
здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої
влади на його проведення;

неподання у встановлений термін суб’єктом господарювання документів
обов’язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень
про причини, які перешкоджали поданню таких документів.

Під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання,
необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу,
з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на
проведення державного нагляду (контролю). Проведення позапланових
заходів з інших підстав, забороняється, якщо інше не передбачається
законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого
надана Верховною Радою України.

Суб’єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення
позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти
робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – двох робочих
днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення
позапланового заходу не допускається.

Розпорядчі документи органів державного нагляду (контролю)

Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного
нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб’єкта
господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет
перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення
заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу
державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім’я та по
батькові) і засвідчується печаткою.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова
особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень
вимог законодавства, складає акт, який повинен містити визначену законом
інформацію. Крім цього, вказується стан виконання вимог законодавства
суб’єктом господарювання, а в разі невиконання – детальний опис
виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими
особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та
суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не
передбачено законом.

Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із
зауваженнями. Зауваження суб’єкта господарювання щодо здійснення
державного нагляду (контролю) є невід’ємною частиною акта органу
державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа
органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний
запис.

Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання або уповноваженій
ним особі, а другий – зберігається в органі державного нагляду
(контролю).

На підставі акта, який складено за результатами здійснення планового
заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом
п’яти робочих днів з дня завершення заходу складається припис,
розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень,
виявлених під час здійснення заходу.

Припис – обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога
посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту
господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не
передбачає застосування санкцій щодо суб’єкта господарювання. Припис
видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду
(контролю), яка здійснювала перевірку.

Розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду
(контролю) – обов’язкове для виконання письмове рішення органу
державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у
визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником
органу державного нагляду (контролю) або його заступником. Розпорядження
може передбачати застосування до суб’єкта господарювання санкцій,
передбачених законом.

Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення
порушень складається у двох примірниках: один примірник не пізніше п’яти
робочих днів з дня складення акта надається суб’єкту господарювання чи
уповноваженій ним особі для виконання, а другий примірник з підписом
суб’єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених
термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі
державного нагляду (контролю).

Ae

AE

E

E

2 Ae AE E 2 gdocU „A`„AgdocU ¤E gdocU & & gdocU & & „A`„AgdocU gdocU & gdocU - FFAE¤iYo¦"?ooooooooooooooooooccoccco gdocU У разі відмови суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи від отримання розпорядчого документа щодо усунення порушень вимог законодавства він направляється рекомендованим листом, а на копії розпорядчого документа, який залишається в органі державного нагляду (контролю), проставляються відповідний вихідний номер і дата направлення. Розпорядчі документи щодо усунення порушень вимог законодавства можуть бути оскаржені до відповідного центрального органу виконавчої влади або суду в установленому законом порядку. Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби на всіх стадіях державних закупівель. Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті. Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті. Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом. Рахункова палата здійснює перевірки та ревізії відповідно до своїх функцій. Органи Державної податкової служби здійснюють ревізії, перевірки, інспектування, в межах своєї компетенції, що визначено податковим законодавством. Національний банк здійснює банківський нагляд відповідно до банківського законодавства методом ревізій, перевірки та інспектування. Основні засади та принципи розмежування контрольно-наглядових повноважень в сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. В основі принципу розмежування контрольно-наглядових повноважень повинні бути завдання, заради виконання яких, створюється відповідний орган, а також його функцій. Саме завдання повинні обумовлювати і визначати повноваження цього органу. Загалом це повинно забезпечити неможливість прогалини щодо здійснення контролю якоїсь частини (ланки) публічних фінансових ресурсів. З іншого боку не може відбуватись дублювання повноважень контрольних органів. Найбільш колізійною і конфліктною в правовому аспекті, сьогодні, є проблема узгодженості дій фінансово-контрольних органів в сфері здійснення державного фінансового контролю. Сьогодні проблематичним є розуміння ролі і значення контролю Рахункової палати, як державного органу фінансового контролю із спеціальною метою, що забезпечується особливим статусом цього органу – органу, котрий об’єктивно є поза системою державного урядового фінансового контролю. Отже, аналіз чинного законодавства і практики, що складається, дозволяє зауважити цілий блок проблем, що потребують найшвидшого правового закріплення і регулювання. По-перше, функції Головного Контрольно-ревізійного управління щодо контролю використання бюджетних коштів, на відміну від інших країн світу, споріднені з функціями зовнішнього контролю та забезпечення фінансової безпеки країни. Але про цьому органи державної контрольно-ревізійної служби не контролюють видаткову частину бюджетів, а використання коштів бюджетними установами. Разом з тим, незважаючи на широке коло своїх повноважень, КРС зовсім не контролює дохідної частини бюджетів України. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що в процесі виділення зі складу Міністерства фінансів податкової служби, державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби, прийняття відповідних законів та підзаконних нормативних актів, - окремі контрольні функції було втрачено, в законодавстві виникли прогалини щодо контролю деяких об’єктів державної власності та інше. Міністерство фінансів та його органи на місцях втратили право контролювати діяльність та сплату податків державними комунальними підприємствами, хоча їх власниками є держава та місцеві ради. По суті втрачено контроль і важелі впливу держави на формування та використання коштів місцевих бюджетів. Закони України “Про Державну контрольно-ревізійну службу України”, “Про державну податкову службу України” та інші, визначили тільки завдання та специфічні сфери діяльності цих контролюючих органів. Загалом же, поставлені перед урядовими фінансово-контрольними органами є вибірковими, розрізненими і такими, що не охоплюють всю сферу державних інтересів. Чинне законодавство навіть рамково не розкриває контрольні функції Міністерства фінансів, а чинне законодавство покладає на нього відповідальність за виконання бюджету. Таким чином, сьогодні поза ефективним контролем Уряду залишається низка ключових питань діяльності як державних так і підприємницьких структур, що пов’язані з бюджетами Уряду та використанням державної власності. Слід також зауважити, що сьогодні державний фінансовий контроль як урядовий так і парламентський не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів в Україні. Вважаємо, що переадресація контрольних функцій в частині формування доходної частини бюджету виключно на органи державної податкової служби є не зовсім виправданою. По-перше, податки, збори та обов’язкові платежі це не єдине джерело державних доходів і звуження змісту державних доходів до податкових надходжень є не вірним. По-друге, за своїм призначенням це фіскальний орган, який повинен слідкувати за правильністю розрахунків, сплатою податків, при потребі здійснювати їх примусове стягнення. Але визначення податкової політики в державі вимагає комплексного підходу з боку Міністерства фінансів та уряду в цілому. Крім цього, податкова служба не відстежує економічну сторону діяльності платника податку, бо згідно законодавства це не належить до її завдань та функцій. Проте існують аналітичні дослідження, якими доведено, що в останні роки збільшується недоїмка за обов’язковими платежами. Але разом з тим, щорічно проводяться заліки – недоїмка списується в рахунок сплати інших заборгованостей і це приносить прибутки посередникам. Розрізненість напрямів здійснення фінансового контролю доводить що адміністрування державних доходів загалом здійснюють органи ДПС, ДКРС, Державна митна служба, Фонд державного майна, Пенсійний фонд – кожна інституція в межах своїх повноважень. Це органи виконавчої влади, якими забезпечуються лише елементи внутрішнього контролю, а комплексний державний фінансовий контроль доходів бюджетів та державних фондів не здійснюється. А зовнішнього контролю за станом адміністрування такої значної суми і такого важливого показника взагалі немає, оскільки Рахункова палата згідно Рішення Конституційного суду, позбавлена такого повноваження. Таким чином, у системі управління нашої держави практично повністю відсутня функція належного контролю та аудиту доходної частини бюджетів України. Особливою сьогодні є також проблема належного державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності. Є повністю державні і казенні підприємства, а також підприємства, у статутному фонді який є частка держави. На місцевому рівні є комунальні підприємства – власність повна або часткова місцевих рад або громад. Загалом, у сфері управління центральних та місцевих органів влади перебувають приблизно 4100 державних підприємств. Приблизно 2500 відкритих акціонерних товариств мають у своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих підприємства повністю контролюються державою, бо мають у своєму статутному фонді більше як 50% державної власності. При цьому, дієвого контролю та аудиту за ефективністю діяльності цих підприємств, утворенням прибутку та його використання фактично не здійснюється. Значні обсяги фінансових ресурсів по-суті не контролюються, хоч державна власність (так само як і комунальна) є дуже важливою складовою загальних активів держави. Необхідно ставити питання про якість управління державним майном та корпоративними правами держави. Разом з тим, слід взяти до уваги, що наприклад в країнах ЄС контроль в цій сфері покладається на органи зовнішнього державного фінансового контролю – на зразок Рахункової палати. Складною в правовому аспекті є проблема здійснення державного фінансового контролю за фінансовими ресурсами місцевих органів влади та місцевого самоврядування. Йде мова про оптимальне поєднання забезпечення гарантії незалежності місцевого самоврядування та його самостійності, зокрема фінансової, та здійснення державного фінансового контролю, оскільки мова йде про публічні фінанси. Думається, що це зміг би забезпечити зовнішній, незалежний державний контроль за цією частиною публічних фінансів. За статистичними даними, ця частина публічних фінансів складає сьогодні більше ніж третину Зведеного бюджету України. Окрему проблему, що більше стосується проблем державного управління та на жаль в сучасних умовах носить об’єктивний характер, виявляється у проблемі кадрового забезпечення, рівня кваліфікації та моральних якостей посадових осіб фінансово-контрольних органів; заробітна плата та оплата відряджень, тощо. Очевидно що є проблеми організації кадрової підготовки та перепідготовки кадрів, адже змінилась система бухгалтерського обліку; величезний масив нормативно-правового матеріалу тощо. Отже сьогодні слід по-новому визначати предмет державного фінансового контролю і тут вважається абсолютно слушною, і такою що заслуговує всілякої підтримки, позиція В. Мельничука щодо формулювання цієї категорії як “контроль публічних фінансів і майна”. До цього поняття відносять усі складові, які тим чи іншим чином зачіпають питання формування, розподілу та використання суспільних ресурсів. А саме: Контроль виконання державного та місцевих бюджетів; контроль формування та використання коштів і майна, що знаходиться у державній та комунальній власності. контроль ефективності управління державною та комунальною частками в акціонерних товариствах та кредитно-фінансових організаціях; контроль ефективності управління об’єктами, в інтересах яких органи державної влади та місцевого самоврядування надають пільги або гарантії; контроль за використанням коштів Євросоюзу, а також позик, кредитів та грантів міжнародних організацій, що надаються суб’єктам господарювання на засадах підтримки та розвитку; контроль приватизаційних процесів, а також операцій з передачі в оренду об’єктів права державної та комунальної власності. контроль виконання бюджетів фондів соціального страхування та Пенсійного фонду контроль коштів державних лотерей контроль коштів і майна громадських, благодійних організацій, профспілок та політичних партій; контроль ефективності управління природними монополіями контроль коштів суб’єктів добровільного та обов’язкового страхування (страховиків) Отже саме ці напрями (сфери) повинні зокрема складати зміст державного фінансового контролю і їх необхідно враховувати шляхом законодавчого закріплення повноважень суб’єктів контролю спеціальної компетенції з метою відкритості та прозорості управління суспільними ресурсами в державі. Література Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в Україні // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.24-33. Василик О. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України.- 2000.- №1.- с.3-10. Дєєва Н.М. Реформування фінансової системи – головна запорука зміцнення державності ( у порядку обговорення) // Фінанси України.- 2000.- №9.- с.134-140. (щодо реформування фінансового апарату) Ивлиева М.Ф. Категория "финансы" и "финансовая деятельность государства" в науке финансового права // Государство и право.- 2004.- №7.- С.20-26. Іващук І.О. Фінансова система України // Фінанси України.- 2001.- №12.- с.142-152. Карасева М.В. Финансовая деятельность государства – основополагающая категория финансово-правовой науки // Государство и параво.- 1996.- №11.- с.75-84. Концепцiя розвитку Мiнiстерства фiнансiв України // Фiнанси України.- 1997.- №3.- с.27-41. Копитов С.М. Функції казначейства з виконання державного та місцевих бюджетів // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.45-50. Косаняк В.Я. Національний банк як особливий центральний орган державного управління у грошово-кредитній сфері: особливості правової природи // Життя і право.- 2004.- №6.- с.30-37; Функції Національного банку України як особливого центрального органу державного управління у грошово-кредитній сфері // Життя і право.- 2004.- №8.- с.42-51. Кравченко В.І. Економічні та фінансові проблеми формування територіальних громад в Україні // Наукові праці НДФІ.- 1998.- №6.- с.5-13. Лютий І.О. Нові тенденції розвитку фінансової системи держави // Фінанси України.- 2004.- №5. Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний період: їх поняття // Право України.- 2000.- №1.- с.54-58; її ж: Динамика финансовых отношений и новый поход к категориям финансового права // Государство и право.- 2000.- №12.- с.33-38. Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків.- Чернівці: Рута, 2004.- 264с.; її ж: Актуальні питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних фондів.- Чернівці: „Рута”, 2004.- 376 с. Закон України від 26 січня 1993 року "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"; Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні"; Положення про Міністерство фінансів України. Затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99; Положження про Державне казначейство України. Затверджене Указом Президента України від 27.04.1995 р. №335/95; Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю, затверджений Постановою Кабінету міністрів україни від 22.05.2002 р. №685; Типове положення про структурний підрозділ з контрою апарату міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2003 р. №2037. Закон України від 11 липня 1996 року "Про Рахункову палату ". Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю, затверджений Постановою Кабінету міністрів україни від 22.05.2002 р. №685 Стандарти державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна, затверджені Наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 09.08.2002 р. №168 Рішення конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Закону “Про Рахункову палату Верховної Ради України” / Справа №01/34-97 від 23 грудня 1997 року. Симоненко В. Біль: (Проблеми бюджетної політики в Україні) /Дзеркало тижня.-2003.-23-29 листопада . – С.1,7. Мельничук В.Г. Незалежний державний фінансовий контроль в Україні та досвід зарубіжних країн // Фінансовий контроль.-2002.-№2.-С.33.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020