.

Правова природа домовленості про видачу гарантії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
227 2306
Скачать документ

Реферат на тему:

Правова природа домовленості про видачу гарантії

Виконанню зобов’язань сприяють спеціальні заходи, які називаються
способами забезпечення зобов’язань. Вони полягають у покладенні на
боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного
виконання зобов’язання, або в притягненні до виконання зобов’язання
поряд з боржником третіх осіб, або в резервуванні майна, за рахунок
якого може бути досягнуто виконання зобов’язання, або у видачі
зобов’язання уповноваженими на те органами по сплаті визначеної грошової
суми.

Забезпечення зобов’язань є суттєвим чинником їх належного виконання, а
від обрання відповідного способу забезпечення залежить в кінцевому
підсумку задоволення тією чи іншою мірою вимог кредиторів.

У статті детально розглянемо особливості правової природи гарантії та
домовленості про видачу гарантії як способу забезпечення виконання
цивільно-правових зобов’язань.

У літературі трапляються різні оцінки гарантії. Вагомий внесок у
дослідження проблем, пов’язаних з правовою природою гарантії зробили
такі відомі вчені як: В.В. Луць [1], Н.С. Кузнєцова [2],
Є.А. Суханов [3], Ю.К. Толстой [4], М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський
[5] та ін.

Проте не всі науковці розглядають гарантію як спосіб забезпечення
виконання зобов’язань. Наприклад, Є.А. Павлодський вважає, що банківська
гарантія взагалі не є способом забезпечення виконання зобов?язання. На
його думку, “віднесення банківської гарантії до способів забезпечення
виконання зобов?язань має не більше підстав, ніж, наприклад, страхування
ризику неповернення позикових коштів” [6, с. 25].

Ю.К. Толстой вважає, що у гарантійному зобов?язанні гарант має право
вказати так звані гарантійні випадки, тобто перелік порушень, з
настанням яких виникає підстава для пред’явлення вимоги про сплату
гарантом бенефіціару визначеної грошової суми. Наявність у гарантії
переліку “гарантійних випадків” робить її схожою до договору страхування
[4, с. 531].

Проте зазначимо, що під час дослідження правових проблем потрібно
враховувати положення чинного ЦК України [7], який визначає гарантію
самостійним способом забезпечення виконання зобов?язань (ч. 1 ст. 546 ЦК
України).

На нашу думку, гарантія є абсолютно новим, самостійним, таким, що
відрізняється від інших способом забезпечення належного виконання
цивільно-правових зобов’язань. Тому аналіз гарантії у вітчизняному
цивільному законодавстві є досить складним і має здійснюватись,
керуючись змістом конкретних норм ЦК України.

Розглядаючи правову природу гарантії, потрібно звернути увагу на одну
важливу особливість цього правового інституту – видача гарантії є
одностороннім правочином.

Видачі гарантії зазвичай передують юридично оформлені відносини між
гарантом і боржником. Інструментом встановлення юридичного зв’язку між
суб’єктами є договір чи домовленість, яка створює відповідне
зобов’язання між гарантом і принципалом, визначає порядок і
послідовність вчинення ними необхідних дій. Згідно з ЦК України, термін
“домовленість” використовують для позначення договору, який встановлює
зобов’язальні відносини між боржником і гарантом. Відповідно до ч. 1
ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов?язків.

У юридичній літературі триває дискусія з приводу правової природи
домовленості про видачу гарантії. Деякі вчені вважають, що домовленість
про видачу гарантії – договір, на підставі якого гарант зобов’язується в
інтересах принципала, але від свого імені вчинити правочин про видачу
гарантії за обумовлену винагороду, і трактують, що таку домовленість як
договір комісії [8, с. 289]. За договором комісії одна сторона
(комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за
плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок
комітента (ст. 1011 ЦК України). За правочинами, вчиненими з третіми
особами, прав та обов?язків набуває комісіонер.

За домовленістю про видачу гарантії одна сторона (гарант) зобов’язується
за винагороду видати гарантію від свого імені, а принципал – сплатити
обумовлену суму. Гарантія видається, як правило, за рахунок принципала.
Тому принципал фактично є власником гарантії і може визначати порядок її
подальшого використання в межах, обумовлених змістом гарантії. Хоча
відповідно до призначення гарантії вона зазвичай безоплатно передається
принципалом бенефіціару як спосіб забезпечення основного зобов?язання,
ця обставина не перетворює домовленість у правочин, який вчиняється на
користь третьої особи – бенефіціара. Після вчинення правочину за
дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і
передати все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК України).
Принципал не надає бенефіціару звіт про свої дії. Комітент відповідно до
ст. 1023 ЦК України зобов’язаний прийняти від комісіонера все виконане
за договором комісії. Принципал може прийняти від гаранта гарантію, але
має право і відмовитись це зробити, навіть не мотивуючи свою відмову.
Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку,
встановлених у договорі комісії (ч. 1 ст. 1013 ЦК України). Крім того,
відповідно до ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування
витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за
договором комісії, зокрема у випадку, якщо він чи субкомісіонер вжив
усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за
обставин, які від нього не залежали. Гарант відповідно до ст. 567 ЦК
України має право на оплату послуг, які він надав боржникові. Жодних
додаткових витрат у зв’язку з виконанням домовленості гарант не має.

Гарантія передбачає зобов’язання гаранта не перед принципалом, який її
купив, а перед бенефіціаром. Це дає підстави для помилкового трактування
домовленості як договору комісії.

Проте потрібно зазначити, що положення, які стосуються договору комісії,
лише частково подібні до домовленості про видачу гарантії. Отож, ця
домовленість хоча і може містити деякі подібні риси з договором комісії,
проте такою не є.

Висловлюється й інша думка, відповідно до якої домовленість про видачу
гарантії – договір купівлі-продажу документа, який засвідчує
одностороннє зобов?язання гаранта [9, с. 66]. За договором
купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується
передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а
покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за
нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Гарантія як документ, що містить одностороннє зобов?язання, є
специфічним нетиповим предметом, який може бути навіть оборотоздатним,
якщо передбачено його передачу іншим особам.

За домовленістю про видачу гарантії одна сторона (гарант) зобов’язується
передати річ (гарантію) у власність іншій стороні (принципалу), а
принципал – прийняти банківську гарантію і сплатити за неї визначену
грошову суму. Принципал, одержавши гарантію, може володіти,
користуватися і розпоряджатися нею, тобто набуває права власності на
гарантію. Договір може бути укладений на купівлю-продаж товару, який
буде створено продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України). Гарант,
вчиняючи правочин про видачу гарантії, не має ще гарантії, але вона буде
складена ним у майбутньому.

Суттєвим є те, що гарантія в кінцевому підсумку має бути передана
принципалом бенефіціару, який її використовує, хоча принципал, як
власник гарантії, може її нікому не передати.

Проте, зазначимо, що якщо розглядати гарантію як просте зобов?язання
гаранта перед бенефіціаром, то конструкція договору купівлі-продажу між
гарантом і принципалом не може бути застосована для правової
кваліфікації договору про видачу гарантії. Відповідно до ст. 656 ЦК
України, предметом договору купівлі-продажу може бути будь-який товар,
майнові права або право вимоги. У цьому випадку йдеться про зобов’язання
гаранта. Оскільки в результаті укладення договору між гарантом і
принципалом річ чи право не передається, відносини, які виникають, не
охоплені конструкцією договору купівлі-продажу.

\ae

???? ???????¤?$???? ?ранту обумовлену договором винагороду, гарант має
право не видавати гарантію. Але, якщо вона вже була скерована
бенефіціару, гарантія зберігає силу, незважаючи на відсутність
зустрічного волевиявлення зі сторони принципала [10, с. 52].

Потрібно на увазі, що закон не містить будь-яких приписів про
обов’язкове укладення письмового договору між принципалом і гарантом.
Тому відсутність письмової домовленості про видачу гарантії між
принципалом і гарантом не тягне недійсність гарантійного зобов’язання
гаранта перед бенефіціаром. Проте, якщо прохання принципала про видачу
гарантії та умови задоволення цього прохання визначаються домовленістю
гаранта і принципала про порядок і умови видачі банківської гарантії, то
саме така домовленість стає підставою, від якої залежить порядок видачі
гарантії, взаємні розрахунки гаранта і принципала про виплату винагороди
гаранту, право регресу гаранта до принципала, його обсяг і порядок
здійснення [3, с. 85-86].

Відповідно до ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
[11], надання гарантій є банківською операцією, тому процедури, що
супроводжують видачу гарантії, як правило, ретельно розроблені банками.
Видачі гарантії передує оформлення декількох документів.

Принципалу, який звертається до банку за банківською гарантією,
пропонують заповнити заяву про видачу гарантії. Вона містить такі
відомості:

в який строк повинна бути надана гарантія;

яке основне зобов?язання забезпечується гарантією і найменування
бенефіціара;

характеристики гарантії (відклична/безвідклична, умовна/безумовна та
ін.);

межі зобов?язання гаранта;

строк дії гарантії;

джерела, з яких принципал може задовольнити вимоги гаранта про
відшкодування в порядку регресу сум, сплачених бенефіціару за гарантією.

Розглянувши заяву, банк повинен вирішити, чи може він надати гарантію за
цього принципала [9, с. 64]. Для прийняття рішення гарант формує
“кредитну справу” принципала.

Банк, інша фінансова установа чи страхова організація дають письмове
зобов?язання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) грошову суму
після того, як бенефіціар пред’явить письмову вимогу про її сплату. У
цьому письмовому зобов?язанні визначено суму, на яку видається гарантія,
формулюються умови, за наявності яких гарант зобов’язується сплатити
бенефіціару зазначену суму чи її частину, передбачається перелік
документів, які мають бути долучені бенефіціаром до вимоги про сплату
гарантом грошової суми, вказується строк, на який видається гарантія.

Не виключено можливість оформлення відносин з приводу гарантії шляхом
складання одного документа, який підписується гарантом і бенефіціаром, а
іноді навіть і принципалом, причому в цьому документі можуть бути
викладені не лише умови гарантії, але й правила про взаємовідносини
гаранта і принципала, хоча з погляду юридичної техніки таке оформлення
відносин недостатньо коректне, проте цілком допустиме [12, с. 114].

Зобов’язання гаранта оформляють у письмовій формі. На думку
С.В. Сарбаша, недотримання письмової форми банківської гарантії тягне за
собою неможливість посилатись на підтвердження правочину і його умов на
покази свідків, але не позбавляє права наводити письмові та інші докази
[13, с. 95]. Проте навряд чи можна з цим погодитись. Відповідно до
ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов?язання
вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання
зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Вимоги до письмового правочину викладено у ст. 207 ЦК України.

Отже гарантія – це завжди документ, вчинений у письмовій формі. З огляду
на це, у ст. 3 Уніфікованих правил МТП для гарантій за вимогою 1992 р.
підкреслено, що тексти самих гарантій, як і інші документи, пов’язані з
нею, мають бути точними і без спірних моментів.

Зміст гарантії вміщує такі умови:

найменування гаранта;

найменування принципала;

найменування бенефіціара;

посилання на основний договір, в якому передбачено необхідність видачі
гарантії;

максимальна грошова сума, яка підлягає виплаті;

строк, на який видана гарантія, чи інший юридичний факт, з настанням
якого припиняється гарантійне зобов?язання;

правила здійснення платежу;

положення, спрямоване на зменшення суми гарантійних виплат [3, с. 88].

Звідси робимо висновок що, видача гарантії – односторонній правочин.
Проте, на думку В.А. Хохлова, “банківська гарантія може бути як
одностороннім, так і дво- і багатостороннім правочином: все залежить від
конкретних обставин, від фактичних відносин” Такого висновку автор
дійшов, враховуючи такі умови: “Факт видачі гарантії (окремого листа,
підписаного тільки гарантом) може розглядатись як оферта, а факт видачі
кредиту … може бути віднесений до … конклюдентних дій … і тим самим
виконати функції акцепту. Окрім того відносини сторін можуть бути
оформлені і тристороннім (бенефіціар, гарант, принципал) договором”
[14, с. 170].

Зазначимо, що відносини, які виникають з приводу гарантії, дійсно можуть
бути оформлені документом, підписаним гарантом і бенефіціаром чи
гарантом, бенефіціаром і принципалом. Проте, як зазначає Б.М. Гонгало,
спосіб втілення домовленостей цих осіб не може слугувати критерієм при
визначенні правової природи відповідних дій [12, с. 115]. Для видачі
гарантії достатньо волі однієї сторони – гаранта. Отже, це односторонній
правочин. В результаті виникає одностороннє зобов’язання, відповідно до
якого гарант зобов’язаний сплатити бенефіціару визначену грошову суму.
Проте потрібно зазначити, що хоча односторонній характер гарантії
свідчить про те, що обов’язки за гарантією виникають саме у гаранта,
таке положення не означає, що у принципала відсутні будь-які
зобов?язання. Ст. 567 ЦК України передбачає право гаранта на оплату
послуг, наданих ним боржникові. Отож, ця стаття встановлює обов?язок
принципала сплатити гаранту винагороду за видачу гарантії.

За загальним правилом гарантія діє протягом строку, який закріплений у
договорі. Вона є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено
інше (ст. 561 ЦК України). Строк дії гарантії – строк існування права
бенефіціара на пред’явлення вимоги до гаранта. Він має присікальний
характер і не може бути продовжений судом у випадку його пропуску.

Отже, під видачею гарантії потрібно розуміти передачу гаранту належним
чином оформленої гарантії принципалові або бенефіціарові. Саме видача
гарантії є юридичним фактом, який формує гарантійне зобов?язання між
бенефіціаром і гарантом.

Література

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посіб. – К.:
Юрінком Інтер, 2001. – 560 с.

Цивільне право України: Підручник: В 2-х кн. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери,
Н.С. Кузнєцової – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.

Гражданское право: В 2 т. Т. 2. Полутом І. / Под ред. Е.А. Суханова –
М.: Изд-во БЕК, 2003. – 704 с.

Гражданское право. Часть І. Учеб. / Под ред. Ю.К. Толстого,
А.П. Сергеева – М.: Изд-во ТЕИС, 1996. – 552 с.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. –
М.: Статут, 1998.

Павлодский Е.А. Обеспечение исполнения обязательств поручительством //
Закон. – 1995. – № 5. – С. 25.

Цивільний кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.

Новоселова Л.А. Поручительство и банковская гарантия. – М.: Юринформ,
1997.

Аванесова Г. Соглашение о предоставлении банковской гарантии //
Хозяйство и право. – 1999. – № 3. – С. 63-71.

Ефимова Л. Банковская гарантия и договор // Хозяйство и право. – 2000. –
№ 10. – С. 50-59.

Про банки і банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств: вопросы теории и
практики. – М.: Статут, 2002. – 222 с.

Сарбаш С.В. Обеспечение кредитных обязательств // Закон. – 1997. – № 2.
– С. 95.

Хохлов В.А. Ответственность за нарушение договора по гражданскому праву.
–Тольятти: Волжский университет им. В.Н. Татищева, 1997. – 320 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020