Правова культура юриста (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Правова культура юриста”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття правової культури юриста

2. Шляхи вдосконалення правової культури юриста

3. Правова культура працівників внутрішніх справ

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень,
громадянського обов’язку ставить перед ними особливо високі вимоги до
особистих якостей, наявності правової культури. Охорона прав і законних
інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з правопорушеннями,
висококваліфіковане розв’язання різноманітних юридичних проблем – є
змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх
професійним обов’язком.

1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні
правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного,
демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і
підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими
правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання
всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні
рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише
тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій
морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність,
опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й
особливості правової культури різних її представників (суддів,
прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ,
юрисконсультів, адвокатів і т.д.).

Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є
різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і
начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції:
кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної
інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників
автомобільної інспекції відрізняється від аналогічної культури
співробітників підрозділу кримінальної міліції і т.д. Тут проявляється
загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників
міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності,
здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися
більшою зрілістю і професіоналізмом.

Виділяючи три види правової культури, слід пам’ятати, що в реальному
житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище
єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою
його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом
культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

2. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості
є загострене почуття справедливості. Для юриста це, насамперед, означає
небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які
через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед
правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки
своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю
спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених
прав, встановлення справедливості.

Зробити це – його професійний і громадянський обов’язок. Всупереч
відомому прислів’ю “людині властиво помилятися”, юрист, як і лікар, не
має права на помилку. Адже вона занадто дорого обходиться людині і
суспільству в цілому. Її ціною іноді можуть бути тяжкі наслідки – втрата
волі, здоров’я і навіть життя. Звичайно, ніхто не застрахований від
прийняття хибних рішень, але у тому і полягає особливість юридичної
діяльності, щоб “метод спроб та помилок” був для неї неприйнятний. У
першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує
будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його
висока порядність, чесність, безкорисливість, об’єктивність, вдумливий
підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення
повинні бути невід’ємними рисами його натури.

Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має бути глибоко виваженим,
всебічно обміркованим, що і є головною передумовою його непогрішимості.
Специфічною рисою діяльності юриста є повсякденне зіткнення з
найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які
мають деякі спільні ознаки і у той же час часто істотно відрізняються.
Досвідченим юристам добре відомо, що на практиці фактично не буває
цілком ідентичних справ, випадків, абсолютно тотожних ситуацій, а відтак
не може бути і стереотипів для їх вирішення. У професії юриста має місце
нагальна потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній
конкретній справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у
ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.

Складність юридичних проблем, що має розв’язувати юрист, багатогранність
юридичної діяльності, її своєрідний характер зумовлює наявність
професійно-правового мислення у працівників цієї категорії. У теорії
професійне юридичне мислення визначається, як система інформаційної
насиченості, що складається у особи установками професійного
призначення. Професійне мислення юриста має базуватися на виключно
високій нормативній культурі, яка виражається у непохитній переконаності
у непорушності, органічній єдності букви і духу закону, вірі у кінцеву
непереборність ідей права і справедливості.

Професійне мислення юриста включає в себе такі важливі складові
елементи, як універсалізм і ерудованість. Справжнім професіоналом може
стати лише людина з високим інтелектом, стійкими
психологічними якостями.

Юриста-професіонала відрізняють від інших людей глибокі знання права,
які умовно можна поділити на такі види: а) фундаментальні, що дають
розуміння внутрішніх закономірностей держави і права, охоплюють усі
важливі юридичні поняття і категорії; б) спеціалізовані – конкретні
юридичні знання, що використовуються для потреб різних видів юридичної
діяльності: складання юридичних документів, виконання відповідних дій і
операцій, застосування певних засобів та певної методики в процесі
розв’язання юридичних справ.

Таким чином, юрист – це професіонал, який має фундаментальні та
спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому
призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано
користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних
проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд
ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших
професій. В попередньому матеріалі ми вже відмічали, що юридична
діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам
організаційно-управлінської, творчої роботи. При цьому юридичну професію
можна охарактеризувати такими рисами.

Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на
те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі…), які виконують
значну кількість юридичне значущих дій, вирішують щоденно десятки та
сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів,
це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво
важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та
значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної
кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно
створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого
потенціалу багатьох суб’єктів.

З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише
уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками.
Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих
спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної
процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання,
можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини,
благополуччя сім’ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства.
При цьому, помилки в роботі юриста – це пряма загроза суспільним
інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе
особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності
позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї
роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних
інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач –
відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник – співробітник
правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у
професійній діяльності юристів обумовлено протилежністю індивідуальних
потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність
здійснюється на основі компромісу із суспільством та його
представниками.

Всяка кваліфікована роботи вимагає від свого виконавця наявності
певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв,
почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід
сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. В ході
вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні
вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття
відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування
подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення
засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість
юридичної роботи. При цьому, слід відзначити, що окремі юридичне значущі
дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише
інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності,
процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний
характер. Значна кількість рішень приймаються не від імені конкретного
виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що вказує на
колективність його вироблення, прийняття та забезпечення реалізації.
Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці
багатьох учасників процесу (слідство, адвокати, прокуратура, оперативні
служби, свідки, експерти). Слід сказати і про системну єдність юридичних
установ в цілому, які можуть виконувати свої функції лише у тісному
контакті та взаємодії.

З розвитком сучасного суспільства, здійсненням великих перетворень у
різноманітних сферах людської діяльності, як соціальній, економічній,
політичній, духовній, природно відбуваються і певні зміни у
юриспруденції, самому характері юридичної діяльності, спеціалізації
правової роботи.

По-перше, помітно зростає значення і престижність юридичної діяльності,
праці юристів. Все більшого суспільного визнання ця діяльність набуває
на різних рівнях державно-політичної системи соціального середовища, як
одного з найважливіших факторів суспільного прогресу.

По-друге, проблеми побудови правової держави, забезпечення
охорони прав і законних інтересів людини, громадянина, імплементації
норм міжнародного права у внутрішнє законодавство України ставить перед
юридичною громадою нові, у певній мірі складні завдання щодо
удосконалення форм і методів роботи в цьому напряму.

По-третє, оновлення економіки, створення нових видів, форм економічної
діяльності потребують внесення істотних коректив, новацій, як у зміст
правового регулювання економічних відносин, практику використання
відповідних форм і методів, так і в існуючий зараз “набір” юридичних
спеціальностей, а то і формування нових юридичних спеціальностей,
пов’язаних, наприклад, із застосуванням норм комерційного,
господарського права тощо.

3. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ПРАЦІВНИКІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Правова культура співробітників органів внутрішніх справ убачається у
критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явиш з
погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Співробітник органу внутрішніх справ — це особа, покликана стати вище
своїх звичок, бажань: він повинен робити свою справу так, як цього
вимагають найвищі інтереси суспільства Правопорушники — часто особи
сильні, цілеспрямовані, вести двобій з якими не просто. Нерідко робота
над розкриттям і розслідуванням злочинів — сутичка між особистостями,
характерами.

Людина формується як особистість у процесі соціальної практики. Юридична
освіта — перший крок до утвердження себе як особистості в галузі
реалізації права. Юридична освіта повинна забезпечити знання і розуміння
мови і технічної майстерності, необхідних для практикуючого
співробітника органу внутрішніх справ, включаючи розуміння правових і
етичних обов’язків, прав і основних свобод людини, визнаних
законодавством країни і міжнародним правом.

Слід звернути увагу на систему деонтологічних вимог (грец. деон —
належне), які висуваються до випускника — майбутнього співробітника
органу внутрішніх справ у галузі культури:

— морально-етична (засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними
керуватися на практиці);

— політична (знання політичної стратегії та тактики держави, провідних
політичних партій і рухів, уміння користуватися інструментарієм
політичної діяльності і бути політичне активним);

— психологічна (знання психічного складу особи, уміння користуватися
психодіагностикою у ході вирішення юридичної справи);

— естетична (виражається в службовому етикеті, мові спілкування,
зовнішньому вигляді юриста, естетичному вигляді оформлюваних ним
документах та ін.).

Вони доповнюють його правову культуру і створюють кодекс його
професійної поведінки, стрижнем якої є внутрішнє веління службового обоє
‘язку.

Правова культура співробітників органів внутрішніх справ визначається не
тільки науковими знаннями про сутність, характер і взаємодію правових
явиш взагалі, механізм правового регулювання, правове полі держави, його
окремі напрямки. Вона передбачає й критичне творче осмислення правових
норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного
і морального змісту.

До культури співробітника органу внутрішніх справ належить знання
державної мови України, особливостей етичної культури і національних
традицій того регіону, де він здійснює професійну діяльність.

Виключне значення має проблема подолання правового нігілізму
співробітника органу внутрішніх справ, його некомпетентності, низького
професіоналізму, невміння розібратися в конкретних життєвих ситуаціях,
дати їм правильну юридичну оцінку, в результаті чого з’являються
незаконні і необґрунтовані рішення.

Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ
повинна бути вищою за правову культуру інших громадян.

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні узагальнення: професійна культура
юриста припускає знання законодавства і можливостей юридичної науки;
переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і
підзаконних актів; уміння користуватися правовим інструментарієм —
законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися
до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті
і оформленні рішень. Професіоналізм і справедливість торжествують у
юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно
виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою
майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної
юриспруденції.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. посібник. – Київ,
1998.

Професійна етика юриста. – К., 2001.

Словник-довідник юриста. – К., 2002.

Теорія держави і права / За ред. Скакуна О.Ф. – Харків, 2001.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter