Правочини. (реферат)

Реферат з правознавства

Правочини.

Поняття та види правочинів.

Умови дійсності правочинів:

відповідність змісту правочину актам цивільного законодавства;

загальні та спеціальні вимоги щодо суб’єктів правочину;

правочин як акт вільної і повної згоди його учасників;

вимоги щодо форми правочину;

спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним;

відповідність правочину інтересам малолітніх, неповнолітні та
непрацездатних дітей.

Поняття та підстави недійсності правочинів;

Правові наслідки недійсності правочинів.

1. — Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних
прав та обов’язків є правочин. На підставі правочину цивільні права та
обов’язки можуть також змінюватися або припинятися.

— Правочин як юридичний факт

— Застосовувався у ЦК УРСР 1922 р., а в ЦК УРСР 1963 р. вживався термін
„угода”- недосконалість.

— Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:

1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція
„правомірності правочину”);

2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома
або більше особами, але й однією.

— Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначаться як дія
особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та
обов’язків.

— Ознаки правочину:

1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного
правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є
цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не
завжди його породжує:

— за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

— безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

— створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

— не створити правового результату на який він спрямовувався.

4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5) має мету та мотиви вчинення.

— Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого
спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має
бути законною.

— Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до
вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком
окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом
тяжкої обставини).

— Види правочинів.

І За кількістю сторін:

1) односторонні (створюють обов’язки, як правило, лише для особи, яка
вчинила; для інших осіб- у випадках встановлених законом (заповіт) або
за домовленістю з цими особами);

2) двосторонні;

3) багатосторонні. погоджена дія двох або більше сторін.

ІІ За моментом вчинення:

1) консенсуальні (у встановленій законом формі або з дотриманням ін.
формальностей – державна реєстрація ст. 210 ЦК);

2) реальні.

ІІІ За наявністю або відсутністю майнового еквіваленту:

1) відплатні;

2) безвідплатні.

— Форми відплатності:

1) грошова;

2) майнова;

3) відробіткова.

ІV За умовами настання правових наслідків:

1) безумовні;

2) умовні.

— Безумовними є правочини, за якими настання правових наслідків не
пов’язується з певними умовами.

— Умовними є правочини, в яких виникнення правових наслідків залежить
від умови яка може настати або навпаки не настати у майбутньому:

— правочин вчинений під відкладальною умовою (ч.1 ст. 212 ЦК-
обумовлюється настання або зміна прав та обов’язків);

— правочин вчинений під скасувальною умовою (ч.2 ст. 212 ЦК-
обумовлюється припинення прав та обов’язків).

2. — Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може
суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також
моральним засадам суспільства.

— Зміст правочину може бути витлумачено стороною (сторонами). На
вимомгу однієї або більше сторін суд може постановити рішення про
тлумачення змісту правочину за допомогою таких способів:

1) урахування буквального значення слів і понять;

2) порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його
чстин, усім його змістом, намірами сторін;

3) урахування мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної
практики відносин між сторонами, звичаїв ділового обороту, подальшої
поведінки сторін, тексту типового договору та ін. обставин, які мають
істотне значення.

— Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин
повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності- загальна вимога.

— До суб’єктів правочину можуть ставитися також інші (спеціальні)
вимоги (ст. 712 ЦК постачальником за договором поставки може бути лише
суб’єкт підприємницької діяльності; ст. 284 ЦК страховиком за договором
страхування може бути лише юридична особа, яка отримала ліцензію на
здійснення страхової діяльності).

— Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника право
чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

— Правочин як акт вільної і повної згоди його учасників:

1) вільною вважається згода, здійснена без зовнішнього протиправного
тиску на учасника правочину (без погрози, насильства та ін.);

2) повною є згода, здійснена при наявності обізнаності учасника право
чину про його істотні умови (без помилки, обману тощо).

— Воля на вчинення правочину може виражатися:

1) усно;

2) письмово;

3) конклюдентними діями;

4) мовчанням (ч.4 ст. 205- у випадках, встановлених законом або
договором; ст. 764 ЦК України „Правові наслідки продовження користування
майном після закінчення строку договору найму”).

— Відповідно до ч.4 ст. 203 ЦК правочин має вчинятися у формі,
встановленій законом.

— Правочини, які можуть вчинятися усно (ст. 206 ЦК):

1) які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за
винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та
(або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких
недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

— Вимоги до письмової форми правочину (ст. 207 ЦК)

— Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його
зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах,
телеграмах, якими обмінялися сторони.

— Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо
воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого
технічного засобу зв’язку.

— Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він
підписаний його стороною (сторонами).

— Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення
підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання,
електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного
підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими
актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій
мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів
(Закон України „Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003 р.).

— Якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може
підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її
присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується
нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має
право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з
яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не
вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений
відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання,
проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

— Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК)

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і
більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

— Правові наслідки недотримання письвої форми право чину (ч. 1 ст. 218
ЦК- недотримання письмової форми правочину не має своїм наслідком його
недійсність, крім випадків, встановлених законом; рішення суду не може
ґрунтуватися на показах свідків; заперечення однією із сторін факту
вчинення право чину або оспорювання окремих його частин може доводитися
письмовими доказами, засобами аудіо- відеозапису та іншими доказам).

— Нотаріальне посвідчення правочину

— Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає
нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом
(Закон України „Про нотаріат” від 2.09.1993 р.) або домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою
посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої
нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено
текст правочину, посвідчувального напису.

— Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України право чин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

— Правочин має вчинятися:

1) з наміром створення правових наслідків, які обмовлюються цим
правочином;

2) не для приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на
увазі.

— Відповідно до ч.6 ст. 203 ЦК України право чин, що вчиняється
батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх
малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

— Наприклад, згідно з ст. 71 ЦК України опікун не має права без дозволу
органу опіки та піклування:

1) відмовлятися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов’язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або)
державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну
жилового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Піклувальник може дати згоду на вчинення одного із перелічених
правочинів лише з дозволу органу опіки і піклування.

— Опікун також не може вчиняти правочинів з підопічним та здійснювати
дарування чи зобов’язуватися порукою від імені підопічного (ст. 68 ЦК).

3. — Недійсним є правочин, який хоч і спрямований на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та обов’язків, але не створює цих наслідків
внаслідок невідповідність цих дій вимогам актів цивільного
законодавства.

— Підстави недійсності правочину поділяються на загальну та спеціальні:

— загальною є підстава, встановлена у ст. 215 ЦК України, тобто
ненодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог,
які всиановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України;

— спеціальними є всі інші підстави.

За характером порушення закону та правовими наслідками недійсні право
чини поділяються на:

нікчемні;

оспорювані.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Визнання
такого правочину недійсним судом не вимагається. Будь-яка
заінтересована особа може звернутися до суду з вимогою про застосування
наслідків недійсності нікчемного правочину. Суд може застосувати
наслідки нікчемного право чину з власної ініціативи (ч.5 ст. 216 ЦК
України). На нікчемність вказує словосполучення „є нікчемним”.

Оспорюваним є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом. Такий право чин може бути
визнаний недійсним судом (ч.3 ст. 215 ЦК України). На оспорюваність
вказує словосполучення „може бути визнаний недійсним”.

— До нікчемних правочинів, зокрема, належать:

1) право чин, вчинений з порушенням письмової форми у випадках
встановлених законом (договір дарування майнового права та договір
дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому- ч.3 ст. 719 ЦК;
договір банківського вкладу- ч.2 ст 1059 ЦК та ін.);

2) правочин, вчинений з порушенням вимоги щодо його нотаріального
посвідчення (ст. 219 та 220 ЦК);

3) правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності (ст. 221 ЦК);

4) правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224
ЦК);

5) правочин, вчинений недієздатною особою (ст. 226 ЦК);

6) правочин, який порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК);

До оспорюваних правочинів належать:

1) правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності (ст. 222 ЦК);

2) правочин, вчинений особою, обмеженою в цивільній дієздатності, за
межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

3) правочин, вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не
усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними (ст. 225
ЦК);

4) правочин, вчинений юридичною особою, без відповідного дозволу
(ліцензії) (ст. 227 ЦК);

5) правочин, вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

6) правочин, вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК);

7) правочин, вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК);

8) правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника
однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

9) правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК);

10) фіктивний правочин (ст. 234 ЦК).

— Правові наслідки недійсності окремих частин право чину (ст. 217 ЦК-
якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до
нього недійсної частини).

4. — Недійсний правочин не спричиняє наслідків, крім тих, що пов’язані
з його недійснісю (ч.1 ст. 216 ЦК).

— Момент недійсності правочину (ст. 236 ЦК).

— Недійсність правочину, до виконання якого сторонни ще не приступили.

— Недійсність правочину частково або повністю виконаного.

— Загальний правовий наслідок недійсності правочину- двостороння
реституція (ч. 1 ст. 216 ЦК).

— Спеціальні правові наслідки:

1) відшкодування збитків (правочин, вчинений з малолітнім- ч.4 ст. 221
ЦК);

2) подвійне відшкодування збитків (правочин, вчинений особою, що
обманула- ч.2 ст. 230 ЦК);

3) відшкодування моральної шкоди (правочин, вчинений з особою, яка знала
про стан особи, що булла дієздатною, однак у момент вчинення правочину
не усвідомлювала значеня своїх дій та/або не могла керувати ними- ч.3
ст. 225 ЦК).

— Не передбачено:

1) одностороннюю реституцію;

2) вилучення в дохід держави.

— Відмінність недійсності правочину від:

1) відмови від правочину (ст. 214 ЦК);

2) розірвання правочину (ст. 598 ЦК).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *