Право власності на природні ресурси
ПЛАН
І. Поняття права власності на природні ресурси.
2. Форми права власності на природні ресурси.
3, Підстави для виникнення відносин права власності на гфиродні ресурси.
4. Об’єкти і суб’єкти права власності на природні ресурси.
5. Зміст права власності на природні ресурси.
6. Форми та методи забезпечення права власності н априродні ресурси.
7. Припинення права власності на природні ресурси.
5.1. Поняття права власності на природні ресурси
Право власності на природні ресурси – система юридичних норм та інших
правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси,
рослинний і тваринний світ, об’єкти природно-заповідного фонду та
забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо
володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.
Розрізняють:
Об’єктивне право власності на природні ресурси – система правових норм
земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного,
природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують
правовідносини на природні ресурси.
Суб’єктивне право власності на природні ресурси –
сукупність повноважень різних суб’єктів (держави, юридичних та фізичних
осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм
природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими,
водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду):
а) виникає у зв’язку з передачею чи придбанням у власність відповідних
природних ресурсів;
б) посвідчується державним актом на право власності або
цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо);
в) носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень
щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх
власнику і загальна обов’язковість всіх інших утримуватися від їх
порушень. Право власності на природні ресурси має специфічні
особливості, пов’язані з екологічним змістом останніх:
• право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми
властивостями можуть знаходитись у власності, а тільки ті з них, що є
відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації (земля, її надра,
води, ліси та тваринний світ). Інші елементи природного середовища не
здатні за об’єктивними властивостями бути об’єктами власності
(атмосферне повітря, вітрова та сог нячна енергія тощо);
• природні ресурси, хоча і є самостійними об’єктами власності, проте
знаходяться у нерозривному екологічному взаємозв’язку один з одним, їх
не можна відокремлювати від природного середовища;
• природні ресурси як об’єкт природного походження складають національне
багатство України.
5.2. Форми права власності на природні ресурси
Форми права власності на природні ресурси – юридичне оформлені напрями
суб’єктно-об’єктної належності природних ресурсів та їх
^організаційно-правове забезпечення.
В Україні юридичне виголошені такі форми власності (ст. 13, 14, 41
Конституції України): державна, колективна (комунальна), приватна,
загальнонародна.
Право державної власності становить собою сукупність правових норм, що
закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в
особі обраного ним представницького органа державної влади, а також
встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної
власності.
Особливість – вона виступає у вигляді виняткової власності народу
України (у держави є лише компетенція з управління цими ресурсами в
загальнонародних інтересах).
Право колективної власності-це сукупність норм, що встановлюють правові
підстави виникнення права колективної власності, порядок колективного
володіння, ко- :
ристування та розпорядження природними об’єктами.
Особливість – окремий громадянин, який вступає в колективне
підприємство, самостійно відмовляється від свого права власності на
природний ресурс, але зберігає право зобов’язального характеру його
повернення при
визначених умовах.
Право приватноївласностіЯвляє собою правовий інститут, що закріплює
індивідуальну належність природних об’єктів, тобто право приватної
власності юридичне закріплює власність громадян як економічну категорію,
що охоплює всі форми індивідуального привласнення.
Особливість права приватної власності можуть виникнути тільки з участю
громадян.
5.3. Підстави для виникнення відносин’ права власності на природні
ресурси
Правовідносини власності і, отже, об’єктивне право власності виникає і
припиняється на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних
фактів. Це обставини, з якими законодавство пов’язує зміни у формах
права власності на землю, надра, води, ліси, тваринний
світ та об’єкти природно-заповідного фонду.
Виникнення права власності на конкретний природний об’єкт є: припинення
права власності на цей об’єкт у іншої особи, спадщина, застава,
дарування, купівля-продаж, обмін,
Однією з підстав виникнення права державної влас- ,
ності на природні ресурси є націоналізація, конфіскація або перехід у
власність держави безгосподарчого природного об’єкта.
Право власності на природні ресурси може виникати на підставі
цивільно-правової угоди. Основним засобом виникнення права колективної
і приватної власності на природні ресурси виступає приватизація.
5.4. Об’єкти і суб’єкти права власності на природні ресурси
Об’єктами права власності на природні ресурси є
природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні,
економічні, екологічні та соціальні функції, зареєстровані в
обліково-кадастрових та інших юридичне визнаних документах як об’єкти
володіння, користування і розпорядження: земля, надра, води, ліси,
«тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний
шельф, виключна (морська) економічна зона.
Об’єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від
форм власності: державної, колективної чи приватної.
Спеціальні об’єкти права власності відповідно де» форм власності:
1) землі:
• державної власності (лісового фонду, транспорту, зв’язку, оборони
тощо);
• колективної власності (колективних сільськогоспо-дарських підприємств,
кооперативів, садівничих товариств тощо);
• приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки
тощо);
2) водні об’єкти:
• державної власності (територіальні моря, підземні;
води, внутрішні моря тощо);
®
°
( hA
” hA
hA
” hA
???????$??$?????????ості (водойми колективних сільськогосподарських
підприємств тощо);
• приватної власності (копанки фермерів тощо);
3) лісові об’єкти:
• державної власності (ліси загальнодержавного значення);
•колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських
підприємств до 5 га);
• приватної власності (ліси фермерських господарств до 5га);
4) надра як об’єкт:
• державної власності (корисні копалини);
• колективної власності (торф);
• приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);
5) тваринний світ як об’єкт:
• державної власності (дикі тварини у стані природної волі);
• колективної власності (ферми тощо);,
• приватної власності (ферми тощо);
6) природно-заповідний фонд як об’єкт:
•державної власності (заповідники, надра, парки тощо);
• колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам’ятки
природи, ботанічні сади, дендрологічні
парки тощо);
• приватної власності (заказники, заповідні урочища пам’ятки природи,
ботанічні сади, дендрологічні парки
тощо).
Суб’єктом права власності на природні ресурси виступає народ України,
який поклав здійснення правомоч-ностей власника на Верховну Раду
України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого
самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).
Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності
громадянам України. Однак суб’єкт права колективної власності чітко
визначено тільки у земельному законодавстві (колективні
сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садові товариства тощо).
Як суб’єкти права власності на природні ресурси можуть виступати
громадяни України:
• які будують житловий будинок і господарські споруди;
• які ведуть особисте підсобне господарство;
• власники дач;
• власники гаражів.
5.5. Зміст права власності на природні ресурси
Змістом права власності на природні ресурси є сукупність повноважень
суб’єктів права власності щодо володіння, користування і розпорядження
належними їм
природними ресурсами:
• право володіння – право фактичного (фізичного або господарського)
панування над кожним природним об’єктом, яке може належати не тільки
власнику, але й особі, якій власник передав свій природний об’єкт на
підставі договору;
• право користування – це право власника задовольняти за допомогою
природних ресурсів свої потреби, тобто забезпечену законом можливість їх
безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шляхом
витягу з них їх корисних властивостей: держава і органи самоврядування,
суб’єкти приватної, колективної власності;
•право розпорядження – є визнана за власником гарантована йому
можливість учиняти дії, спрямовані
на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану
природних об’єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим
суб’єктам права у власність): державна, самоврядування, колективна,
приватна власність.
5.6. Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси
Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом
встановлення відповідних правових. норм і застосування санкцій до осіб,
що не виконують їх вимог.
формами забезпечення права власності на природні ресурси є юридичне
визначені шляхи охорони та способи захисту повноважень власників на
природні ресурси.
Форми охорони права власності на природні ресурси:
• нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча тощо);
• управлінська (ресурсорозподільна, інформаційна, контрольно-наглядова
тощо);
• судова (районний суд, Арбітражний Суд, Верховний Суд, Конституційний
Суд).
Методи забезпечення права власності на природні ресурси:
;
• еколого-правові (ліцензійний, запобіжний, лімітний, обмеження
діяльності тощо);
• економіко-правові (нормативно-оплатний, понаднормативно-штрафний
тощо);
•цивільно-правові (відшкодування матеріальної і моральної шкоди);
• адміністративно-правові (штраф, попередження тощо);
• кримінально-правові (штраф, виправні роботи, позбавлення волі).
5.7. Припинення права власності на природні ресурси
Це юридичне значимі дії, які спрямовані на припинення повноважень
власників на землю, надра, води, ліси, тваринний світ, об-‘єкти
природно-заповідного фонду.
Причиною цього можуть бути:
• правомочні дії: добровільна відмова, відчуження (продаж), викуп для
державних або громадських потреб;
• протиправні дії природокористувача: систематичне
невнесення плати (податку), нецільове використання порушення строків
освоєння (використання), угоди, укла^ дені з порушенням порядку
придбання або відчуження
природних ресурсів.
Випадки позбавлення права власності можуть бути за обставин
надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій,
епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної
влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах,
встановлених законодавчими актами України.
Література
Андрейцев В. 1. Екологічне право (Загальна частина).- К., 1996.
Андрейцев В. І. Екологія і закон: еколого-правова
відповідальність.-1991.
Андрейцев В. /.. Пустовойт М. А., Калшовський С. В. Екологічна
експертиза: право і практика.- К.: Урожай, 1992.
Андрейцев В. Й. Правовое обеспечение зкологической зксперти-зьі
проектов.- К.: Будівельник, 1990.
Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1995 .-№24.
Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей средьі •Украиньі.
Проблеми теории й развитие законодательства.- Харьков,
1994.
Гетьман А. П. Процессуальньіе нормьі й отношения в зколо-гическом
праве.-Харьков: Основа, 1994. Государственное управление охраной
окружающей средьі в союзной республике.- Под ред. Ю. С. Шемшученко.- К.:
Наукова думка,1990.
Дмитренко І. А. Екологічне право України.-К., 1999 .-300.
Дудовик О. Л., Жалинский А. 3. Причини зкономических пре-ступленин.- М.:
Наука, 1994.
Ерофеев Б. В. Зкологическое право. Учебник для вузов.-М.,
1999-448с.
Земельний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради
України- 1992- № 25.
Кодекс України про адміністративне порушення.- Львів,
1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
