.

Права на об\’єкти інтелектуальної власності як товар (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
809 7307
Скачать документ

Реферат на тему

Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар

План

1 Особливості права інтелектуальної власності як товару

2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Література

1 Особливості права інтелектуальної власності як товару

Товар – це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає
товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно до Закону України “Про
оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”
можуть оцінюватися “… нематеріальні активи, у тому числі об’єкти права
інтелектуальної власності …”. Таким чином, майнові права на об’єкти
інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони е продуктом
праці і можуть мати ціну.

До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться:

а) корисність;

б) рідкість – властивість, протилежна загальнодоступності;

в) універсальність – придатність до обміну на гроші або на будь-які інші
ринкові товари.

Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто
якщо об’єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не
може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту
в комерційну цінність, а сам продукт – у товар.

Рідкість для об’єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально
тому, що за визначенням об’єкт інтелектуальної власності повинен бути
новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для
матеріальних об’єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але
для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві
відмінності.

З третьою властивістю товару – універсальністю – тісно пов’язана його
оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної
власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому
випадку права на об’єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як
товар у його звичайному розумінні.

За принципом “відокремлюваності” права інтелектуальної власності можна
поділити на три групи:

а) права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства;

б) права, що не відокремлюються від індивідуума;

г) права, що не відокремлюються від підприємства.

До першої групи відносяться права на об’єкти права інтелектуальної
власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори літератури і
мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.

До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуальної власності
відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей тощо, які зайняті
розробленням об’єктів інтелектуальної власності. У сукупності – це так
званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія
-людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні.

Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування,
що розроблені як складові частини діючого підприємства; наявність
підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної
продукції, ділову репутацію підприємства тощо.

З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи від підприємства
результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони
можуть продаватися (передаватися) разом з підприємством чи індивідуумом.
Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора
одного підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки
запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши
йому більш вигідні умови праці, тобто “купити” його разом з його
якостями.

2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких
відносять: рухоме, нерухоме майно і оборотні кошти, а також з
нематеріальних активів – в основному прав. Насамперед, це права
власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею,
водою, надрами), а також права користування економічними,
організаційними й іншими перевагами і пільгами: податковими пільгами,
місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять
гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи – це принципово новий об’єкт фінансового обліку для
України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також
характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

– відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою коштовною
якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгострокових
прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

– відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах
діяльності підприємства;

– тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі
довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант
облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої
первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування
(гудвіл, товарні знаки тощо);

– відсутність відходів;

– багатоцільовий  характер  експлуатації,   що дозволяє використовувати
об’єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

– підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування
подібних активів.

В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють
правовідносини, які стосуються нематеріальних активів, є: Закон України
“Про оподаткування прибутку підприємства” (1997 p.); “Положення про
організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні”, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 p. № 250;
“Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні”, затверджені
наказом Міністерства економіки України від 7 травня 1993 p. № 25, а
також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні
активи” (Зареєстровані  в Міністерстві  юстиції України  від 02.11.1999
за № 750/4043).

Права на об’єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними
активами після того, як вони будуть поставлені на бухгалтерський облік.
Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав
і термін їх служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим
терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина
має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при
встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі
підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ мають
встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну
служби. Наприклад, відповідно до Закону України “Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі” юридичний термін дії (служби) патенту
дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може
морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з’являться нові
аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках
для патентів установлюється більш короткий термін, так званий
економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.

Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об’єкти
інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і
підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають
встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії
після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не
мають встановленого терміну більшість прав на об’єкти інтелектуальної
власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права
на ті самі об’єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений,
так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання
винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на
невизначений термін.

Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним
визначення вартості переданих прав на об’єкти інтелектуальної власності,
а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною і
відповідальною.

Список використаної літератури

Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності
України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. — К.:
Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.

Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну
власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — №3. — С. 3—14.

Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми
реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т.
Харків, 1996. — 18 с.

Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. —
Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.

Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность.
Законодательство и практика применения. — М., 1977. — С. 11.

Интеллектуальный капитал /Пер. с англ. под ред. Л.Н. Ковалик. — Питер,
2001. — 288 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020