Реферат
на тему:
Посилення боротьби з корупцією як одна з проблем вдосконалення
оперативно-розшукової діяльності
Таке, на жаль, звичне та водночас не досить зрозуміле пересічному
громадянинові поняття – корупція походить від латинського кореня
“corruptio”, що перекладається як “підкуп”. Це поняття посіло чільне
місце на екранах телевізорів, на шпальтах та сторінках періодичних
видань і, як наслідок, привертає все більше уваги суспільства.
Завдяки різному розумінню поняття “корупція”, різновидів її проявів,
відсутності чітких та однозначних критеріїв віднесення тих чи інших
правопорушень до категорії корупційних, законодавство України та інших
країн дещо по-різному визначає сутність та види корупційних діянь.
Загальносвітова практика вивчення цього явища визначає розподіл
корупційних правопорушень залежно від рівня їх суспільної небезпеки та
правової природи на кримінально-правові, адміністративні,
цивільно-правові та дисциплінарні.
Поглиблене вивчення досвіду різних країн дозволяє виявити низку
злочинів, які можуть бути віднесені до корупційних.
Так, склади низки злочинів, вчинених посадовими особами, передбачені
кримінальними кодексами багатьох країн світу. Серед них – розкрадання та
привласнення державної власності з метою приватного використання,
хабарництво, зловживання владою та (або) службовим становищем, незаконне
одержання державних коштів та інших пільг шляхом надання недостовірної
інформації, використання та розголошення службової інформації.
Законодавством, наприклад Російської Федерації, не передбачено такого
самостійного складу злочину чи адміністративного правопорушення, як
“корупційне діяння”, а проект Федерального Закону “Про боротьбу з
корупцією” розрізняє корупційне правопорушення (відповідальність може
бути як кримінальною, так і адміністративною, або цивільно-правовою) та
корупційний проступок, за який встановлюється дисциплінарна
відповідальність.
Кримінальне законодавство одних країн (наприклад Киргизької Республіки
та Республіки Молдова) прямо вказує на корупційний характер окремих
складів злочинів, інших – містить окремі глави про посадові злочини.
Так, Кримінальний кодекс Італії містить главу, яка називається “Злочини
посадових осіб проти державних органів”. Крім того, він розрізняє три
склади окремих злочинів за одержання хабара: одержання хабара за дії, що
відносяться до компетенції посадової особи, одержання хабара за дії, що
суперечать компетенції посадової особи та одержання хабара в суді, а
також передбачає обтяжуючі обставини одержання хабара у вигляді
невиконання чи відстрочки вчинення дій, що відносяться до компетенції,
вчинення дій, що суперечать компетенції, або предметом хабара є
одержання посади, оформлення контракту, в якому зацікавлена
адміністрація посадової особи. У структурі Особливої частини
Кримінального кодексу Італії посадові злочини займають друге місце після
державних злочинів.
Наявність окремого розділу, де зібрані всі посадові злочини, передбачає
і Кримінальний кодекс Федеративної Республіки Німеччини, а визначення
санкції за одержання хабара залежить, в першу чергу, від того, діяла
посадова особа в межах своїх законних повноважень, чи вийшла за них.
В Україні, так само як і в інших країнах, таких як: Білорусь,
Азербайджан, Грузія, Таджикистан, Литва, Румунія, Аргентина, Ізраїль,
Вірменія, питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією
регулюється окремим спеціальним законом.
Закон Румунії “Про попередження, виявлення та покарання фактів корупції”
розрізняє злочини корупції (дача, отримання хабара, зловживання
службовим становищем, отримання неналежних доходів та злочини,
передбачені спеціальними законодавчими актами) і злочини, які
перебувають у прямому зв’язку з корупцією (підробка документів,
“відмивання грошей”, контрабанда, ухилення від сплати податків,
приховування майна, отриманого в результаті злочину, торгівля людьми з
метою проституції та ін.) [1].
Прийняття Парламентом Ізраїлю Закону “Про боротьбу з організованими
злочинними угрупованнями” значно активізувало боротьбу з корупцією в
межах наявної нормативно-правової бази. Значна ефективність боротьби з
корупцією в Ізраїлі була досягнута завдяки утворенню інституту
Державного контролера, який призначається Президентом строком на 5 років
та який наділений дуже широким колом повноважень, що полягають у
безперешкодній перевірці діяльності державних адміністративних органів,
міністерств, армії, поліції, місцевих органів влади, державних установ
та підприємств, банківської сфери, підприємств, в яких задіяні держава
або місцева влада.
Але слід зазначити, що відсутність єдиного кодифікованого
нормативно-правового акту, завданням якого є врегулювання питання
боротьби з корупцією, шкодить ефективності антикорупційних заходів.
Наприклад, в Японії, яка, до речі, входить до двадцятки найменш вражених
цим “соціальним злом” країн світу, питання боротьби з корупцією
врегульовано низкою національних нормативних актів. А у Швеції проблема
корупції як суспільно-небезпечного явища взагалі не розглядається, що
призвело до повної відсутності спеціально утворених органів чи
запроваджених урядових програм, спрямованих на її подолання [1].
В Україні корупція за останні декілька десятиріч поглинула усі сфери
функціонування держави, завдавши величезної шкоди її прогресивному
розвитку. Корупція не тільки становить загрозу розвитку держави та
стабільності й безпеці суспільства, а й сприяє підриву демократичних
інститутів її цінностей. Поширення корупції має вкрай негативний вплив
на формування і діяльність органів державної влади, підриває довіру
громадян до них.
В широких верствах населення, на жаль, все ще не вдалось подолати
хибного уявлення про те, що корупція має руйнівний вплив на життя країни
лише тоді, коли вона має місце у вищих ешелонах влади. В масовій
свідомості значної частини населення домінує думка, що за такого
звичного шляху вирішення життєвих питань, притаманним якому є принципи
“своячництва”, “магарича”, “послуги за послугу”, проявляються
особливості національного менталітету і не має жодних ознак, які можна
було б віднести до поняття корупції. Саме тому багато з них фактично
обирають корупційні шляхи вирішення тих чи інших повсякденних проблем,
чим, у свою чергу, провокують подальше поширення та ще більше
ускладнюють здійснення комплексу заходів, спрямованих на подолання цього
антисоціального явища. Зрозуміло, що робота правоохоронних органів з
протидії корупції не може мати значних результатів при такому відношенні
громадянського суспільства до цієї проблеми [2].
Водночас, саме завдання подолання корупції в українському суспільстві
визначено як пріоритетне для інтеграції в європейський правовий простір,
через брак чого неможливо сподіватися на вступ України до Європейського
Союзу. У зв’язку з цим більшість фахівців підтримує думку, що успіх
боротьби з корупцією залежить здебільшого від поєднання зусиль,
направлених на покращення законодавчого та організаційного її
забезпечення з одного боку та широкої роз’яснювальної роботи серед
населення з іншого.
У свою чергу, вирішення частини цього двоєдиного завдання має
враховувати величезний, в цілому позитивний досвід протидії корупції, що
накопичено у ряді країн об’єднаної Європи, адже запорукою ефективної
боротьби з корупцією є адекватний комплекс законодавчих норм, які
працюють, як надійний механізм. Тому можна стверджувати, що
удосконалення у максимально короткі строки національного
антикорупційного законодавства відповідно до правових стандартів, що
широко застосовуються у розвинутих країнах Європи, можливе не тільки за
умови всебічної взаємодії на міжнародному рівні, але й здійснення вищим
законодавчим органом України динамічних та послідовних дій з
гармонізації вітчизняної нормативно-правової бази до відповідного
законодавства цих країн. Адже, Цивільна конвенція про боротьбу з
корупцією та Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, розроблені
Радою Європи, були підписані від імені України ще у 1999 році, а
Конвенція ООН проти корупції – у грудні 2003 року [3; 4; 5]. Ці
міжнародні нормативно-правові акти визначають основні вектори
удосконалення законодавства країн, що їх підписали. Але з підписання
міжнародних нормативно-правових актів тільки починається складний та
багатогранний процес гармонізації національного законодавства. Тут вже
постає, мабуть, найголовніша проблема – імплементація міжнародного
нормативно-правового акту, тобто довга і кропітка робота по глибокому
вивченню та аналізу вітчизняного законодавства, визначенню кола
законодавчих актів, що потребують приведення його у відповідність до
міжнародних актів, та, як наслідок, внесенню змін і доповнень у
визначене коло нормативних документів. Не слід забувати і про те, що для
повноцінного та ефективного функціонування законодавчі акти повинні
“обрости” масивом необхідних підзаконних нормативних актів (наказів,
інструкцій, розпоряджень і т. ін.). З огляду на значну кількість
законодавчих актів України, що необхідно приводити у відповідність до
міжнародних актів, процес імплементації деяких міжнародних документів
об’єктивно може затягуватись на досить значні терміни.
Так, з моменту підписання зазначених вище конвенцій Ради Європи Цивільна
конвенція про боротьбу з корупцією набула чинності в Україні лише у
березні минулого року, тобто аж через 6 років з моменту підписання, а
Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією та Конвенцію ООН проти
корупції ратифіковано Верховною Радою України у жовтні цього року.
Водночас триває робота по приведенню національного законодавства у
відповідність до підписаних міжнародних актів про боротьбу з корупцією.
Так, з метою урегулювання питання відповідальності за корупційні
правопорушення, які нині згідно з чинним Законом України “Про боротьбу з
корупцією” не мають чітких рамок, які б розділяли поняття
адміністративного та кримінального характеру корупційного діяння,
Міністерством юстиції України розроблено проект Закону України “Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності
за корупційні правопорушення”, а для приведення законодавства України у
відповідність до положень Конвенції ООН проти транснаціональної
організованої злочинності та Конвенції ООН проти корупції підготовлено
проект Закону України “Про відповідальність юридичних осіб за корупційні
правопорушення”. 18 жовтня 2006 року Верховна Рада України постановила
направити обидва законопроекти до Комітету Верховної Ради України з
питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією для підготовки з
повторного першого читання.
Чинним Законом України “Про боротьбу з корупцією” не передбачено
настання кримінальної відповідальності за корупційні діяння, оскільки
поняття “корупція” – згідно з положеннями цього нормативного акту –
існує виключно у площині адміністративного законодавства. І це при тому,
що “корупція” в Україні ще задовго до прийняття цього Закону виросла з
“дитячих штанців” і більшість її проявів давно вже не відповідає поняттю
“адміністративне правопорушення” [6].
?
‚
?
???????????ктивності протидії корупції. Недосконалість національного
законодавства у ряді випадків дає можливість здійснення
оперативно-розшукових заходів по відношенню до “адміністративних
правопорушників” – корупціонерів. І досить часто це стає можливим
завдяки тому, що корупція все ж таки тісно пов’язана з вчиненням низки
інших злочинів, відповідальність за які передбачена Кримінальним
кодексом України, що, у свою чергу, дає цілком достатні підстави для
здійснення оперативно-розшукової діяльності. Теоретично можливе
здійснення оперативно-розшукових заходів у рамках кримінальних справ, що
розслідуються органами внутрішніх справ та прокуратури. І, нарешті,
ніхто не забороняв використовувати оперативно-розшукову складову
службової діяльності правоохоронних органів у межах перевірки
інформації, отриманої від громадян. А у більшості країн об’єднаної
Європи робота з громадськістю призводить до отримання досить високих
показників викриття злочинних проявів (як зазначалось вище, у більшості
з цих країн корупційне діяння не вважається лише адміністративним
правопорушенням, а завдяки менталітету нашої нації відношення
громадськості до діянь, передбачених кримінальним правом, дещо інше ніж
до адміністративних правопорушень, що дає надію на зміни у свідомості
українців з моменту приведення антикорупційного законодавства України у
відповідність до вимог сьогодення).
Цілком очевидно, що такі кримінальні злочини, як хабарництво,
зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або
службових повноважень і ряд інших службових злочинів мають перелік ознак
корупційних діянь, а у ряді розвинених країн світу на цілком законних
підставах відносяться до таких. Слід зазначити, що і у свідомості
громадянського суспільства нашої держави явище корупції не уживається в
рамках адміністративного права. Багато хто сьогодні розуміє під цим
явищем саме кримінальні злочини, такі як, наприклад хабарництво чи
зловживання владою. Але, доки розуміння цього не трансформується в норму
закону, протидія корупції буде таким же складним та насиченим
об’єктивними та, що найсумніше, цілком законними перешкодами завданнями
для правоохоронних органів, як і сьогодні. І, нарешті, визначення
змістовних ознак статусу корупційних діянь на законодавчому рівні та
виведення цього поняття із рамок суто адміністративного законодавства
уможливить Україні позбутись ряду обвинувачень світової спільноти,
оскільки відбудеться вирівняння показників статистичної звітності
правоохоронних органів у сфері протидії корупції через те, що низка
злочинів буде мати статус корупційних.
Крім того, темпи поширення корупції у світі все більше нагадують про те,
що явище це необхідно долати в планетарних масштабах, що, у свою чергу,
вимагає уніфікації понять та законодавчого інструментарію протидії. Тому
вдосконалення чинного національного антикорупційного законодавства
постає, як мінімум, раціональним завданням. Тобто, ратифікуючи
міжнародні конвенції, а згодом і гармонізуючи відповідно до їх положень
національне антикорупційне законодавство, Україна знаходиться на
правильному шляху.
У світлі зазначеного вище на особливу увагу заслуговує проект Закону
України “Про засади запобігання та протидії корупції”, який у разі його
прийняття має замінити чинний Закон України “Про боротьбу з корупцією”
(до речі, зазначений законопроект також 18 жовтня 2006 року направлено
до Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією для підготовки повторного першого читання).
Положеннями законопроекту уніфіковано термінологію та приведено її у
відповідність до міжнародних стандартів, урегульовано питання щодо
визначення поняття “корупції”, суб’єкту корупції, видів корупційних
діянь, заходів запобігання корупції та усунення наслідків корупційних
правопорушень, міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції.
Проектом розширено перелік суб’єктів корупційних правопорушень,
передбачено розподіл органів, уповноважених на здійснення заходів
протидії корупції, процедуру здійснення спеціальних перевірок осіб, що
претендують на заняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави,
заборону отримання подарунків, порядок здійснення фінансового контролю,
антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, службових
розслідувань. Передбачено наявність кодексів поведінки осіб,
уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування,
якими встановлюються спеціальні вимоги до їх належної поведінки та
відповідальності.
Вперше на законодавчому рівні окреслено роль громадськості у запобіганні
корупції, передбачено державний захист осіб, які надають допомогу в
протидії корупційним діянням.
Прийняття зазначеного Закону сприятиме розробці та реалізації ефективної
і скоординованої політики протидії корупції, створенню відповідного
органу, на який буде покладено функцію попередження корупції, створенню
умов для самостійності цих органів з метою виконання ними своїх функцій
ефективно та в умовах незалежності від будь-якого неналежного впливу, а
також підготовці спеціалізованого персоналу для виконання покладених на
нього функцій, створенню, підтримці і зміцненню системи
працевлаштування, проходженню служби, просуванню по службі та виходу у
відставку державних службовців, щоб поглибити усвідомлення ними ризиків,
що поєднані з корупцією і пов’язані з виконанням ними своїх функцій,
прозорості та звітності в управлінні публічними фінансами.
Саме цей законопроект у разі його прийняття має вирішити проблему
невідповідності ступеню суспільної небезпеки корупційного діяння його
статусу та відповідальності за його вчинення. Все це, врешті-решт, має
“розв’язати руки” правоохоронцям, що дасть змогу використовувати в
повному обсязі досягнення оперативно-розшукового інструментарію. А
оскільки для ефективної роботи будь-якої норми права необхідна
відсутність “колізій” з нормами інших взаємодіючих з нею правових актів,
це має призвести і до подальшого вдосконалення самої науки
“Оперативно-розшукова діяльність” і оперативно-розшукових інструментів,
якими користуються правоохоронні органи у боротьбі з проявами корупції
[7; 8; 9].
Доведення до логічного завершення комплексу вищезазначених заходів
сприятиме реальному посиленню протидії корупції в Україні, подальшому
удосконаленню діяльності правоохоронних, інших органів щодо подолання
злочинності і корупції, що, у свою чергу, зайвий раз підтвердить
прихильність України до виконання своїх зобов’язань перед світовим
співтовариством стосовно протидії цьому негативному явищу і позитивно
позначиться на іміджі України в Європі та світі загалом.
Протягом трьох останніх років Міністерством внутрішніх справ спільно з
іншими правоохоронними органами проводився поглиблений аналіз
адміністративної практики про порушення вимог Закону України “Про
боротьбу з корупцією”, який визначив питання, що негативно впливають на
кінцеві результати цієї роботи.
Зокрема, неоднозначність та нечіткість положень чинного законодавства,
неузгодженість положень чинних законодавчих актів призводять до того, що
в процесі розгляду в судах нерідко виникають спірні питання щодо
правомірності застосування Закону України “Про боротьбу з корупцією”, а
це, у свою чергу, створює досить сприятливі умови для уникнення
корупціонерами відповідальності.
По-перше, йдеться про застосування судом до правопорушників більш м’яких
видів покарань. При винесенні рішень у відношенні суб’єктів корупційних
діянь широко застосовується санкція винесення зауваження із
застосуванням ст. 22 (малозначність правопорушення) Кодексу про
адміністративні правопорушення України, що суперечить прямим санкціям
статей Закону України “Про боротьбу з корупцією”.
Така позиція суддів не може сприяти покращенню ситуації у сфері
виявлення та подолання проявів корупції в державі. Прийняття таких
рішень не тільки призводить до суперечностей при застосуванні
законодавчих актів, а й звільняє осіб, що вчинили корупційні діяння, від
передбаченого законом покарання.
По-друге, – в окремих випадках спостерігається зволікання при розгляді
судами адміністративних справ про корупційні діяння, суддями порушується
встановлений п’ятнадцятиденний термін розгляду, передбачений ч. 5 ст. 12
Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Вивчення цієї ситуації
показало, що серед причин закриття справ за ст. 38 Кодексу про
адміністративні правопорушення України, основними є завантаженість
суддів, повернення адміністративних матеріалів для доопрацювання органу,
який склав протокол, а також неявка правопорушників на судовий розгляд
(не завжди з поважних причин). Крім того, необхідно зазначити, що
порушення суддями термінів розгляду адміністративних справ відносно
суб’єктів Закону України “Про боротьбу з корупцією” унеможливлює
внесення клопотань перед органами прокуратури щодо опротестування в разі
винесення судом неправомірного рішення.
По-третє, – негативний вплив на результати боротьби з корупцією справляє
відсутність єдиного принципового і методичного підходу в організації
роботи судів у питаннях притягнення до відповідальності осіб, які
вчинили корупційні діяння, а також неоднозначне трактування закону та
винесення судами різних рішень за аналогічні корупційні діяння [10].
Для подолання вищезазначених перешкод у здійсненні як органами
внутрішніх справ, так й іншими правоохоронними органами, діяльності по
подоланню та викоріненню явища корупції на території України, Урядом у
взаємодії з правоохоронним та державними органами постійно реалізуються
відповідні кроки – вживаються достатньо дієві заходи, що полягають у
здійсненні пошуку більш ефективних шляхів і методів подолання корупції в
державі та нарощування зусиль у забезпеченні виконання відповідних
законодавчих актів, які передбачають боротьбу з цим соціальним злом [11;
12].
Підводячи підсумки викладеного, зазначимо, що корупція як в Україні, так
і у світі, стала сьогодні настільки поширеним явищем, що сучасні
фахівці-політологи по праву називають її проблемою ХХІ сторіччя зі
світовим ім’ям. Тому питання удосконалення як практичної сторони, так і
законодавчого забезпечення боротьби з корупцією, має вирішуватися як в
кожній державі окремо, так і на міжнародному рівні при тісній взаємодії
фахівців усіх галузей права, практиків, науковців та представників
неурядових громадських об’єднань антикорупційного спрямування.
Список використаних джерел
1. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію /
За ред. Б.В. Романюка, М.І. Камлика. – К.: Школяр, 1999. – 480 с.
2. Звіт Голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та
корупцією про стан боротьби з організованою злочинністю та корупцією у
2004–2005 рр. // Internet ресурс
3. Офіційний переклад Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією //
Internet ресурс
4. Офіційний переклад Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією //
Internet ресурс
5. Офіційний переклад Конвенції ООН проти корупції // Internet ресурс
6. Закон України “Про боротьбу з корупцією” / Відомості Верховної ради
України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
7. Проект Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”
// Internet ресурс
8. Пояснювальна записка до проекту Закону України “Про засади
запобігання та протидії корупції” // Internet ресурс
9. Висновок на проект Закону України “Про засади запобігання та протидії
корупції”.
10. Державна статистична звітність Ф-451 Департаменту інформаційних
технологій МВС України. – К.: МВС України, 2004–2006.
11. Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998 – 2005 роки: Указ
Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98/ Офіц. вісник України.
– 1998. – № 17. – Ст. 621.
12. Про Національну програму боротьби з корупцією: Указ Президента
України від 10 квітня 1997 р. № 319/97 // Офіц. вісник України. – 1997.
– № 15. – Ст. 11.
В.С. Безрутченко. Посилення боротьби з корупцією як одна з проблем
вдосконалення оперативно-розшукової діяльності. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 14’2006.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
