Порушення недоторканності приватного життя. Порушення права на отримання освіти (реферат)

Реферат на тему:

Порушення недоторканності приватного життя. Порушення права на
отримання освіти

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї
інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в
засобах масової інформації,—

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на
строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати
втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених
Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту та прав людини.

2. Об’єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного
життя, особисту та сімейну таємницю.

3. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є
відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну
таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність,
стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші
персональні дані про особу) і поширюються за її бажанням відповідно до
передбачених нею умов. Під приватним життям особи розуміється сфера
життєдіяльності окремої особи, яка включає в себе зв’язки особи з іншими
людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що
пов’язане з її способом життя і не має публічного характеру. Особисту
таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які
ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями
можуть бути відомості про її здоров’я, інтимне життя (зокрема на-

явність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливість сімейних
стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо). Сімейна таємниця —
відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім’ї чи декількох
сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.

Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була
оприлюднена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації
чи іншим способом.

4. З об’єктивної сторони порушення приватного життя полягає у
неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні
таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких
формах: 1) незаконне збирання конфіденційної Інформації про особу; 2)
незаконне зберігання такої інформації; 3) незаконне її використання; 4)
незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 5) поширення її
у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах
масової інформації. Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого
ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої
вони стосуються.

Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у
будь-який спосіб, у т.ч. шляхом викрадення. Якщо збирання таких
відомостей було поєднано з порушенням недоторканності житла або
порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер,
вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 182 і ст. 162
або ст. 163.

Під зберіганням такої інформації ррзуміється її збереження та
накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних,
відео тощо).

Використання конфіденційної інформації про особу — це користування
винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи
сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання
певної вигоди.

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти
повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом, за
допомогою комп’ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу
осіб (хоча б одній людині).

Публічний виступ — це виступ на заходах публічного характеру (зборах,
конференціях, з’їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо).
Поширення її у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення
конфіденційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах,
фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення,
демонстрація відеокасети тощо. Детальніше про поняття твір див. коментар
до ст. 176. Під поширенням такої інформації у засобах масової інформації
слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах,
бюлетенях), за допомогою інших засобів масової інформації
(радіомовлення, телебачення тощо).

Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної
інформації про особу будуть тоді, коли вони здійснюються з порушенням
встановленого законом порядку. Поширення

її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах
масової інформації є незаконним завжди, коли це здійснюється без згоди
особи, якої вона стосується. Не є незаконним збирання, зберігання,
використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке
здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та
прав людини. До них, зокрема, належать збирання, зберігання,
використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку,
передбаченому законом: 1) в процесі розслідування кримінальної справи;
2) у ході операти-вно-розшукової чи розвідувальної діяльності; 3) дія
перевірки фактичних даних про організовану злочинність; 4) у разі
введення воєнного чи надзвичайного стану. Певні відомості про особу без
її згоди збираються під час притягнення її до адміністративної,
цивільно-правової відповідальності, у зв’язку із здійсненням військового
обліку військовозобов’язаних, обліку осіб, які є збудниками інфекційних
та інших небезпечних для населення захворювань, осіб, звільнених із
місць позбавлення волі, паспортного обліку, обліку, що здійснюється в
межах дозвільної системи тощо.

В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її
згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. і 82, злочину
(наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381,
386).

Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим з
моменту вчинення описаних у ст. 182 дій. Заподіяння в результаті його
вчинення суспільне небезпечних наслідків знаходиться за межами складу
злочину, передбаченого ст. 182. За наявності підстав такі наслідки
можуть отримати додаткову криміна\ь-но-правову оцінку за відповідними
статтями КК.

5 Суб’єкт злочину загальний. Порушення недоторканності приватного життя
службовою особою з використанням наданих їй влади чи службового
становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам
та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам,
або інтересам юридичних осіб, утворює сукупність злочинів і потребує
кваліфікації за ст ст. 182 і 364 або 365,

6 3 суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

У разі, коли недоторканність приватного життя було порушена службовою
особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того
підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст, 367 (425).

Конституція України (ст.ст. 32, 34).

КПК /ст. ст. 20, 27, 64, 65, 68, 185, 211-22),

Закон України ‘Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992
р. (ст. ст 8, 91.

Закон України “Про інформацію” та 2жовтня 1992 р, (ст. ст. 1, 2, 9, 10,
12 20, 23,29,31,37).

Закон України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р.
(ст А),

Рішення КС у справі громадянина К.Г. Устименха № 5-зп від ЗО жовтня 1997
р,

Постанова ПВС № 7 від 26 вересня 1990 р. “Про застосування судами
законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації
громадян та організацій” (п. 3).

Порушення права на отримання освіти

І. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми
власності —карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних
навчальних закладах —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

1. Об’єктом злочину є конституційне право громадян на освіту, у т,ч,
право на безоплатне отримання дошкільної, повної, загальної середньої,
професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних
закладах.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути як громадяни України, так І
іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають право здобувати
освіту в закладах освіти України відповідно до українського
законодавства та міжнародних договорів, Ними можуть бути як особи, що
претендують на здобуття освіти у відповідному навчальному закладі (ч. 1
ст. 183), так і особи, що в ньому навчаються, — вихованці, учні,
студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти
(ад’юнкти), докторанти (ч, 2 ст. 183).

3. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1)
незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми
власності; 2) незаконна вимога оплати за навчання у державних чи
комунальних навчальних закладах.

Під навчальним закладом у цій статті розуміються такі заклади, в яких
здійснюється дошкільна, повна загальна середня, позашкільна,
професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура,
докторантура з будь-якою формою навчання — очною, вечірньою, заочною,
екстернатом, а також педагогічним патронажем. Такими закладами, зокрема,
є- дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї,
гімназії, палами, центри та станції дитячої, юнацької творчості,
дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, професійно-технічні
училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі,
інститути,’консерваторії, акадгмії, університети тощо.

Незаконною визнається така відмова у прийнятті до навчального закладу,
яка не має під собою законних підстав Вона може проявлятись у
поставленні особи в умови, за яких вона не може реалізувати своє право
на освіту в установленому законом порядку.

Відмова може бути здійснена у прямій або завуальованій формі. Пряма
відмова має місце тоді, коли винний відкрито заявляє про своє небажання
прийняти особу на навчання або пов’язує прийняття на навчання з певними
умовами, виконання яких не передбачено законом (наприклад, висуває
вимогу про надання не передбачених правилами прийому документів).
Завуальована форма має місце тоді, коли дійсний намір щодо відмови особі
в навчанні вуалюється певними обставинами, у зв’язку з чим відмові зовні
надається законний характер. Так, завуальованою формою відмови може бути
визнане формальне проведення вступних іспитів чи співбесіди і прийняття
на навчання не за результатами конкурсу, а на підставі попередньо
сформованого адміністрацією навчального закладу чи її окремими
представниками списку осіб, які мають бути зараховані на навчання.
Безпосередньо на іспиті така відмова може проявитись у безпідставному
заниженні потерпілому оцінки. Проведення за зазначених обставин іспиту
може бути визнано формою незаконної відмови у прийнятті до навчального
закладу і кваліфікуватися за ч. 1 ст. 183 лише тоді, коли необ’єктивне
оцінювання знань абітурієнтів є проявом реалізації цілеспрямованої
політики адміністрації навчального закладу чи сформованої нею
приймальної комісії, метою якої є прийняття на навчання заздалегідь
визначених осіб і неприйняття усіх інших. Якщо ж вказане вище оцінювання
знань абітурієнтів було результатом суб’єктивного підходу окремого
екзаменатора, підстав для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 183 немає.

Не може визнаватися незаконною відмовою у прийнятті до навчального
закладу використання обмежень для прийняття на навчання за медичними,
віковими показниками, показниками професійної придатності, а також
іншими вимогами, визначеними в установленому законом порядку за
наявності підстав для використання таких обмежень.

Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце у
випадку, коли така оплата: а) не передбачена у даному навчальному
закладі загалом чи для даної категорії осіб зокрема;

б) вимагається у розмірах, що перевищують офіційно встановлені;

в) вимагається у не передбаченій нормативно-правовими актами формі
(скажімо, замість грошей вимагається відпрацювання певного часу на
якомусь об’єкті) тощо. Так, склад цього злочину утворюють дії, які
полягають у вимозі перерахувати певну суму грошових коштів на рахунок
навчального закладу чи рахунок іншої організації (наприклад,
благодійного фонду), поставити навчальному закладу певні матеріальні
цінності (будівельні матеріали, комп’ютерну техніку, транспортні засоби,
продовольство, інші товари) чи надати послуги матеріального характеру
(зробити ремонт приміщень за власний рахунок, надати рухоме чи нерухоме
майно в оренду без відповідної оплати за неї) за навчання, плата за яке
законом не пе редбачена. Якщо службова особа вимагає передати гроші або
інші майно їй особисто, вчинене за наявності необхідних об’єктивних І
суб’єктивних ознак утворює склад одержання хабара і потребує
кваліфікації за відповідною частиною ст. 368.

Відповідальність за ч. 2 ст. 183 настає лише у разі, коли незакон на
вимога оплати за навчання здійснюється у державних чи комунальних
навчальних закладах. Про поняття державної та комунальної власності
див. коментар до ст. 233. Пред’явлення такої вимоги в навчальних
закладах з іншою формою власності не утворює

складу цього злочину. За наявності підстав такі дії можуть розцінюватись
як відповідне службове зловживання (ст, ст. 364 чи 365). Закінченим цей
злочин при вчиненні його у першій формі вважається з моменту незаконної
відмови у прийнятті до навчального закладу, у другій — з моменту
висунення незаконної вимоги оплати за навчання.

4. Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка наділена відповідними
повноваження щодо прийому на навчання та визначення його умов. До таких
осіб належать: 1) члени приймальних комісій; 2) інші особи, уповноважені
здійснювати прийом на навчання та визначати його умови (керівники
навчальних закладів, службові особи кадрових служб).

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Якщо незаконна відмова у прийнятті до навчальних закладу чи незаконна
вимога оплати за навчання у навчальних закладах були вчинені з мотивів
прямого чи непрямого обмеження права на освіту за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними
або іншими ознаками, вчинене потребує кваліфікації за відповідною
частиною ст. 161.

Конституція України (ст. 53).

Закон України “Про освіту” від 23 травня 1991 р. (ст. ст. 6,34, 39,
41,43) Закон України ‘^Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого
1998р. (ст.5). Закон України “Про загальну середню освіту” від ІЗтравня
1999р. (ст. ст. 4,6). Закон України “Про позашкільну освіту”^від 22
червня 2000 р. (ст. ст. 4—6). Закон України “Про охорону дитинства” від
26 квітня 2001 р. (ст. 19). Положення про загальноосвітній навчальний
заклад. Затверджено постановою КМ № 964 від 14 червня 2000 р. (п. п. 20,
21).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *