Поняття виконання зобов’язань.
Виконання зобов’язань – центральна проблема зобов’язального права. Вона
тісно пов’язана із забезпеченням прав кредитора, а у сфері економіки її
стабільністю. Зобов’язання, особливо договірні, виникають не заради
зобов’язань, а заради досягнення певного правового результату. Тож
виконання зобов’язань й гарантує досягнення певного правового
результату.
Відповідно до ст. 526 ЦКУ виконанням зобов’язання визнається належне
учинення боржником на користь кредитора визначеної дії відповідно до
умов договору, вимог самого ЦК, інших актів цивільного законодавства, а
за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо спростити це
правило за рахунок упущення умов та вимог виконання зобов’язань то під
виконанням зобов’язання слід розуміти учинення боржником дій на підставі
яких виникають, здійснюються та припиняються права та обов’язки сторін
із даного зобов’язання. Отже виконання зобов’язань – за своєю юридичною
природою є правочином, здебільше одностороннім.
Виконання зобов’язання безпосередньо зв’язане з його об’єктом – тими
діями боржника на користь кредитора які він повинен учинити відповідно
до домовленості сторін зобов’язання, вимог закону чи вимог, що звичайно
ставляться. У будь якому разі це здебільше активні дії боржника на
користь кредитора. У той же час у зобов’язаннях з від’ємним змістом
особі слід лише утриматися від учинення певних шкідливих для іншої
сторони дій. Іншими словами виконанням є ухилення (утримання) від дій чи
поведінки які можуть привести до виникнення деліктних зобов’язань.
У доктрині цивільного права склалось два напрямки розуміння юридичної
природи виконання зобов’язання. Одні вважають що за своєю юридичною
природою дії з виконання зобов’язання є правочином і повністю
охоплюється цим поняттям. Інші навпаки вважають, що за своєю юридичною
природою виконання не може вважатися угодою (правочином, а лише
юридичним вчинком – правомірною дією наслідки якої настають незалежно
від того чи була вона спрямована на їх досягнення чи ні. Обґрунтування
позиції полягає у тому, що після здійснення виконання боржник не вправі
посилатися на те, що він його вчинив помилково.
До того при виявленні юридичної природи виконання слід виходити із
підстави виникнення юридичного обов’язку і розмежовувати сам договір як
правочин на настання зміну та припинення суб’єктивних прав та юридичних
обов’язків та його окремі елементи. Виконання договірного зобов’язання
чи зобов’язання взагалі є реалізацією відповідних суб’єктивних прав
кредитора. Воно наслідок підстав виникнення зобов’язання взагалі.
Надавати йому самостійне правове значення як окремого правочину навряд
чи є доцільним.
У § 242 BGB боржник зобов’язаний виконати зобов’язання добросовісно і з
урахуванням звичаїв цивільного обороту.
На характер дій впливає вид та підстава виникнення
зобов’язання. Більшість виконань зобов’язань полягає у необхідності
учинення активних дій безпосередньо боржника: передати майно, виконати
роботу, надати послугу чи сплатити гроші. Наприклад за договором
купівлі-продажу продавець як боржник повинен передати товар покупцю, а
той, теж як боржник, повинен прийняти товар і сплатити за нього
обумовлену або визначену суму грошей.
Виконанням зобов’язання із від’ємним змістом полягає в утриманні від
учинення таких дій, які можуть завдати збитку чи шкоди іншим фізичним чи
юридичним особам. Проте утримання оцінюється лише через непорушність
абсолютних прав та охоронюваних інтересів осіб.
Виконання зобов’язань має певні загальні оціночні категорії: належність,
вчасність, умісність, прийнятність для кредитора, адекватність тощо.
Основне – належне виконання зобов’язання. Інші є доповненням та
гарантіями обов’язку по здійсненню активних дій. Наприклад, зберігач не
вправі користатися майном, що передане йому на зберігання, якщо інше не
передбачено договором. Не допускається без згоди кредитора дострокове
виконання зобов’язання, наприклад з передачі майна. Це може спричинити у
кредитора додаткові витрати на зберігання майна та підтримання у
належності стані до моменту його використання.
:
j
t
v
що особливості виконання зобов’язань стосуються лише зобов’язань із
активними діями.
Варто зазначити, що за смислом законодавець ототожнює поняття “виконання
зобов’язань” з поняттям “належне виконання зобов’язання” хоча й не дає
їх легального тлумачення. Ми виходимо із противного і зокрема легального
визначення терміну “неналежне виконання” зобов’язання, що міститься у
ст.610 ЦКУ. Ним визнається порушення зобов’язання, тобто його
невиконання або виконання з порушенням умов. Звідси всяке навіть
найменше відхилення від належного виконання зобов’язання кваліфікується
як його порушення, а відсутність такого порушення свідчить про
виконання зобов’язання належним чином.
Більш того, зобов’язання найбільш прийнятним та безконфліктним чином
припиняються і разі його належного виконання (ст.599 ЦКУ). Наприклад
розміщення реклами поза рамками встановленої договором рейтингової
телепрограми хоча й є виконанням рекламного зобов’язання, але
неналежним. Тим самим зменшується комерційний ефект від такої реклами,
звужується коло потенційних споживачів, що приносить збиток.
Оцінка виконання зобов’язання здійснюється за формальними ознаками, а
саме за змістом зобов’язання. До них відносяться умови зобов’язання,
зокрема предмет виконання зобов’язання. До того у ЦКУ розширено
перелік умов, яким повинно відповідати виконання зобов’язання. Предметом
виконання зобов’язання визнаються ті дії, які повинні бути учинені
кредитором на користь боржника. Останній залежить від виду зобов’язання,
підстав його виникнення, диспозитивності чи імперативності формування
змісту.
Предмет виконання може бути простий, а може бути складний. Так у
зобов’язаннях з передачі речі предмет виконання полягає власне у діях з
передачі цього майна. Але при продажі складного майна предмет виконання
ускладнюється обов’язком проконсультувати покупця, на його вимогу
доукомплектувати його чи провести тюнінгові удосконалення, здійснювати
після продажне обслуговування тощо. Здебільше мова про ускладнений
предмет виконання йде при змішаних договорах. Виконання зобов’язання
може бути розтягнуте у часі. Так за договором поставки передача речей
здійснюється на протязі певного часу. При тому кожен акт виконання
зобов’язання належним чином фіксується у актах прийому по кількості та
якості. Він може оцінюватися сумарно. Так якщо недопоставка в одному
періоді компенсується у наступному то сума штрафу за недопоставку
зменшується вдвоє.
Виконання зобов’язання повинно відбутися належній особі –кредитору, або
іншим особам, що визначені законом або договором. Так за відсутності
кредитора виконання грошового зобов’язання може відбутися внесення боргу
у депозит нотаріуса (ст.537 ЦКУ)
Отже виконанням зобов’язання – здійснення боржником на користь кредитора
обумовленої підставою виникнення і встановленими вимогами дії, яка
складає предмет зобов’язання.
Виконання зобов’язання зводиться до наступних правил. Воно повинно:
відповідати вимогам договору чи закону, іншого нормативного акту;
стосуватися означеного предмету виконання;
бути здійсненим на користь кредитора чи вказаної ним, або визначеної
законом особи;
здійснене у визначений сторонами чи законом строк;
виконане визначеним чи сприйнятним для кредитора способом;
здійснене у визначеному кредитором чи законом місці.
Таким чином виконання має свої оціночні категорії за якими у подальшому
можна визначити наскільки його сторони дотримались встановлених правил
(вимог) і які правові наслідки можуть (повинні) настати в разі їх
порушення.
Література
Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.
М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.
Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,
Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,
Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,
Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.
Цивільний кодекс України: Коментар. –Х.: Одісей, 2003. -С.381
Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
–С.43; Гражданское право: Учебник. Ч. I / Под ред. А. П. Сергеева и Ю.
К. Толстого. М., 1998.-С.553
Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. М.:
1958, -С.153-156; Рясенцев В.А. Советское гражданское право. М.: 1985,
Ч.1. –С.471.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
