Поняття цивільно-правової відповідальності та огляд робіт з проблематики (реферат)

Поняття цивільно-правової відповідальності та огляд робіт з проблематики

Питання про поняття та особливість цивільно-правової відповідальності є
доволі дискусійним. В доктрині цивільного права проглядаються декілька
підходів до розуміння сутності цивільно-правової відповідальності:
санкції, покарання, перетерпівання, реакції на правопорушення.

При тому тут є певні варіанти. Одні визначають відповідальність як
застосування (реалізацію) санкції, інші – як виконання обов’язку на
підставі державного чи прирівняного до нього примусу, ще інші – як
правовідносини між правопорушником та державою в особі її компетентного
органу. В основному юридична відповідальність проявляється у примусовому
позбавленні порушника певних належних йому цінностей. Здебільше при
дослідженнях акцент робиться на суб’єктивному розумінні Поняття та змст
юридичної відповідальності та її різновиду цивільної досі зостається
дискутується як на загальному та галузевих рівнях. На загальному рівні
юридична відповідальність розглядається як різновид соціальної
відповідальності (явище що існує при нормальному функціонуванні право
відношення і не зв’язане з порушенням чиїхось прав, чи обов’язок діяти
правомірно та відповідально). Інший – ретроспективний підхід є
традиційним і виходить з того, що юридична відповідальність – наслідок
правопорушення, що проявляється у покаранні за допущене у минулому
правопорушеннявідповідальності як правового явища – виясненні суті
юридичної відповідальності з позиції правопорушника. Проте мало хто
переймався юридичною відповідальністю з погляду потерпілого. Хоча на наш
погляд зважаючи на ст. 3 Конституції України для того є досить вагомих
підстав.

Якщо це так то цивільно-правова відповідальність – застосування до
правопорушника передбачених нормою права (закону чи договору) заходів
державного примусу і метою відновлення чи виправлення правового
(майнового становища) потерпілого чи встановлення правової превенції
проти можливості порушення прав у подальшому. Такий підхід є характерним
у приватній сфері, де притягнення до відповідальності – здійснюється у
претензійному чи переважно у судовому порядку. Якщо потерпіла особа не
заявляє такої вимоги то про притягнення до відповідальності мови бути не
може.

Так одні розуміють під юридичною відповідальністю будь-які
застосовувані юристдикційними органами примусові заходи впливу на
правопорушника. Такий підхід дозволяє трактувати юридичну
відповідальність широко і включати в неї всі примусові засоби впливу на
боржника щодо спонукання до належного виконання його юридичного
обов’язку. Добровільне ж виконання факультативного обов’язку з факту
порушення зобов’язання, наприклад добровільне відшкодування заподіяного
збитку, сплата штрафу, за таких підстав не вважається юридичною
відповідальністю. Але за своїми наслідками нема сумніву щодо їх
юридичної природи – санкції. Звідси, за С.М. Братусем, сам факт
державного примусу до належного виконання обов’язку кредитора є
конститутивною ознакою цивільно-правової відповідальності.

Крім цього виділялось три елементи цивільно-правової відповідальності:
державний примус, суспільне засудження протиправної поведінки
правопорушника та обов’язок понесення негативних наслідків
правопорушення. Проте деякі елементи відповідальності можуть бути
відсутні, що має місце при добровільному відшкоджуванні збитку. Тоді має
місце не притягнення до відповідальності, а належне виконання
зобовязання, що виникло внаслідок заподіяння збитку.

Очевидно, що такий підхід не враховує диспозитивних засад цивільного
права і зобов’язального права зокрема. Більш того одне і теж ж саме
правове явище – відшкодування заподіяного правопорушенням збитку
порушником добровільно і на підставі рішення суду розглядаються по
різному, що само по собі є недопустимим. Юрисдикційна форма реалізації
цивільної відповідальності є підвищеною гарантією реалізації права
потерпілого кредитора. Але така форма захисту порушених цивільних прав
та законних інтересів призводить до необхідності робити додаткові
витрати: сплату судового мита, оплата послуг консультанта, адвоката
тощо. Крім цього цивільно-правова відповідальність є засобом компенсації
втрат кредитора і тому вона може бути реалізована поза рамками
юрисдикційної форми і без втручання юрисдикційних органів. Тим більше,
що їх рішення не завжди означає реалізацію відповідальності внаслідок
неможливості виконання судового рішення за тими чи іншими причинами.

Інший підхід до цивільно-правової відповідальності полягає у тому, що
відповідальність – врегульований правом обов’язок особи давати звіт у
своїх діях. Проте такий підхід не досить вдалий за того, зо до
цивільно-правової відповідальності правопорушник притягується і у тому
разі коли він усвідомлює наслідки свого правопорушення і проявляє дійове
розкаяння, і тоді коли він цього не робить.

Цивільно-правова відповідальність проявляється у виникненні певного
майнового обов’язку (обов’язків) правопорушника і особи, що відповідає
за його дії перед потерпілим. Звідси цивільно-правова відповідальність –
міра правового впливу на особу, яка вчинила цивільне правопорушення. Це
покладення на правопорушника передбачених правовою нормою
неблагоприятних наслідків. Звідси цивільно-правова відповідальність
завжди є мірою впливу на правопорушника.

Як відмічає Ю.Г.Басін, відповідальність за порушення заснованого на
законі обов’язку – необхідна ланка будь-якої правової системи,
будь-якого правопорядку. З дня свого виникнення право встановило
необхідність покладення на порушника покарання чи іншого негативного
тягаря в захист інтересів особи, що постраждала від порушення.

нальному праві, крім іншого, захищаються інтереси постраждалої особи
через усвідомлення нею торжества справедливості; такі і цивільна
відповідальність має публічний елемент, оскільки встановлюється державою
через прийняття відповідних нормативних актів. Але щодо головного
акценту, основи цивільної та кримінальної відповідальності: перша
захищає постраждалу особу через відповідні матеріальні компенсації;
друга захищає державу через вплив, спрямований передусім , на
особистість порушника .

Традиційно під цивільно-правовою відповідальністю розуміється
покладення на особу, що є відповідальною за невиконання чи неналежне
виконання зобов’язання (чи іншого, що охороняється цивільним законом
права), несприятливих майнових санкцій, передбачених правовими нормами.
Такий підхід до цивільно-правової відповідальності застосовував
О.А.Пушкін.

Слід сказати, що в доктрині цивільного права проглядаються декілька
підходів до розуміння сутності цивільно-правової відповідальності:
санкції, покарання, перетерпівання. Так, наприклад, під юридичною
відповідальністю деякі вчені розуміють будь-які застосовувані
юрисдикційними органами примусові заходи впливу на правопорушника. Такий
підхід дозволяє трактувати юридичну відповідальність широко і включати
в неї всі примусові засоби впливу на боржника щодо спонукання до
належного виконання його юридичного обов’язку. Добровільне ж виконання
факультативного обов’язку з факту порушення зобов’язання, наприклад
добровільне відшкодування заподіяного збитку, сплата штрафу, за таких
підстав не вважається юридичною відповідальністю. Звідси, за С.М.
Братусем, сам факт державного примусу до належного виконання обов’язку
кредитора є конститутивною ознакою цивільно-правової відповідальності.

Для розвитку цивільного обороту необхідно, щоб його учасники виконували
свої обов’язки належним чином. При порушенні цих обов’язків заподіюється
шкода, насамперед кредитору, і порушується механізм цивільного обороту,
від чого страждає все суспільство в цілому. З метою усунення наслідків
невиконання чи неналежного виконання зобов’язань існує цивільно-правова
відповідальність як вид юридичної відповідальності. Необхідно чітке
з’ясування її природи. Без цього не представляється можливим вірне
застосування мір відповідальності, досягнення її цілей.

З робіт присвячених відповідальності в цивільному праві вважаємо
необхідним визначити наступні.

Робота О.С. Иоффе «Відповідальність по радянському цивільному праву»
(1955 р.) , у якій автор дає своє визначення цивільно-правової
відповідальності і характеризує умови її настання, приділяючи найбільшу
увагу суб’єктивному фактору вини.

Робота В.А. Рахмиловича «Про протиправність як підстава цивільної
відповідальності» (1964 р.), де автор обґрунтовує позицію щодо
можливості визнання неправомірною у тому числі і таку дію, що не
закріплена в нормі права.

О.А. Красавчиков в роботі «Відшкодування шкоди, заподіяного джерелом
підвищеної небезпеки» (1966 р.), розглядає крім інших аспектів,
обґрунтування відповідальності безвинно, приводячи різні погляди на дану
проблему, і робить висновок, щодо природи даного явища.

Праця В.А. Ойгензихта «Проблема ризику в цивільному праві» (1972 р.) , у
якій автор дає визначення ризику як однієї із суб’єктивних підстав
відповідальності, приводить основні теорії ризику і торкається проблеми
обґрунтування відповідальності безвинно. У свій час вона внесла свіжу
струю у дослідження проблем цивільно-правової відповідальності.

У 1973 р. виходить робота В.А. Тархова «Відповідальність за радянським
цивільним правом» де репрезентовано погляд на сутність юридичної
відповідальності як обов’язок дати звіт у своїх діях. Детально
проаналізовані умови настання відповідальності: протиправну поведінку,
вину, шкоду і причинний зв’язок. Досить цікаві роботи з деліктної
відповідальності виконані В.Л.Мусіякою, С.Н.Приступою, А.І.Загорулько.

Певний інтерс являє робота Жуковської О.Л. Відшкодування шкоди,
заподіяної джерелом підвищеної небезпеки: деякі аспекти проблеми. –К:
Либідь, 1994, що присвячена вдосконаленню правового врегулювання цього
деліктного зобов’язання.

Досить цікаве загальнотеоретичне дослідження проблеми юридичної
відповідальності на приватних засадах В.С.Венедиктова.

Серед робіт останнього періоду звертає на себе увагу робота Богданової
Є.Є. Субсидиарная ответственность. Проблемы теории и практики. М.:
«Приор-издат», 2003.-112с.

Література

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.

М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.

Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,

Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,

Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,

Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.

Малеин Н.С. Правонарушение: понятие. Причины, ответственность. М.,
1985, -С.130

Братусь С. Н. Юридическая отвественность и законность. М., 1976-С.83

Там же –С.43.

Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. М., 1961 –С.315-317

Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданському праву. Саратов.
1973. –С.8, 11.

-Гражданское право Украины. Ч.1. Под ред. проф. А.А. Пушкина доц.. В.М.
Самойленко Х,: 1996, -С.413

Ю.Г.Басин. Об ответственности за нарушение коммерческого обязательства
по законодательству республики Казахстан// Проблемы современного
гражданского права. М. Городец. 2000, с. 192.

Гражданское право Украины. Часть 1. // Под редакцией А.А.Пушкина,
В.М.Самойленко. Х.: Основа. 1996, с. 413.

Братусь С. Н. Юридическая отвественность и законность. М., 1976-С.83

Там же –С.43.

Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву Л.,1955.-
310с.

Рахмилович В.А. О противоправности как основании гражданской
ответственности.//Советское государство и право. 1964.-№3

Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной
опасности. М.,1966.-200с.

Ойгензихт В.А.Проблема риска в гражданском праве. Душанбе, 1972.-224с.

Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. Саратов,
1973.-455с.

Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в
трудовом праве. Х.: Консум. 1995, 136с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *