.

Поняття та види правочинів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
219 4929
Скачать документ

Поняття та види правочинів

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 11 ЦК до одних з головних і найпоширеніших
підстав виникнення цивільних прав та обов’язків цивільне законодавство
відносить договори та інші правочини. Оскільки законодавець розмежував
поняття договору та правочину спробуємо дослідити з якого часу ці
терміни відрізняються один від другого.

Термін «правочин» введено у українське законодавство вперше натомість
терміну «угода», який співпадав за сенсом із терміном «договір» і не в
повній мірі відображав особливість співвідношення угоди та договору як
загального та спеціального. Всякий договір є правочином, але не всякий
правочин – договір. Правочини – це будь які волевиявлення учасників
цивільних правовідносин, які спрямовані на настання цивільних прав та
юридичних обов’язків, що не суперечать праву. Тож відкривається
можливість врегулювати такі відносини, які до цього не підпадали під
угоди.

Окремих монографічних робіт, які б досліджували правочини в Україні та
Росії не було, тому ми повинні спиратися на загальні праці цивілістів в
ретроспективі та перспективі цього інституту. Більшість провідних
вчених, які досліджували римське приватне право вказують на правочин, як
підставу виникнення зобов’язань, хоча є і ти хто обережно використовував
цей термін, використовуючи його як синонім договору, то б то не
акцентуючи увагу на існуванні правочинів у якості окремого юридичного
факту. В подальшому ця думка була розвинута авторами, які ґрунтували
свої висновки на працях Савінї. Ми можемо погодитися з Олімпіад
Соломоновичем, що дійсно Савінї вперше ввів в обіг терміни „юридичні
факти” і „правочини”, даючи їм визначення. Навіть якщо переглянути
Дигести Юстиніана Титул XIV має назву „Про договори”, навіть в
коментарях вказано, що „pactum” і „pactio” перекладається однаково і
означає договір. Хоча є одне посилання на використання терміну
„правочини” в римську добу, однак на наш погляд його можна
використовувати з певним сумнівом – це „negotium”. Розуміючи, що
походження терміну „правочин” дуже цікаве, але певно схоластичне питання
переходимо безпосередньо до предмету дослідження.

Варто відзначити, що на теренах СНД правочини є суто українським
цивілістичним надбанням. Цивільні законодавства більшості пострадянських
країн використовують термін угода. Це зв’язано із термінологічною
особливістю і необхідністю надати більшої розрізняльної здатності таким
категоріям як договір де угода є його еквівалентом.

В українській правничій науці термін „правочин” запроваджений з легкої
руки О.А.Підопригори і розвинутий у працях його учнів. З розробкою
нового ЦК України була відроджена ідея правочинів, і вони знайшли своє
відображення у розділі IV книги першої проекту ЦК України. У “Передмові
до проекту Цивільного кодексу України” вказується: “Глава “Правочини”
(розробники пропонують повернутися до цього терміна; у чинному
Цивільному кодексі – це “угоди”) містить базові положення перш за все
договірного права”. Правомірні дії, – як вказує О.А.Підопригора, –
спрямовані на досягнення певного правового результату (на виникнення,
зміну або припинення прав і обов’язків), називаються правочинами,
наприклад, продати, купити, обміняти, подарувати, здати в оренду,
заповісти, вступити до шлюбу тощо”. В Україні відомі роботи Є.О.Мічуріна
(вказана на початку лекції) та В.А.Нагорняка, що присвячені правочинам
із житлом.

Практично всі провідні правознавці поділяють позицію законодавця, який
дав визначення правочину як дії особи, спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та обов’язків (п.1 ст. 202 ЦК України). Отже
законодавець виходить з того, що правочин є правомірною дією учасника
цивільних правовідносин, який має для цього достатню дієздатність і
переслідує мету – набуття, зміну та припинення цивільних прав та
обов’язків. Харитонов Є.О. слушно зазначає, що такі дії слід тлумачити
поширювальна у тому сенсі, що правочини можуть бути підставою інших змін
правовідносин. При цьому він може водночас і підставою припинення одних
правовідносин та підставою виникнення або зміни інших правовідносин.

Від інших юридичних дій (адміністративних актів, злочинів) правочин
відрізняється своїми ознаками. В легальному визначені вказані лише дві
головні ознаки правочину: правочин – це завжди дії фізичних і юридичних
осіб, спрямовані на досягнення конкретного юридичного результату –
встановлення, зміна чи припинення цивільних правовідносин.

В більшості доктринальних визначеннях можна знайти посилання і на інші
ознаки правочину, як це зроблено у Д.В. Бобрової: “Правочини — це
вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення
правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав та обов’язків”.

Узагальнюючи позиції правознавців зупинимося на наступних ознаках
правочинів:

По-перше, правочин – це правомірна дія, що відрізняє її від таких
юридичних фактів, як правопорушення. Науковці звертали увагу на
нетотожність понять „правомірність” і „законність” правочину, ми
приєднуємося до цієї точки зору і вважаємо, що законні, але протиправні
дії суб’єктів права підпадають під поняття „шикани”. Правомірність як
ознака правочину узгоджується із загальними засадами діяльності
громадянського суспільства, зокрема домінуванням права над законом. Це
дає змогу оцінювати цю ознаку правочину через принципи цивільного права
і категорію прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

По-друге, зміст правочину не може суперечити моральним засадам
суспільства (п. 1 ст.203 ЦК України).

По трете, особа, яка учиняє правочин, повинна бути волездатною – здатною
усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто правосуб’єктною .

R

T

???????¤?¤?$???????ae?ут варто звернути увагу на доктрини вольової
теорії, відповідно до якої волі надається перевага перед волевиявленням
та теорії волевиявлення (теорія довіри чи теорії обороту) де основне
значення придається саме волевиявленню, а воля як внутрышный намыр
вивидиться поза правовий результат.

По-п’яте, „сделка порождает гражданские отношения, поскольку именно
гражданским законом определяются те правовые последствия, которые
наступают в результате совершения сделок”.”

По-шосте, правочини – це завжди дії, вчинені фізичними, юридичними
особами і державою як суб’єктами цивільного права. Можливість здійснення
правочин входить у зміст їхньої цивільної дієздатності. Тому правочини
необхідно відрізняти і від таких дій, як акти компетентних державних
органів, що хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов’язання по
передачі будинків і споруджень між державними юридичними особами), але
самі по собі представляють владні акти, видавані в межах компетенції цих
органів – суб’єктів адміністративного права. Будучи адресованими
конкретним виконавцям, вони створюють між ними цивільні правовідносини
незалежно від їхнього бажання вступити в ці правовідносини. За допомогою
же правочин правовідносини завжди встановлюються з волі й ініціативі
їхніх учасників.

По-сьоме, учиненням правочину його учасник (учасники) переслідують певну
мету – встановлення, зміну та припинення для себе чи інших осіб
суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. За такого видається не досить
виваженим позиція про мету – визначені наперед в свідомості суб’єкта тих
змін у реальних (фактичних) суспільних відносинах, що відбудуться в
результаті впливу на них правових відносин, щшо виникнуть на підставі
правочину.

Восьме,правочин є підставою для виникнення цивільних правовідносин,
оскільки тільки цивільним законом передбачаються ті правові наслідки,
які наступають в результаті укладання правочину.

Таким чином, з огляду на все наведене, можна дати наступне визначення
правочину. Правочином визнається дія дієздатного суб’єкта цивільного
права, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав і
обов’язків, що не суперечать праву і спрямовані на задоволення його прав
та інтересів чи прав та інтересів інших осіб.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. – № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учебн. пособие. –
К.: Вища шк., 1990. –С. 169-170); Подопригора A.A. Основы римского
гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и
факультетов, — 2-е изд., перераб. — К.: Вентури, 1995.-С..
173);Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. – М.: Юрид.
лит., 1991.-С. 133); Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного
права: навчальний посібник. – Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту.-С.
144)

Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. –Ленинград:
Из-во Ленинградского ун-та. –1975. –156 с.

Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. –Ленинград:
Из-во Ленинградского ун-та. –1949. С. 116)

Р. Savigny, System des heutigen romischen Rechts, т. ІІІ, 1840, Р. З

Дигести Юстиниана. Избраные фрагменты в переводе и с примечаниями
И.С.Перетерского. „Наука”. – М. – 1984.-С. 60.

Братошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер. с
чесшк. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 222-223)

Більш подробно з цим питання можна ознайомитись в праці: Исаков.
Юридические факты. Москва .- «Юридическая литература». – 1984.

Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2003. –
С.136)

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В.
Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.:
Юрінком Інтер, 1999. – С. 183)

Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В
2-х частях. Часть I/ А.А.Пушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; под
ред. проф. А.А,Пушкина, доц. В.М.Самойленко. – X.: Ун-т внутр. дел;
«Основа», 1996. -С. 210).

Шахматов В.П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими
последствия. Томск, 1967. -С.30-32.

Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и
дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.: Проспект,
1998.—С..267)

Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций, г. Чебоксары:
Чув. кн. изд-во, 1997. -С. 216)

Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В
2-х частях. Часть I/ ААПушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; под ред.
проф. А.А,Пушкина, доц. В.М.Самойленко. – X.: Ун-т внутр. дел; «Основа»,
1996. – 440 с.

Див. Покровсикй И.А. Основне проблемы гражданского права. М.: Статут,
1998, -С.246-247.

Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и
дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.:Проспект,
1998.—С. 230)

Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В
2-х частях. Часть I/ ААПушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; под ред.
проф. А.А,Пушкина, доц. В.М.Самойленко. – X.: Ун-т внутр. дел; «Основа»,
1996. –С. 209-210)

Хропанюк В.Н. Теория государства и права. М., 1999, -С.74

Слипченко С.А. Кройтор В.А. Гражданское право Украины. Часть 1. учебное
пособие. – Харьков: эспада, 2000. – С. 115)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020