Реферат на тему:
Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав
Особисті немайнові права (особисті немайнові правовідносини) досить
неоднорідні й є предметом регулювання різних галузей права. Так, право
на свободу зборів, друку, право на участь у виборах, право бути обраним
та деякі інші регулюються конституційним правом. Право на вибір прізвища
подружжям при реєстрації шлюбу, право на вибір місця проживання, роду
занять кожним із подружжя, право на виховання дітей та інші регулюються
сімейним правом.
Є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості
виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припиненими на
підставі угод або інших юридичних дій. Це права на честь, гідність,
ділову репутацію, на ім’я, їх відносять до предмета цивільного права.
В літературі підкреслюється, що особистим немайновим відносинам, які
складають предмет цивільного права, притаманні певні спільні ознаки.
Так, особисті немайнові права:
1 В літературі західних країн ці права нерідко іменують “правами
людини”.
– утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового,
економічного змісту (хоча можуть бути пов’язані з майновими правами). У
так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній
безпосередній зв’язок з майновими відносинами. Це, звичайно, не означає,
що ці два види відносин взагалі не залежать одні від одних. Йдеться про
те, що ці види відносин не мають правового зв’язку;
– мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої
категорії об’єктів – немайнових благ (честі, гідності, імені, особистої
недоторканності громадянина тощо), які неможливо відокремити від
конкретної особи (фізичної чи юридичної);
– мають абсолютний характер. Носій цих прав є уповноваженою особою, а
всі інші, стосовно нього і з приводу цих прав, – зобов’язаними особами .
Погоджуючись з такою характеристикою, звернемо увагу на те, що усі
права, які складають предмет цивільного права, взаємопов’язані між
собою, доповнюють одне одного. Особисті немайнові права можуть виникати
безпосередньо з майнових відносин. Наприклад, охорона честі., гідності,
ділової репутації тісно пов’язана із захистом майнових прав підприємця,
його фірми, комерційної репутації. Відомий російський вчений в галузі
цивільного права І. А. Покровський зазначав, що “прообразом й
предшественником общего права на имя явилось право торговца на фирму. С
фирмой связывалась известная репутация, которая нередко уже сама по себе
представляет высокую ценность”. Як бачимо, раніше від недобросовісної
конкуренції перш за все захищалося добре ім’я саме купця, а вже потім –
громадянина. В наш час ці ідеї набирають нового життя. І було б прикро,
якби саме таке розуміння захисту особистих немайнових прав посіло
провідне місце в українському цивільному законодавстві. На наш погляд,
захист доброго імені повинен переслідувати мету захисту права суб’єкта
на добре ім’я, незалежно від того, займається він підприємництвом чи ні.
В науці цивільного права розрізняють дві групи особистих немайнових
прав.
1. Особисті немайнові права, пов’язані з майновими правами.
2. Особисті немайнові права, не пов’язані з майновими правами.
До першої групи відносяться права, що складають зміст авторського та
винахідницького права — окремих інститутів цивільного права. Вони
утворюють основу права інтелектуальної власності, мають свій предмет
ре-гулювання, специфіку методу і змісту. В Законі України “Про
власність” цю групу прав названо правами, що регулюють відносини
інтелектуальної власності.
Друга група особистих немайнових прав не має чітко визначеного
цивільно-правового регулювання. Подібне становище можна пояснити тим, що
деякий час панівною була думка, згідно якої захист особистих немайнових
прав, не пов’язаних з майновими, покладався на кримінальне й
адміністративне право. Саме через це в ЦК УРСР 1922 р. не було статей,
які б захищали честь, гідність, ділову репутацію громадян. Вважалося, що
за поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу, а
також за навмисне приниження честі й гідності особи винний може бути
притягнений до кримінальної відповідальності. Притягнення ж порушника до
такої відповідальності повинно було принести моральну реабілітацію
потерпілому, і таким чином, його честь і гідність вважалися захищеними.
Проте така позиція навіть у чисто формальному плані не є досконалою. Як
бути, наприклад, у тому разі, коли наклеп розповсюджувався кимось
ненавмисно? Адже такого розповсюджувача не можна притягнути до
кримінальної відповідальності, а честь і гідність потерпілого була
приниженою. Таким чином, порушені права потерпілого лишалися
незахищеними.
Враховуючи незахищеність особистих немайнових прав громадян та юридичних
осіб в цивільному праві, укладачі ЦК України 1963 р. включили до нього
кілька статей, які повинні були виправити таке становище. Було
наголошено, що особисті немайнові відносини можуть регулюватися ЦК
України (ст. 1). Ст. 7 ЦК України передбачала захист честі і гідності
громадян або організацій, а ст. 511 мала на меті захистити інтереси
громадянина, зображеного в творі образотворчого мистецтва !. В 1993 р.
ЦК України був доповнений ст. 440і, яка передбачає можливість
відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Як бачимо, деякі зрушення,
спрямовані на поліпшення цивільно-правового захисту особистих
немайнових, не пов’язаних із майновими, прав відбулися, проте .їх
виявилося явно недостатньо.
Через це законодавець вимушений був надолужувати Прогаяне шляхом
прийняття нових законів, або доповнювати діючі статтями про захист
особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, до Кодексу
законів про працю України Законом України від 15 грудня 1993 р. була
внесена стаття 1736 про відшкодування власником або уповноваженим ним
органом моральної шкоди.
18 лютого 1992 р. був прийнятий Закон України “Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності”2 (введений в дію 15 березня 1993 р.). В цьому законі слід
звернути увагу на ст. 7 в тій її частині, де йдеться про ознаки
недобросовісної конкуренції шляхом порушення особистих немайнових прав
учасників підприємницької діяльності
Варто також назвати “Основи законодавства України про охорону
здоров’я”3. Так, ст. 6 Основ закріплює право громадян на охорону
здоров’я. Ст. 9 дає перелік випадків обмеження особистих немайнових прав
громадян, пов’язаних із станом їх здоров’я. В ст. 78 встановлені
обов’язки медичних і фармацевтичних працівників по дотриманню особистих
немайнових прав громадян. Зокрема, медичні працівники зобов’язані
дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську
таємницю. Ст. 80 передбачає встановлення цивільно-правової
відповідальності за порушення законодавства про охорону здоров’я.
Необхідно підкреслити, що найважливіші особисті немайнові права
врегульовані Конституцією України.
Особливо потрібно звернути увагу на ст. ст. 27—33. В цих статтях
закріплюються права людини на життя, на повагу до її гідності, на
свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла, таємницю
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на
свободу пересування та вільний вибір місця проживання.
Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення
для розвитку законності в Україні, але сказати, що закріплення цих прав
в Основному Законі вирішує всі проблеми їх захисту, не можна.
Підтвердженням цієї думки є проект ЦК України, в якому особистим
немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка
складається з трьох глав (19, 20, 21), у яких вміщено 46 статей. У главі
19 йдеться про загальні положення щодо особистих немайнових прав
фізичних осіб. У главі 20 закріплюються природні права фізичних осіб, а
в главі.21 вирішуються права, що забезпечують соціальне буття фізичних
осіб.
Нагальна потреба регулювання особистих немайнових прав ЦК України
передусім пояснюється тим, що законами України деяким органам та їх
посадовим особам надана можливість втручатися у сферу дії особистих
немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, Законом про
оперативно-розшукову діяльність (ст. 8) надано право підрозділам, що
проводять таку діяльність, знімати інформацію з каналів зв’язку,
застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати
телеграфне-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в
громадських місцях із застосуванням фото-, кіно і відеозйомок, оптичних
та інших технічних засобів. Але не секрет, що при застосуванні всіх цих
форм втручання не виключена можливість правопорушень.
Зрозуміло, без чіткого цивільно-правового регулювання відносин, що
можуть виникнути в сфері дії особистих немайнових прав, гарантії захисту
цих прав немає. Дозволяючи тим чи іншим органам втручатись в особисті
немайнові відносини, в законі повинен бути не тільки дозвіл на таке
втручання, а й дана відповідь на запитання, хто і в якому розмірі
повинен буде відшкодувати заподіяну таким втручанням шкоду. При цьому
потрібно створити таку систему засобів по захисту порушених прав, яка б
діяла швидко, ефективно і справедливо, потребувала щонайменше затрат
душевних сил і коштів потерпілого.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
