.

Поняття та основні ознаки судового угляду (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
192 1818
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття та основні ознаки судового угляду

Як основний елемент управління та розв’язання державних судових справ,
проблема угляду не є новою для правової науки. У вітчизняній та сучасній
юридичній літературі це питання привертало увагу вчених. Зауважимо, що
навіть у перші роки радянської влади проблемі углядової процедури
приділялося незрівнянно більше уваги, ніж тепер. Відомі спеціалісти з
юристпруденції намагалися дослідити цей інститут [5, с.195; 55, 10].
Загалом у 20-30-х роках спостерігалася тенденція розширення сфери угляду
в Радянській державі, що пояснюється формуванням
командно-адміністративної системи.

В останні 40-50 років інтерес до проблем угляду фактично не виявлявся.
Це можна пояснити, мабуть, тим, що на перше місце серед конституційних
принципів був висунутий (особливо після прийняття Конституції СРСР
1936 р.) принцип соціалістичної законності, який нібито панував у
державному і суспільному житті. Проблемі угляду або зовсім не приділяли
уваги, або ж тлумачили її як похідну від законності. Несправедливо було
б стверджувати, що в період так званого застою проблема углядової
діяльності зовсім ігнорувалася. Зокрема, розглядалося питання щодо меж
угляду для адміністративних органів держави та деякі інші.

Опис проблеми углядової процедури в юридичній літературі й досі має
більше галузевий, ніж загальнотеоретичний характер. Більшість праць
характеризується або вузькістю розглянутих аспектів, або винятково
загальними зауваженнями.

Окремі дослідники розглядали угляд лише як міру доцільності в сфері
застосування закону [11, с.63]. Таке бачення проблеми є обмеженим.
Доцільність – один із чинників, від якого залежить зміст углядового
рішення. Цей фактор варто розглядати поряд із критерієм законності,
справедливості, владності судового угляду.

Ми погоджуємося з думкою В.Меньшикова, що “угляд передбачає певну
самостійність суб’єктів правозастосування у виборі засобів і способів
для розв’язання поставлених перед ними завдань і задоволення потреб та
інтересів. Межі угляду визначаються законом. Вільний угляд у правовому
регулюванні сміливо можна назвати правовим, оскільки він обмежений
нормативними юридичними приписами. Тут діяльність і громадян, і
державних органів підлягає всебічному дієвому контролю, здатному
паралізувати свавілля та суб’єктивізм під час реалізації права” [8,
с.71].

На думку Б.Лазарева, угляд повністю пов’язаний правом і немає нічого
спільного зі свавіллям як дією на свідоме порушення законодавства. Суть
угляду полягає у вольовому співвідношенні доцільності та законності [7,
с.71]. Справді, углядова процедура пов’язана правом, але лише тоді, коли
йдеться про угляд у межах правового регулювання.

Під час судового угляду, вважає А.Коренєв, правозастосовуючому органу,
посадовій особі або громадянину надається вибір (можливість, ступінь
свободи) для відшукання і прийняття найкориснішого, найдоцільнішого, на
їхню думку, рішення, вчинення або невчинення того чи іншого діяння.
Вибір цей, звичайно, не повинен виходити за межі правових норм, а коли
таких немає, то за межі “загального духу” права [6, с.73]. Ми вважаємо,
що така дефініція також не повністю розкриває суть даного інституту,
оскільки, коли йдеться про ведення углядової процедури державними
органами і посадовими особами, необхідно обов’язково наголосити на
юридичній дозволеності та владному характері углядової діяльності.

Г.Ткешеліадзе також логічно ототожнює угляд з правом вибору. Судовий
угляд, підкреслює він, застосовується у тих випадках, коли суду надано
право вибору між двома або кількома рішеннями, передбаченими
кримінально-правовою нормою і рівнозначними щодо законності. Автор
наголошує, що таку можливість вибору варто розглядати не тільки як
право, а й як обов’язок зробити такий вибір, коли обране рішення
найбільше відповідає конкретним особливостям справи [12, с.93; 37].

Слушна думка висловлена В.Дубовицьким: “Саме право можна розглядати як
результат углядової діяльності, але при цьому під углядом потрібно
розуміти детерміновану свободу діяльності” [4, с.47].

Автор розглядає поняття угляду в двох площинах. У широкому,
загальносоціальному розумінні, угляд – це рішення, думка, висновок.
Отож, виходить, що право “пов’язане” углядом (мається на увазі
правотворчість). Проте, якщо трактувати поняття угляду вужче, то
матимемо зворотну картину – угляд “пов’язаний” правом [8, с.71].

Досить вдало визначає це поняття В.Антропов. На його думку,
правозастосовчий угляд – це надана правом, владна,
інтелектуально-вольова діяльність правозастосовувача щодо вибору
суб’єктивно-оптимального рішення. З позиції цього автора
правозастосування суб’єктивно-владне настільки, наскільки воно углядове
і, можливо, навпаки [1, с.14].

На наш погляд, будь-яке правове явище, у тому числі угляд, містить дві
сторони: об’єктивну і суб’єктивну. З одного боку, зміст норми права має
загальний характер, який необхідно конкретизувати стосовно відповідної
кримінальної справи. Це своєрідна об’єктивна прогалина, за якою діє
правозастосовувач. Щодо суб’єктивної сторони, то сам процес вибору
можливого варіанту розв’язання справи має творчий, особистісний
характер. З іншого боку, якби кримінальне право було набором “готових до
використання” схем, розрахованих на механічне відтворення, а не творче
сприйняття, то воно не могло б виконувати роль регулятора суспільних
відносин. “Закон не може відповісти на абсолютно всі питання, що
виникають у житті, не може передбачити всі можливі життєві ситуації і
видати “на-гора” готові рішення” [13, с.33].

Підсумовуючи викладене, можна дійти такого висновку: судовий угляд – це
дозволена кримінальним та кримінально-процесуальним законом
інтелектуальна діяльність суду, змістом якої є проведення оцінки
кримінально-правових й інших явищ та здійснення вибору одного з
декількох, допустимих межами відносно визначеної за змістом
кримінально-правової норми, варіантів правозастосовного рішення для
забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності
кримінально-правового регулювання.

Розглянемо ознаки судового угляду.

???????????¤?$?????1. Юридична дозволеність на проведення углядової
діяльності. Іншими словами, ця діяльність легально кримінальним і
кримінально-процесуальним законом допустима. Власне, саме закон
встановлює межі судового угляду. Дотримання законності правозастосувачем
означає, що він повинен під час розв’язання справи (рунтуватися на нормі
права (чи їх сукупності), неухильно дотримуватися її припису, а також
діяти в межах своєї компетенції [10, с.198]. Вимоги, що висуваються у
процесі правозастосування, окреслюють допустимість та межі розсуду в
процесі цього застосування. В.Дубовицький зазначає, що у деяких випадках
спостерігається надто широка сфера угляду, що передусім зумовлене
неупорядкованістю та ускладненістю законодавства. А це дає змогу
залишити широкий простір для стихійності. В разі такого угляду починає
виникати складність розмежування його із свавіллям [4, с.68].

Визначаючи межі угляду, необхідно брати до уваги, що він повинен
реалізовуватися лише в межах закону. Фактор законності – домінуючий. “…
Він не стільки визначає зміст кримінально-правового регулювання, скільки
потребує застосовувати ті чи інші правила в оболонці закону. Це принцип
організації діяльності судді” [2, с.364].

Свобода судді у виборі та прийнятті рішення в конкретній справі обмежена
правовою регламентацією правозастосувача. Єдиною основою для створення
індивідуально-конкретних правил поведінки є юридичні норми, які чітко
визначають межі творчості правозастосувача. Вихід за межі нормативних
вимог призводить до підміни права свавільним углядом правозастосувача
[8, с.71].

Своє призначення законність виконує лише тоді, коли всі правові акти
будуть застосовуватися відповідно до тієї мети, на досягнення якої вони
спрямовані. Тому одним з докорінних питань є співвідношення законності
та справедливості застосування кримінально-правових норм у межах закону.
Вивчення цієї категорії (яку далі розглянемо детальніше), її розуміння
має значення для правильного застосування правових норм, що є важливим
фактором зміцнення законності. Співвідношення законності й
справедливості тісно пов’язане з питанням співвідношення законності та
доцільності. Відзначаючи єдність цих категорій, водночас слід сказати й
про неможливість їх ототожнення. “Доцільність полягає не тільки в
доцільності самого закону, а й у найдоцільнішому його застосуванні. В
цьому розумінні вона не супуречить законності, але й не збігається з нею
повністю” [10, с.198].

2. Інтелектуальний аспект притаманний угляду тому, що ця діяльність
пов’язана низкою розумових операцій. Цілком слушно зазначає О.Дубовик,
що углядове рішення, як і прийняття будь-якого іншого рішення – це
інтелектуально-вольовий акт, завершальний етап розумової діяльності в
проблемній ситуації, бажаний відбиток мотиваційних процесів, певний
вибір між можливими варіантами поведінки [3, с.111].

3. У процесі угляду суд, враховуючи конкретні обставини справи,
самостійно оцінює кримінально-правові та інші явища (наприклад,
морально-звичаєві).

4. Під вибірковістю угляду розуміють процедуру обрання одного із
декількох допустимих відносно визначеною за змістом кримінально-правовою
нормою варіантів індивідуально-владного рішення. Процедура вибору
багатогранна. З одного боку, особа, яка приймає рішення (зокрема,
суддя), – активно діючий суб’єкт, який самостійно вибирає рішення
залежно від висунутої ним (або перед ним) найближчої, безпосередньої
мети. З іншого боку, провідного значення набуває і перспективна мета, що
визначає стратегію розв’язання відповідної проблеми. Загалом обидві ці
сторони доповнюють одна одну і відображають різні аспекти діяльності
правозастосувача у процесі вибору рішення.

5. Цілеспрямованість угляду на забезпечення справедливості та
доцільності кримінально-правового регулювання.

Судовий угляд (як своєрідна розумова діяльність) може бути
проаналізований з погляду його складників – елементів. До них належать:

підстава угляду – відносно визначений зміст застосовуваних
кримінально-правових норм;

об’єкт угляду – це певне конкретне питання, яке може і повинен
розв’язати суд у процесі застосування відносно визначених норм
кримінального права;

предмет угляду – одне з декількох дозволених такою нормою
правозастосовних рішень, що повинно відповідати певним вимогам,
(рунтуватися на певних критеріях;

критерії угляду – це ті вимоги, засоби, які змістовно зумовлюють вибір
судом правозастосовного рішення, тобто це ті орієнтири, що задаються
суду та впливають на такий його вибір при застосуванні відносно
визначених кримінально-правових норм.

Система зазначених елементів углядової діяльності суду утворює механізм
судового угляду. Знання і використання цього механізму набуває
практичного значення, оскільки сприяє забезпеченню законності,
справедливості, доцільності та ефективності кримінально-правового
регулювання.

Література

Антропов В.Г. Правоприменительное усмотрение: понятие и формирование:
Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Волгоград, 1999.

Беляев Н.А., Глистин В.К., Орехов В.В. Уголовное право на современном
этапе: проблемы преступления и наказания. – С.Пб.: Изд-во Ленингр.
ун-та, 1992.

Дубовых О.Л. Механизм действия права в охране окружающей среды. – М.:
Юрид. л-ра, 1984.

Дубовицкий В.Н. Законность и усмотрение в советском государственном
управлении. – М.: Юрид. л-ра, 1984.

Евтихеев А.Ф. Основы советского административного права. – Харьков,
1925.; Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и
законодательстве. – М, 1925.; Одарченко А.Н. О пределах
административного усмотрения // Право и жизнь. – М. – 1925. – №6.

Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. – М.: Юрид.
л-ра, 1978.

Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. л-ра, 1972.

Меньшиков В.В. К проблеме пределов свободного усмотрения в
социалистическом праве: Сб. аспир. работ. – Свердловск, 1969.

Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Юрид. л-ра,
1960.

Основы теории государства и права. – М: Юрид. л-ра, 1982.

Студеникин С.С., Лунев А.Е., Ямпольская И.А. Социалистическая законность
в советском государственном управлении. – М.: Юрид. л-ра, 1948.

Ткешелиадзе Г.Т. Судебная практика и уголовный закон. – Тбилиси, 1975;
Його ж: Судебная практика и уголовный закон: Автореф. дис. … д-ра юрид.
наук. – М., 1981.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020