Поняття соціального захисту в Україні, пенсійне забезпечення в Україні, поняття та юридична природа обставин, що викликають злочинність діяння. (контр

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Поняття соціального захисту в Україні, пенсійне забезпечення в Україні,
поняття та юридична природа обставин, що викликають злочинність діяння.

План

Поняття соціального захисту в Україні. Пенсійне забезпечення в Україні.

Поняття та юридична природа обставин, що викликають злочинність діяння.

1. Поняття соціального захисту в Україні. Пенсійне забезпечення в
Україні.

Необхідність соціального захисту непрацездатності частини населення
виникає у суспільстві у період інтенсивного розвитку індустрії та,
відповідно росту працівників найманої праці.

Найважливішим фактором необхідності соціального захисту є низьке
зниження рівня забезпеченості праценеактивної частини населення
(непрацездатних, літніх людей).

Стаття 46 Конституції України зазначає: “Громадяни мають право на
соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від ним обставин, а також у старості”. У цій же
статті визначається мінімальний рівень такого забезпечення: “Пенсії та
інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом
існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового
мінімуму, встановленого законом”.

Термін “соціальний захист”, що використано в Конституції України, має
ширше значення і включає в себе суть раніше вживаного інституту
“соціальне забезпечення”. У юридичній науці правова категорія
“соціальний захист” поки що не визначена. На наш погляд, термін
“соціальний захист” означає турботу держави про матеріальне забезпечення
непрацездатних або тих громадян, які в силу певних обставин потребують
спеціальної (додаткової) допомоги держави.

Основною частиною соціального захисту населення є соціальне
забезпечення.

Соціальне забезпечення в Україні займає важливе місце в системі гарантій
здійснення прав і свобод людини.

Соціальне забезпечення визначається як система державних і суспільних
заходів із матеріального забезпечення громадян на випадок старості,
інвалідності, хвороби, в разі втрати годувальника та в інших
установлених законодавством випадках.

В Україні існують різноманітні форми соціального забезпечення:

обов’язкове держане пенсійне страхування;

обов’язкове державне соціальне страхування працівників підприємств,
установ і організацій незалежно від форми власності;

соціальне забезпечення за рахунок Державного бюджету України, коштів
соціальних фондів юридичних осіб, об’єднань громадян, власних накопичень
громадян у недержавних пенсійних фондах, приватними пенсійними
системами;

адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, багатодітним сім’ям,
непрацездатним громадянам за рахунок державного чи місцевого бюджетів;

утримання непрацездатних осіб у державних, комунікальних та інших
установах соціального призначення (наприклад, будинки пристарілих).

Соціальне забезпечення в Україні окрім організаційно-правових форм має
ще певні види, тобто соціальні виплати, пільги, послуги, надані
непрацездатним громадянам (безплатно, або з частковою оплатою за рахунок
спеціальних джерел фінансування).

Соціальні виплати здійснюються у вигляді пенсій (матеріальної допомоги),
у натуральному вигляді (надання харчування, технічних засобів
пересування, протезування, розміщення у будинках для старих та
інвалідів, надання спеціальних послуг і пільг побутового характеру
(оплата житлово-комунальних послуг, проїзду на транспорті, медичне
обслуговування і лікування, санітарно-курортне забезпечення,
реабілітацій інвалідів, допомога сім’ям з дітьми).

Види соціального захисту різноманітні, але головними у них є пенсії та
допомоги, які слід розрізняти між собою. Пенсії мають постійний
(регулярний) характер допомоги, разовий або періодичний, обмежений в
часі. Більшість видів допомог не порівнюються із заробітком і не
залежать від нього.

Пенсійне забезпечення є однією з основних гарантій матеріального
забезпечення непрацездатних громадян. Для непрацюючих пенсіонерів пенсія
фактично стає основним джерелом їхнього існування. В зв’язку з цим
проблематичним є питання рівня матеріального забезпечення, який має
підтримувати пенсія. Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсія
повинна забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
встановленого законом. На жаль, реалії сьогодення такі, що ця вимога
Конституції не дотримується державою. 3 вересня 1999 року мінімальний
розмір пенсії за віком складає 24,9 грн., прожитковий мінімум для осіб,
що втратили працездатність на 2000 рік становив 216,56 грн., а у 2001
році – 248,77 грн. Як бачите, різниця дуже суттєва. Попри все держава
розробляє спеціальні програми із соціального захисту прошарків населення
пенсійного віку. У цьому полягає один із головних аспектів її соціальної
функції, оскільки пенсіонери становлять досить велику соціальну групу.
Так, згідно з даними статистики в Україні пенсіонерів налічується
близько 15 млн., або 29 % всього населення.

Рівень і якість пенсійного забезпечення – важлива складова економічного
та соціального становища країни.

У більшості умовою реалізації права на матеріальне забезпечення, а також
підставою встановлення диференційованих розмірів соціального
забезпечення є наявність трудових відношень у минулому чи сьогоденні.
Трудові відносини, як правило, передують відносинам соціального
забезпечення. У зв’язку з цим значну роль відіграватиме трудовий стаж
громадянина, який в аспекті соціального забезпечення набуває конкретного
значення страхового стажу.

У соціальному забезпеченні громадян велике значення має класифікація
трудового стажу на окремі види: загальний, спеціальний, безперервний. Ця
класифікація дозволяє диференційовано підходити до призначення різних
видів пенсій. Слід зазначити, що сьогодні (у зв’язку з наявністю
соціальної проблеми безробіття та її об’єктивного існування в ринкових
умовах) втрачає своє колишнє значення безперервний трудовий стаж і
зростає роль загального або спеціального стажу.

Для призначення пенсії за віком на загальних підставах потрібний
загальний стаж роботи, а для встановлення пенсії на пільгових умовах –
спеціальний. Загальний трудовий стаж – це сумарна тривалість трудової чи
іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від місця роботи, часу і
наявних перерв. Спеціальний стаж – сумарна тривалість трудової
діяльності (державної служби), але видімка із загального стажу за
зазначеним змістом, або за умовами праці, в тому числі за займаною
посадою, в яких вона протікала. Безперервний стаж – це тривалість
беззупинної трудової діяльності працівника на одному підприємстві,
установі, організації.

Виходячи з цього державою сформована певна система соціального
забезпечення.

Систему пенсійного забезпечення складають:

державне пенсійне забезпечення;

комерційне пенсійне забезпечення.

Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” державні пенсії
поділяються на:

а) трудові – за віком; з інвалідності; на випадок утрати годувальника;
за вислугу років;

б) соціальні.

Призначення встановлених законодавством пенсій залежить від настання
певних умов. Зокрема для призначення пенсії за віком необхідно досягти
певного віку і мати певний трудовий стаж. За загальним правилом, для
отримання пенсії за віком чоловіки повинні досягти 60-річного віку і
стаж роботи не менше як 25 років, а жінки – відповідно 55-річний вік і
стаж роботи не менш як 20 років. Такий вікові встановлені для тих, хто
працював на посадах і мав професії із звичайними умовами праці.

Багато категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах.
Зокрема, такою пільгою можуть скористатися працівники, що зайняті на
роботах з особливо шкідливими та важкими умовами праці. Перелік таких
робіт визначено в так званих списках №1 та №2. За списком №1, працівники
мають право піти на пенсію на 10 років раніше, тобто жінки – при
досягненні 45 років, чоловіки – 50 років. За умови наявності стажу
роботи у шкідливих умовах для жінок 7 років 6 місяців, при загальному
трудовому стажі 15 років, для чоловіків – 10 років у шкідливих умовах
праці, при загальному трудовому стажі 20 років. За списком №2,
працівники мають право на призначення пенсії на 5 років раніше, тобто
при досягненні жінками 50 років, чоловіками 55 років, за умови наявності
стажу роботи у шкідливих умовах праці для жінок – 10 років (при
загальному трудовому стажі 20 років), а для чоловіків – 12 років 6
місяців (при загальному трудовому стажі 25 років). Відсутність одного з
означених критеріїв призначення пенсії на пільгових умовах приводить до
втрати права на пенсії на цих умовах.

Крім цього законодавством передбачено й інші підстави для призначення
пенсії на пільгових умовах. В одних випадках ці підстави виступають як
спеціальні юридичні підстави надання права на пенсію за віком, а в інших
– у вигляді додаткових вимог до спеціального стажу роботи. Наприклад,
спеціальною юридичною підставою для пільгового забезпечення є
Чорнобильська катастрофа, від якої постраждали громадяни, які були
ліквідаторами наслідків цієї аварії або потерпілі від неї. Також
спеціальними юридичними підставами для призначення пенсії на пільгових
умовах є соціальний статус окремих категорій громадян, наприклад учасник
і інваліди війни і сім’ї загиблих, багатодітні матері та матері
інвалідів з дитинства. На питаннях соціального захисту цих категорій
населення ми спинимося далі.

Пенсія по інвалідності є одним з видів соціального захисту
непрацездатних громадян. Пенсії з інвалідності призначаються особам, які
повністю або частково втратили здоров’я, незалежно від того, коли
настала інвалідність – у період роботи, до влаштування на роботу, чи
після припинення роботи.

Пенсії по інвалідності можна визначити як щомісячні грошові виплати з
Пенсійного фонду, що призначаються у випадках встановлення медичним
органом групи інвалідності особі з повною чи частковою втратою
працездатності.

Пенсіям по інвалідності притаманні всі загальні риси, характерні для
інших видів пенсій, – призначаються на тривалий час чи безстроково,
виплачуються щомісячно в грошовій формі, розмір залежить від заробітку і
обумовлений трудовою діяльністю людини.

Умовою призначення цього виду пенсі є встановлення інвалідності, тобто
втрати працездатності, або її частини – стійке порушення функції
організму, що призводить до необхідності припинити професійну діяльність
чи змінити умови праці.

Інвалідність як правова категорія непрацездатності закріплена в
законодавчих актах, зокрема Закон України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” визначає інвалідом особу зі стійким
розладом функції організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм
або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності,
до необхідності в соціальній допомозі й захисті. Інвалідність як міра
втрати здоров’я визначається шляхом експертного обмеження в органа
медико соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Пенсії по інвалідності бувають двох видів залежно від причин настання
інвалідності:

внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов’язаних з роботою,
наприклад інвалідність з дитинства).

Перший вид пенсій призначається незалежно від стажу роботи. Другий –
залежить від стажу роботи, але він не такий великий як при призначенні
пенсії за віком і носить суто умовний характер. Призначення пенсії по
інвалідності внаслідок загального захворювання залежить від віку
інваліда:

Вік Стаж роботи, років

До досягнення 23 років 1

Від 23 років до досягнення 26 років 2

Від 26 років до досягнення 31 року 3

Від 31 року до досягнення 36 років 5

Від 36 років до досягнення 41 року 7

Від 41 року до досягнення 46 років 9

Від 46 років до досягнення 51 року 11

Від 51 року до досягнення 56 років 13

Від 56 років до досягнення 61 року 14

Від 61 року і старші 15

Як виключення із загального правила ст. 25 Закону “Про пенсійне
забезпечення” передбачено, що трудовий стаж не потрібний особам, які
стали інвалідами внаслідок захворювання в період роботи чи після її
припинення до досягнення 20-річного віку. Цим особам пенсій з
інвалідності призначаються незалежно від стажу роботи.

Пенсії по інвалідності призначаються не залежно від того, коли наступила
інвалідність: у період роботи, до працевлаштування на роботу чи після
припинення роботи.

Призначення пенсій по інвалідності має свої особливості залежно від
специфіки трудової діяльності особи. Наприклад, такі особливості
встановлено для призначення пенсій по інвалідності для учасників
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, співробітників органів
внутрішніх справ, військовослужбовців і для деяких інших осіб.

Під пенсією, що призначається в разі втрати годувальника, розуміють
щомісячні виплати Пенсійного фонду, що призначається у зв’язку з втратою
годувальника непрацездатним членам його сім’ї, які перебували на
утриманні померлого. Розмір такого виду пенсії залежить від минулого
заробітку померлого. Головною особливістю цього виду пенсії є те, що
пенсійне забезпечення членів сім’ї носить похідний характер від права на
пенсію іншої особи, яка була годувальником. Смерть позбавляє сім’ю
померлого доходів від його професійної діяльності, тому держава приймає
на себе компенсацію втрати засобів існування. Пенсії уразі втрати
годувальника мають право отримувати всі члени сім’ї померлого які були
на його утриманні. При цьому дітям пенсій призначаються незалежно від
того були вони на утриманні померлого чи ні.

Умовами призначення пенсії у разі втрати годувальника є: втрата
годувальника (смерть або визнання годувальника безвісно відсутнім чи
померлим); непрацездатність членів сім’ї годувальника. При цьому до
членів сім’ї померлого будуть віднесені особи, що перебували на його
утриманні, якщо вони були на його повному утриманні чи одержували від
нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів
для існування.

Пенсія за вислугу років є щомісячною виплатою з Пенсійного фонду й інших
джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, порівняному з
минулим заробітком, особам, які мають встановлений законом спеціальний
трудовий стаж (вислуги років).

За своїми ознаками пенсії за вислугу років ближче до пенсії за віком.
Хоча пенсія призначається незалежно від віку особи, яка має право на
пенсію за вислугу років, головним є саме вислуга років, тобто наявність
спеціального трудового стажу. Введення такого виду пенсій зумовлено,
головним чином, специфікою професійної зайнятості (служби) особи. На
пенсію за вислугою років право мають військовослужбовці, службовці
працівників органів внутрішніх справ, цивільної авіації і
льотно-випробувального складу; державні службовці, судді, працівники
прокуратури та митних органів, науково-педагогічні працівники,
журналісти державних засобів масової інформації та деякі інші працівники
зайняті на роботі, де можна втратити професійну працездатність до
настання віку, що дає право на отримання пенсії за віком (окремі
працівники залізничного транспорту, плавсклад окремих видів морського,
річкового флотів і флоту рибної промисловості, працівники лісової
промисловості та лісового господарства, освіти і соціального захисту,
заслужені майстри спорту та майстри міжнародного класу, та артисти
театру інших театрально-видовищних підприємств і колективів).

Як уже зазначалось, другою групою державних пенсій є соціальні пенсії.

Соціальні пенсії вперше введені в законодавство про соціальне
забезпечення громадян з 1 січня 1991 р. законом Союзу РСР “Про пенсійне
забезпечення громадян в СРСР”. Знайшли вони збереження, а в подальшому
були вдосконалені, і в законодавстві України (Закон “Про пенсійне
забезпечення”).

Соціальні пенсій (крім інвалідів з дитинства) отримують певні групи
непрацюючих громадян у разі відсутності в них права на трудову пенсію:

інваліди І і ІІ груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також
інваліди ІІІ групи;

особи, які досягли пенсійного віку (чоловіки – 60 років, жінки – 55
років);

діти у разі втрати годувальника (діти, брати, сестри й онуки, які не
досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до
досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки за умови, якщо вони
не мають працездатних батьків);

діти-інваліди віком до 16 років.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, особам які досягли
пенсійного віку (чоловіки – 60 років, жінки – 55 років) і не набули
права на трудову пенсію без поважних причин;

б) 50 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, особам які досягли
пенсійного віку (чоловіки – 60 років, жінки – 55 років) і не набули
права на трудову пенсію без поважних причин:

інвалідам ІІІ групи;

в) 100 відсотків мінімального розміру пенсії за віком:

інваліди ІІ групи;

дітям-інвалідам віком до 16 років;

дітям (діти, брати, сестри і онуки, які не досягли 18 років, або старші
цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому
брати, сестри і онуки за умови, якщо вони не мають працездатних
батьків), а також у разі втрати годувальника одному з батьків, або
чоловіку (дружині), або діду, бабі, брату чи сестрі, незалежно від віку
і працездатності, якщо він (вона) зайняті доглядом за дітьми, братами,
сестрами, онуками померлого годувальника, які не досягли 18 років і не
працюють;

г) 200 відсотків мінімального розміру пенсії за віком:

інвалідам першої групи;

матерям, яким присвоєно звання “Мати-героїня”.

Законодавством передбачається і такий вид пенсії, як додаткова, що
виплачується особам, які уклали договори добровільного страхування.
Згідно з чинним законодавством, кожна працююча людина повинна бути у
системі державного пенсійного страхування. При цьому, незалежно від
форми власності підприємства, одержуючи щомісячний дохід, вона робить
обов’язкові відрахування до Державного пенсійного фонду. Нині ці
відрахування становлять 1% одержаного доходу. Деякі категорії
працівників здійснюють відрахування до пенсійного фонду від 1 до 5%
одержаного доходу (народні депутати України, державні службовці,
журналісти державних засобів масової інформації, судді тощо).

Крім того, підприємство з обігових коштів відраховує в обов’язковому
порядку 37% від фонду споживання, з яких 12% розподіляється органам
соціального страхування, а 88% знову спрямовуються на державне пенсійне
страхування. Держава не в змозі вести облік відрахувань кожного індивіда
через технічні труднощі подібного обліку, тому в основу державного
пенсійного страхування покладено так звану угоду поколінь. Це означає:
сьогоднішні платники внесків фінансують сьогоднішніх пенсіонерів
(подібним чином будуються програми із соціального захисту населення
розвинених країн світу).

Практика розвитку державного соціального страхування у США, Канаді,
Японії, країнах Європи свідчить про те, що держава частково
відмовляється від функцій соціального страхування, поступово
перекладаючи її на комерційні організації.

Логічною заміною та надійною гарантією забезпеченої старості для
громадян є недержавне пенсійне забезпечення, яке здійснюється на
добровільній основі та на доповнення до державної пенсійної системи. До
такої системи включено:

недержавні пенсійні фонди;

страхові компанії;

пенсійні каси підприємств;

пенсійні рахунки банків.

Уже склалися певні правила проведення комерційного пенсійного
страхування. За його умовами застрахованому виплачується щомісячна
(щорічна) довічна пенсія ,або здійснюється одноразова виплата по
досягненні ним пенсійного віку. Страхувальником може вважатися будь-який
громадянин України. Строк страхування (строк очікування пенсі)
визначається як різниця між пенсійним віком страхувальника і віком на
молики укладання угоди страхування (враховується повна кількість
прожитих років). Після закінчення строку страхування настає пенсійний
період, протягом якого страхувальникові виплачується додаткова довічна
пенсія. Розмір додаткової пенсії визначається страхувальником
самостійно, з його фінансових можливостей. За подання страхового захисту
застрахований сплачує страховій компанії страхову премію, яка залежить
від розміру очікуваної додаткової пенсії та визначається згідно з
методиками розрахунків страхувачів. Страхова премія може сплачуватися
страхувачеві одноразово чи впродовж певного терміну, передбаченого
угодою страхування.

На відміну від державного пенсійного, комерційне страхування передбачає
створення фонду майбутніх страхових виплат стосовно кожного індивіда.
Цим забезпечується пропорційність між внесеними сумами та сумами виплат.
Обумовлена страховим полісом додаткова пенсія виплачується після
закінчення строку страхування, якщо страхувальник повністю сплатив
належні страхові внески. Одержувачем пенсії є страхувальник або його
правонаступник.

Отже, комерційне пенсійне забезпечення надає працюючим громадянам і
молоді реальну можливість забезпечити з допомогою створення фондів у
страхових компаніях і пенсійних фондах бажаний рівень доходів після
виходу на пенсію. Воно доповнює державне пенсійне страхування і виступає
поряд з ним невід’ємною частиною соціальної забезпеченості населення.

Поняття та юридична природа обставин, що викликають злочинність діяння.

Злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно
небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад,
політичну і економічну систему, на відносини власності, на особистість,
помічні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також на
інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке
посилає на правопорядок. Злочином визнається тільки таке правопорушення,
якому властива суспільна небезпека, кримінальна протиправність, винність
і карність.

Суспільна небезпека злочину є його основною матеріальною ознакою і
полягає в тому, що внаслідок споєння особою злочину заподіюється шкода
суспільним відносинам. Ця властивість за своїм характером об’єктивна,
оскільки ухвалення правових норм визначається об’єктивними
закономірностями розвитку товариства. Залежно від суспільної небезпеки
законодавець визначає те або інше діяння злочином.

Протиправність полягає в тому, що злочином визначається лише діяння,
передбачене кримінальним законом. Коли в кримінальному законі не має
конкретної норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за
визначене діяння, то це означає, що воно не визначається злочином. Так,
необережне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян не
визначається злочином і тягне за собою кримінальної відповідальності,
кримінальна відповідальність настає лиш при публічному знищенні або
пошкодженні індивідуального майна громадян, якщо заподіяно значний
збиток потерпілому.

Винність – це суб’єктивна якість злочину. Кримінальній відповідальності
підлягають тільки особи, винні у скоєнні злочину, тобто ті, що зумисне
або з необережності скоїли передбачене законом суспільно небезпечне
діяння. Без винно немає злочину не припустиме притягнення особи до
відповідальності за вчинки, зроблені невинно.

Злочин – діяння карань, тобто заборонене КК під загрозою покарання.

Злочини і провини (адміністративні, дисциплінарні, цивільні) є діяннями
небезпечними і протиправними, вони засуджуються громадськістю. Однак
провини істотно відрізняються від злочинів. За злочини настає
кримінальна відповідальність, за провини – адміністративна,
дисциплінарна, цивільно-правова.

Найістотніша відмінність злочинів від інших правопорушень полягає у
характері і ступені їхньої суспільної небезпеки. Внаслідок
адміністративної або дисциплінарної провини, що дорівнює цивільному
правопорушенню, заподіюється шкода суспільним відносинам. Однак злочини
та інші правопорушення мають неоднаковий ступінь і характер суспільної
небезпеки.

Законодавець, керуючись визначеним ступенем і характером суспільної
небезпеки діяння, відносить його або до провин, або до злочинів.

Чинне законодавство залежно від характеру і ступеня сусальної небезпеки
передбачає різні види злочинів. При класифікації злочинів беруться до
уваги важливість об’єкта посягання та ті конкретні наслідки, що
настають, або яка загроза їх настання виникає.

Види злочинів: особливо тяжкі, тяжкі, менш тяжкі, і які не мають великої
суспільної небезпеки. Залежно від виду злочину відповідно визначається і
міра кримінального покарання.

Злочин
Склад злочину

Злочин – суспільно небезпечне, кримінально-протиправне, винне і каране
діяння (ст. 7. КК)

Об’єкт

Об’єктивна сторона

Суб’єкт Суб’єктивна сторона

Поняття злочин і склад злочину пов’язані між собою, однак не тотожні.
Матеріальне поняття злочину є основою юридичної конструкції складу
будь-якого конкретного злочину і розкриття його необхідних ознак.
Поняття злочин конкретизується в кримінальному законодавстві у формі
окремих складів злочинів.

Під складом злочину розуміється сукупність визначених законом ознак, що
характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину це
правове поняття про злочин. Склад злочину утворюють ознаки, які
характеризують об’єкт злочину, його об’єктивну сторону, суб’єкт злочину
та суб’єктивну сторону злочину.

Об’єкт злочину – суспільні відносини, що охороняються кримінальним
законом, на які посягає злочинець. Такими суспільними відносинами є:
суспільний лад, політична і економічна система, відносини власності,
особистість, політичні й трудові, майнові й інші права та свободи
громадян і правопорядок. Об’єкт можна класифікувати за видами:
загальний, родовий, видовий, безпосередній.

Об’єктивна сторона злочину – це злочинне діяння (дія або бездіяльність),
внаслідок якого настають визначені суспільно небезпечні наслідки або
створюється загроза настання їх.

Об’єктивна сторона злочину характеризується такими ознаками: суспільно
небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні
наслідки, причинний зв’язок між діянням і небезпечними наслідками, що
настали, а також місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину.

Суб’єктивна сторона – це внутрішнє (психічне) ставлення суб’єкта до
суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Суб’єктивна сторона
характеризується однією з форм вини (умисел або необережність), мотивом
і метою. Провина є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони.

Під виною розуміється психічне ставлення особи до вчиненого нею
суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Вина може виявлятися у
формі умислу або необережності. Умисел буває прямим і непрямим. За
наявності прямого умислу винна особа усвідомлює суспільно небезпечний
характер своїх дій або бездіяльності, передбачає настання суспільно
небезпечних наслідків і бажає їх настання. На відміну від прямого
непрямим визначається такий вид умислу, при якому особа, що скоїла
злочин, усвідомила суспільно-небезпечний характер вчиненої нею дії або
бездіяльності, передбачала суспільно небезпечні наслідки злочину, не
бажала їх, але свідомо допускала настання їх.

Вина особи може бути також у формі необережності. Кримінальний закон
передбачає два види необережності: злочинну самовпевненість і злочинну
недбалість. Злочинна самовпевненість — це таке психічне ставлення
винного до вчиненого ним діяння, при якому (можна) особа передбачає
можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або
бездіяльності, про те легковажно розраховує на їхнє запобігання.
Злочинна недбалість характеризується так: особа, діючи певним чином, не
передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, однак
вона зобов’язана була передбачити настання цих наслідків і мала їх
передбачити. Якщо особа не передбачала настання суспільно небезпечних
наслідків, невинна і не могла їх передбачити, то провина цієї особи
виключається, отже ці наслідки заподіяно випадково.

Суб’єктом злочинів може бути тільки людина, котра вчинила суспільно
небезпечне діяння. Однак не кожна особа, що зробила суспільно небезпечне
діяння, може нести за законом кримінальну відповідальність. Суб’єкт
злочину – це людина, яка під час скоєння злочину усвідомлювала характер
своїх дій і могла ними керувати, тобто була осудною, а також досягла
передбаченого кримінальним законом віку. За діючим кримінальним
законодавством суб’єктом злочину можуть бути громадяни України,
іноземці, котрі не користуються правом дипломатичної недоторканості, і
особи без громадянства.

Список використаної літератури.

Демський С.Е. Ковальський В.С. Колодій А.М. (керівник авт. кол.) та
інші. За ред. В.В. Копейчикова – 7 е вид., спир. – К: Юрінком Інтер,
2003 – 736 с. “Правознавство”.

Гончарук С.Т. “Суб’єкти адміністративного права України”. Навчальний
посібник. – К., 1998 р.

Колаков В.К. “Адміністративне право України”. Підручник. – К., 1999 р.

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар – К., 1997 р.

І.М. Сирота “Право соціального забезпечення в Україні”. – Харків, 2000
р.

І.М. Сирота “Право пенсійного забезпечення в Україні”: Курс лекцій. –
К., 1998 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *