Реферат на тему:
Поняття і сутність інформації у просторі держави
У сучасному суспільстві інформація визнана головною цінністю у багатьох
сферах соціального життя і є одним із найважливіших факторів системи
суспільних відносин. На сьогодні індустрія отримання обробки і
трансляції інформації є провідною сферою діяльності.
Довгий час інформація була розкидана у різних джерелах і доступ до
окремих її скарбниць був прерогативою окремих. Сучасні комп’ютерні
технології роблять інформацію доступною всім, кому вона потрібна, хто
може її сприйняти і використовувати на благо собі та суспільству.
Сьогодні люди різних галузей знань заговорили однією мовою і зрозуміли
один одного. Цей час отримав назву інформатизації [1].
У сучасній філософії, теоретичних і практичних науках не існує
однозначного трактування (змісту) категорії „інформація”.
Як свідчать дослідження, сьогодні це визначення залежить від різних
чинників (критеріїв), серед яких:
– конкретна галузь знань чи суспільного життя, в якій ведеться
дослідження (предметна галузь суспільних відносин, організація
управління соціальної системи тощо);
– характер завдань, для яких вводиться це поняття.
Подані у літературних джерелах визначення категорії інформації
намагаються відобразити спочатку її філософську суть, а потім
найважливіші властивості щодо сфери (галузі) суспільних відносин.
Існує думка, що з погляду праксеології, на практиці дуже часто
неправомірно (нераціонально) встановлюють однозначність між даними та
знаннями, відомостями, інформацією. На думку прихильників цієї теорії,
дані (відомості) реєструють і відображають явища та події, що
відбуваються, а інформація – результат переробки та аналізу даних на
рівні індивідуального інтелекту, тобто їх усвідомлення конкретною
людиною (результат аналітико-синтетичної обробки) [2].
Сьогодні, як загальний стандарт на загальному (абстрактному) юридичному
рівні, категорія „інформація” визначена законодавцем у статті 1 Закону
України „Про інформацію”. Інформація – це документовані або публічно
оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві,
державі та навколишньому природному середовищі.
Актуальність з’ясування сутності інформації як чинника управління має
важливе значення для усвідомлення її не тільки у філософському аспекті,
а як явища та процесів, що відбуваються у державі. Через інформацію
здійснюється вплив на формування управлінських рішень, виявлення потреб
у регулюванні конкретного виду суспільних відносин, їх реалізація,
контроль за їх реалізацією тощо.
Мета даної статті – відобразити результати дослідження щодо з’ясування
сутності інформації, інформатизації в інформаційному просторі як
взаємопов’язаних явищ у сфері суспільних відносин і соціального життя.
Повсюдне впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій
створило нові, унікальні можливості для масового активного й ефективного
розвитку знань людини та суспільства.
Таке явище, як сфера суспільних відносин, викликало інтерес у
правознавства, зокрема такої комплексної галузі, як інформаційне право.
Ґрунтовно вітчизняна управлінська правнича наука звернулася до даної
проблематики порівняно недавно – у 1990-х роках XX століття [3].
У даному напрямі працюють такі сучасні українські вчені: В. Брижко,
В. Гавловський, Р. Калюжний, В. Цимбалюк, В. Шамрай, М. Швець,
В. Шкарупа та ін., а також російські – Г. Артамонов, І. Бачило,
В. Іноземцев, В. Копилов, В. Отрековський, А. Ракітов, І. Сиголян,
С. Черемкін та багато інших.
Нині правознавці розглядають організаційно-правові проблеми
інформаційного суспільства переважно з погляду класичної кібернетики та
постмодернізму. Серед таких вітчизняних праць можна виділити; „Втуп до
інформаційної культури та інформаційного права” [2], „Правова
інформатика” [3] „Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в
умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики”
за загальною редакцією Р. Калюжного, В. Шамрая, М. Швеця, В. Цимбалюка
та інших [1].
Передумовою формування інформаційної культури кіберсуспільства, особливо
Інтернет, є культура, яка сприяє глобалізації регіональних, у тому числі
континентальних цивілізацій, відкриває можливості свободи
транстериторіального доступу до знань. З метою визначення сучасного
періоду розвитку інформаційної культури, як зазначають М. Швець,
Р. Калюжний, вводяться в науковий та практичний обіг категорії
„кіберсуспільства”.
В Україні сутність кіберсуспільства розкривається через категорію
„інформатизація”. Сучасні засоби і методи збору, накопичення та
переробки даних, телекомунікації дедалі активніше проникають до всіх
сфер життя і діяльності окремої людини, суспільства, держави, світового
співтовариства. Вони стають дієвим елементом економіки, політики, права,
формуючи особливу глобальну інформаційну кіберкультуру [2].
Сьогодні фундаментального значення у кібернетичному суспільстві набуває
переосмислення традиційних підходів до розвитку інформаційного
суспільства. З появою Інтернет кіберпростір наповнюється новими
можливостями та формами інформаційних зв’язків, кордони яких можна
окреслити в загальній формі [4].
Якщо звернутися до вивчення інформаційного простору в нашому сьогоденні,
найбільш значних змін потребує сама суспільна організація виробництва
інформації і, насамперед, великі зрушення повинні торкатися психології
кожної людини, форм мислення та духовного життя. Якщо людина перестане
відчувати себе „гвинтиком”, а вважатиме себе деяким центром
інформаційного універсуму, що пов’язаний каналами комунікації з іншими
центрами, вона більш повно розкриватиме свої внутрішні можливості
творчого розвитку. Зрозуміло, що таке ставлення до реального потребує
духовного розвитку та високого рівня культури [5].
Результатами інформаційної освіти повинні бути: постійне підвищення
інформаційної культури кожної людини (комп’ютерної освіченості);
розвиток змісту, методів і засобів навчання до рівня світових стандартів
скорочення терміну та підвищення якості навчання на всіх рівнях
підготовки кадрів; інтеграції навчальної, дослідницької та виробничої
діяльності; удосконалення управління освітою; кадрове забезпечення усіх
напрямів інформації шляхом спеціалізації підготовки відповідних
фахівців. Інформатизація вітчизняної науки дозволить підвищити віддачу,
прискорити інтеграцію у світову науку [6].
Не випадково у цьому контексті інтенсивний розвиток сфери знань на
основі інформаційних, у тому числі телекомунікаційних технологій, стає
найважливішим національним пріоритетом розвитку країн світу. Про це
свідчить зміст підписаної 22.07.2000 країнами великої вісімки (G8)
Оскінавської хартії з глобалізації інформаційного суспільства [7].
Як зазначає В.А. Острейковський, в історії людства було кілька
інформаційних переворотів, набуття людським суспільством нової кількості
та якості знань.
Перевороти в інформаційній сфері були вже тричі. При першому перевороті
з’явилася писемність, виник спеціальний механізм фіксування і поширення
інформації в часі і просторі. З’явилася документована інформація та
інформаційно-накопичувальні центри у вигляді бібліотек, архівів. Другий
інформаційний переворот у суспільстві пов’язаний з друкарством. Ця
революція полягала в тиражуванні документованої інформації за допомогою
спеціальної машини – друкувального верстата. Якщо поява писемності
корелюється з ростом науки, освіти і мистецтва, то типографський верстат
породив книжково-журнальну і газетну індустрію, основу подальшого
культурного прогресу людства, а також індустрію документообігу. Такий
прорив полягав у виробництві „паперової” інформації, виникненні
механізму її розмноження і збереження. Але переробка і використання
інформації, як і раніше, залежали від фізіологічних можливостей людини з
її здатністю за секунду сприймати 8–9 одиниць інформації й, у кращому
випадку, в можливості зробити 15 логічних операцій.
Стрибкоподібне збільшення швидкості поширення інформації викликане
появою електричних телеграфу, телефону, радіо, телебачення, а також
ростом на 2–3 порядки транспортних швидкостей у зв’язку з появою
автотранспорту й авіації, що призвело до величезної інтенсифікації
інформаційних потоків і комунікативних процесів – це є третій
інформаційний переворот [8].
Відповідно, якісно новий кібернетичний підхід до розвитку інформаційного
суспільства (кіберцивілізації) відкриває великі можливості для впливу на
народи та владу, масове цілеспрямоване маніпулювання свідомістю та
поведінкою людей у глобальному просторі. Беручи до уваги процес
глобалізації телекомунікаційних мереж, який відбувається у світі, можна
допустити, що саме комп’ютерним технологіям і телекомунікації у
майбутньому буде віддано пріоритет [9].
Виходячи з вищевикладеного можна зробити такі висновки:
1. У процесі формування інформаційного простору необхідно прагнути до
використання всіх переваг, що випливають із принципово нових технічних і
технологічних можливостей інформатики як науки, для індивідуумів та їх
співтовариств. На рівні окремої людини йдеться про правове забезпечення
реалізації сподівань щодо високоякісних і доступних інформаційних послуг
для більшості населення. На рівні регіону і країни – максимальне
використання творчого і культурного потенціалів, у тому числі за
допомогою розвитку мультимедійних засобів і наповнення їх відповідним
змістом.
2. Спрямовувати роботу на розвиток електронних засобів масової
інформації, які сьогодні займають важливе місце в інформаційному
просторі.
3. Формування інформаційного простору можливо тільки тоді, коли це стане
справою всього народу в цілому і кожного громадянина. Реалізувати це
можна за допомогою таких здобутків інформатики, як Інтернет, шляхом
залучення до діалогу усіх бажаючих і зацікавлення кожного.
4. Актуальним для сьогодення є створення на рівні законодавства умов для
проведення і швидкого впровадження вітчизняних результатів наукових
досліджень у галузі перспективних комп’ютерних технологій на рівні
інноваційних проектів в усі сфери суспільної діяльності, з урахуванням
потреб ринку. Розв’язання цього завдання вбачається в межах спеціальної
програми розвитку і використання наукової інформації для потреб
інформаційного суспільства, що передбачає доступність в електронній
формі актуалізованої наукової, правової, комерційної, ділової та іншої
інформації як ринку знань.
5. При формуванні юридичного простору щодо інформації необхідно
зрозуміти, що головна мета побудови інформаційного суспільства –
поліпшення життя людей, їх максимальна самореалізація. Це може бути
досягнуто лише за умови дотримання головного принципу організації –
будь-який розвиток повинен спиратися на людину, при цьому доцільно
розглядати її не як об’єкт, а як суб’єкт управління.
Як узагальнений висновок щодо нового етапу змісту інформаційного
суспільства – кіберсуспільства, можна зазначити наступне. Сутність
кіберсуспільства як чергового етапу розвитку інформаційного суспільства
полягає у стимулюванні державами формування нової інфраструктури для
людей, що забезпечує ефективний розвиток електронно-цифрових
комп’ютерних засобів масової телекомунікації, формування інформаційних
ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних
послуг, створення єдиного інформаційного простору країни, його
інтеграції у світовий інформаційний простір.
Література:
1. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах
інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики:
Монографія / Калюжний Р.А., Шамрай В.О., Швець М.Я., Гавловський В.Д.,
Гуцалюк М.В., Колпак Р.Л., Цимбалюк В.С., Яцишин Ю.В., Ластовецький
А.С. / За ред. Р.А. Калюжного та В.О. Шамрая. – К., 2002. – 296 с.
2. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / За ред.
М.Я. Швеця та Р.А. Калюжного. – Ужгород: ІВА; 2003 – 240 c.
3. Шкарупа В., Субіна Т. Інформатика як основа формування інформаційного
суспільства та як об’єкт правознавства // Правова інформатика. – 2004. –
№ 4. – С. 11–28.
4. Марчук Е. Украина: новая парадигма прогресса: Пер. с укр. – К.:
Аваллон, 2001. – 224 с.
5. Ковалевський В.О. Інформаційний потенціал суспільства / http://
kovalevsky.webs.com. ua/
6. Информационная безопасность в условиях информатизации общества /
http://www.ase.moldnet.md/~osa/Publication/pubru06.html /
7. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб.: Питер,
2001. – 720 с.
8. Минков А. Остряковский В. Информатика: Учеб. для вузов. – М.:
Высш. шк., 2000. – 511 с.
9. Інформатика: Підручник. – Перероб. Мзд. / Під. ред. Н.В. Макарової. –
М.: Фінанси і статистика, 2000. – 758 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
