Поняття фінансового контролю, принципи його здійснення (реферат)

Поняття фінансового контролю, принципи його здійснення

На всіх стадіях фінансової діяльності, а саме під час формування,
розподілу й використання публічних фондів коштів здійснюється фінансовий
контроль. Ускладнення фінансової діяльності в період переходу до
ринкових відносин тягне за собою значне розширення фінансового контролю.
Фінансовому контролю підлягають усі підприємства, організації, установи
будь-якої форми власності і будь-яких організаційно-правових форм
діяльності. Зрозуміло, якщо державні органи здійснюють контроль
приватних підприємств, об’єднань, то перевіряється правильність сплати
податків та інших обов’язкових платежів, що ж до контролю за діяльністю
публічних органів, то перевіряються не тільки кошти, але й матеріальні
засоби, дотримання законності у сфері діяльності юридичної особи,
підтримання правопорядку.

Фінансовий контроль не можна визначити однозначно. Це складне явище,
оскільки він є складовою частиною державного управління та інструментом
реалізації політики держави, а, з другого боку, фінансовий контроль — це
управлінська діяльність зі своїми методами, формами1. Саме завдяки
проведенню фінансового контролю виявляються недоліки не тільки в
конкретній установі. Вони є свідченням недосконалості чинного
законодавства або правозастосовної практики, тому фінансовий контроль,
забезпечуючи «зворотний зв’язок», допомагає усунути недоліки і сприяє
прийняттю досконаліших управлінських рішень.

Як правило, фінансовий контроль включають у фінансове право, оскільки в
основному фінансово-контрольні відносини регулюються нормами фінансового
права. Однак перехід до ринкових відносин змусив держави СНД поновити
систему органів фінансового контролю, разом з цим змінилися цілі, його
зміст і сфера застосування. В Україні скасовано органи народного
контролю, партійного контролю. До контрольних органів належить І
конституційний орган — Рахункова палата. Держава дозволила і незалежний
контроль — аудит.

Фінансовий контроль — це функція держави, яка проводиться в конкретних
напрямах її діяльності: в бюджетній, податковій, банківській, державному
кредиті, страхуванні, грошовому і валютному обігах’. У
фінансово-правовій літературі прийнято включати частину матеріалу з
фінансового контролю до загальної частини фінансового права (поняття,
види, форми, органи), а потім до кожної пїдгалузі фінансового права
входять правові норми фінансового контролю, які застосовує держава і
органи аудиту, перевіряючи законність конкретного напрямку фінансової
діяльності.

Професор О. Ю. Грачева пропонує поділити фінансовий контроль на загальну
І особливу частини. До загальної частини пропонує віднести норми, що
регулюють організацію і порядок проведення, завдання І принципи
здійснення фінансового контролю, характеристику його форм і методів.
Фінансово-правові норми, що регламентують проведення фінансового
контролю в різних сферах фінансової діяльності і мають специфічні цілі,
завдання та зміст, включені в кодекси, банківське, страхове, валютне
законодавство. Норми, що визначають правовий статус контрольних органів
у конкретній галузі фінансової діяльності, повинні бути зараховані до
відповідних інститутів фінансового права2. Пропозиція слушна і
висловлюється не тільки О. Ю. Грачовою, але поки що єдності думок щодо
виділення окремого інституту фінансового права — фінансового контролю —
немає.

Однак не зрозуміло, чому в загальній частині фінансового права повинна
залишитися частина фінансового контролю, а друга частина має бути
перенесена в особливу частину? Зараз багато авторів підручників майже
половину їхнього об’єму переносять до податкового права, причому
спочатку дають теорію податкового права, а потім розглядають податки. А
хіба не можна віднести важливий і величезний за обсягом
фінансово-правовий інститут фінансового контролю в особливу частину? Чи
зможе існувати бюджетне, податкове, валютне право без фінансового
контролю? Фінансовий контроль (або як його називає проф. К. С. Бєльський
— фінансово-контрольне право) повинен зайняти своє місце в особливій
частині фінансового права, бо він є постійно працюючим у державі
механізмом фінансово-правового регулювання1. Думку про те, що фінансовий
контроль треба виділити в особливу частину фінансового права,
висловлював і проф. А. А. Ялбулганов. Але він пропонував створити
комплексний інститут фінансового контролю, що складається з норм
конституційного, адміністративного та фінансового права. Вважаємо, що
залучення до фінансового права комплексних правових інститутів зробить
неможливим вважати цю галузь самостійною.

Фінансовий контроль у сучасних умовах переходу до ринкових відносин
скеровано на розвиток суспільного і приватного виробництва, він охоплює
виробничу і невиробничу сфери, втілюється завдяки дІяльністі державних
органів і органів місцевого самоврядування. Державний фінансовий
контроль є різновидом державного контролю за фінансовою і господарською
діяльністю господарюючих суб’єктів. Але фінансовий контроль, на відміну
від інших видів контролю за господарською діяльністю, провадиться за
тими відносинами, які пов’язані із формуванням (наприклад, за внесками
обов’язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням
фондів коштів.

Сутність фінансового контролю полягає в тому, що суб’єкт управління
фінансами здійснює перевірку того, як об’єкт, що управляється (державний
орган, місцевий, бюджетна організація, підприємство будь-якої
організаційно-правової діяльності і форми власності), дотримується
законодавства.

Фінансовий контроль органічно пов’язаний із фінансовою діяльністю
держави, в процесі якої збираються й витрачаються величезні кошти, що
становлять частину національного доходу країни. У всіх
фінансово-правових Інститутах є правові норми, які регулюють відносини з
приводу обліку, зберігання, використання матеріальних і фінансових
ресурсів усіма підприємствами, організаціями й установами державної і
муніципальної форм власності, посадовими особами, громадськими
організаціями та публічними органами, дозволеними державою. Підприємства
приватної форми власності сплачують обов’язкові платежі, тому вони також
підлягають фінансовому контролю. Окремі громадяни, які мають дохід і
подають податкові декларації, також підлягають перевірці органами
податкової служби.

Фінансовий контроль покликаний забезпечувати законність і фінансову
дисципліну.

Усі контролюючі органи держави і аудитори перевіряють дотримання
фінансової дисципліни, під якою розуміють сукупність вимог, установлених
законодавством щодо функціонування фінансового механізму держави і
обов’язок дотримуватися їх всіма учасниками фінансових правовідносин.

???????¤?¤?$???????e?це регламентована правовими нормами діяльність
державних і муніципальних та інших публічних органів з перевірки
своєчасності й точності планування, обгрунтованості й повноти
надходження коштів у відповідні фонди, правильності та ефективності їх
використання.

За допомогою фінансового контролю забезпечується законність у фінансовій
і господарській діяльності. Він є одним із засобів попередження
безгосподарності, виявлення фактів зловживань, марнотратства.

Оскільки фінансовий контроль провадиться не тільки державними та
муніципальними органами, а й громадськими (аудит) і самими
господарюючими суб’єктами, важливою є їх взаємодія та співробітництво із
правоохоронними органами.

Система фінансового контрою у розвинених країнах є одно-типовою.
Принципи, на яких він будується у сучасний період, були сформульовані у
Лімській декларації1. Однак принципи

1 Міжнародна організація контрольних органів ШТ08А1, шо діс під егідою
ООН, на Всесвітньому Конгресі в м. Лімі сформулювала універсальні
принципи організації державного фінансового контролю: незалежність,
об’єктивність, компетентність, гласність, публічність. Див.: Правовое
регулирова-ние государственного финансового контроля в зарубежньїх
странах. Аналити-ческий обзор и сборник нормативних документов //
Составители: С.О. Шо-хин, В.И. Шлейников. Лимская декларация руководящих
принципов контроля. — М., 1998. — С. 42-51; У листопаді 1998 р.
Рахункову палату України прийнято до ІНГ08А.І. Керівники органів
фінансового контролю СНД 8 червня 2001 р. у м. Києві прийняли Декларацію
про загальні принципи діяльності органів фінансового контролю.

Принцип законності є діяльності органів державного фінансового контролю
полягає в тому, що перевіряється дотримання фінансового законодавства
при створенні, розподілі й використанні фондів коштів, оскільки
порушення фінансово-правових норм може тягти за собою невиконання
фінансових планів на всіх рівнях, затримки у фінансуванні державних і
муніципальних потреб. Під час проведення фінансового контролю
забезпечується можливість притягнення до відповідальності винних

осіб.

Принцип публічності при проведенні фінансового контролю означає, що
дані, одержані контролерами, якщо вони не пов’язані з комерційною
таємницею, повинні через засоби масової інформації бути доведені до
відома громадян2.

Принцип плановості у здійсненні фінансового контролю, по-перше,
базується на тому, що вся фінансова діяльність здійснюється на підставі
фінансово-планових актів, які затверджені законами і постановами Уряду
України. Контролюючі органи перевіряють своєчасність і повноту виконання
цих актів (актів про бюджет, кошторисів цільових державних позабюджетних
фонів, кошторисів бюджетних установ, баланси доходів і видатків
підприємств). По-друге, вся діяльність контролюючих органів побудована
на планах своєї роботи.

Нормативні акти, які визначають повноваження органів фінансового
контролю, були прийняті раніше (Закон «Про державну податкову службу в
Україні», Закон «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»,
Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України,
затверджене Указом Президента України), ніж була ухвалення Декларація
про загальні принципи діяльності органів фінансового контролю.

На жаль, принцип публічності в літературі часто ототожнюється з
принципом гласності. Гласність — це обов’язковість дебатів, обговорення
у представницьких органах. Питання, які вирішують органи влади, повинні
проходити обговорення представниками народу — депутатами виборних
органів різного рівня.

Незалежності як принципу діяльності контролюючих органів у галузі
фінансів можуть дотримуватись у повній мірі аудиторські організації, бо
вони незалежні від держави. Але всі контролюючі органи залежать від
закону, який приймає Верховна Рада України. В усіх державах будь-який її
орган не може бути поза законом, тому про абсолютну незалежність мова не
йде.

Об’єктивність — це принцип, який повинні «сповідувати» усі контролюючі
органи, бо об’єктивність пов’язана із законністю. Об’єктивно податковий
інспектор бачить, що платник податку був хворий, тому і не сплатив
податок, але пеню він мусить нарахувати, бо закон йому не дозволяє
поступитися нормою.

Компетентність — це принцип, який проходить через усі нормативно-правові
акти, якими встановлюється правовий статус фінансового і контролюючого
органу. До службовців і посадових осіб висуваються вимоги про певну
освіту, наявність стажу професійної роботи, рангів службових осіб, все
це скеровано на досягнення компетентності як органу фінансового
контролю, так і його посадових осіб і контролерів.

Щодо принципу дотримання професійної етики, то можна сказати, що він
витримується не завжди і не всіма — завдання майбутнього. Наприклад, у
Законі України «Про державну податкову службу» в ст. 25 записано, що
посадова або службова особа при порушенні прав і законних Інтересів
громадянина зобов’язана застосувати заходи з відновлення цих прав і за
вимогою громадянина публічно вибачитися. Проте виникає питання, чому
тільки після вимоги громадянина?

Принцип гласності в діяльності фінансово-контрольних органів держави
виконується через прийняття Верховною Радою України основних законів,
норми яких регулюють фінансові відносини. Оскільки принцип гласності
означає відкритість обговорення питань щодо фінансової діяльності
представницькими органами всіх рівнів (від Верховної Ради України до
сільської чи селищної ради), відносини у діяльності з фінансового
контролю будуються із дотриманням цього принципу.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *