Поняття бюджетного правопорушення за законодавством України: науково-практичний коментар (реферат)

Реферат на тему:

Поняття бюджетного правопорушення за законодавством України:
науково-практичний коментар

Проблема бюджетного правопорушення розглядалася переважно у підручниках
з фінансового права. Крім того, у науково-практичних коментарях до
Кримінального кодексу України наводився аналіз складів конкретних
суспільно-небезпечних порушень законодавства про бюджетну систему
України. У вітчизняній науці інтерес до даної проблеми підвищився після
2001 р., що обумовлено прийняттям Бюджетного кодексу України [1 ].
Зокрема, цю проблему вивчали такі вчені: Л.К. Воронова,
М.П. Кучерявенко, Л.А. Савченко, С.Т. Кадькаленко, М.М. Андрушко,
П.С. Пацурківський та ін [2 ].

Проте поза увагою дослідників залишалися питання загального поняття
бюджетного правопорушення та його юридичного складу, системи бюджетних
правопорушень, співвідношення різних видів санкцій за бюджетні
правопорушення тощо. Питання бюджетного правопорушення розлягається
переважно через аналіз змісту фінансового контролю [3 ].

Саме названими чинниками обумовлені цілі дослідження, окремі результати
якого наводяться у даній статті. При цьому використовувалися логічний,
систематичний, формально-юридичний і порівняльні методи дослідження.

Бюджетний кодекс України на відміну від бюджетних кодексів ряду інших
країн не вміщує вичерпного переліку складу бюджетних правопорушень. На
жаль, у коментарях до Бюджетного кодексу України (а також в аналогічних
виданнях Російської Федерації) [4 ] не запропоновано доктринальних
варіантів таких переліків.

У статті 116 Бюджетного кодексу України сформульовано загальне
визначення поняття бюджетного правопорушення: ”Бюджетним правопорушенням
визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим
Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання,
розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про
виконання бюджету”.

Як бачимо, за межами цього визначення залишилися такі обов’язкові для
будь-якого правопорушення елементи та ознаки, як зміст об’єктивної
сторони (дія, бездіяльність, наслідки тощо), форма вини (умисел чи
необережність), ознаки суб’єкта правопорушення (фізична чи юридична
особа, вік фізичної особи, ознаки спеціального суб’єкта) тощо. Усі ці
питання мають неабияке значення як для теорії, так і для практики
застосування норм фінансового права. Тому висвітлення зазначених та ряду
інших питань покладається на доктринальний коментар норм Бюджетного
кодексу і інших законодавчих та підзаконних нормативних актів. Їх аналіз
дозволяє зробити такі висновки.

Склад бюджетного правопорушення характеризуються такими ознаками.

Об’єктом бюджетного правопорушення є бюджетна система України, її
принципи, правові засади функціонування, бюджетний процес і міжбюджетні
відносини. Предметом виступають бюджетні кошти – доходи бюджетів, що
утворюються за рахунок податкових, неподаткових та інших надходжень на
безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України
(включаючи трансферти, дарунки, гранти) (п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу
(далі – БК).

Об’єктивна сторона являє собою активні дії чи бездіяльність щодо порядку
складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи
звіту про виконання бюджету. Більшість правопорушень характеризуються
бездіяльністю винних осіб, окремі ж (такі, наприклад, як нецільове
використання бюджетних коштів) вчиняються активними діями.

Із суб’єктивної сторони бюджетні правопорушення можуть вчинюватися (щодо
дій фізичних осіб) як умисно, так і з необережності.

Суб’єктами правопорушень виступають учасники бюджетного процесу (ст. 20
БК). Не може бути суб’єктом бюджетного правопорушення Верховна Рада
України. У випадку прийняття Верховною Радою України бюджетних законів,
норми яких не відповідають Конституції України, ці норми в установленому
порядку можуть бути визнані Конституційним Судом України
неконституційними. Такі норми втрачають чинність з дня ухвалення цього
рішення Конституційним Судом України (див. Закон України “Про
Конституційний Суд України” [5 ], а також Рішення Конституційного Суду
України у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів
України щодо відповідності Конституції України (конституційності)
положень статей 58, 60 Закону України ”Про Державний бюджет України на
2001 рік” та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини
першої статті 58 Закону України ”Про Державний бюджет України на 2001
рік” і підпункту 1 пункту 1 Закону України ”Про деякі заходи щодо
економії бюджетних коштів” (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій)
від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002) [6 ].

Бюджетний кодекс України не містить норми з вичерпним переліком
бюджетних правопорушень, однак аналіз змісту цієї та наступних статей
кодексу, а також інших законодавчих актів, на які є посилання в нормах
БК, дає можливість навести такий узагальнений перелік видів бюджетних
правопорушень.

Бюджетні правопорушення, передбачені Бюджетним кодексом країни:

– несвоєчасне подання звітності про виконання бюджету (п. 1 ч. 1 ст.
117);

– неповне подання звітності про виконання бюджету (п. 1 ч. 1 ст. 117);

– невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та
внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами (п. 2 ч. 1 ст.
117);

– недотримання порядку перерахування бюджетних коштів (п. 2 ч. 1 ст.
117);

– подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету (п. 3
ч. 1 ст. 117);

– порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними
бюджетних зобов’язань (п. 4 ч. 1 ст. 117);

– нецільове використання бюджетних коштів (п. 5 ч. 1 ст. 117 та ст.
119);

– порушення органами місцевого самоврядування вимог БК та закону про
Державний бюджет України щодо формування відповідного бюджету в частині
державних делегованих повноважень (ст. 122);

– невиконання вимог щодо казначейського обслуговування бюджетів (ч. 2
ст. 123).

Бюджетні правопорушення, передбачені Кодексом України про
адміністративні правопорушення (КАП):

– використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню (ч. 1
ст. 16412 КАП);

– недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це
встановлено чинним бюджетним законодавством (ч.1 ст.16412 КАП).

Бюджетні правопорушення, передбачені Кримінальним кодексом України (КК):

– використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому
призначенню (ч. 1 ст. 210 КК);

– використання службовою особою бюджетних коштів в обсягах, що
перевищують затверджені межі видатків (ч. 1 ст. 210 КК);

– недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету усіх
рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством (ч. 1 ст. 210
КК);

– недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів
усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством (ч. 1 ст.
210 КК);

– видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, що
змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку
(ч. 1 ст. 211 КК).

Бюджетні правопорушення, не передбачені зазначеними вище кодексами
України.

Крім порушень, що передбачені статтями 117, 119, 122 і 123 БК, статтею
164-12 КАП, статтями 210 і 211 КК України, бюджетними порушеннями є
також будь-яке інше недотримання учасником бюджетного процесу
встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку
складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи
звіту про виконання бюджету, зокрема:

– порушення виконання бюджету у вигляді недотримання порядку закупівлі
товарів, робіт і послуг за державні кошти (див.: Закон України від 22
лютого 2000 р. “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні
кошти”);

– невчасне доведення до одержувачів бюджетних коштів повідомлень про
ліміти бюджетних зобов’язань;

– невідповідність бюджетного розпису закону про бюджет;

– невідповідність повідомлень про бюджетні асигнування, повідомлень про
ліміти бюджетних зобов’язань затвердженим витратам і бюджетного розпису;

– невчасне представлення проектів бюджетів і звітів про виконання
бюджетів;

– невчасне підтвердження бюджетних зобов’язань;

– фінансування витрат, не включених у бюджетний розпис;

– фінансування витрат у розмірах, що перевищують розміри, включені в
бюджетний розпис, і затверджені ліміти бюджетних зобов’язань;

– недотримання граничних розмірів дефіцитів бюджетів, державного боргу і
витрат на обслуговування державного боргу, установлених БК.

Таким чином, законодавством передбачена відповідальність в основному за
недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та
іншими нормативно-правовими актами порядку виконання бюджету чи
звітування про виконання бюджету. Фактично відсутні норми про
відповідальність за недотримання учасником бюджетного процесу порядку
складання, розгляду, затвердження, внесення змін до бюджету.

Чинному законодавству відомі такі види відповідальності фізичних осіб за
бюджеті правопорушення:

– дисциплінарна, передбачена Кодексом про працю, Законом України про
державну службу та іншими нормативними актами;

– цивільно-правова відповідальність (ч. 3 ст. 121 БК);

– адміністративна (ст. 16412 КАП);

– кримінальна (ст.210 і 211 КК).

До юридичних осіб застосовуються такі санкції за бюджетні
правопорушення:

– призупинення бюджетних асигнувань (ст. 117 БК);

– зупинення операцій з бюджетними коштами (п. 2 ч. 1 ст. 118 і ст. 120
БК), зокрема припинення перерахування коштів з бюджетів та (або) оплати
рахунків (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого
2000 р. № 419 “Про затвердження Порядку подання фінансової звітності”)
[7 ];

– зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що
витрачені не за цільовим призначенням (ч.1 ст.119 БК);

– обов’язкове повернення до відповідного бюджету коштів, отриманих у
вигляді субвенції (ч. 2 ст. 119 БК);

– призупинення дії рішення органів місцевого самоврядування про місцевий
бюджет з одночасним зверненням до суду (ст. 122 БК);

Органами, що мають право накладати відповідні санкції, є:

– Кабінет Міністрів України (ч. 1 ст. 122 БК);

– міністр фінансів України (ч. 1 ст. 117 і ст. 124 БК);

– керівник органу Державного казначейства України (ч. 1 ст. 117 і ст.
124 БК);

– керівник органу Державної контрольно-ревізійної служби України (ч.1
ст. 117 і ст. 124 БК);

– міністр фінансів Автономної Республіки Крим (ст. 124 БК);

– керівник місцевого фінансового органу (ч. 1 ст. 117 і ст. 124 БК);

– голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.2 ст. 122 БК);

– голови обласної, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій (ч. 2 ст. 122 БК);

– голови районної державної адміністрації, голова виконавчого органу
міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста
обласного значення) ради (ч. 3 ст. 122 БК);

– голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та
сільських рад (ч. 1 ст. 117 БК);

– головні розпорядники бюджетних коштів (ч. 1 ст. 117 БК);

– судді районних (міських) судів щодо порушень, передбачених ст. 16412
КАП

(ст. 221 КАП);

– суди першої інстанції щодо порушень, передбачених ст. 210 і 211 КК
(Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р.) [8 ].

Виявлення бюджетних правопорушень покладено на:

– Рахункову палату (див.: ст.110 Бюджетного кодексу; Закон України від
11 липня 1996 р. (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням
Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року № 7-зп) ”Про
Рахункову палату” [9 ]; Інструкцію про порядок проведення перевірок,
ревізій Рахунковою палатою, затверджено постановою Колегії Рахункової
палати України від 3 грудня 1999 р. № 25-1, зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 21 грудня 1999 р. за № 891/4184) [10 ];

– Міністерство фінансів України (див.: ст.111 Бюджетного кодексу;
Положення про Міністерство фінансів України, затверджено Указом
Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99) [11 ];

– Державне казначейство (див. ст.112 Бюджетного кодексу; Положення про
Державне казначейство, затверджено постановою Кабінету Міністрів України
від 31 липня 1995 р. № 590) [12 ];

– Державну контрольно-ревізійну службу (див.: ст. 113 Бюджетного
кодексу; Закон України від 26 січня 1993 р. (з наступними змінами і
доповненнями) “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”
[13 ], а також Положення про Головне контрольно-ревізійне управління
України, затверджене Указом Президента України від 28 листопада 2000 р.
№ 1265/2000 [14 ] та Інструкцію про організацію проведення ревізій і
перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за
зверненнями правоохоронних органів, затверджено наказом Головного
контрольно-ревізійного управління України від 26 листопада 1999 р. №
107, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 1999 р. за №
906/4199) [15 ];

– правоохоронні органи – органи державної податкової служби України,
Службу безпеки України, Державну митну службу, органи внутрішніх справ.

Необхідно враховувати, що при здійснені своїх повноважень службові особи
відповідних органів повинні також попереджувати та виявляти
правопорушення, що, як правило, супроводжують бюджетні правопорушення:

– зловживання владою або службовим становищем;

– використання свого службового становища з корисливою метою, а також
дії, які відповідно до законодавства вважаються корупційними;

– перевищення влади або службових повноважень;

– упередженість або прихильність до будь-якого суб’єкта господарювання
чи конкретної особи;

– службове підроблення;

– службова недбалість;

– одержання, давання та провокація хабара;

– безпідставна відмова фізичним та юридичним особам в інформації,
надання якої передбачено законодавством, умисне затримування її, надання
недостовірної інформації, необґрунтоване обмеження доступу до такої
інформації;

– розголошення державної та/ або службової таємниці або інформації, що
не підлягає розголошенню. (див.: Стандарт державного фінансового
контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального
майна – 7; Попередження правопорушень з боку суб’єктів державного
фінансового контролю та їх службових осіб, Затверджено наказом Головного
контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 р. № 168,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2002 р. за №
762/7050) [16 ].

Отже, наведений коментар можна розглядати як початок роботи з наукового
осмислення норм про відповідальність за бюджетні правопорушення. Не
зважаючи на значну поширеність зазначених правопорушень (при високому
рівні латентності) та велику їх суспільну небезпеку, цьому питанню в
юридичній літературі не приділялося необхідної уваги.

Перспективами подальших розвідок у даному напрямі слід вважати
дослідження таких питань, як особливості складів найбільш поширених
бюджетних правопорушень – нецільове використання бюджетних коштів,
несвоєчасне і неповне подання звітності про виконання бюджету,
невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та
внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання
порядку перерахування цих коштів, подання недостовірних звітів та
інформації про виконання бюджету тощо. Окремого розгляду заслуговує
процесуальний механізм застосування санкцій за фінансові правопорушення,
зокрема таких санкцій, як призупинення бюджетних асигнувань, зупинення
операцій з бюджетними коштами тощо.

Література:

1. Відомості Верховної Ради України. – 21.09.2001. – № 37. – Ст. 189.

2. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учеб. пособие для
студ. юрид. вузов и ф-тов. – Х.: Легас, 2003. – 359 с.

3. Кузьменко О.А. Контроль за виконанням Державного бюджету України як
функція управління: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 /
Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 21с.

4. Бюджетный кодекс Российской Федерации: Постатейный
научно-практический комментарий. – Агентство (ЗАО) ”Библиотечка
”Российской газеты”. – 2001. – С. 260–277.

5. Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 33. – Ст. 471.

6. Офіційний вісник України. – 2002. – № 13. – Ст. 669.

7. Офіційний вісник України. – 2000. – № 9. – Ст. 344.

8. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27. – Ст. 180.

9. Відомості Верховної Ради України. –1998. – № 24. – Ст. 137.

10. Офіційний вісник України. – 2000. – № 51. – Ст. 347.

11. Офіційний вісник України. –1999. – № 35. – Ст. 1.

12. Офіційний вісник України. – 1999. – № 7. – Ст. 152.

13. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.

14. Офіційний вісник України. – 2000. – № 48. – Ст.10.

15. Офіційний вісник України. – 2000. – № 51. – Ст. 439.

16. Офіційний вісник України. – 2002. – № 38. – Ст. 1803.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *