Поняття адвокатської діяльності. Умови припинення адвокатської діяльності (реферат)

Реферат на тему:

Поняття адвокатської діяльності.

Умови припинення адвокатської діяльності

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту,
стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох
років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на
заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті,
органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.
Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Закон “Про адвокатуру” встановлює певне коло осіб, які можуть набути
статус адвоката, і пов’язує це з декількома чинниками, прямо зазначеними
у коментованій статті: громадянство України, вища юридична освіта, стаж
роботи за фахом, підтвердження належного рівня знань і при наявності
всіх цих ознак — отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською
діяльністю та прийняття Присяги адвоката України.

Стосовно громадянства України питання вирішується однозначно: згідно з
чинним законодавством ніхто інший, крім громадян України, не може
займатися адвокатською діяльністю в нашій державі. Втрата громадянства
України тягне за собою анулювання свідоцтва про право на заняття
адвокатською діяльністю у відповідності зі ст. 17 Закону “Про
адвокатуру”.

Протягом усього періоду дії Закону активно обговорюється питання про
надання можливості адвокатам інших країн здійснювати адвокатську
діяльність в Україні, що, в принципі, могло би бути вирішено шляхом
укладання відповідних міждержавних угод. Але чи є сенс у цьому? Згідно з
чинним законодавством про підприємництво громадяни інших країн можуть
займатися в Україні юридичною практикою як підприємницькою діяльністю. І
якщо раніше для цього необхідно було отримати ліцензію Міністерства
юстиції України, у якій перераховувались усі ті самі види практики, які
віднесено до адвокатської діяльності, за винятком захисту в кримінальних
справах, то зараз і це обмеження скасовано — відповідно до змін,
внесених до Закону України “Про підприємництво” Законом від 1 червня
2000 р. № 1775-ІІІ (набрали чинності з 22 жовтня 2000 р.), ліцензування
юридичної практики не передбачається, а спеціального закону, який
регулював би здійснення юридичної практики, поки що не існує. Отже,
питання щодо допуску юристів, у тому числі адвокатів, інших країн
фактично стосується лише здійснення захисту в кримінальному судочинстві
(див. коментар до ст. 1). Законопроект про внесення змін до ч. 1 ст. 2
Закону “Про адвокатуру”, яким пропонується виключити вимогу щодо
громадянства України, поданий Кабінетом Міністрів, негативно оцінений
Спілкою адвокатів України. Народні депутати відхилили законопроект щодо
змін до ст. 2 Закону “Про адвокатуру”.

Міністерство юстиції України звернулося до Спілки адвокатів із запитом
щодо її ставлення до пропозиції про виключення зі ст. 2 Закону “Про
адвокатуру” обмежень стосовно громадянства у зв’язку із завершенням
вступу до світової організації торгівлі. Спілка, вивчивши думку
адвокатів і проаналізувавши відповідне законодавство багатьох країн, які
обмежують доступ іноземних адвокатів до практики у своїх країнах, а
також ознайомившись з вимогами Світової організації торгівлі (СОТ) з
цього питання і виходячи з наслідків приєднання України до Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), дійшла висновку, що “за умов
відсутності в Україні законодавства про адвокатуру, яке б повністю
відповідало міжнародним стандартам, зокрема, без створення єдиної
професійної організації адвокатів і належних гарантій адвокатської
діяльності, небезпечно вилучати з чинного законодавства обмеження щодо
громадянства осіб, які займаються адвокатською діяльністю”.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури 24 травня 2002 р. висловила іншу
думку: норму про громадянство України можна було б виключити із Закону
за умови, що “особа, яка не є громадянином України і бажає набути
статусу адвоката, крім інших вимог, передбачених ст. 2 Закону України
“Про адвокатуру”, склала б у спеціалізованому вузі іспит з державної
мови, не менше 3-х років працювала б в Україні на посаді помічника
адвоката, мала б в Україні постійне місце проживання та була
зареєстрована як платник податків”.

Адвокатом може стати лише особа, яка має вищу юридичну освіту. Згідно з
Законом “Про вищу освіту” (ст. 7) в Україні встановлено такі освітні
рівні: неповна вища освіта, базова і повна вища освіта, а також
освітньо-кваліфікаційні рівні (ст. 8, 24 Закону “Про вищу освіту”):
молодший спеціаліст (підготовку забезпечують вищі навчальні заклади
першого рівня акредитації), бакалавр (підготовку забезпечують вищі
навчальні заклади другого рівня акредитації), спеціаліст, магістр
(підготовку забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого
рівнів акредитації). До вищих навчальних закладів (ст. 25) віднесено
технікуми, училища (перший рівень акредитації), коледжі (другий рівень
акредитації), університети, академії, інститути (третій, четвертий рівні
в залежності від наслідків акредитації).

Згідно зі ст. 8 Закону “Про вищу освіту” до неповної вищої освіти
віднесено підготовку молодшого спеціаліста, до базової — бакалавра, а до
повної вищої освіти – спеціаліста і магістра. Встановлено, що спеціаліст
— освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка здобула повну
вищу освіту та набула спеціальних умінь і знань, достатніх для виконання
завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що
передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності
(ч. З ст. 8), а магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти
особи, яка здобула повну вищу освіту, набула спеціальних умінь та знань,
достатніх для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт)
інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що
передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності
(ч. 4 ст. 8).

Якщо проаналізувати освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ)
випускника вищого навчального закладу та освітньо-професійну програму
підготовки (ОПП), які затверджуються уповноваженим органом відповідно з
Законом (ст. 13), можна зробити висновок, що для здійснення адвокатської
діяльності недостатньо базової вищої освіти, тобто
освітньо-кваліфікаційного рівня — бакалавр. За характеристикою
освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста, яка складається із
спеціальних дисциплін та різних видів практичної підготовки, саме цей
рівень є достатнім для заняття адвокатською діяльністю, що
підтверджується складанням кваліфікаційного іспиту відповідно до
затвердженої Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури Програми
складання кваліфікаційних іспитів особами, які виявили намір отримати
свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з Переліком напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється
підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними
освітньо-кваліфікаційними рівнями, затвердженим постановою Кабміну від
24 травня 1997 р. № 507, за напрямом підготовки “право” (0601) є дві
спеціальності — правознавство та правоохоронна діяльність. Будь-яких
інших спеціальностей з права чинним законодавством не передбачено. Усі
інші спеціальності не належать до напряму “право”, а тому особи, які
мають диплом із зазначеною в них спеціальністю за іншим ніж “право”
шифром і іншою ніж “правознавство” і “правоохоронна діяльність”
спеціальністю, не вважаються юристами і не можуть допускатися до роботи,
яка потребує вищої юридичної освіти, що прямо зазначено в Законі щодо
адвокатів. Наприклад, спеціальність “міжнародне право” належить до
напряму підготовки “міжнародні відносини” (код 0304), а не до напряму
підготовки “право” (код 0601).

На жаль, у документах про вищу юридичну освіту (та в рекламі деяких
навчальних закладів) можна зустріти інші назви спеціальностей,
наприклад, “юрист-економіст”, “юрист-правозахисник”, “господарське
право” тощо, що слід вважати порушенням чинного законодавства.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури встановила, що особи, які
допускаються до складання кваліфікаційного іспиту для отримання
свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, мають пред’явити
диплом про вишу освіту вузу не нижче III рівня акредитації. Це рішення
слід обов’язково уточнити, оскільки згідно зі ст. 24 Закону “Про вищу
освіту” вищий навчальний заклад третього рівня акредитації здійснює
підготовку фахівців не тільки освітньо-кваліфікаційного рівня
“спеціаліст”, а й “бакалавр”, тому слід було б встановити певний
освітньо-кваліфікаційний рівень, необхідний для допуску до складання
кваліфікаційних іспитів, який не може бути нижчим за рівень “спеціаліст”
та підтверджуватись дипломом державного зразка, виданим вищим навчальним
закладом, що отримав акредитацію щонайменш за III рівнем. У
кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури виникають питання щодо
диплому, що подається особою, яка бажає складати кваліфікаційний іспит.
Закон “Про вищу освіту” встановлює, що здобуття особою вищої освіти та
кваліфікації за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем засвідчується
дипломом, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Вищий
навчальний заклад має право видавати документ про вищу освіту державного
зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності), що
підтверджується видачею сертифіката (ст. 28). Отже,
кваліфікаційно-дисциплінарні комісії не можуть відмовляти у допуску до
кваліфікаційного іспиту, якщо подається диплом державного зразка
будь-якого вищого навчального закладу зі спеціальності “Правознавство”
або “Правоохоронна діяльність”. При цьому слід особливо підкреслити, що
право на складання іспиту не може ставитися у залежність від вищого
навчального закладу, що його закінчив претендент.

Досить серйозні ускладнення виникають при вирішенні питання щодо
наявності у особи, яка має намір стати адвокатом, стажу роботи за
спеціальністю юриста не менше двох років. Оскільки не існує переліку
посад, перебування на яких зараховувалося б до стажу роботи за фахом
юриста, треба визначити загальні підходи щодо цього критерію. Зрозуміло,
що роботою за фахом юриста не можна вважати суто технічну, яку,
наприклад, виконує секретар судового засідання, а робота консультанта,
пов’язана із застосуванням права, може враховуватися у стаж роботи за
спеціальністю юриста. Таким чином, роботу, пов’язану із застосуванням
права, можна вважати роботою за спеціальністю юриста. Це може
підтверджуватися інструкцією про посадові повноваження на підприємстві
або в установі, організації.

Разом з тим постає ще одне, не менш складне питання: чи можна брати до
уваги стаж, набутий до отримання диплому про повну вищу юридичну освіту,
а чи слід враховувати лише стаж, набутий після отримання диплому? У
чинному законодавстві відсутня норма, яка б визначала цей порядок. Однак
зрозуміло, що коли особа має, наприклад, диплом молодшого спеціаліста зі
спеціальності “правознавство” або “правоохоронна діяльність” і працює на
посаді, де застосовує набуті юридичні знання, а згодом отримує диплом
“спеціаліста”, то час перебування на вказаній посаді після отримання
диплому молодшого спеціаліста чи бакалавра має зараховуватися в стаж
роботи за спеціальністю юриста.

Практика розвивається таким шляхом, що студенти старших курсів юридичних
факультетів здебільшого працюють, наприклад, молодшими юрисконсультами,
претензіоністами, займають інші посади, пов’язані із застосуванням
права. Така їх робота, підтверджена відповідними документами, має
зараховуватися до стажу роботи за спеціальністю юриста, незалежно від
того, що цю посаду особа обіймала не маючи диплому про повну вищу
юридичну освіту. Слід додати, що згідно з Законом “Про вищу освіту” вища
юридична освіта за рівнем молодший спеціаліст (неповна вища освіта)
здобувається, як правило, протягом трьох років, а бакалавра — не більше
чотирьох, отже навчання на четвертому і п’ятому курсах здійснюється за
освітньо-професійними програмами, які перевищують програму підготовки
молодшого спеціаліста і розраховані на здобуття наступних рівнів. За
освітньо-кваліфікаційним рівнем “молодший спеціаліст” особа здобуває
спеціальні знання і уміння, достатні для здійснення виробничих функцій
певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад
у певному виді економічної діяльності. Отже, молодший спеціаліст,
працюючи на посаді, пов’язаній із застосуванням права, має стаж роботи
за спеціальністю юриста. Можна дійти висновку, що оскільки молодший
спеціаліст може працювати за фахом юриста, то це повністю допустимо і
для студентів четвертого та п’ятого курсів.

Як альтернатива практичному стажу роботи за спеціальністю юриста в
Законі передбачено дворічний стаж роботи помічником адвоката, і хоч його
повноваження певною мірою обмежені, однак така практика дає можливість
навчитись здійснювати адвокатську діяльність та отримати свідоцтво про
право на заняття нею (див. коментар до ст. 8 Закону). Дворічний стаж
роботи за спеціальністю юриста може складатися зі стажу на певній
посаді, де застосовується право, і стажу помічника адвоката.

Особа, яка відповідає наведеним вище вимогам, може бути допущена до
складання кваліфікаційних іспитів. З цього приводу атестаційна палата
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, розглянувши заяву і
перевіривши подані претендентом на отримання свідоцтва про право на
заняття адвокатською діяльністю документи, допускає (або відмовляє в
допуску) до складання кваліфікаційних іспитів, приймає їх і ухвалює
рішення про видачу (або відмову у видачі) свідоцтва (п. 14 Положення про
кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), отримуючи яке особа
приймає перед КДКА Присягу адвоката України (див. коментар до ст. 15).
Кваліфікаційні іспити приймаються у відповідності з Порядком складання
кваліфікаційних іспитів у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних
комісіях адвокатури, затвердженим Вищою кваліфікаційною комісією
адвокатури 1 жовтня 1999 р. № 6/2.

Під час кваліфікаційного іспиту перевіряються теоретичні і практичні
знання особи, яка виявила намір займатися адвокатською діяльністю,
вміння правильно застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності
адвоката. Претендент повинен виявити добрі знання з усіх питань,
включених до білета, скласти правовий документ, вказаний у білеті.

Знання претендента на отримання свідоцтва мають бути достатньо високими
з усіх питань, включених до Програми складання кваліфікаційних іспитів
особами, які виявили намір отримати Свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю, затвердженої Вищою кваліфікаційною комісією
адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. № 6/2. На
основі цієї програми, що містить 12 розділів, у кожному з яких 22
запитання, складаються регіональними КДКА білети по дванадцять запитань
у кожному. Такі серйозні вимоги з перевірки знань мають важливе
значення, оскільки Правила адвокатської етики вимагають від адвоката
високої професійної підготовки, фундаментального знання чинного
законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і
прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва; адвокат
зобов’язаний підтримувати на належному рівні знання з питань, з яких
надається правова допомога, незалежно від сфери своєї переважної
спеціалізації (ч. 1,3 ст. 10). Тому не можуть визнаватися як переконливі
аргументи заявників, які виявили недостатні знання з окремих питань
білету, що вони будуть займатися лише окремими видами діяльності (п. З
розд. 1 Порядку складання кваліфікаційних іспитів).

Закон не містить загальної заборони щодо можливості адвоката суміщати
адвокатську діяльність з іншою роботою, але встановлює окремі
виключення: особа, яка отримала статус адвоката, не може працювати в
певних органах, прямо названих у ч. 2 коментованої статті. Зрозуміло, що
поєднання адвокатської діяльності з роботою в державних органах є
несумісним і може призвести до виникнення конфлікту в процесі виконання
різних за характером функцій, чим може бути заподіяно шкоду інтересам
громадян, які звернулися до адвоката за правовою допомогою.

Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури
передбачає, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю
видається комісією протягом одного місяця з моменту прийняття рішення
атестаційною палатою, якщо для цього немає перешкод, пов’язаних з
несумісністю (п. 32).

Слід зазначити, що і в інших законах існують певні обмеження, які у свою
чергу не дозволяють державним службовцям, суддям, прокурорам, іншим
посадовим особам займатися певними видами діяльності, в тому числі й
адвокатською діяльністю. Так, у ст. 5 Закону “Про статус суддів”
встановлено, що суддя не може займатись підприємницькою та іншою
діяльністю. Закони України “Про прокуратуру”, “Про статус народного
депутата”, “Про нотаріат” також містять подібні обмеження, причому вони
торкаються і приватних нотаріусів, оскільки із введенням цієї норми не
були внесені відповідні зміни до Закону “Про адвокатуру”. Постанова № 1
Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури від 10 березня 2000 р. “Про
затвердження Положення про Єдиний реєстр адвокатів України” передбачає,
що “у випадках, коли після 30 вересня 1999 р. громадянам України було
видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю або
прийнято рішення про його видачу і не усунуто перешкод щодо сумісності
адвокатської діяльності з іншою діяльністю, офіційно запропонувати таким
особам визначитися щодо адвокатської діяльності протягом одного місяця,
і в разі усунення перешкод, передбачених ст. 2 Закону України “Про
адвокатуру”, включити їх у Єдиний реєстр адвокатів України. У випадку,
коли в місячний термін з дня такого попередження обмеження щодо
сумісності усунуті не будуть, свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю такої особи анулюється рішенням КДКА на підставі
п. 32 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури,
затвердженого Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93”.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури у зазначеній постанові
зобов’язала голів КДКА направити до неї повідомлення про включення до
Єдиного реєстру стосовно осіб, які отримали свідоцтва про право на
заняття адвокатською діяльністю до 30 вересня 1999 р. при наявності у
них обмежень щодо сумісності, незалежно від усунення таких обмежень за
умови подачі такими особами заяв про призупинення адвокатської
діяльності. Така рекомендація суперечить чинному законодавству, оскільки
ним не передбачено “призупинення” адвокатської діяльності. Отже, на
сьогодні склалася ситуація, що декотрі судді, слідчі, прокурори, котрі
отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та
прийняли Присягу адвоката України (без її складання не можна отримати
свідоцтво), мають бути включеними до Єдиного реєстру адвокатів України.
Президент України в Указі “Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи
адвокатури” зобов’язав Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури
запровадити цей реєстр у 1999 році та систематично його оприлюднювати,
що вкрай важливо для реалізації кожним права на правову допомогу і на
вільний вибір захисника своїх прав.

Судимість є обставиною, що виключає можливість займатися адвокатською
діяльністю. Закон не встановлює, за які саме злочини — умисні чи скоєні
з необережності – судимість особи виключає можливість набуття статусу
адвоката. Стаття 17 Закону встановлює, що засудження адвоката за
вчинення злочину припиняє після набрання вироком законної сили
адвокатську діяльність такої особи, а свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю анулюється.

У випадках, коли судимість погашена (ст. 89 КК) або знята (ст. 91 КК),
особа має право набути статус адвоката. Відповідно до ст. 88 КК України
особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені
від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і
караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані,
визнаються такими, що не мають судимості.

Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво
анульоване у випадках:

засудження адвоката за вчинення злочину — після набрання вироком
законної сили;

обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;

втрати громадянства України;

грубого порушення вимог цього Закону та інших актів законодавства
України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

На відміну від ст. 16 Закону «Про адвокатуру», у якій мова йде про
дисциплінарну відповідальність адвоката і застосування (або відмову у
застосуванні) дисциплінарного стягнення за певні, вказані безпосередньо
у цій статті порушення, допущені адвокатом, ст. 17 Закону регулює інші
питання, пов’язані не з дисциплінарною відповідальністю, а з порядком
припинення адвокатської діяльності. Разом з тим у ній йдеться про
вчинення адвокатом не просто порушень тих же самих правових норм, що
зазначені у ст. 16 цього Закону, а про допущення грубих порушень, за які
встановлена санкція дещо інша — припинення адвокатської діяльності (що,
взагалі, не є дисциплінарною відповідальністю) і однаковий кінцевий
результат — анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською
діяльністю. В жодному документі не визначено, чим відрізняється просто
порушення вимог Закону «Про адвокатуру», інших актів законодавства
України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України
від їх грубого порушення, за вчинення якого настає не дисциплінарна
відповідальність (не обов’язково пов’язана з анулюванням свідоцтва), а
припиняється адвокатська діяльність і анулюється свідоцтво.

Припинення адвокатської діяльності у зв’язку із засудженням адвоката за
вчинення злочину застосовується лише після набрання вироком законної
сили у порядку, передбаченому ст. 401 КПК. Вирок місцевого суду набирає
законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок
апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної
скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на
нього не було внесено подання. У разі подачі апеляції, касаційної скарги
чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає
законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною
інстанцією (ч. 1 ст. 401).

Анулювання свідоцтва у разі визнання адвоката недієздатним або у разі
обмеження його дієздатності може бути здійснено
кваліфікаційно-дисциплінарною комісією лише на підставі судового
рішення.

Оскільки адвокатом може бути лише громадянин України, втрата
громадянства України тягне за собою анулювання свідоцтва цього адвоката
і припинення його адвокатської діяльності.

Припинення адвокатської діяльності і анулювання свідоцтва про право на
заняття адвокатською діяльністю віднесено до компетенції
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а не дисциплінарної
палати (п. 13 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію
адвокатури).

Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України,
1993 р., №9, ст.62; 2002 р., №16, ст.114; 2002 р.,№29, ст.194.

Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1993
р.

Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань.

Проект Закону України “Про адвокатуру” (на заміну раніше поданих № 3061
від 23.04.2004 р., № 3061-1 від 30.10.2003 р., № 5187 від 27.02.2004 р.)

Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2000.

Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України.
– К. – Юрінком інтер. – 1997. – 307 с.

Адвокат. — 2001. — № 5-6. – С.20-22.

Ефіменко О.В., К.В. Манжул. Основи галузевого законодавства. –
Кіровоград. – 1998. – 305 с.

Ермакова С.В. Практические советы юристам. — Симфирополь, 1997. – 190 с.

Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького.
К., 1992. – 145 с.

Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар
Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. – 340 с.

Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992. – 160 с.

Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К.,
1997. – 170 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *