.

Питання місцевого самоврядування у рішеннях конституційного суду України: аналіз та перспективи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
151 839
Скачать документ

Питання місцевого самоврядування у рішеннях конституційного суду
України: аналіз та перспективи

Місцеве самоврядування – складне соціально-політичне явище, всебічний
розвиток якого іманентно пов’язаний із утвердженням демократичного
конституційного ладу та формуванням правової держави. Органи місцевого
самоврядування не відносяться до органів державної влади та управління,
вони є засобом прояву громадської активності, функціонують незалежно та
несуть відповідальність перед населенням, що їх обрало. Отже, система
ефективно діючих інститутів місцевого самоврядування є характерною рисою
розвитку громадянського суспільства.

Конституція України 1996 р. юридично закріпила процес визнання,
розгортання та вдосконалення місцевого самоврядування в Україні.
Проголосивши Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною,
правовою державою, Основний Закон України зазначив, що в Україні
визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції
України), а також встановив у розділі XI Конституції України
конституційні засади місцевого самоврядування. Гарантією забезпечення
верховенства норм Основного Закону, у тому числі тих, що стосуються
інституту місцевого самоврядування, є Конституційний Суд України як
єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. За п’ять років своєї
діяльності Конституційний Суд України прийняв 42 рішення, які так чи
інакше стосувалися питань місцевого самоврядування в Україні, 6 із них
були безпосередньо присвячені цій проблемі. Найвагомішими для визначення
засад подальшого розвитку місцевого самоврядування стали рішення КСУ від
6 липня 1999 р. у справі № 1-25/99 щодо офіційного тлумачення положень
ряду статей Конституції України та Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” (справа про сумiсництво посад народного
депутата України i мiського голови), рішення КСУ від 9 лютого 2000 р. у
справі № 1-5/2000 щодо конституційності ряду статей Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні” (справа про місцеве самоврядування),
рішення КСУ від 13 липня 2001 р. у справі № 1-39/2001 щодо офіційного
тлумачення термінів “район” та “район у місті”, поняття “організація
управління районами в містах” та ін. (справа про
адміністративно-територіальний устрій).

овної Ради України, до органу мiсцевого самоврядування – сiльської,
селищної, мiської, районної, обласної ради, а також бути обраним
сiльським, селищним, мiським головою, але реалiзувати набутий
представницький мандат громадянин може тiльки в одному з цих органiв чи
на посадi сiльського, селищного, мiського голови.

Багато уваги у рішеннях Конституційного Суду України було приділено
місцю і ролі сільського, селищного, міського голови у системі місцевого
самоврядування в Україні. КСУ визначив його статус наступним чином:
сiльський, селищний, мiський голова є головною посадовою особою
вiдповiдної територiальної громади з представницьким мандатом.
Розглядаючи питання щодо конституційності ряду статей Закону України
“Про місцеве самоврядування в Україні”, КСУ визнав таким, що не
відповідає Конституції України, положення ч.3 ст. 79 Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні” щодо дострокового припинення
повноважень сільського, селищного, міського голови за рішенням
відповідної ради “в інших випадках”, тобто з підстав, не передбачених
ч.2 ст. 79 цього Закону, де зазначено, що його повноваження можуть бути
припинені у разі, якщо він порушує Конституцію та закони України, права
та свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
Таке рішення поклало край потенційний можливості зловживання цими
повноваженнями з боку відповідних місцевих рад.

Аналогічних прикладів, які доводять значущість та вагомість рішень
Конституційного Суду України в забезпеченні конституційних гарантій
організації та функціонування органів місцевого самоврядування в
Україні, можна навести багато. Але стосовно значної кількості звернень,
в яких порушувались питання місцевого самоврядування, КСУ прийняв ухвали
про відмову у відкритті провадження. Це зумовлене різними підставами:
відсутністю у Конституційного Суду права долати законодавчі колізії,
створювати нові правові норми, вирішувати суто політичні справи,
надавати консультації офіційного характеру або висловлювати свою позицію
щодо шляхів подальшого законодавчого врегулювання проблеми тощо. Аналіз
відхилених звернень приводить до висновку щодо доцільності постановки
питання стосовно включення органів місцевого самоврядування (принаймні,
районних та обласних рад) до суб’єктів конституційного подання, оскільки
інститут звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України надає
обмежені можливості, отже є менш ефективним у даному контексті. Такий
підхід відповідає практиці ряду розвинутих країн світу, зокрема, згідно
із абзацом 1 №4-b ст. 93 Основного Закону ФРН громади та об’єднання
громад мають право на внесення конституційної скарги до Федерального
Конституційного Суду проти закону, який, на їх переконання, порушує
право на самоврядування.

В цілому, значна увага, яка приділяється Конституційним Судом України
питанням місцевого самоврядування є безумовним свідченням забезпечення
конституційних гарантій місцевого самоврядування як істинно
демократичного інституту.

Література

ВІСНИК Хмельницького інституту регіонального управління та права

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020