Перспективні напрями оптимізації управлінської діяльності державних органів (реферат)

Реферат на тему:

Перспективні напрями оптимізації управлінської діяльності державних
органів

Адміністративна реформа в Україні повинна забезпечити зменшення
державного управлінського апарату і в той же час підвищити ефективність
діяльності державних органів. На нашу думку, необхідно віднайти перш за
все такий механізм функціонування державних органів, при якому буде
досягнута найвища ефективність надання державно-управлінських послуг.

У своїй статті ми розглядаємо актуальне питання – підвищення
ефективності управлінської діяльності в паливно-енергетичному комплексі
України, координацію діяльності державних органів і використання
інтегрованих інформаційних систем різних державних органів.

Даному питанню присвятили свої роботи Савченко Л.А., Битяк Ю.П.,
Андрійко О.Ф., Калюжний Р.А., Шамрай В.О., Швець М.Я., Забарний Г.Г.,
Гавловський В.Д., Гуцалюк М.В., Колпак Р.Л., Цимбалюк В.С., Яцишин Ю.В.,
Ластовецький А.С. та інші, які, тією чи іншою мірою, розглядали питання
підвищення ефективності управлінської діяльності.

Паливно-енергетичний комплекс (енергетика країни) – це сукупність
споріднених базових галузей країни, що забезпечують народне господарство
енергоносіями [1, 2]. У проекті Закону України „Про погашення
заборгованості за енергоносії” [3] пропонується визначений перелік
підприємств паливно-енергетичного комплексу. Зокрема, до них відносяться
гірничі підприємства (шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи,
збагачувальні фабрики), газовидобувні підприємства, котельні, підключені
до магістральних теплових мереж, а також підприємства, які на дату
виникнення заборгованості володіли ліцензією, виданою Національною
комісією регулювання електроенергетики України, хоча б з одного виду
діяльності:

– виробництва електричної енергії;

– передачі електричної енергії магістральними та міждержавними
електричними мережами;

– передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними
мережами;

– постачання електричної енергії за регульованим тарифом;

– постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом;

– оптового постачання електричної енергії;

– транспортування природного газу магістральними трубопроводами;

– транспортування природного і нафтового газу розподільними
трубопроводами;

– транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами;

– постачання природного газу за регульованим тарифом;

– постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

На нашу думку, бачення структури авторами проекту є неповним, так як до
підприємств паливно-енергетичного комплексу не включено підприємства
теплоенергетики, які працюють на альтернативних видах енергії,
підприємства, які займаються енергоаудитом, а також підприємства з
обслуговування населення щодо експлуатації газових приладів,
підприємства, які здійснюють транспортування, оптове постачання,
постачання за регульованим і нерегульованим тарифом скрапленого газу.
Таким чином, даний проект потрібно доопрацювати та внести необхідні
доповнення.

Проводячи загальний структурний поділ енергетики країни, ми підійшли до
цього питання з боку функціонального розподілу та основних завдань, які
стоять на сучасному етапі перед енергетикою в цілому.

Враховуючи важливість окремих галузей енергетики в цілому та основні
завдання, що стоять перед нею, нами виділено такі складові частини :

– електроенергетична галузь;

– атомна енергетика;

– вугільна промисловість;

– нафтогазова промисловість;

– альтернативні (нетрадиційні) види енергії та енергозбереження.

Дана систематизація енергетики дозволяє виділити основні сфери
державного впливу на енергетичну безпеку України, які найбільш значущі
на сучасному етапі економічного розвитку держави.

Така складна та багатовекторна спрямованість діяльності ПЕК України
викликає і специфічні особливості контролю в даній галузі державними
органами. Підвищення ефективності контрольної діяльності, і в той же час
стимулювання розвитку галузі, повинно бути основним завданням усіх
державних органів. У той же час в Україні є значна кількість державних
контролюючих органів, які діють у межах своїх повноважень, проте інколи
дублюючи функціональні обов’язки один одного. Але навіть належне
виконання своїх функціональних обов’язків контролюючими органами не
завжди дає позитивний результат від проведення перевірок. Неузгодженість
дій контролюючих органів досить часто призводить до дестабілізації
роботи підприємств, які перевіряються, до зниження результативності
перевірок, до зниження ефективності контрольно-перевірочної роботи і до
загального негативного ставлення громадян до контролюючих органів.

Савченко Л.А. зазначає, що: „одним із найбільш важливих напрямів
підвищення ефективності… контролю в сучасних умовах є координація і
взаємодія між контролюючими органами”[4]. Саме взаємодія між
контролюючими органами дозволяє всебічно, ґрунтовно перевірити
фінансово-господарську діяльність суб’єкта, виявити правопорушення та
встановити причини їх здійснення, визначити шляхи протидії негативним
чинникам, забезпечити неухильне дотримання норм чинного законодавства та
притягнення винних до відповідальності.

Розглядаючи такий елемент управлінської діяльності, як координація, перш
за все зазначимо, що термін „координація” походить від двох латинських
слів, які в перекладі означають – разом та впорядкування. Це, по суті,
означає не просто узгодження а узгодження, вироблене та встановлене
спільно декількома самостійно існуючими системами. Таке узгодження може
здійснюватися самими системами у процесі їх функціонування, а може бути
результатом діяльності особливої надсистеми або спеціального органу. Але
у будь-якому випадку суть координаційної роботи полягає в тому, щоб
знайти найбільш оптимальне співвідношення між діями, а не вказувати їх
послідовність. Для того, щоб дати наукове визначення поняттю
„координація”, необхідно здійснити більш точний аналіз процесу
встановлення такого співвідношення і більш детальний аналіз вихідних
позицій.

Для налагодження взаємодії між контролюючими органами та забезпечення
зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність було
видано Указ Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 „Про деякі
заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”. Зокрема, в даному
Указі зазначено, що „планові виїзні перевірки проводяться всіма
контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної
податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так визначається, що провідна роль у координації проведення перевірок
надається саме органам державної податкової служби України, яка
встановлює час проведення планових комплексних перевірок.

Цим же Указом визначено, що контролюючі органи мають право проводити і
позапланові перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів
господарювання, за наявності достатніх та чітко визначених обставин. І
саме при проведенні позапланових перевірок, за наявності оперативної,
аналітичної та іншої інформації про можливі порушення чинного
законодавства, виявляються значні правопорушення, донараховуються великі
суми, штрафи, пені. Але при проведенні позапланових перевірок виникають
проблеми щодо узгодженості дій різних контролюючих органів. Так, коли
при формуванні Комплексного плану перевірок на наступний рік державною
податковою службою відразу ж розробляється план проведення перевірок і
координація контрольної діяльності з іншими контролюючими органами
(Пенсійним фондом України, Фондом соціального страхування України,
контрольно ревізійною службою), то при проведенні позапланових перевірок
різними контролюючими органами, цю діяльність ні хто не координує. На
нашу думку, це є значним недоліком Указу. У зв’язку з цим, виникає
неузгодженість у діях державних контролюючих органів.

При отриманні необхідної та достатньої інформації, яку досить часто
можна одержати від інших контролюючих органів, виноситься рішення про
проведення позапланової перевірки. Специфіка планування, навантаження,
методики проведення перевірок у різних контрольних органів різна, тому,
як правило, навіть при отриманні інформації одночасно, перевірки
призначаються в різний час. І виникає ситуація, коли на підприємство
один за одним ідуть перевіряючі, проводять перевірки у межах своїх
повноважень, дотримуючись усіх норм чинного законодавства. Разом з тим
підприємство паливно-енергетичного комплексу не може нормально
функціонувати, повністю зривається намічений ритм роботи, воно не
отримує запланованого прибутку, виникають цілком доречні нарікання з
боку господарюючого суб’єкта на дії контролюючих органів. Більше того,
при виконанні своїх функцій контрольні органи досить часто певною мірою
дублюють один одного, проводячи перевірку одних і тих самих елементів
фінансово-господарської діяльності по декілька разів. Підтвердженням
наших думок є висловлення Е.О. Вознесенського, який зазначає: „Належна
організація контрольної діяльності суб’єкта контролю передбачає правове
закріплення за ним певної групи об’єктів, об’єднаних відомою єдністю їх
призначення, чітке встановлення меж контрольної діяльності даного
суб’єкта з метою запобігання дублювання при здійсненні контрольних дій,
підвищення відповідальності за функціональний стан конкретної групи
об’єктів контролю і на цій основі – якості роботи контрольного апарату.
Відсутність таких критеріїв порушує також принцип відомої спеціалізації
працівників контрольних органів, що часто призводить до формалізму в
здійсненні контрольних функцій”[5].

Координувати роботу всіх державних контролюючих органів, при цьому не
вмішуючись у їх внутрішнє планування роботи та функціонування, на нашу
думку, повинен державний, постійно діючий орган, який матиме достатньо
повноважень для створення спільних робочих контрольних груп, із
залученням окремих спеціалістів до перевірок різних контролюючих
органів. Такий орган мав би достатній аналітичний корпус, який би діяв
для визначення суб’єктів господарювання, які підлягають комплексній,
багатопрофільній перевірці різними державними контрольними органами.

Саме для координації діяльності контролюючих органів, на думку деяких
вчених, доцільним є створення нового державного органу – Міністерства
державного контролю України [6]. А О.Ф. Андрійко пропонує створити
державний орган зі спеціальними повноваженнями – Комітет з питань
державного контролю у сфері виконавчої влади [7]. У період проведення
адміністративної реформи в Україні, яка має за мету зменшення
адміністративних органів держави, створення нового відомства, яке, по
суті, повинно здійснювати свою діяльність не тільки на рівні
міністерств, а і координувати діяльність контролюючих органів на місцях,
призведе до збільшення державних службовців, до створення ще однієї, за
своєю суттю контролюючої системи адміністративного примусу держави.
Створення такої системи на рівні держави вимагає значних матеріальних
затрат, воно пов’язане зі зміною багатьох нормативних документів, у тому
числі й Конституції, а це досить довготривалий і складний процес.

Аналізуючи нині діючі державні органи, які б могли взяти на себе таку
важливу функцію, як координація контрольно-перевірочної роботи,
необхідно виходити перш за все із тих функціональних повноважень, якими
наділена дана служба. Пріоритетом повинна бути саме налагоджена
співпраця з більшістю державних контролюючих органів, можливість
проведення відповідного аналізу, моніторингу, визначення необхідних
напрямків перевірок і координації цих перевірок всіма відповідними
контролюючими державними органами. На нашу думку, таким органом на
нинішньому етапі може стати Державний департамент фінансового
моніторингу. На користь даного державного органу виступає те, що
основними його завданнями є проведення фінансового моніторингу,
налагодження, взаємодія та інформаційний обмін з іншими державними
органами, створення єдиної інформаційної системи.

Таким чином, підвищуючи ефективність діяльності державних контролюючих
органів через координацію їх роботи, зменшується державно-контрольний
тиск на підприємства галузі, значно зменшується час на перевірки, не
відволікаються працівники підприємств. Все це позитивно вплине на
функціонування підприємств і паливно-енергетичного комплексу України в
цілому, забезпечить додаткові надходження до бюджетів держави всіх
рівнів.

Література:

Економічна енциклопедія: У 3-х томах. – Т. 2 / Редкол. С.В. Мочерний та
ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001 – 848 с. – С. 693.

Качан Є.П., Царик Т.Є. Міжгалузеві комплекси України: проблеми розвитку
і розміщення. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 216 с.

Проект Закону України „Про погашення заборгованості за енергоносії”
http://www.rada.gov.ua/proza.htm

Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні:
Монографія. – Ірпінь, АДПС України, 2001. – 407 с. – С. 366.

Вознесенский Э.А. Финансовый контроль в СССР. – М.: Юрид. лит., 1973. –
С. 27.

Нижник Н., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління //
Вісник Української Академії державного управління. – 1998. – № 2. – С.
25.

Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері
виконавчої влади: Автореферат дис… д.ю.н. : 12.00.07 // НАН України;
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1999. – С. 18.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *