Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (реферат)

Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням,
зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та
обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-
і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових
собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку
для осіб, що цю діяльність здійснює, та інших осіб (ст.1187 ЦК України).

Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:

неможливість повного контролю зі сторони людини;

наявність шкідливих властивостей;

велика ймовірність завдання шкоди.

В ч.1 ст.1187 ЦК України закріплено тільки приблизний перелік джерел
підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання,
хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі
звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо. Вичерпний їх
перелік навести неможливо у зв’язку із постійним розвитком науки та
техніки. У зв’язку з цією обставиною суд, вирішуючи питання про
можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки,
з’ясовує наявність його характерних ознак.

Так, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке
застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергія
використовувалася не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві,
на транспорті. Тому газопровід, електромережа в квартирі не визнаються
джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не
створюють ніякої небезпеки для оточуючих.

Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети
тощо) є джерелом підвищеної небезпеки.

Всі домашні тварини, хоча б вони і не володіли непокірним норовом не
можуть бути віднесені до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових
собак та собак бійцівських порід. Однак дикі звірі є джерелом підвищеної
небезпеки лише за умови їх знаходження у володінні людини.

Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст.1187 ЦК України
може бути пов`язаний не тільки з якісними, але й кількісними критеріями.
Наприклад, зберігання каністри з бензином в гаражі власника автомашини
підвищеної небезпеки для оточуючих не створює. Але зберігання горючих
матеріалів у великих місткостях пов`язане з підвищеною небезпекою.

Судова практика не визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної
небезпеки. Однак діяльність по організації стрільб є джерелом підвищеної
небезпеки, так як зброя зосереджується в одному місці, і тому,
незважаючи на знання устрою і механізму дії зброї та проведення
інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння
шкоди третім особам.

Для більш системного розуміння джерел підвищеної небезпеки, їх можна
поділити на:

1) фізичні (механічні, електричні, теплові).

2) фізико-хімічні;

3) хімічні (отруйні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні);

4) біологічні (зоологічні, мікробіологічні).

Обов’язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки
покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто особу,
яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове
право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,
механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого
створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду
перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх
трудових обов`язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки.
Проте, якщо громадянину було заборонено управляти джерелом, а він без
дозволу скористався ним в особистих цілях, то дане діяння вважатиметься
неправомірним заволодінням і на нього буде покладено обов’язок
відшкодовувати шкоду згідно ст.1187 ЦК України.

Щодо транспортних засобів, ЦК України передбачає два види найма – найм
транспортного засобу з екіпажем (ч.2 ст.798) та найм без екіпажу (ч.1
ст.798). Якщо в першому випадку відповідальність за завдану шкоду
покладається на наймодавця (ст.805), то в другому – на наймача (ст.804).

Ue

a

@ c ae .

P

&

P

P

??????P?ело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших
осіб. Однак, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним
засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника
(володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання,
зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка
визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне
значення (ч.4 ст.1187 ЦК України).

Підставами відшкодування шкоди за даним деліктом є: а) наявність шкоди;
б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв’язку
між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається.
Тобто, особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки відповідає
й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від
відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок:

дії непереборної сили;

умислу потерпілого.

У даному випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на самого
потерпілого.

Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи
— володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами зменшення розміру
відшкодування (ст.1193 ЦК України).

У разі завдання шкоди кількома джерелами підвищеної небезпеки внаслідок
їх взаємодії згідно ст.1188 ЦК України необхідно розрізняти завдання
шкоди самим володільцям цих джерел та іншим особам.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх
володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.
Так, за правилами ч.1 ст.1188 ЦК України, якщо шкоди, завдано одній
особі з вини іншої особи, то вона відшкодовується винною особою; за
наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не
відшкодовується; за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було
завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці
залежно від обставин, що мають істотне значення.

Положення ч.2 ст.1188 ЦК України застосовуються у випадках завдання
шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
Тобто, володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть
солідарну відповідальність незалежно від своєї вини (ст.1190 ЦК
України).

Певними особливостями наділений і порядок відшкодування ядерної шкоди.
Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюються ЗУ
“Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове
забезпечення”, ЗУ “Про використання ядерної енергії та радіаційну
безпеку” і Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну
шкоду. Особливість правил про відшкодування ядерної шкоди полягає в
тому, що для виникнення деліктної відповідальності необхідно наявність
тільки трьох підстав: а) ядерної шкоди; б) ядерного інциденту; в)
причинного зв’язку між ядерною шкодою та ядерним інцидентом. Наявність
вини особи, яка завдала ядерної шкоди, не вимагається. Суб’єктом
відповідальності за завдану ядерну шкоду є оператор ядерної установки.
Так, на нього покладається відповідальність, якщо ця шкода завдана
ядерним інцидентом на ядерній установці, а також під час перевезення
ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від
оператора іншої ядерної установки відповідальності за цей матеріал або
під час його перевезення з ядерної установки оператора і
відповідальність за який не була прийнята іншим оператором згідно з
письмовою угодою. Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується
сумою, еквівалентною 50 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний
ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову
одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним
для здійснення власних операцій та угод. У разі відсутності в оператора
майна, необхідного для відшкодування завданої ядерної шкоди, обов’язок
її відшкодувати покладається на державу.

Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове
забезпечення: Закон України від 13.12.2001 р. // Урядовий кур’єр
(Орієнтир). – 2002. — № 9 (№ 2).

Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України
від 08.02.1995 р. // ВВРУ. – 1995. — №12. – Ст.81.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *