Особливості правового статусу потерпілої від злочину особи за законодавством США (реферат)

Реферат на тему:

Особливості правового статусу потерпілої від злочину особи за
законодавством США

Підвищення рівня злочинності та посягання на законні права та інтереси
фізичних і юридичних осіб потребує швидкого і максимально повного
поновлення потерпілих в їхніх правах. Закон намагається захистити їх
шляхом наділення правами щодо відшкодування завданої злочином моральної
та майнової шкоди через інститут цивільного позову в кримінальному
процесі. Однак, зіставляючи ті права та гарантії їхньої реалізації, що
дістають потерпілі за українськими законами та законами Сполучених
Штатів Америки (далі – США), очевидно, що нинішнє правове становище
потерпілих від злочину в Україні потребує значних нововведень, у чому і
виявляється актуальність досліджуваної в цій статті теми.

Для комплексного розуміння правового статусу жертви злочину та його
особливостей в США ми проаналізували як федеральне законодавство, так і
законодавство окремих Штатів. На науковому рівні таке дослідження
зроблено вперше, в чому й полягає новизна досліджуваної проблеми.

Невелике відхилення в історію законотворення США в галузі захисту прав
потерпілого показує, що на початку 1970-х років під тиском руху
активістів за права жертви на федеральному рівні – Конгресу та Сенату
США та на рівні місцевих Сенатів Штатів були прийняті «Закони про права
жертв злочину». В такий спосіб була вирішена проблема уніфікації прав
жертви, що, на нашу думку, справедливо звернуло увагу саме на
потерпілого(ї) від злочину порівняно з обвинуваченим у бік збалансування
їхніх ролей в кримінальному процесі. Закон наділив жертву злочину як
учасника кримінального процесу конкретними «юридичними механізмами
захисту та покращення своїх прав без погіршення Конституційних прав
обвинуваченого», – як стверджує Ендрю Кармен [9].

Згодом проблемою правового статусу та захисту прав жертв злочину почали
займатися такі науковці США, як Л. Бастіан, Р. Девіс, Л. Баріль,
Л. Воіт, Р. Еліас та ін. [11, 12, 13, 14].

Отже, за законодавством США жертва злочину – це особа, якій прямо чи
опосередковано завдано фізичну, моральну або майнову шкоду в результаті
вчинення злочину. Правовий статус жертви становлять її права і
обов’язки, які закріплюються в згаданих «Законах про права жертв
злочину».

Федеральний закон США визначив цілі, яким повинні відповідати Закони про
права жертв злочину: до жертв злочину необхідно ставитись із співчуттям,
повагою та гідністю протягом усього кримінального процесу; їх треба
розумно захищати від обвинуваченого; жертви злочинів повинні наділятися
рекомендаційною роллю у вирішенні питань стороною державного
обвинувачення; жертва злочину має право бути присутньою на всіх стадіях
процесу, який ведеться щодо злочину, вчиненого проти неї; жертви злочину
повинні мати право бути поінформованими про визнання винним, засудження
або ув’язнення особи, яка вчинила злочин проти них; шкода, заподіяна
жертвам злочину, повинна бути відшкодована їм у найбільш повному
можливому розмірі особою, визнаною винною у вчиненні злочину; жертва
ніколи не повинна бути змушена емоційно та фізично знову пережити
наслідки первинного злочину.

Відповідно до затверджених цілей, законодавець у секції 10606 гл. 112
розд. 42 Кодексу США встановлює такі права жертви злочину:

на справедливе з нею поводження, не принижуюче її гідності, та на
конфіденційність;

на розумний захист від обвинуваченого;

бути повідомленим про судові засідання;

бути присутнім на всіх публічних судових засіданнях, що стосуються
злочину, крім випадків, коли суд визнає, що свідчення жертви будуть
спотворені під впливом інших показань, почутих нею на судовому процесі;

радитися по справі з юристом, призначеним державою;

на реституцію;

на компенсацію;

на інформацію про визнання винним, засудження, ув’язнення та звільнення
злочинця;

бути присутнім та спостерігати судові засідання;

додаткові права неповнолітніх жертв, жертв тероризму та масового
насильства;

інші права, передбачені законом.

Наголошуємо на основній особливості правового статусу потерпілого за
американським законодавством – це широка дія засади диспозитивності та
яскравий прояв приватного інтересу. Ми виходимо з того, що «засада
диспозитивності характеризує стан, коли фізична або юридична особа
вирішує на власний розсуд, як їй розпоряджатися суб’єктивним правом, –
реалізувати його чи утриматись». Відповідно, розширення дії принципу
диспозитивності «свідчить про прояв поваги з боку держави до прав та
інтересів особи (потерпілої особи), про визнання державою переваги
особистого інтересу перед конкуруючим державним інтересом» [7].

Проаналізувавши Федеральне законодавство і, як приклад, законодавство
штату Каліфорнія, доходимо висновку, що засада диспозитивності глибоко
втілена в сфері кримінального судочинства у США не лише на рівні
Федерації, а й на місцевих рівнях. штатів. Так, відповідно до секції
679.02 Кримінального кодексу Каліфорнії [4], лише за проханням самої
жертви вона набуває право на повідомлення від прокурора, що веде справу,
про припинення кримінальної справи; право на повідомлення від Ради по
строках засудження про день судового засідання про звільнення підсудного
на поруки; право з’явитися на судове засідання та адекватно і розумно
висловити свої погляди на злочин та відповідальну за його вчинення
особу; право на повідомлення в письмовій формі про втечу злочинця; право
на повідомлення від шерифа про умовне звільнення засудженого та дату
його звільнення.

Однак реалізація прав, які потребують попереднього волевиявлення особи,
а також інших прав жертви (право на реституцію, право на компенсацію,
право на безоплатні послуги адвоката, право на захист від обвинуваченого
тощо), є можливою лише за умови, що особа знає про надані їй права. В
розумінні захисту прав та інтересів жертви це означає, що особа
ознайомлена або у встановленому порядку повідомлена про надані їй права.

Одним з ефективних шляхів повідомити жертву про права є надсилання їй
письмового повідомлення з викладенням її прав і порядку їх реалізації,
що застосовується у всіх штатах США. Наприклад, пункт (a) секції 960.001
Загальних законів штату Флоріда встановлює обов’язок Управління роботи
зі свідками збирати інформацію стосовно послуг для жертв злочинів у
межах його територіальної юрисдикції та забезпечувати цією інформацією
кожен орган правоохорони. Своєю чергою правоохоронний орган зобов’язаний
переконатися, що жертвам надається призначена для них інформація шляхом
роздачі інформаційних карток або брошур безпосередньо на місці вчинення
злочину, або іншим способом у найстисліші можливі строки [6].

Отже, законодавець включає у правовий статус жертви право на
повідомлення про права та закріплює чіткий механізм набуття цього права,
що є важливою передумовою використання жертвою своїх прав у подальшому
та наступною особливістю правового статусу жертви.

Прийнято вважати, що базовою юридичною можливістю жертви, яка найповніше
забезпечує поновлення порушених злочином прав, є право на компенсацію.
Але компенсація шкоди через реалізацію інституту цивільного позову в
кримінальному процесі не завжди забезпечує жертві захист її інтересів,
оскільки злочинець може бути неплатоспроможним, неосудним або уникнути
правосуддя. В напрямку розширення правового статусу жертви злочину і
захисту її прав в Україні працюють, зокрема, учені Львівської школи
права: В.Т. Нор, А.М. Бойко, М.В. Гузела, О.В. Крикунов,
М.І. Гошовський. Значним проривом, на нашу думку, у вітчизняній науці в
галузі розширення правового статусу жертви та захисту її інтересів було
обґрунтування одним із авторів цієї статті ще на початку 90-х років ідеї
створення державного фонду допомоги жертвам [8].

Зупинимось на особливостях правового статусу жертви злочину за
законодавством США крізь призму насамперед поновлення порушених її прав.

Право на реституцію

Аналізуючи норми чинного законодавства США в питанні проведення
реституції, може, на перший погляд, видатись, що інститут реституції в
кримінальному процесі є недоречним, оскільки втрати майнового та
немайнового характеру можна компенсувати, скориставшись інститутом
цивільного позову в кримінальному процесі або в цивільному процесі. Але
подібні сумніви зникають після глибшого аналізу нормативної бази.

Передусім реституція (лат. restitutio) в первинному розумінні слова
означає «відновлення», «поновлення» [16], тобто в нашому розумінні –
приведення до попереднього стану, який існував до вчинення злочину.
Закон США, власне, спрямований на поновлення попереднього правового
стану жертви і передбачає як основний спосіб проведення реституції
повернення незаконно набутого майна, ремонт пошкодженого або повернення
в натурі еквіваленту знищеного майна. Отож, логічно, що такий інститут
поновлення жертви в правах дістав назву «реституція», оскільки
найповніше відображає зміст цього поняття.

Поняття реституції також відмежовується від компенсації своїм
функціональним навантаженням. Компенсація, за законодавством США, – це
виділення відповідних коштів з Фондів компенсації жертвам злочинів для
покриття витрат, які зазнала жертва внаслідок вчинення злочину (про
компенсацю як окремий інститут піде мова далі). Реституція призначається
наказом суду в стадії винесення вироку.

Отож право на реституцію, згідно з секцією 10606 Кодексу США, є головним
способом відшкодування потерпілій особі завданих збитків і включає:

?повернення викраденого майна, ремонт майна, відшкодування вартості
майна в грошовій формі – якщо жертві заподіяно майнову шкоду;

?оплату вартості необхідних медичних послуг та використання приладів для
проведення фізичного, психіатричного та психологічного лікування, оплату
вартості необхідної фізіологічної та професійної терапії та
реабілітації; відшкодування жертві втрату заробітку, яка сталася в
результаті вчинення злочину – внаслідок заподіяння жертві фізичної шкоди
(тілесних ушкоджень);

?оплату еквіваленту вартості необхідних похоронних та пов’язаних з ними
послуг – якщо внаслідок учинення злочину жертва загинула;

?відшкодування жертві втраченого доходу, послуг по догляду за дітьми,
витрат на проїзд та інших витрат, пов’язаних з участю жертви у
розслідуванні злочину чи судовому розгляді кримінальної справи. Це право
зберігається у всіх випадках призначення реституції в кримінальній
справі.

За згодою жертви, реституція може бути проведена у вигляді надання
послуг замість грошей на користь особи чи організації, визначеної
жертвою, або на користь її майна.

Виносячи обвинувальний вирок за вчинення злочинів, у яких неможливо
ідентифікувати кокретних жертв, закон також передбачає винесення наказу
про реституцію. В такому випадку наказ повинен базуватися на розмірі
публічної шкоди, що сталася як наслідок злочину. Це повинен встановити
суд відповідно до правил, затверджених Комісією США по засудженню. Але
розмір реституції в цьому випадку не може перевищувати розміру штрафу,
який передбачено за вчинення цього злочину.

Реституція є завжди судовою дією, бо призначається за наказом суду разом
з винесенням вироку. Відповідно, закон розрізняє обов’язкову і
необов’язкову реституцію залежно від виду злочинів, які вчинені проти
жертв. Норми Кодексу США передбачають випадки, у яких суд зобов’язаний
видати наказ про проведення реституції: за вчинення насильницьких
злочинів; злочинів проти власності, у тому числі злочини, вчинені шляхом
обману чи шахрайства; злочинів, пов’язаних з підробкою товарів
споживання; злочинів, у результаті вчинення яких жертви потерпіли
фізичну або майнову шкоду.

В кожному випадку наказ про реституцію повинен передбачати відшкодування
жертві втраченого доходу, вартість послуг по догляду за дітьми, послуг
на проїзд та інші витрати, пов’язані з участю жертви у розслідуванні
злочину чи судовому розгляді даної кримінальної справи.

Право на компенсацію

Загальні засади, на яких побудований інститут компенсації шкоди жертвам
злочинів, зокрема ініціювання права на компенсацію; створення Фонду
жертв злочинів та Управління у справах жертв злочинів при Міністерстві
юстиції США; розподіл коштів Фонду та основні функції Управління; вимоги
до програм компенсації жертвам та пріоритетні напрями компенсації, –
закріплені на рівні федерального законодавства. Однак саме компенсацію
покликані проводити місцеві органи влади з Фондів компенсації
(реституції) жертвам злочинів (найменування фондів у Штатах можуть
різнитися), і такі компенсації надаються як жертвам федеральних
злочинів, так і злочинів, передбачених законодавством штатів.
Допускається одержання компенсації також з Федеральних фондів.

Пріоритетом в одержанні відшкодування користуються жертви насильницьких
злочинів, у тому числі водіння в стані сп’яніння та домашнє насильство
[2]. Таке положення є радше умовою одержання коштів установами штатів з
Федерального фонду на реалізацію програм компенсації жертвам шкоди. Крім
того, програми компенсації повинні забезпечувати відшкодування:

витрат на медичне обслуговування внаслідок заподіяння злочином фізичної
шкоди, у тому числі витрати на психологічну консультацію та підтримку;

втрат заробітної плати у зв’язку з заподіянням злочином фізичної шкоди;

похоронних витрат унаслідок заподіяння злочином смерті жертви.

Зупинимось на змісті компенсації за внутрішнім законодавством деяких
Штатів. Нагадаємо, що компенсація – це відшкодування фінансових витрат
та втрат майнового характеру, яких зазнала жертва внаслідок вчинення
проти неї насильницького злочину, і вона є гарантованим правом кожної
жертви. Мінімум компенсованих витрат (наведено вище) встановлюється
федеральним законодавством США. З огляду на те, що проведення
відшкодування інших фінансових витрат, завданих жертві злочину,
федеральним законодавцем не забороняється, законодавці штатів покривають
програмами компенсації значно ширший перелік витрат жертви, розширюючи в
такий спосіб зміст права на компенсацію. Приміром, глава 258C
«Компенсація жертвам насильницьких злочинів» Загальних законів
Массачусетсу передбачає компенсацію:

витрат на лікування, яке було прямим результатом нанесення тілесних
ушкоджень;

?витрат, хавданих у зв’язку з одержанням жертвою терапевтичних,
протезуючих, інших необхідних медичних послуг;

?витрат на консультації психолога;

?втрат заробітку у зв’язку з втратою працездатності як результату
вчинення злочину;

якщо єдиним заняттям жертви було ведення домашнього господарства, то
передбачено компенсацію розумних витрат на підтримання необхідного рівня
послуг у цій сфері;

якщо внаслідок учинення злочину жертва загинула – забезпечується
відшкодування витрат на захоронення померлої жертви та втрати допомоги,
яку надавала жертва.

Законодавець Каліфорнії передбачає надання компенсації за матеріальні
(фінансові) витрати, яких зазнала жертва або «віддалена» жертва (близькі
родичі) унаслідок вчинення злочину, а саме:

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

????»?яких зазнала жертва, у тому числі окуляри, слухові апарати, зубні
протези, інші протези, які були загублені, знищені під час учинення
злочину, або необхідність використання яких була зумовлена вчиненням
злочину;

витрати на психіатричне, психологічне консультування і допомогу, яких
зазнала жертва або близькі родичі, відновлення попереднього морального
стану;

витрати на немедичні послуги по корекції і догляду відповідно до
релігійного методу корекції, визнаного законом штату;

втрату заробітку або втрату підтримки (або обох), які жертва або її
близькі родичі зазнали внаслідок вчинення злочину;

витрати на оплату готівковим способом перекваліфікації жертви;

витрати на інсталяцію або поліпшення безпеки житла, зокрема збільшення
безпеки дому за рахунок встановлення охоронних пристроїв, заміна або
збільшення кількості замків;

витрати на ремонт або переобладнання житла або транспортного засобу (або
обох), щоб пристосувати їх для використання жертвою, якщо такі витрати
необхідні в зв’язку з тимчасовою неповносправністю жертви в результаті
вчинення проти неї злочину;

витрати на переселення жертви, якщо такі витрати є виправданими з
погляду особистої безпеки або для відновлення емоційного балансу жертви;

якщо жертва загинула в результаті вчинення злочину, Рада по компенсації
може компенсувати витрати особі, яка добровільно і без корисливих цілей
оплачувала медичні витрати та розумні витрати по очищенню місця злочину
(якщо злочин вчинено в житлі жертви).

Максимальна межа відшкодування встановлюється у 70 000 доларів США.

Важливо відзначити той факт, що при наданні компенсації враховується не
лише приватний інтерес, але й публічний.

Рівень захищеності жертви злочину у кожному штаті інший. Багато в чому
підхід до жертви залежить від усвідомлення населенням штату необхідності
нести тягар «горя» жертви на плечах усієї спільноти штату, оскільки
невинна жертва є, по-суті, жертвою не лише злочинця, а недостатньо
ефективної роботи правоохоронних органів, які не спромоглися надати
належний захист членам суспільства.

Розуміння важкості ситуації, в якій опиняється морально уражена жертва
після вчинення злочину, втілено, зокрема, в Каліфорнії у вигляді
декларації законодавця про наявність публічного інтересу допомагати
жертвам в одержанні компенсації [3]. Подібний принцип закладений в актах
майже всіх штатів США. Ми стикаємося в цьому випадку не з конфліктом
державного і приватного інтересів, а навпаки, є свідками вдалого
поєднання обох інтресів і підтримки приватного інтересу більш впливовим
– державним (публічним).

Заради справедливості потрібно наголосити, що цей принцип не є лише
декларацією. Наведемо приклад. У штаті Массачусетс при районній
прокуратурі Квінсі створено спеціальне відділення, яке займається
винятково справами домашнього насильства. Після щоденного перегляду всіх
заяв потерпілих від насильницьких посягань у сім’ях працівники відділу
повідомляють телефоном або листом кожну жертву про: право звернутися до
суду для одержання ухвали про захист; про порядок одержання такої
ухвали; про плани безпеки; права жертви у разі порушення злочинцем
ухвали суду про захист та ін. Також потерпілу особу повідомляють про
можливість одержання переліку громадських послуг. «Працівники відділу
заохочують жертв до подання заяв про вчинення злочину та до одержання
ухвал про захист … Надалі адвокати жертв, які забезпечуються
прокуратурою, інформують їх про хід справи» [9].

Отже, йдеться про конкретні юридичні гарантії, механізми, які
виявляються переважно, але не виключно, в кореспондуючих правам жертв
обов’язках посадових осіб правоохоронних органів та установ. Дія такого
роду гарантій є конкретним механізмом, покликаним забезпечити реальність
використання жертвами наданих їм прав для захисту своїх, приватних,
інтересів у кримінальному процесі.

Звідси випливає висновок про притаманність такої особливості правового
статусу жертви – гармонійного поєднання державного і приватного
інтересів, але у цілях захисту приватного. Цей принцип пронизує всю
американську правову систему, де конфлікт між різними за природою
інтересами зведений до мінімуму насамперед за рахунок методу високої
конкретизації кореспондуючих обов’язків відповідних служб і посадових
осіб.

Право на послуги

Право на послуги за законом [2] набуває жертва злочину, тобто особа, яка
зазнала пряму фізичну, моральну або майнову шкоду внаслідок учинення
злочину, в тому числі якщо жертвою є юридична особа – уповноважений
представник юридичної особи. Якщо жертвою злочину є особа, яка не
досягла 18 років, є недієздатною, або загинула, – один з таких (у
порядку переваги): 1) один з подружжя; 2) законний опікун; 3) один з
батьків; 4) дитина; 5) рідний брат або сестра; 6) інший член родини;
7) інша особа, призначена судом.

Зміст права на послуги. Праву жертв на послуги кореспондує обов’язок
керівника кожного з департаментів та установ США, які проводять
діяльність, спрямовану на розкриття злочинів або здійснюють державне
обвинувачення, поіменно та за назвами посад визначити осіб, які будуть
відповідати за ідентифікацію жертв злочину та надання їм на кожній
стадії процесу комплексу послуг, передбачених законом (далі –
відповідальні службовці) і про які йтиметься нижче.

Негайно після виявлення злочину, але не перериваючи процесу
розслідування, відповідальний службовець зобов’язаний:

встановити жертву або жертв злочинів;

проінформувати жертв про їхнє право за вимогою на одержання послуг;

проінформувати кожну жертву про прізвище та ім’я, посаду, службову
адресу та номер телефону відповідального службовця, до якого жертва може
звернутися з проханням про надання послуги.

На вимогу жертви злочину (в цьому знову виявляється принцип
диспозитивності) відповідальний службовець зобов’язаний надати такі види
послуг: проінформувати жертву про місце, де вона може отримати негайну
медичну та соціальну допомогу; проінформувати жертву про реституцію або
інший вид поновлення прав, яким вона може бути наділена відповідно до
федерального чи будь-якого іншого законодавства; проінформувати жертву
про доступні для неї громадські та приватні програми, які забезпечують
консультацію, лікування чи іншу допомогу жертві; допомогти жертві
сконтактуватися з особами, відповідальними за забезпечення послуг та
поновлення прав, відзначених вище; організувати жертві розумний захист
від підозрюваного. Ці послуги мають досудовий характер і надаються на
початкових етапах досудового слідства.

Під час розслідування злочину відповідальний службовець у найкоротші
можливі строки повідомляє жертву про стадію, на якій перебуває
розслідування злочину; арешт та взяття під варту підозрюваного; подання
обвинувачення в суд проти підозрюваного; розпорядок судового рогляду, на
який вона зобов’язана або вправі з’явитися; звільнення або ув’язнення
обвинуваченого або підозрюваного; визнання обвинуваченим себе винним або
винесення вироку по закінченні судового розгляду; покарання, призначене
підсудному судом.

Під час судового процесу, відповідальний службовець повинен впевнитися,
що жертві виділено місце для очікування поза межами зорової та слухової
досяжності обвинуваченого чи свідків захисту.

Після судового розгляду відповідальний службовець у найкоротші можливі
терміни повідомляє жертву про дату і місце судового засідання про умовне
звільнення засудженого; втечу, відпустку або іншу форму звільнення з
ув’язнення злочинця; смерть злочинця, якщо він помер, відбуваючи
ув’язнення.

Прокурор, який проводить розслідування у справах про злочини проти
статевої недоторканності, також задіюється у наданні послуг жертві. Він
повинен прямо або в порядку відшкодування оплатити жертві витрати на
фізичне обстеження стосовно наявності ВІЛ-інфекції та інших інфекцій, що
передаються статевим шляхом.

Право на допомогу

Реалізацію права на допомогу покликані забезпечувати програми допомоги
жертвам злочину, на які з Федерального Фонду жертв злочинів виділяються
затверджені кошти. Діяльність програм допомоги жертвам злочинів
передбачає існування незалежної ланки громадських установ і
неприбуткових організацій, які надають послуги жертвам злочину. Власне
посередництво організацій у наданні послуг відрізняє право на послуги
від права на допомогу.

Для того щоб програма допомоги жертвам злочину могла претендувати на
державне фінансування, її треба узгоджувати з вимогами, встановленими
законом. Такими вимогами, згідно з секцією 10603 Кодексу Сполучених
Штатів, є, по-перше, здійснення програми громадською установою чи
неприбутковою організацією або поєднанням таких установ чи організацій,
і які надають послуги жертвам злочину та, по-друге, якщо такі установи
демонструють факти надання ефективних послуг жертвам та фінансову
підтримку з джерел інших, ніж Фонд; залучають волонтерів до забезпечення
таких послуг; сприяють в межах громади наданню жертвам злочину послуг
громадського та приватного характеру; надають допомогу в отриманні
компенсації жертвам злочину.

Пріоритетними є ті програми, які надають допомогу жертвам сексуальних
нападів, подружніх зловживань та зловживань правами дітей, а також
жертвам, які не в повному об’ємі одержали свої законні послуги.

Кошти, одержані з Фонду в межах програми підтримки жертв злочину, можуть
використовуватися лише для надання послуг жертвам злочину, тому мають
виключно цільове призначення.

Гарантувати набуття потерпілим(ою) права на допомогу покликані норми, що
встановлюють мінімальний перелік послуг, які охоплюються поняттям
«послуги жертвам злочину» в межах права на допомогу. До таких послуг
відносяться:

«послуги кризової інтервенції» – надання консультацій для забезпечення
емоційної підтримки в кризових ситуаціях, що склалися в результаті
вчинення злочину;

послуги, пов’язані з транспортуванням до суду, з коротко-терміновим
доглядом за дітьми, з тимчасовим забезпеченням житлом та заходами
безпеки у випадку термінової необхідності їх надання;

допомога щодо участі у кримінальному судочинстві;

оплата всіх розумних витрат на судово-медичний огляд жертви злочину,
крім випадків, коли такі витрати покриті іншим способом.

Наголосимо, що деякі із згаданих прав можуть бути реалізовані лише в
суді (наприклад, право на реституцію), інші реалізуються в позасудовому
порядку, що позитивно свідчить про намагання держави максимально
захистити жертву і поновити порушені права без ставлення реалізації цих
прав у залежність від волевиявлення судових чи інших владних інстанцій.

Підсумовуючи вищевикладене, доходимо таких висновків:

1. Широкий спектр можливостей жертви, спрямованих на відновлення її
прав, свідчить про високий рівень демократизму й поваги держави до
гідності і прав людини. В цьому знаходить своє практичне втілення
принцип пріоритетної соціальної цінності людини в державі і суспільстві.

2. Визначальною рисою американського кримінального судочинства в галузі
захисту прав потерпілих є чітко виражений гуманний підхід до жертви
злочину.

Жертва не розглядається як засіб або джерело, з якого правоохоронні
органи чи суд дістають інформацію про злочин. Навпаки. З аналізу чинного
законодавства США вбачається, що першочерговою функцією держави у
правовідносинах між нею (в особі правоохоронних, судових та інших
органів) і жертвою є допомога жертві, надання відповідного рівня послуг
для згладження негативних фізичних і психологічних наслідків злочину.
Тільки після надання необхідних послуг можна вести мову про бажання
жертви йти на співпрацю з державними органами для розкриття злочину.

3. Втілення засади диспозитивності та побудова правового статусу жертви
на основі її приватного інтересу – ще одна особливість американської
моделі правового статусу жертви. Жертва самостійно вирішує, чи
отримувати реституцію, чи звертатися за допомогою до медичного
персоналу, чи бути повідомленою про дату судових засідань і її права на
судових засіданнях та ін., та набуває цих прав лише якщо заявить про
таке бажання. Тобто волевиявлення жертви є передумовою одержання прав, у
чому і виявляється принцип диспозитивності.

Література

Розділ 18 «Злочини та кримінальний процес» Кодексу США.

Розділ 42 «Національне здоров’я і добробут» Кодексу США.

Урядовий кодекс Каліфорнії.

Кримінальний кодекс Каліфорнії.

Розділ IV частини III Загальних законів Массачусетсу.
http://www.ago.state.ma.us

Глава 960 «Допомога жертвам» загальних Законів Флориди.
http://www.flsenate.gov/Statutes/index.cfm

Нор В.Т. Публічність і диспозитивність у кримінальному процесі України:
суть, пріоритети, взаємодія, сфера дії // Матеріали ІХ регіональної
науково-практичної конференції Львівського національного університету
імені І. Франка. – Львів, 2003. – С.533.

Нор В.Т. Удосконалення процесуального статусу потерпілого від злочину та
системи гарантій захисту його прав і законних інтересів // Вісник
Львівського Університету. – Серія юридична. – 2001. – Вип.36. –
С.524-532.

Кармен Ендрю. Щодо інституціоналізації нового виду юридичної професії:
адвокат жертви. Щорічне видання: «Кримінальне судочинство». – 96/97 р. –
С.75-81. // «Towards the Institutionalization of a New Kind of Justice
Professional: The Victim Advocate», by Andrew Karmen, Ph.D. Annual
Editions: Criminal Justice. – 96/97. – Р. 75-81.

Анн Х. Кроу. Зупиняємо тероризм вдома. Щорічне видання: «Кримінальне
судочинство». – 96/97 р. – С.66-69. // Ann H. Crowe. Stopping terrorism
at home. Annual Editions: Criminal Justice. – 96/97. – Р. 66-69.

Бастіан Ліза. Кримінальна віктимазація 1993 року. Щорічне видання:
«Кримінальне судочинство». – 96/97 р. – С.48-52. // Lisa Bastian.
Criminal Victimization 1993. Annual Editions: Criminal Justice. – 96/97.
– Р. 48-52.

Девіс Роберт. Комп’ютерні технології стають у пригоді жертвам злочинів.
Щорічне видання: «Кримінальне судочинство». – 96/97 р. –С.82-84. //
Robert Davis. Computer Technology Comes to Aid of Crime Victims. Annual
Editions: Criminal Justice. – 96/97. – Р. 82-84.

Воіт Лідія, Торнтон Вільям Е., Баріль Лео, Сімен Джероль М. Кримінологія
і правосуддя. МакҐро-Хілл Інкорпорейшн. – Нью-Йорк, 1994. // Lydia
Voigt, William E. Thornton, Leo Barrile, Jerrol M. Seaman. Criminology
and Justice. McGraw-Hill, Inc.. – New-York, 1994.

Еліас Р.. До питання про жертв: політична маніпуляція жертвами злочинів.
Нью-бері парк. Сейдж, 1993 // Elias R.. Victims Still: The Political
Manipulation of Crime Victims. Newbury Park, Sage, 1993.

Мамулян А.С., Кашкін С.Ю. Англо-російський повний юридичний словник. –
М., 1993. – С.180.

Словник іноземних слів. – М., 1989.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *