.

Особи, які сприяють кримінальному судочинству (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
413 6991
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Особи, які сприяють кримінальному судочинству

ПЛАН

Вступ………………………………………………………….
……………………………………………3

РОЗДІЛ 1: Поняття суб’єктів, які сприяють кримінальному
судочинству…………………………………………………….
……………4

РОЗДІЛ 2:
Свідок…………………………………………………………
………………5

РОЗДІЛ 3: Правовий статус експерта і
спеціаліста……………………….13

РОЗДІЛ 4: Інші особи, які сприяють кримінальному судочинству..19

4.1
Поняті…………………………………………………………
……………19

4.2
Перекладач……………………………………………………..
…………19

4.3
Заявник………………………………………………………..
…………….21

4.4 Секретар судового
засідання……………………………………..22

4.5
Правопорушник…………………………………………………..
……..23

Висновок……………………………………………………….
………………………………………..24

Використана
література……………………………………………………..
………………….25

ВСТУП

У третє тисячоліття Україна увійшла з великими демократичними
досягненнями, але десять років незалежного розвитку молодої держави не
вистачило для подолання деяких негативних явищ, одним з яких є зростання
злочинності. Основну роль у протидії злочинам відіграють органи
кримінальної юстиції, ефективній діяльності яких заважають недостатньо
пристосованідо потреб сьогодення правові засади їх функціонування та
інші шкідливі фактори реальної дійсності.

У складний період, що проживається нашим суспільством цей процес
неминуче торкається боротьби зі злочинністю, що є однієї з першочергових
задач держави. Керуючись даною задачею необхідно постійно підвищувати
ефективність правозастосовчої роботи, особливо на попередньому слідстві
й у суді. Один з діючих засобів поліпшення цієї роботи – продумане
використання показів свідків, висновків експертів, перекладів
перекладача та інших осіб, які сприяють кримінальному судочинству у
діяльності по розкриттю і попередженню злочинів. Залучення на службу
правосуддю цих даних повинне здійснюватися головним чином процесуально
вміло і првильно. Усе це в заключному ступені підвищує надійність і
доказову силу зібраних у справі матеріалів, забезпечує встановлення
об’єктивної істини. Стрімкий розвиток науки і техніки жадає від юристів,
що займаються проблемами доказового права, швидкої реакції на появу
нових наукових досягнень технічних рішень і засобів. Цього постійно
вимагають інтереси практики.

РОЗДІЛ 1: Поняття суб’єктів, які сприяють кримінальному судочинству.

Суб’єкти кримінального процесу — це особи, які вступають у
кримінально-процесуальні правовідносини у зв’язку з подією злочину, чиї
права, повноваження та обов’язки регламентуються чинним законодавством.

Усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від
підстав обсягу їх прав, повноважень чи обов’язків, стадій кримінального
процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі,
є суб’єктами (учасниками) кримінального процесу,

У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступають по-різному
залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється
процесуальне провадження. Перші — в силу необхідності захищати свої
права і законні інтереси (потерпіли. цивільний позивач та інші); другі —
в силу своїх посадових обов’язків щодо встановлення істини та
забезпечення правосуддя (слідчий, прокурор, суддя тд.); треті — за
дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник і т д),
четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку
(обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).

Усі суб’єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених
кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за
яких закон виключає можливість їх участі у справі; б) мають визначені в
законі права та обов’язки (закон визначає порядок їх реалізації); в)
діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов’язків
у встановленому порядку; г) зобов’язані дотримуватись чинного
законодавства; д) мають проявляти толерантність, поважати честь і
гідність інших учасників процесу; е) мають право на забезпечення
особистої безпеки; е) вступають у процесуальні правовідносини; ж) несуть
відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав
інших учасників.

За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального
статусу вони можуть бути поділені на чотири групи.

Особами, які сприяють кримінальному судочинству є: свідок, заявник про
злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового
засідання, заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального
процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання
завдань, покладених на них законом.[12, ст. 126]

РОЗДІЛ 2 : Свідок.

Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу
потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі
будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні
обставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо
він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища
(прокурор, голова місцевої адміністрації, суддя, президент держави тощо)
може бути допитаний як свідок. Вік свідка не обмежено. Діти також можуть
бути допитані як свідки, якщо вони в силу свого розвитку правильно
сприймали обставини, що мають значення для справи.

Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй
відомі будь-які обставини, які стосуються справи [1, ст. 68].
Нездатність особи через свої психічні чи фізичні вади правильно
сприймати ті або інші явища та давати про них об’єктивні показання
унеможливлює її участь у справі як свідка. Відповідно до приписів ст. 69
КПК України не можуть бути допитані як свідки також: захисник
підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали
відомі йому у зв’язку з виконанням своїх обов’язків; адвокат,
представник профспілкової чи іншої громадської організації про
обставини, які стали відомі йому у зв’язку з виконанням ним обов’язків
представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного
відповідача.

Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до
Кримінально-процесуального кодексу» були внесені суттєві зміни і
доповнення до ст. 69 КПК. Вони стосувалися як назви статті, так і її
змісту. Стаття відтепер має назву «Особи, які не підлягають допиту як
свідки, і особи, які мають право відмовитися давати показання як
свідки», а її норми регулюють значно ширше коло підстав, які
унеможливлюють використання як доказів відомостей, одержаних від певної
категорії осіб.

Отже, відповідно до ст. 69 КПК поряд з адвокатами не можуть бути
допитані як свідки й інші фахівці у галузі права, які за законом мають
право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної
особи. Крім вказаних осіб також не підлягають допиту нотаріуси, лікарі,
психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало
відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від
обов’язку зберігати професійну таємницю особою, яка їм довірила ці
відомості.

Як і адвокат, фахівці в галузі права, які беруть участь у справі як
захисники або представники, зобов’язані зберігати адвокатську таємницю,
предметом якої є будь-які відомості, що стали їм відомі при здійсненні
своїх професійних обов’язків з надання правової допомоги.[4, ст. 62]

Предметом професійної таємниці лікаря, нотаріуса та психолога, відносно
якої ці особи не можуть бути допитані як свідки, є будь-які відомості,
що стали їм відомі при здійсненні ними професійних обов’язків від їх
довірителів (пацієнтів чи клієнтів).

Священнослужитель не може бути допитаний чи давати пояснення про
обставини, які стали йому відомі зі сповіді віруючого. Цього вимагають
як моральні засади, так і відносини, що мають місце під час сповіді між
віруючим і представником церкви.

Вказані особи не можуть бути допитані про обставини, які не підлягають
розголошенню, і в тих випадках, коли вони самі клопочуть про це. В разі
отримання таких свідчень про зазначені обставини вони не будуть мати
доказового значення в кримінальній справі.

Як і адвокати, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право
на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи,
нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі можуть бути допитані як
свідки лише в тому разі, якщо зазначені відомості їм стали відомі іншим
шляхом, не пов’язаним з їхньою професійною діяльністю. В такому разі
перед допитом фахівці у галузі права, які за законом мають право на
надання правової допомоги, підлягають усуненню від участі в справі їх
підзахисного або довірителя як захисник або представник відповідно до
статей 61 і 63 КПК.

Свідок, який відповідно до ст. 533 КПК дає показання під псевдонімом, не
може бути допитаний щодо даних про його особу, оскільки держава,
покладаючи на громадянина кримінально-процесуальний обов’язок давати
показання, пов’язані з виникненням небезпеки для його життя, здоров’я,
житла чи майна, гарантує йому, як учаснику кримінального судочинства,
забез-печення його безпеки, а також безпеки членів його сім’ї і близьких
родичів.

Не може бути допитана особа, яка має відомості про дійсні дані про
свідка, який дає показання під псевдонімом, щодо цих даних. Це положення
також установлює гарантію безпеки осо-би, взятої під державний захист
відповідно до ст. 523 КПК та ст. 15 Закону України від 23 грудня 1993 р.
«Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві» Створення умов безпечного свідчення свідка сприяє отриманню
доброякісних доказів у кримінальній справі.

Вказані вище особи мають абсолютний імунітет свідка.

Факультативний імунітет від обов’язку свідчити у справі мають особи,
перелічені в ч. 1 ст. 63 Конституції України та ч. 2 ст. 69 КПК.
Факультативним імунітетом наділені три категорії осіб.

Це, перш за все, члени сім’ї, близькі родичі, усиновителі підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного.

Поняття «член сім’ї» міститься в ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу України.
Ця норма встановлює, що до членів сім’ї нале-жать чоловік (дружина),
діти і батьки. Членами сім’ї можуть бути визнані й інші особи, якщо вони
проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Поняття «близькі родичі» дано в п. 11 ст. 32 КПК. Це – батьки, дружина,
чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки незалежно від
спільності проживання з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним.

Відмовитися давати показання як свідок має право й особа яка своїми
показаннями викривала б себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів,
усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.

Ці особи можуть виступати як свідки і давати показання лише в разі, якщо
добровільно побажають виконати цей обов’язок. Тому дізнавач, слідчий,
прокурор, суд зобов’язані роз’яснити цим особам, що за Конституцією
України та відповідно до ст. 69 КПК вони мають право відмовитись від
дачі показань у справі, про що зазначається в протоколі допиту чи
судового засідання. Така відмова в силу ст. 63 Конституції та ч. 2 ст.
69 КПК не веде до кримінальної відповідальності за ст. 385 КК, і ці
особи, таким чином, виключаються з кола суб’єктів злочину, який
передбачається цією статтею КК.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право
дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних
представництв — без згоди дипломатичного представника. Відповідно до
пунктів 13—16, 25 Положення про дипломатичні представництва та
консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом
Президента України від 10 червня 1993 р., глава дипломатичного
представництва і члени дипломатичних представництв не зобов’язані давати
показання як свідки, а в разі їх згоди чи бажання давати такі показання,
вони не зобов’язані з’являтися в суд чи органи слідства. Це обмеження
поширюється і на членів їх сімей, якщо вони не є громадянами України.
Члени обслуговуючого персоналу, які не є громадянами України або не
проживають в Україні постійно, не зобов’язані давати показання як свідки
щодо дій, вчинених при виконанні службових обов’язків.

Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не можуть
відмовятися давати показання як свідки. Але вони не зобов’язані давати
показання з питань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків, а
також показання, що роз’яснюють законодавство акредитуючої держави. У
разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до
них не можуть бути застосовані заходи примусу або покарання. Держава, що
представляється консульською установою, може відмовитись від привілеїв
та імунітетів працівників консульської установи. Норми, встановлені
Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи
іноземних держав в Україні, в тому числі й щодо імунітету свідків,
можуть змінюватися двосторонніми угодами.

У зв’язку з допитом свідка виникає питання про його обов’язок
повідомляти відомості, що складають таємницю. Чинний КК встановлює
відповідальність за розголошення державної таємниці (ст. 328); за
передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну
інформацію, яка є власністю держави (ст. 330); розголошення відомостей
про огляд на зараження вірусом імунодефіциту людини або захворювання на
СНІД (ст. 132), таємниці усиновлення (ст. 168), комерційної таємниці
(ст. 232), військової таємниці (ст. 422), незаконне розголошення
лікарської таємниці (ст. 145). У справах про винесення суддями
неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК) може
виникнути питання про таємницю нарадчої кімнати, коли необхідно допитати
суддю як свідка, який брав участь у нараді суддів. Принципове вирішення
цього питання полягає в тому, що від правосуддя не може бути ніяких
таємниць. Судді, яким підсудні справи про вищевказані злочини,
правомочні досліджувати питання, пов’язані з розголошенням цих таємниць,
якщо саме вони є предметом злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються
конкретні підсудні. Тому свідок може бути допитаний про будь-які
відомості, що складають ту чи іншу таємницю, за винятком тих, які
вказані у ст. 69 КПК. У разі необхідності може бути проведено закрите
судове засідання.

Даний перелік осіб, які мають так званий свідоцький імунітет, тим і
вичерпується, що, по суті, не сприяє розв’язанню багатьох проблемних
ситуацій, які виникають на практиці.

Припустимо, оперативний працівник одержав важливу інформацію у
кримінальній справі від таємного джерела. Наприклад, це стало
результатом виконання дій, передбачених п. 8 ст. 8 Закону України “Про
оперативно-розшукову діяльність”, відповідно до якого оперативному
працівникові надається право “здійснювати проникнення в злочинну групу
негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка
співробітничає з ним, із збереженням у таємниці достовірних даних щодо
їх особистості”. Уявімо ситуацію, за якої оперативного працівника, що
одержав інформацію від таємного співробітника, який перебуває у
злочинній групі, викликано на допит. З одного боку, він понесе
відповідальність у разі відмови від давання показань або за повідомлення
неправдивих відомостей, а з іншого — не має права розголошувати джерело
своєї поінформованості. Зауважимо, між іншим, що у США розголошення
відомостей про агента карається штрафом у розмірі до 50 тис. доларів. Як
бути оперативному працівникові і як розв’язати дану проблему
допитуючому? Відповіді на це запитання в законі поки що немає.

Д.І. Бєдняков вважає, що оперативному працівникові
необхідно надати право обмеженого свідоцького імунітету. Тобто в
подібній ситуації він повинен буде повідомити все, що йому відомо про
обставини справи, не називаючи джерела, часу, місця і способу одержання
інформації. При цьому показання оперативного працівника набувають
значення доказів у кримінальній справі та підлягають перевірці іншими
процесуальними засобами. Однак ч. З ст. 68 КПК України однозначно
визначає: “Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело
яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших
осіб, то ці особи повинні бути також допитані”. Висновок може бути
тільки один — якщо показання оперативного працівника про факти, що стали
йому відомими з таємного джерела, не можуть мати доказового значення без
розголошення джерела поінформованості, то й допитувати його недоцільно.
У законі має бути записано: “Не підлягають допиту особи, які з причини
своїх професійних обов’язків не мають права називати джерело або
характер своєї поінформованості по фактах, що мають значення для
справи”.

Поряд з цим, на сучасному етапі формування правової держави, втілення у
праві ідеї гуманізму законодавцю, на наш погляд, необхідно реалізувати
концепцію свідоцького імунітету та привілеї звільнення від
самообвинувачення у більш повному обсязі.

Вслід за цим, 13 січня 2000 року КПК України доповнений ст. 69-1, в якій
визначені права свідка. Свідок має право:

1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно
володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2) заявляти відвід перекладачу;

3) знати, у зв’язку з чим і в якій справі він допитується;

4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих
випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших
даних, які йому важко тримати в пам’яті;

6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких
родичів;

7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього
змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і
зауваження;

8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

9) одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання
показань.

У разі наявності відповідних підстав свідок має право.на забезпечення
безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку,
передбаченому статтями 52-1-52-5 КПК України.

Свідок зобов’язаний з’явитися за викликом та дати правдиві показання. У
разі нез’явлення через неповажні причини він може бути підданий приводу
або штрафу. Поважними причинами нез’явлення можуть бути несвоєчасне
отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства
(відпустка, відрядження тощо), хвороба або інші нещастя, що не дають
можливості громадянину з’явитися за викликом.

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань
або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 385, 384
Кримінального кодексу України.

Зокрема, згідно зі ст. 384 Кримінального кодексу України (прийнятого в
2001 році): “Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або
завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання,
досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи
тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, а
також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких
самих випадках,— караються виправними роботами на строк до двох років,
або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до
двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо
тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи
захисту, а також вчинені з корисливих мотивів,— караються виправними
роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти
років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років”.

Відповідно до ст. 385 КК України відмова свідка від давання показань без
поважних причин у суді або під час провадження досудового слідства,
розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією
Верховної Ради України чи дізнання — карається штрафом від п’ятдесяти до
трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на
строк до шести місяців. Не підлягає кримінальній відповідальності особа
за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового
слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких
родичів, коло яких визначається законом.

Згідно зі ст, 386 КК України перешкоджання з’явленню свідка,
потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових
слідчих та тимчасових спеціальних Комісій Верховної Ради України чи
дізнання, примушування їх до відмови від Давання показань чи висновку, а
також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом
погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких
родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка,
потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити
зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок — караються
штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на
строк до шести місяців, Відповідно до ст. 373 КК України: “Примушування
давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка
проводить дізнання або досудове слідство,— карається обмеженням волі на
строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі
дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років”.

Якщо свідок не володіє мовою, якою ведеться судочинство, йому має бути
надане право та можливість користуватися послугами перекладача.

Закон забороняє домагатися від свідка показань шляхом насильства, погроз
або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме.
Психологічний вплив, так звані “комбінації” припустимі, якщо вони не
пов’язані із повідомленням свідку заздалегідь неправдивих відомостей та
не пригнічують вільного волевиявлення, залишають можливість вільного
вибору лінії поведінки. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші
незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).

Свідка можна допитувати тільки в денний час. Лише у виняткових випадках,
наприклад якщо свідок був очевидцем події, що сталася вночі,
припускається допит і в нічний час.

Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можна віднести допити
тривалістю понад 4 години без перерви або допит протягом доби тривалістю
понад 8 годин.

Свідок, згідно з законодавством України, має право на забезпечення своєї
безпеки. За наявності реальної загрози його життю або майну, загрози
розправи з його близькими свідок може звернутися до слідчих органів з
письмовою заявою та вимогою про вжиття заходів безпеки. Для забезпечення
безпеки учасників кримінального процесу правоохоронні органи можуть
вжити такі заходи захисту свідка: встановити сигналізацію в його
квартирі, гаражі; виставити особисту охорону; змінити місце роботи або
проживання свідка; переселити його в іншу місцевість, видати спеціальні
засоби індивідуального захисту; змінити йому прізвище, ім’я, по
батькові, видавши новий паспорт та інші документи; не вказувати його
установчі дані в слідчих документах; за рішенням суду вжити заходи до
прослуховування телефонного апарату свідка на його прохання та до
технічного документування погроз; встановити спостереження. За згоди
свідка і з санкції прокурора свідку може бути зроблено пластичну
операцію з метою зміни його зовнішності.

У виняткових випадках припускається слухання справи за відсутності
свідка або допит його за відсутності підсудного. Всі заходи безпеки
здійснюються безкоштовно для свідка.

РОЗДІЛ 3: Правовий статус експерта і спеціаліста.

Особливе значення в вирішенні завдання встановлення об’єктивної істини в
процесі мають різні речові докази та експертні дослідження речових
джерел доказової інформації. Будучи “незацікавленими в справі”,
“неупередженими, непідкупними і нездатними до навмисної брехні”, речові
докази хоч і “німі свідки”, але нерідко розказують гучніше, мовлять
яскравіше і переконливіше багатьох учасників процесу. Допомогти цим
німим свідкам висловитись, зробити їх мову доступною і зрозумілою
надають можливість експерти.

Згідно зі ст. 75 КПК України як експерт може бути викликана будь-яка
особа, яка має необхідні спеціальні знання для винесення висновку з
питань, що досліджуються.

Спеціальні знання — сукупність сучасних теоретичних знань і спеціальних
практичних умінь і навичок у галузі науки, мистецтва чи ремесла, набутих
у результаті фахової підготовки або професійного досвіду роботи, що
використовуються з метою розкриття, розслідування і попередження
злочинів.

Експертиза в кримінальному процесі — це проваджуване в передбаченій
законом формі компетентними особами, котрих називають експертами (від
лат. слова “ехреrtus” — досвідчений), по постанові слідчого, особи, що
провадить дізнання, прокурора або суду дослідження різних об’єктів, явищ
і процесів, які містять доказову інформацію, з використанням спеціальних
знань, спрямоване на з’ясовування обставин, які мають значення для
вирішення завдань кримінального процесу.

Експерт — це незацікавлена в справі особа, що володіє спеціальними
знаннями й уміннями в окремій галузі науки, техніки, мистецтва або
ремесла і яка залучається у встановленому законом порядку до участі в
кримінальному процесі для провадження експертизи.

Експертиза може бути призначена та проведена відповідними спеціалістами
в будь-якій галузі людських знань, за винятком права. Експерт дає
висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність.
Висновок експерта має значення самостійного виду доказів у кримінальному
процесі.

Правовий статус експерта, певні вимоги до нього встановлені ст. 62,75,
77,196, 200-201, 310-311 КПК України, законом України “Про судову
експертизу” та підзаконними нормативними актами. Згідно зі ст. 10 Закону
України “Про судову експертизу” судовими експертами можуть бути особи,
які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.
Експертизи та інші дослідження в експертних установах проводяться
співробітниками, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та
атестовані як експерти певної спеціальності.

Експертизи та інші дослідження в експертних установах можуть проводитись
також позаштатними працівниками цих установ, комплектування складу яких
та встановлення порядку їхньої діяльності покладається на керівника
експертної установи.

?

AE

VnUe’

8ертом особа, яка зацікавлена в справі і підлягає відводові. Згідно зі
ст, 75 КПК України, не можуть бути експертами особи, які перебувають у
службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які
раніше були ревізорами в справі.

Згідно зі ст. 12 Закону “Про судову експертизу”, ст, 54, 62, 75 КПК
України в визначених випадках експерт підлягає відведенню і не може бути
залучений до проведення експертизи.

Експерт підлягає відводові:

— якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або
родичем кого-небудь із них, а також родичем слідчого, особи, яка
проваджувала дізнання, обвинувачуваного;

— якщо він брав участь у даній справі як свідок, особа, яка проваджувала
дізнання, слідчий, захисник або представник інтересів потерпілого,
цивільний позивач або відповідач;

— якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результаті

справи;

— якщо він знаходиться в службовій або іншій залежності від
обвинувачуваного, потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

— якщо він проводив по даній справі ревізію, матеріали якої послужили
підставою порушення кримінальної справи;

— у випадку, коли виявиться його некомпетентність, та при наявності
інших обставин, які викликають сумнів у його об’єктивності.

Слідчий, розглянувши заяву про відвід, складає постанову, в якій мотивує
своє рішення.

Чинним законодавством визначені права та обов’язки експерта в
кримінальному процесі.

На експерта при провадженні експертизи в кримінальному процесі
покладаються такі обов’язки:

— з’явитися за викликом особи чи органу, які призначили експертизу;

— заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;

— прийняти до виконання доручену йому експертизу;

— повідомити в письмовій формі особу або орган, які призначили
експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання
виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому
матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані
додаткові матеріали не були отримані. Відмовитися від давання висновку з
питань, що виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про
це орган, що призначив експертизу;

— використовувати всі наявні в його розпорядженні науково-технічні
методи, засоби і свої пізнання для правильного і науково обгрунтованого
вирішення поставлених перед ним питань, одержання достовірних висновків;

— провести повне і всебічне дослідження та дати обґрунтований і
об’єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого,
прокурора, судці дати роз’яснення щодо даного ним висновку. При
провадженні експертизи експерт самостійний у виборі засобів і методів
дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього
особисту відповідальність.

Експерт має право:

— знайомитися з матеріалами справи, які стосуються експертизи;

— порушувати клопотання про надання додаткових та нових матеріалів,
необхідних для вирішення поставлених питань;

— з дозволу особи чи органу, які призначили експертизу, бути присутнім
під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що
стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання
особам, яких допитують;

— вказувати у висновку експертизи на факти, які мають значення для
справи, про які йому не були поставлені питання;

— у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії — складати
окремий висновок експертизи;

— викладати письмово відповіді на питання, які ставляться перед ним під
час допиту;

—оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи чи органу,
які призначили експертизу, що порушують права експерта або порядок
проведення експертизи;

— отримувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її
виконання не є службовим завданням (ст. 13 Закону України “Про судову
експертизу”, ст. 77 КПК);

— вимагати вжиття визначених у законі заходів із забезпечення своєї
безпеки в передбачених законом випадках. Експерту забороняється:

— самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також
вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені у
наданих йому матеріалах неоднозначне;

— зберігати речові та інші докази поза встановленого порядку,

— вирішувати питання, які неналежать до його компетенції,

— розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить
дізнання, дані досудового слідства чи дізнання;

— вирішувати правові питання;

— використовувати для обгрунтування своїх висновків зведення
оперативно-пошукового характеру або інформацію, одержану з
непроцесуальних джерел;

— здійснювати дослідження, спроможні призвести до повного знищення
речових доказів або основних їхніх властивостей, не погодивши це питання
з особою, що призначила експертизу.

Експерт несе відповідальність за злісне ухилення або відмову без
поважних причин від виконання своїх обов’язків або за давання свідомо
неправдивого висновку за ст. 385, 384 КК України, а також за
розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.

Зокрема, згідно зі ст, 384 Кримінального кодексу України (прийнятого в
2001 році): “Завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження
дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою
слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в
суді,— караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом
на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
ТІ самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому
злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а
також вчинені з корисливих мотивів,— караються виправними роботами на
строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або
позбавленням волі на строк від двох до п’яти років”.

Згідно зі ст. 387 Кримінального кодексу України: “Розголошення без
дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи
досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою,
попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не
розголошувати такі дані,— карається штрафом від п’ятдесяти до ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на
строк до двох років. Розголошення даних досудового слідства або
дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу
дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця
особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо
розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, —
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні
посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.

Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не
заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні
знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями,
навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК
України залучається до участі у проведенні слідчої дії для сприяння
слідчому в збиранні та дослідженні доказів.

Як спеціалістом так і експертом можуть бути особи, які володіють
спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом і
спеціалістом є різниця. Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні
знання, надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій, а саме: в
пошуку, виявленні, фіксації, вилученні та огляді доказових матеріалів,
застосуванні для цього необхідних технічних засобів, наприклад засобів
так званої “польової криміналістики” при огляді місця події, тоді як
експерт досліджує направлені йому на експертизу докази і формулює
висновки по поставлених перед ним питаннях, які мають значення
самостійних доказів. Якщо експерт досліджує вже одержані докази і дає
висновок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст
покликаний надати допомогу в збиранні доказів. Тому процесуальне
становище спеціаліста й експерта різне.

До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві основні
вимоги: бути не заінтересованим в результаті справи та мати необхідні
для участі в даній слідчій дії спеціальні знання.

Закон не обмежує кола слідчих дій, для участі в провадженні яких може
бути залучений спеціаліст. Слідчий запрошує спеціаліста у тих випадках,
коли він визнає за необхідне використати спеціальні знання та навички
при провадженні слідчої дії.

Обов’язковою є участь спеціаліста при проведенні:

а) зовнішнього огляду трупа та судово-медичного освідування особи. Ці
дії проводяться за участю судово-медичного експерта або лікаря (ч. 1 ст,
192, ч. 2 ст. 193 КПК України);

б) ексгумації трупа. Ця дія проводиться за присутності судово-медичного
експерта (ч. 2 ст. 192 КПК України);

в) допиту неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом
слідчого — до 16 років. Ця дія проводиться за присутності педагога, а в
разі необхідності (ч 1 ст 168 КПК України) — лікаря.

Спеціаліст у кримінальному процесі мас право: робити заяви, що
підлягають занесенню до протоколу, пов’язані з виявленням, закріпленням
та вилученням доказів; звертатися з дозволу слідчого або суду з
запитаннями до осіб, які беруть участь у провадженні слідчої дії;
знайомитися зі змістом протоколу слідчої дії, в провадженні якої брав
участь спеціаліст. Спеціаліст має також право на винагороду за виконання
своїх обов’язків та на відшкодування витрат, пов’язаних зі з’явленням за
викликом до правоохоронних органів (ст. 92 КПК України), а також право
на забезпечення безпеки.

Відповідно до ст. 128-1 КПК України спеціаліст зобов’язаний: своєчасно
з’явитися за викликом; брати участь у провадженні слідчої дії,
використовуючи свої спеціальні знання та навички для сприяння слідчому у
виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на
обставини, пов’язані з виявленням та закріпленням доказів; давати
пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають під час провадження
слідчої дії.

Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України
на експертів-криміналістів, які беруть участь у проведенні слідчих дій
як спеціалісти, покладається також обов’язок мати при собі і
кваліфіковано використовувати відповідні науково-технічні засоби;
проводити необхідні експрес-аналізи виявлених слідів та давати слідчому
розгорнуті відомості про можливі прикмети злочинців. Спеціаліст діє за
вказівкою слідчого та несе особисту відповідальність за повноту і
правильність використання всіх науково-технічних засобів, що маються в
його розпорядженні і призначені для виявлення, фіксації та вилучення
речових доказів.

Спеціаліст несе кримінальну відповідальність згідно зі ст. 387
Кримінального кодексу України за розголошення без дозволу прокурора,
слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних
досудового слідства чи дізнання, якщо був попереджений в установленому
законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані.[12,
ст.187-192]

РОЗДІЛ 4: Інші особи, які сприяють кримінальному судочинству.

4.1 Поняті.

Залучення понятих у кримінальному процесі має на меті створення
необхідних умов для об’єктивного та правильного провадження слідчих дій,
засвідчення та закріплення доказів.

Ст. 127 КПК України передб’ачає обов’язкову участь не менше двох понятих
при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред’явленні осіб та предметів
для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, описі майна та
освідуванні.

Як поняті можуть бути викликані будь-які не заінтересовані у справі
повнолітні громадяни. Не можуть бути понятими потерпілий, родичі
підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого, працівники органів
дізнання та досудового слідства.

Поняті зобов’язані:

• бути присутніми під час провадження слідчої дії;

• після закінчення слідчої дії засвідчити своїм підписом у протоколі
факт, зміст та результати цієї дії;

• не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, які стали
відомі йому у зв’язку з виконанням своїх обов’язків (функції понятого),

Поняті мають право:

• робити зауваження і заяви з приводу проваджуваних з їх участю
слідчих дій, які підлягають занесенню до протоколу;

• знайомитись з протоколом слідчої дії, проваджуваної з їх участю;

• одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з участю в кримінальній
справі;

• на забезпечення особистої безпеки,

Поняті несуть кримінальну відповідальність згідно зі ст. 387
Кримінального кодексу України за розголошення без дозволу прокурора,
слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних
досудового слідства чи дізнання, якщо були попереджені в установленому
законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані.[12, ст. 184]

4.2 Перекладач.

Перекладач — це викликана слідчим, особою, що провадить дізнання, суддею
чи судом особа, що вільно володіє мовою, якою ведеться судочинство, а
також рідною чи іншою мовою, якою володіють особи, що залучаються до
участі в кримінально-процесуальній діяльності, і усно перекладає з
однієї мови на іншу, а також робить письмовий переклад процесуальних
документів, що підлягають врученню обвинуваченому, підсудному, який не
володіє мовою судочинства, на його рідну мову або іншу мову, якою він
володіє.

Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою ведеться судочинство,
якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно говорити нею.

Особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, судця, головуючий і
член складу суду, секретар судового засідання, учасники судового
розгляду не можуть бути одночасно й перекладачами, бо закон, як правило,
не допускає суміщення різних процесуальних ролей в одній особі; крім
цього, їх об’єктивність може викликати сумнів з огляду на
заінтересованість у результатах справи.

Перекладач зобов’язаний:

• з’явитися за викликом слідчого, органу дізнання, прокурора або суду;

• здійснити повно і точно доручений йому переклад та засвідчити його
правильність своїм підписом у відповідних процесуальних документах;

• заявити самовідвід за наявності відповідних обставин, що указують на
його заінтересованість у справі чи залежність від інших учасників
процесу;

• не розголошувати без дозволу слідчого дані досудового слідства ;

• додержуватися порядку судового розгляду.

За ухилення від з’явлення перекладач може бути оштрафований відповідно
до ст. 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За відмову від виконання обов’язків перекладача, а також за завідомо
неправильний переклад він несе відповідальність згідно зі ст. 385 та 384
Кримінального кодексу України так само як і свідок за відмову від
давання показань і давання заздалегідь неправдивих показань. Перекладач
несе також кримінальну відповідальність згідно зі ст. 387 Кримінального
кодексу України за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або
особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового
слідства чи дізнання, якщо був попереджений в установленому законом
порядку про обов’язок не розголошувати такі дані.

Слідчий, орган дізнання, прокурор або суд зобов’язані пояснити
перекладачеві його обов’язки та попередити під розписку про кримінальну
відповідальність за відмову від перекладу або за завідомо неправильний
переклад та за несанкціоноване розголошення даних досудового слідства.

Перекладач не має права втручатися в діяльність слідчого або суду,
давати будь-яку оцінку сказаному окремими особами, чиї показання він
перекладає.[12, ст. 196]

Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпечення
безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
Закон не визначає інших прав перекладача. Проте як учасник слідчої дії
він має ті самі права, що й усі при цьому присутні, зокрема поняті. За
аналогією, як зазначають С.П. Щерба, А.Я. Марков та Т.І. Стеснова,
перекладач під час участі в допиті, очній ставці та інших слідчих діях
має право робити зауваження та заяви, що підлягають занесенню до
протоколу. Він має право також оскаржити дії слідчого та органу
дізнання”. Беручи участь у слідчій дії, перекладач засвідчує своїм
підписом відповідність записів у протоколі тому, що мало місце в
дійсності, може вносити до протоколу свої зауваження та поправки.[9, ст.
110]

4.3 Заявник.

Заявник — особа, яка заявила про злочин. Заявник є учасником
кримінального процесу в стадії порушення кримінальної справи. Саме на
цій стадії особа, яка заявила про злочин, має статус заявника. Далі — у
стадіях досудового розслідування та судового розгляду — така особа,
залежно від підстав, виступає або як потерпілий, якщо їй заподіяно
шкоду, або як свідок, якщо вона була лише очевидцем вчиненого злочину.
Інколи заявник стає й обвинуваченим, якщо з’ясується, що він сам вчинив
злочин.

На заявникові лежить обов’язок давати правдиві повідомлення. Він несе
кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що його
має бути попереджено при отриманні від нього заяви.

Так, згідно зі ст. 383 КК України: “Завідомо неправдиве повідомлення
суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину —
карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на
строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або
позбавленням волі на строк І до двох років. Ті самі дії, поєднані з
обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі
штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих
мотивів,— караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або
позбавленням волі на той самий строк”.

Заявник має ораво ознайомлюватися з протоколом отримання заяви, робити
зауваження та доповнення або ж власноручно викласти свою заяву.

Слідчий, орган дізнання, прокурор та суд зобов’язані прийняти заяву та
розглянути її в установленому порядку протягом трьох, а за необхідності
перевірки — не пізніше як протягом десяти діб.

Про прийняте за результатами перевірки рішення (про відмову в порушенні
справи або про порушення кримінальної справи) відповідні особи мають
сповістити заявника. Якщо заявник не згоден з відмовою у порушенні
справи, він може оскаржити таке рішення прокурору протягом семи днів з
моменту отримання копії постанови. Залишення прокурором скарги без
задоволення дає заявникові право оскаржити рішення прокурора
безпосередньо через суд [1, ст. 99]

4.4 Секретар судового засідання.

Секретар судового засідання — це посадова особа суду, за участю якої
розглядаються всі справи в суді першої інстанції. За дорученням судді
він здійснює підготовку справи до розгляду її в розпорядчому чи судовому
засіданні; повідомляє учасників процесу про час і місце судового
розгляду; перевіряє перед відкриттям судового засідання явку до суду
викликаних осіб, з’ясовує причини неявки і доповідає про це головуючому;
веде протоколи розпорядчого та судового засідань і підписує їх разом з
головуючим; виконує інші доручення головуючого, пов язані з підготовкою
і проведенням судового розгляду та реалізацією його результатів Секретар
судового засідання зобов’язаний вчасно й точно виконувати доручення
судді, своєчасно і грамотно вести й оформлювати протоколи розпорядчого і
судового засідань з додержанням усіх указаних у законі вимог.

Процесуальне становище секретаря судового засідання в КПК майже не
врегульоване. Його правам і обов’язкам треба було б присвятити окрему
статтю, в якій, зокрема, вказати, що в разі розбіжностей з головуючим з
приводу змісту протоколу секретар має право додати до протоколу свої
зауваження, які підлягають розгляду складом суду в порядку ст. 88 КПК.
Доцільно було б також передбачити в законі, що секретар судового
засідання, вступаючи на свою посаду, приносить у присутності суддів
відповідного суду присягу про те, що він завжди сумлінно і з почуттям
високої відповідальності виконуватиме покладені на нього обов’язки.

Зараз секретарями судового засідання працюють здебільшого особи, які
мають середню, незакінчену вищу або вищу юридичну освіту, і це позитивно
впливає на їх роботу та роботу суду в цілому. Багато хто з них потім
працюють консультантами в судах або призначаються суддями.

В кримінальному процесі бере участь і секретар Пленуму Верховного Суду
України. Він є суддею цього суду і поряд з виконанням обов’язків судді
здійснює організаційну роботу з підготовки засідань Пленуму, забезпечує
ведення протоколу, підписує разом з Головою Верховного Суду постанови
Пленуму і провадить дії, необхідні для виконання прийнятих Пленумом
постанов.

Перекладач, експерт, спеціаліст і секретар судового засідання підлягають
відводу на тих же підставах, що й суддя, з тим обмеженням, що їх
попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і
секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу [1, ст.
62].

Заявлений цим особам відвід під час попереднього розслідування
вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором, а
під час судового розгляду — суддею або судом, який розглядає справу [1,
ст. 64]

4.5 Правопорушник.

Тертишник В.М. серед осіб, які виконують допоміжну роль у кримінальному
процесі виділяє і правопорушника. Правопорушник — це особа, яка вчинила
суспільно-небезпечне діяння, включене законом в перелік злочинів, щодо
яких здійснюються провадження протокольної форми досудової підготовки
матеріалів. Після порушення кримінальної справи судом і віддання до суду
правопорушник називається підсудним.

У ході протокольної форми досудового провадження правопорушник має
право: знати, з приводу чого проти нього розпочато протокольне
провадження; давати пояснення, в тому числі і рідною мовою, а також
користуватися послугами перекладача, або відмовитися давати пояснення і
відповідати на запитання; знайомитися зі складеним поясненням і
вимагати внесення у нього змін, уточнень, доповнень; заявляти клопотання
і відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить
дізнання (органу дізнання), прокурора і суду; ознайомлюватися після
закінчення протокольного провадження з усіма матеріалами.

Правопорушник зобов’язаний:

• з’являтися за викликами органу дізнання, прокурора та суду (після
відібрання відповідного зобов’язання);

• не ховатися від органу дізнання, прокурора та суду;

• не перешкоджати встановленню істини.

Якщо ж правопорушник перешкоджає встановленню істини шляхом впливу на
інших учасників протокольного провадження, він, за наявністю для цього
підстав, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. [12,
ст. 184]

ВИСНОВОК

Отже, до осіб, які виконують допоміжну роль у кримінальному процесі
належать: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт,
спеціаліст, секретар судового засідання, заставодавець, поручитель тощо.
Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за
допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу
потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі
будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні
обставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо
він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища
(прокурор, голова місцевої адміністрації, суддя, президент держави тощо)
може бути допитаний як свідок.

Експерт — це незацікавлена в справі особа, що володіє спеціальними
знаннями й уміннями в окремій галузі науки, техніки, мистецтва або
ремесла і яка залучається у встановленому законом порядку до участі в
кримінальному процесі для провадження експертизи.

Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не
заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні
знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями,
навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК
України залучається до участі у проведенні слідчої дії для сприяння
слідчому в збиранні та дослідженні доказів.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає учать у процесі
понятих. Залучення останніх має на меті створення необхідних умов для
об’єктивного та правильного провадження слідчих дій, засвідчення та
закріплення доказів.

Також залучається і перекладач, тобто викликана слідчим, особою, що
провадить дізнання, суддею чи судом особа, що вільно володіє мовою, якою
ведеться судочинство, а також рідною чи іншою мовою, якою володіють
особи, що залучаються до участі в кримінально-процесуальній діяльності,
і усно перекладає з однієї мови на іншу.

За участі секретаря судового засідання розглядаються всі справи в суді
першої інстанції.

Нарешті, останньою особою, яка певним чином допомагає правосуддю є
правопорушник. Правопорушник — це особа, яка вчинила
суспільно-небезпечне діяння, включене законом в перелік злочинів, щодо
яких здійснюються провадження протокольної форми досудової підготовки
матеріалів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Кримінально-процесуальний кодекс України. — К., 2001.

Кримінальний кодекс України.— К.: Юрінком Інтер, 2001.

Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради
України.— 1992.— № 358 (Зі змінами, внесеними Законом України № №
2531-ПІ від 21 червня 2001 року).

Закон України від 19.12.1992 “Про адвокатуру” // Відомості Верховної
Ради України.— 1993.— № 9,— Ст.62.

Закон України від 20.12.1990 “Про міліцію” //Відомості Верховної Ради
України.— 1991.— № 4(Із змінами, внесеними Законом України № 2537-ПІ від
21.06. 2001).

Закон України від 18.02.1992 “Про оперативно-розшукову
діяльність”//Відомості Верховної Ради України. — 1992.— № 22 (Із
змінами, внесеними Законом України № 2246-III від 18 січня 2001 року //
Офіційний вісник України,— 2001,— № 8,—Ст.З).

Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та
Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та проведення судових
експертиз, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від
08.10.98 № 53/5; Настанова про діяльність експертно-криміналістичної
служби МВС України.— Наказ МВС України від 30.08.99 № 682 та інші.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи
іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10
червня 1993 р.

Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України.—
К., 1999.

Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник
для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред.
Ю.М.Грошевого. – Харків: Право, 2002.

Стахівський С.М. Відповідальність свідка у кримінальному процесі //
Право України,— 1997,— № 2.— С. 39-41.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., допов. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003

Тертшиник В. М. Науково-практичний коментар Кримінально- процесуального
кодексу України.— Харків: Арсіс, 2000.

PAGE

PAGE 25

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020