Організована злочинність, її особливості і небезпека для бізнесу (курсова)

Курсова робота з права

Організована злочинність, її особливості і небезпека для бізнесу З М І С
Т

Вступ

1. Поняття організованої злочинності.

1.1. Структура організованої злочинності.

1.2. Ознаки організованої злочинності.

1.3. Суб’єкти та об’єкти організованої злочинності.

2. Особливості організованої злочинності.

2.1. Причини організованої злочинності.

2.2. Бізнес організованої злочинності.

3. Роль корупції в організованій злочинності.

4. Проста логіка шляху до чесного бізнесу.

5. Методи боротьби з організованою злочинністю.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Те, що організована злочинність в нашій країні є, — факт уже
безперечний і визнаний на державному рівні.

Поняття “організована злочинність” міцно ввійшло в наукову термінологію
в другій половині 80-х років. До цього часу дана категорія щодо реалій
нашого суспільства в літературі і засобах масової інформації не
використовувалася.

Боротьба з організованою злочинністю не тільки ввійшла в число
найважливіших завдань правоохоронних органів, але вже давно стала
однією із загальнодержавних проблем, від оптимального вирішення якої
багато в чому залежать долі реформ, моральне здоров’я суспільства,
цивілізований розвиток країни. Більше того, інтеграція найбільш потужних
антигромадських формувань в Україні перетворює цю проблему не тільки в
міждержавну (в межах колишнього СРСР), але й у міжнародну.

Однак, незважаючи на важливість рішення комплексу завдань, спрямованих
на боротьбу з найнебезпечнішим антисоціальним феноменом, ніякого
поліпшення в кримінальній ситуації не тільки не досягнуто, але і з року
в рік послідовно погіршується. Ядром злочинності в Україні, безсумнівно,
є її організовані форми різної антисоціальної спрямованості.

Організована злочинність — це винятково небезпечне явище, яке повинно
мати адекватну протидію з боку держави.

Перший наступ на злочинність розпочався одразу після перемоги на виборах
1994 року Леоніда Кучми. Він одним з перших видає указ «Про невідкладні
заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю». Другим кроком у зв’язку
із неефективністю виконання згаданого указу стало розпорядження від 10
лютого 1995 року “Про заходи щодо активізації боротьби з корупцією і
організованою злочинністю”.

Проте американська та європейська преса почала писати про засилля
корупції в українській економіці. Леонід Кучма дав доручення Міністру
юстиції розробити антикорупційну програму «Чисті руки». Програма
отримала високу оцінку Президента. Епопея «Чистих рук» завершилася
підписанням 10 квітня 1997 року Леонідом Кучмою так званої Національної
програми боротьби з корупцією.

Крім того, у жовтні 1995 року Верховною Радою України був прийнятий
Закон “Про боротьбу з організованою злочинністю”. У ньому визначено
правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та
припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів
фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на
протиправне використання наданих їм повноважень для одержання
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Великим кроком для запобігання криміногенних дій став прийнятий у
квітні минулого року Кримінальний кодекс України. У преамбулі, зокрема,
зазначено, що Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове
забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина,
власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного устрою України від злочинних посягань,
забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

1. Поняття організованої злочинності

Організована злочинність — це складні кримінальні види діяльності,
здійснювані в широких масштабах організаціями й іншими групами, що мають
внутрішню структуру, що одержують фінансовий прибуток і забирають владу
шляхом створення й експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Ці
злочини часто виходять за межі державних кордонів. Розуміння
організованої злочинності ще менше визначено, ніж насильницької,
корисливої або економічної. В основі виділення організованої злочинності
із загальної протиправної поведінки лежать характер і ступінь
організованої взаємодії декількох злочинців між собою при здійсненні
своєї пролонгованої діяльності. Часто організовану злочинність
визначають і як процес раціональної реорганізації злочинного світу за
аналогією із законною підприємницькою діяльністю на законних ринках.
Така злочинна підприємницька діяльність, переслідуючи свою мету, бере
участь у таких незаконних видах діяльності, як угоди із незаконними
товарами і послугами, монополізація ринку, використання корупції і
залякування.

Феномен організованості стосується не тільки і не стільки вчинення
конкретних діянь, скільки становлення самого злочинного формування, його
існування і його кримінальної діяльності. Вчинення однакових або різних
злочинів є відносно загальною справою організованих між собою суб’єктів
(груп), кожний із який має свої функціональні обов’язки, «права і
повноваження». «Коза ностра» (італ. – «Наша справа») більш-менш точно
відбиває суть організованої злочинності.

Соціальна база організованої злочинності і спектр її можливостей у
командній економіці соціалістичного суспільства в СРСР були одні, у
перехідній економіці України та інших пострадянських державах — інші, у
капіталістичних країнах – треті. У СРСР організована злочинність, що
паразитувала в основному в плановій економіці, була спрощеною і
підпорядковувалася бюрократії; у «перехідний» період — ускладнилася і
стала більш розгалуженою, автономною; у «капіталістичному світі» —
фігурує як складна система самостійних специфічних суб’єктів особливих
ринкових відносин. У побудові організованої злочинності знаходять також
відбиток сфера злочинної діяльності, етнічні, релігійні, національні й
інші традиційні особливості її основного місця перебування.

Останнім часом спостерігається зростання організованої злочинності у
світі. Ця загрозлива тенденція зумовлена значними досягненнями в
розвитку технологій і засобів зв’язку та безпрецедентним розширенням
міжнародної комерційної діяльності, перевезень, туризму. У результаті
злочинність не тільки розширюється, але і стає прибутковою.

1.1. Структура організованої злочинності

На міжнародному семінарі ООН з питань боротьби з організованою
злочинністю в Суздалі в 1991 році організована злочинність була
визначена як «відносно масова сукупність стійких і керованих
співтовариств злочинців, що займаються злочинами як промислом і
створюють системою захисту від соціального контролю з використанням
таких протизаконних засобів, як насильство, залякування, корупція і
великомасштабні розкрадання». Організовану злочинність експерти ООН
розділяють на декілька видів.

1. Мафіозні родини, що існують за принципом ієрархії. Вони мають свої
внутрішні правила життя, норми поведінки і відрізняються великою
кількістю протиправних дій.

2. Професіонали. Члени таких організацій об’єднуються з метою виконання
певного злочинного задуму. Організації такого роду непостійні і не мають
такої жорсткої структури, як організації першого виду. До групи
професіоналів відносять фальшивомонетників, формування, які займаються
крадіжками автомобілів, вимаганням і т.д. Склад професійної злочинної
організації може постійно змінюватися і її члени можуть брати участь у
різних однотипних злочинних діях.

3. Організовані групи, що контролюють певні території.

Можна класифікувати організовану злочинність і по сферах прояву:

— Організована злочинна діяльність, що реалізується в сфері економіки.

— Організована злочинна діяльність, що реалізується в сфері управління.

— Організована злочинна діяльність, що реалізується в соціальній сфері.

Саме ця класифікація покликана зіграти позитивну роль у формуванні
методик розкриття і розслідування організованої злочинної діяльності,
структури правоохоронних органів, покликаних боротися з цим явищем.

Існує також розподіл організованої злочинності по етнічних, культурних і
історичних зв’язках. Виділення цих типів організованих злочинних груп не
завжди означає наявність чітких кордонів між ними. Майже кожне
організоване співтовариство злочинців можна розглядати як носій багатьох
сукупних ознак. Організованій злочинності властиво швидке пристосування,
адаптація форм її діяльності до національної політики, карного
правосуддя і до захисних механізмів різних держав.

1.2. Ознаки організованої злочинності

Відповідно до Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби
з організованою злочинністю” від 10 червня 1993 року під організованою
злочинністю розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку
з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань.

Види та ознаки цих злочинів, а також кримінально-правові заходи щодо
осіб, які вчинили такі злочини, встановлюються Кримінальним кодексом
України.

Перша ознака організованої злочинності — наявність об’єднання осіб для
систематичного заняття злочинами з вираженою ієрархією, суворою
дисципліною і стійкою системою карних традицій.

Рівень організованої злочинності умовно ділиться на примітивний,
середній і високий. Примітивний — менш небезпечний, тому що носить
локальний характер і не має зв’язку з чиновниками органів влади і
управління.

Середні і високий рівні схожі. Для них характерні:

Між ватажком і виконавцем існують проміжні ланки.

— Наявність підрозділів, що спеціалізуються на різних видах діяльності.

— Зв’язок з чиновниками органів влади і управління.

— Для високого рівня — організація стосунків між різними групами і
координація їх дій.

Друга ознака організованої злочинності — економічна. Головна мета
систематичного порушення закону — збагачення, нагромадження капіталу, із
чим нерозривно пов’язана діяльність щодо легалізації капіталів,
отриманих злочинним шляхом (відмивання грошей).

Третя ознака організованої злочинності – корупція.

1.3. Суб’єкти та об’єкти організованої злочинності

Суб’єкти організованої злочинності розділяють:

— за розміром (група, формування, організація, співтовариство), а засоби
масової інформації додають — мафія (організація загальнонаціонального
масштабу) і “супермафія» (міжнародні організації, уже транснаціональні
корпорації, в яких границя між легальним і кримінальним бізнесом нерідко
розмита).

— за місцем базування (наприклад, у Києві — троєщинська, борщагівська
та інші; у Москві — солнцевська, долгопрудненська і так далі),

— за етнічною ознакою (переважно національний склад): слов’янські,
грузинські, чеченські, дагестанські, інгушські, вірменські,
азербайджанські, в’єтнамські, китайські…).

До прийнятих в практиці можна додати й інші критерії – за внутрішньою
структурою (її розвиненістю), за зовнішніми зв’язками (із корумпованими
чиновниками, із легальним бізнесом…) та інші.

Об’єкти організованої злочинності: стратегічні ресурси (нафта, метал),
наркотики, зброя, але головний об’єкт — люди, власники, із яких можна
«качати» гроші. Їхній бізнес, власність настільки ж різноманітні, як і
вся економіка (промисловість, сільське господарство, сфера послуг і
т.п.). Істотну роль грає форма власності: державна, приватна,
акціонерна, іноземна, спільне володіння, тому що при пануючому
менталітеті легше грабувати недержавні середні і дрібні фірми. Головна
для організованої злочинності характеристика – прибутковість об’єкта.
Остання пов’язана із суперечливістю економічних стосунків (сильні
перепади цін, інфляція, курс долара), недосконалістю законодавства,
високим попитом на заборонні послуги тощо.

2. Особливості організованої злочинності

Особлива небезпека організованої злочинності полягає в тому, що часто
людині, яка вступає в ці ряди не доводиться переборювати психологічний
бар’єр, тому що безпосередньо насильством, вимаганням, крадіжками (у
побутовому розумінні) займаються тільки певні підрозділи організованої
злочинної групи. Більшість зайнята забезпеченням діяльності цих
підрозділів, що зовні не виглядає криміналом. Це визначається принципами
побудови організованої злочинності, схожими з принципами побудови
бізнесу, що дозволяє застосовувати методи ведення бізнесу в кримінальній
діяльності.

2.1. Причини організованої злочинності

Недосконалі закони, з одного боку, змушують приховувати прибутки, а з
іншого — дозволяють легко знайти зручні “стежки” до такого сховку.
Держава не має жорсткого контролю за дотриманням чинного законодавства.
Водночас не існує особистої відповідальності посадових осіб за прийняття
рішень, що негативно впливають на стан національної економіки.

Надмірне податкове навантаження призвело до того, що майже 40%
працездатного населення отримують платню “повз касу”. Для них заробітки
в “економічному підпіллі” — це єдиний спосіб втриматися “на плаву”. А
чимало підприємців тільки завдяки “чорному обліку” можуть захистити свою
справу від банкрутства і розвивати її далі. За даними дослідження
Міжнародної фінансової корпорації, понад 2/3 малих підприємств, для того
щоб вижити, не відображають у звітності щонайменше 30% своїх прибутків.

Так поширюється правовий нігілізм, руйнуються морально-духовні засади,
криміналізуються цілі прошарки населення.

Суспільство дивиться нині на державу як на структуру, не спроможну ані
подбати про своїх громадян, ані протистояти корупції та організованій
злочинності. На кого буде працювати наступне українське покоління — на
“бандитів” чи на власний та державний добробут?..

Фахівці підрахували, що частка тіньового сектору в економіці України вже
становить близько 50%. На рівнях концернів та фінансових груп величезні
обігові кошти контролюють корумповані чиновники найвищих рангів та
олігархи. На рівнях окремих підприємств та базарів облік прибутків
провадять бритоголові “братки”. В усіх сферах повинен бути жорсткий
контроль держави з її податковим та правозахисним апаратом.

Близько 50% капіталів обертаються поза легальною банківською системою.
Протягом останніх 8 років з України нелегально експортовано капіталу,
який оцінюють сумою 25 мільярдів доларів. А держава тим часом не може
наповнити бюджет і подбати про бідних і малозабезпечених людей.

Величезна кількість бюрократичних обмежень також спонукає підприємців до
того, щоб розвивати свій бізнес у “тіні”. Господарську діяльність
регулюють понад 30 законів, близько 30 президентських указів та понад 80
постанов Кабінету Міністрів. На кожне мале підприємство щороку припадає
близько 20 різноманітних перевірок. Тож не дивно, що підприємцеві легше
дати хабара чиновникові, аніж витримати такий бюрократичний тиск.

Жага хабарництва охопила весь чиновницький апарат. Нині в Україні без
хабара не можна ані відкрити цигарковий кіоск, ані вкласти мільйонні
інвестиції у відродження великого підприємства. За таким “інвестиційним
кліматом” дуже важко дочекатися довгоочікуваних інвестицій у
перспективне виробництво.

“Тіньові” клани і групи мають неабиякий вплив на реґіональні та державні
органи влади, депутатські фракції та засоби масової інформації. Вони
беруть під контроль перерозподіл власності в усіх сферах економічної
діяльності і монополізують цілі її ділянки. Напрошується питання — хто в
Українській державі господар?

2.2. Бізнес організованої злочинності

Професійна злочинність настільки ж стара, як і цивілізація. Однак,
організована злочинність (у сучасному розуміння слова) народилася
набагато пізніше, приблизно століття тому. Справа в тому, що виникнення
організованої злочинності — це якісно новий етап розвитку злочинного
світу. Якщо «неорганізовані» злочинці є аутсайдерами суспільства, то
діяльність сучасних мафіозі будується в основному за законами бізнесу, і
тому вони стали складовим елементом суспільної життєдіяльності.

Загальновідомо, що головна мета злочинних організацій — добування
максимальної матеріальної вигоди. У зв’язку з цим доцільно згадати
концепцію М.Вебера про два принципово різні типи «прагнення наживи».
Авантюристичні прагнення збагачення (у т.ч. шляхом грабежу і злодійства)
спостерігається з найдавніших часів. Але тільки в умовах
капіталістичного ладу складається відношення до багатства як до
закономірного результату раціональної діяльності щодо вироблення
споживчих благ. Організована злочинність функціонує за законами саме
раціонального капіталістичного підприємництва, і тому її економічна
історія невідривно пов’язана з історією ринку.

Формулюючи визначення організованої злочинності, вітчизняні і закордонні
кримінологи одностайно підкреслюють такі її характеристики, як:

а) усталеність, систематичність і тривалість;

б) ретельне планування злочинної діяльності;

в) поділ праці, диференціація на керівників і виконавців — фахівців
різного профілю;

г) створення грошових страхових запасів («общаків»), що використовуються
для потреб злочинної організації.

Неважко побачити, що всі ці ознаки цілком копіюють характерні риси
легального капіталістичного підприємництва. Тому організовану
злочинність варто розглядати в першу чергу як особливу галузь бізнесу,
специфічну сферу економічної діяльності. Цей підхід уже знайшов відбиток
в офіційних визначеннях організованої злочинності. Наприклад, у США
закон 1968 року про контроль над злочинністю характеризує організовану
злочинність як протизаконну діяльність членів високоорганізованої і
дисциплінованої асоціації, що займається постачанням заборонених законом
товарів або наданням заборонених законом послуг».

Розглянемо ряд особливостей економіки організованої злочинності, яким у
вітчизняній науковій літературі не надано поки достатньо уваги.

1) Попит на мафіозному ринку. Це відноситься не тільки, наприклад, до
наркобізнесу, коли мафіозі «усього лише» продають товар, що добровільно
робить вибір клієнтам, але і рекету, коли організована злочинність бере
на себе охорону підприємців від неорганізованої злочинності.

Узагалі можна зробити висновок, що організована злочинність складається
тільки там і тоді, де і коли виникає стійкий і високий попит на
заборонені товари і послуги. Тому економічна історія організованої
злочинності — це пошук керівниками мафій вільних ринкових ніш,
закріплення і розширення своїх позицій у конкурентній боротьбі з іншими
злочинними організаціями, а також періодичне «перепрофілювання»,
викликане з думкою ринкової кон’юнктури. Мафія може «замовляти» попит на
свою продукцію (часто рекетири «захищають» бізнесменів від самих себе),
але в цілому вона лише задовольняє суспільні потреби, що сформувалися
об’єктивно. Наприклад, широкий розмах рекету в Україні — породження
високого попиту бізнесменів на правоохоронні послуги в атмосфері слабкої
специфікації прав власності, розгулу «звичайної» злочинності, низкою
ефективності діяльності органів внутрішніх справ.

2) Профіль злочинного виробництва. Економіка організованої злочинності
заснована на сполученні різних видів бізнесу, злочинного і легального.
Мафія (як і легальні фірми) намагається «не класти всі яйця в один
кошик»: хоча є переважне виробництво, що дає основну масу прибули,
мафіозі не закидають остаточно старих промислів і одночасно освоюють
«плацдарми» для нових. Наприклад, в епоху «сухого закону» американські
гангстери одержували основні прибутки від підпільної торгівлі
алкогольними напоями, але одночасно продовжували контролювати
проституцію і починали освоювати наркобізнес (основним злочинним
промислом наркобізнес став тільки в 60-70-ті роки). Зміна головної
спеціалізації пояснюється при цьому не стільки протидією органів
правопорядку, скільки змінами попиту, діяльністю легального «великого
бізнесу» і витисненням старого малоприбуткового бізнесу новим
високоприбутковим. Крім того, мафія звичайно поєднує два напрями
економічної діяльності: нелегальне виробництво, де «напрацьовуються»
великі гроші, і легальне виробництво, де ці гроші «відмиваються». У
результаті економіка організованої злочинності виглядає як айсберг: на
очах — легальний, відносно малоприбутковий сам по собі бізнес
(наприклад, переробка вторсировини), «під водою» — високоприбутковий
нелегальний бізнес (наприклад, наркобізнес).

3) Витрати виробництва і прибуток злочинного бізнесу. Нелегальний
мафіозний бізнес обов’язково високоприбутковий, причому середня норма
гангстерського прибутку відрізняється від нормальної середньої норми на
декілька рівнів. У легальному бізнесі 10% річних вважаються дуже високим
показником, у той час як у наркобізнесі норма валового прибутку в одній
торговій угоді перевищує 1000%.

Справедливо зазначають, що «Коза Ностра» може вважатися самою
високоприбутковою корпорацією США. Те ж саме можна сказати про Якудзе в
Японії, про мафію в Італії і т.д. Однак, часто забувають, що зворотним
боком високого валового прибутку є не менше високі витрати. Чисто
виробничі витрати мафіозного бізнесу досить малі (наприклад, у
наркобізнесі виробники первинної сировини одержують менше тисячної долі
від кінцевих роздрібних цін). Зате трансакційні витрати дуже великі і
досить специфічні.

У цьому бізнесі неможлива звичайна страховка підприємницького ризику, що
досить високий (при транспортуванні наркотиків правоохоронні органи
перехоплюють приблизно 10% вантажу).

Своєрідною страховкою можна вважати систематичний підкуп поліції і
політиків. Однак, ці «страхові внески» величезні і доходять навряд чи не
до 2/3 валового прибутку. Високі також витрати «відмивання» злочинних
прибутків. Дуже своєрідні в мафіозному бізнесі витрати конкурентної
боротьби: звичайний бізнесмен ризикує загубити свій капітал, мафіозний —
і своє життя. У силу всіх цих причин чистий прибуток злочинних
організацій не так уже велика, а її легальне використання сильно
утруднене.

4) Конкуренція на мафіозному ринку. У державі, як правило, діють
декілька мафіозних організацій (кланів), що займаються схожими
промислами. Щоб уникнути витрат від самогубної міжусобної боротьби
територія ділиться на райони, закріплені за окремими мафіозними групами.
Центральне керівництво гангстерського співтовариства (типу «купола» у
сіцілійській мафії), якщо воно є, виконує координуючі функції аналогічно
національним спілкам підприємців у легальних галузях. Мафіозне
співтовариство в результаті являє собою федерацію самостійних, що часто
ворогують, організацій. На своїй території кожна мафіозна група діє
монопольно, однак, час від часу відбувається переділ територій «за
силою» (як правило, під час мафіозних «розборок»).

Вивчення закономірностей економіки організованої злочинності дозволяє
правильно вибирати стратегію стримування мафіозної діяльності,
мінімізації її негативних наслідків.

3. Роль корупції в організованій злочинності

Дотепер не вироблене саме поняття корупції. Це пояснюється важкістю його
визначення. Навіть рекомендації міжнародних організацій з цього питання
навряд чи можуть бути однозначно прийняті в нашій країні. Так, у
результаті проведення Генеральної Асамблеї ООН 1979 року,
міжрегіонального семінару з проблеми — корупції (Гавана, 1990 рік) у
кодексі поведінки посадових осіб щодо підтримки правопорядку корупція
була визначена як зловживання службовим становищем для досягнення
особистої або групової користі, а також незаконне одержання державними
службовцями вигоди в зв’язку зі службовим становищем. Зловживання
службовим становищем і одержання вигоди, а точніше, хабарництво,
передбачені в нині діючому Кримінальному кодексі України та Законі
України “Про боротьбу з корупцією”.

На першій сесії Багатодисциплінарної Групи Ради Європи з проблем
корупції (Страсбург, 22-24 лютого 1995 року) корупція була визначена як
“підкуп (хабар), а також будь-яка інша поведінка стосовно осіб,
наділених повноваженнями в державному або приватному секторі, що порушує
обов’язки, що випливають із цього статусу посадової особи, особи, що
працює в приватному секторі, незалежного агента, або інших стосунків
такого роду, і мающого на меті одержання будь-яких неналежних переваг
для себе або інших осіб”. Позитивним тут є те, що в сферу корупції
потрапляють і особи, які схиляють до вчинення таких дій. Однак,
невиправдане розширення кола суб’єктів корупції, обмеження їхньої
протиправної поведінки одним лише хабарництвом, а також аморфність
формулювання навряд чи можуть дозволити обпиратися на це визначення при
визначенні поняття корупції.

Корупція є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу
національній безпеці та демократичному розвитку держави, вона
негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку,
політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську
свідомість, міжнародні відносини.

Незважаючи на вжиті останнім часом організаційно-правові заходи щодо
протидії корупції, масштаби її не зменшилися. Через невиконання низки
заходів, передбачених Національною програмою боротьби з корупцією, не
відбулося відчутного скорочення кількості корупційних діянь.

Таке становище є наслідком того, що дотепер не з’ясовано всіх
соціальних передумов корупції, цілеспрямовано не здійснювалась
діяльність щодо їх обмеження та нейтралізації. Поширенню корупції
сприяє гальмування демократичних та економічних перетворень. Не
розроблено основ адміністративної реформи. Не визначено хоча б на
концептуальному рівні стратегії запобігання та протидії корупції.

Діяльність щодо боротьби з корупцією не стала пріоритетною для багатьох
державних органів. Вона здійснюється без певної системи і належної
вимогливості, достатнього інформаційного забезпечення, додержання
принципу розподілу функцій та відповідальності.

Діяльності правоохоронних органів щодо запобігання корупційним діянням,
їх виявлення та розслідування бракує повноти нормативного регулювання,
науково-методичного забезпечення.

Інформаційно-пошукова робота щодо виявлення корупційних проявів не
спрямована на сфери найбільшого її поширення та найвищі управлінські
структури. Заходи щодо вдосконалення законодавства з питань боротьби з
корупцією мають фрагментарний характер. Головні зусилля у боротьбі з
корупцією витрачаються на реагування на окремі корупційні прояви,
а не на усунення причин та умов, що сприяють їм.

Забезпечити системний підхід та ефективну організацію діяльності щодо
запобігання та протидії корупції можливо за наявності комплексної,
науково обґрунтованої концепції.

4. Проста логіка шляху до чесного бізнесу

Треба вдосконалити законодавчу базу, що регулює підприємницьку
діяльність. У нових законах не має бути “щілин”, що дозволяли б
ухилятися від сплати податків, приховувати прибутки. Натомість належить
посилити відповідальність за ці порушення і вдосконалити механізм
притягнення до цієї відповідальності.

Керівна верхівка держави мусить прийняти політичне рішення про
скорочення тіньового сектору економіки. Належить вжити не лише
економічних та адміністративних, а й силових заходів. Громадяни мають
бути впевненими в необмеженості існування приватної власності, добрих
перспективах ринкових змін, їх послідовності й конструктивності.

Треба створити сприятливі правові умови для розвитку підприємництва.
Зняти більшість обмежень підприємницької діяльності (дерегулювати її).
Підприємництво має стати привабливим і перспективним видом людської
діяльності.

Належить послабити податковий тиск, як це передбачає новий Податковий
кодекс. Запровадити кількарічний мораторій на будь-які зміни в
“підприємницькому” законодавстві. Підприємці мають усвідомити свої
перспективи, а не боятися постійних змін у законах. Потрібно встановити
прозору партнерську атмосферу у відносинах між державою і
підприємництвом, де кожна сторона дотримується взятих на себе
зобов’язань.

Доцільно встановити сприятливий податковий режим для залучення
внутрішніх та іноземних інвестицій, запровадити їх надійне страхування і
надати їм державні гарантії. Важливо повернути довіру інвесторів,
переконати їх у зменшенні ризику інвестування в українську економіку.

Потрібно забезпечити прозорість і відкритість діяльності державних
органів, що регулюють підприємницьку діяльність. Належить запустити в
дію надійний механізм правового захисту підприємців і всього населення
від чиновницького свавілля, зокрема за допомогою ефективного
громадського контролю.

Настав час реформувати державну службу. Чиновник мусить усвідомити
переваги чесного виконання своїх обов’язків. Щоб зменшити спокуси брати
хабарі, доцільно скоротити кількість державних службовців і за рахунок
цього скорочення дати вищу платню державному апаратові. Водночас треба
посилити відповідальність за перевищення повноважень, використання
службового становища для особистих інтересів.

Просту логіку шляху до чесного бізнесу підказує саме життя.

Що відбуватиметься?

Внаслідок зниження ставок оподаткування зросте кількість приватних
підприємств, а отже, збільшиться й загальна сума податкових надходжень
від приватного бізнесу.

Розпочнеться структурна перебудова економіки. Збільшиться кількість
підприємств. Підприємства, що поступово виходитимуть з тіньового
сектору, почнуть займати своє місце в легальних секторах на ринку
виробництва товарів та послуг і сприятимуть його формуванню та
стабілізації.

Завдяки лібералізації підприємницької діяльності почне формуватися
сприятливий інвестиційний клімат. Поступово збільшуватимуться внутрішні
інвестиції, спрямовані на відтворення та розвиток виробництва. Крім
того, завдяки скороченню кількості обмежень підприємницької діяльності
знизиться рівень хабарництва.

Завдяки стабілізації виробництва розпочнеться поступове економічне
зростання.

Почнуть збільшуватися офіційні грошові доходи та заробітна платня.

Зменшуватимуться масштаби корупції, поступово знижуватиметься рівень
організованої злочинності.

Завдяки збільшенню кількості легалізованих підприємств зростатимуть
податкові надходження та неподаткові платежі до державного бюджету,
стабілізується його дохідна частина. Складуться сприятливі умови для
реалізації довгострокових програм у сфері соціальної політики, освіти та
охорони здоров’я.

Відбудеться легальна концентрація великих національних капіталів,
припиниться нелегальний експорт капіталів.

Зростуть легальні доходи громадян, підвищиться їхній матеріальний
рівень.

Відновиться довіра населення до держави та її структур. Україна стане
політично стабільною державою, де панує суспільна злагода. Скоротиться
кількість організованих злочинних груп.

Збільшиться обсяг зовнішніх інвестицій. Зросте довіра розвинутих держав
до України, яка відтак зможе налагодити тісніші контакти з міжнародною
спільнотою. А в такому разі, зокрема, в Україну надходитимуть великі
іноземні інвестиції, виникатимуть нові, добре оплачувані, робочі місця,
постійно підвищуватиметься рівень життєвого стандарту.

5. Методи боротьби з організованою злочинністю

Організовану злочинність робить такою прибутковою і безнаказаною
корупція. Отже, основним методом боротьби з нею — є боротьба з
корупцією.

Найефективніший спосіб боротьби з корупцією — це створення умов, які
перешкоджатимуть її появі і розвитку.

Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базується на
Конституції України і включає Закон України “Про боротьбу із
злочинністю”, Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України,
закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію»,
«Про Службу безпеки України», «Про прокуратуру», інші закони.

Ефективна боротьба з корупцією можлива за умови створення та реалізації
належної системи забезпечення цієї діяльності.

Кадрово-професійне забезпечення боротьби з корупцією передбачає
побудову ефективної системи підготовки, добору та розстановки
кадрів для державної служби, управлінських ланок правоохоронних
органів, їх атестації, професійного навчання та виховання,
перепідготовки, а також стимулювання чесного і сумлінного
ставлення до виконання службових обов’язків. Особливу увагу слід
приділяти кадрово-професійному забезпеченню державних органів, що
безпосередньо здійснюють боротьбу з корупцією.

Висновки

На закінчення хочеться зазначити про організовану злочинність, що вона
суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіє або здатне заподіяти
шкоду правам і інтересам громадян, спільнотам, державі і суспільству в
цілому, перешкоджає поступовому розвитку держави.

Широко поширена думка, що провиною усьому є економічні труднощі –
достатньо підняти зарплати державним службовцям і проблема буде
вирішена. Здається, що це не так. Важливо, щоб зарплата не опускалася
нижче рівня, що забезпечує гідне існування. Далі ефект від підвищення
зарплати падає. Держава ніколи не зможе дати своїм громадянам грошей
більше, ніж організована злочинність.

Діяльність правоохоронних органів у цій області затруднена, тому
що вони піддаються сильному впливу з боку організованої злочинності.

Тому, найефективніший спосіб боротьби — це створення
сприятливих умов для громадян, які перешкоджають її появі і розвитку.

Список використаної літератури

Закон України “Про боротьбу з корупцією”.

2. Жулинський Н. Хто вони, неповнолітні? // Голос України. – 1995. – 26
січ.

Конституція України.

Кріманальний кодекс України.

5. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева и В.Е.Эминова. 2-е
изд. — М.: Юристь, 1999. С. 678.

6. Криминологи: Учебник / Под ред В.Г. Лихолоба – К:- Донецк, 1997. С.
398.

7. Криминология: Учебник / Беляев Н.А. и др. Под ред. В.В. Орехова –
Санк-Петербург: Университет, 1992. С. 216

8. Криминология. – М: МГУ, 1994. С. 415.

9. Савонюк Р. Соціолого-правове дослідження, або думки засуджених. //
Право України — 1999. — № 7 – С. 79.

10. Титаренко Ю.Л., Филонов В.П, Коваленко О.И. Хозяйственные
преступления. – Донецк, 1998. С.688.

11. Указ Президента України “Про Концепцію боротьби з корупцією на
1998-2005 роки”.

12. Ущаповський В. Тіньова економіка як інфраструктура організованої
злочинності: сутність, тенденції розвитку, кримінально- правові
проблеми. // Право України. – 2000 — № 2 – С. 62.

PAGE 1

PAGE 25

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *