Реферат на тему:
Організаційно-правові аспекти взаємодії податкової міліції з Інтерполом
Економічна безпека держави завжди знаходиться у центрі уваги органів
державної влади. Як слушно зазначає В.Т. Білоус, “Криміногенна
обстановка у більшості держав-учасниць співдружності, особливо
організовані форми економічної злочинності, викликає незадоволення
населення і є реальною загрозою національній безпеці суверенних
держав”[1]. В Україні забезпечення економічної безпеки гарантується
правоохоронними органами, до яких серед інших відносяться і підрозділи
податкової міліції. Здійснюючи діяльність з попередження та припинення
податкових злочинів і правопорушень, відповідно до Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” (ст.19), податкова міліція має такі
завдання: запобігати злочинам та іншим правопорушенням у сфері
оподаткування, займатись їх розкриттям, розслідуванням і провадженням у
справах про адміністративні правопорушення; проводити розшук платників,
які ухиляються від сплати податків, інших платежів; запобігати корупції
в органах державної податкової служби та виявляти такі факти;
забезпечувати безпеку діяльності працівників органів ДПС, захист їх від
протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків [2].
У процесі виконання цих завдань співробітникам податкової міліції часто
доводиться взаємодіяти з працівниками інших правоохоронних органів.
Цілком природним є те, що в умовах загальної світової тенденції до
глобалізації, яка виражається у створенні політико-економічних і
військово-політичних союзів між різними країнами та співтовариствами,
злочинний світ також спрямовує свої зусилля на створення міждержавних
(транснаціональних) угруповань, які могли б здійснювати свою діяльність
у різних сферах господарської діяльності з метою термінового отримання
прибутків. Так як сплата податків може значно обмежити прибутки від
діяльності таких угруповань (легальну їх частину), то, відповідно,
використання різноманітних схем ухилення від сплати податків починає все
частіше виражатись у міжнародних масштабах. З огляду на це не можна не
погодитись з думкою В.С. Овчинського про те, що на початку ХХІ сторіччя
першочерговим завданням правоохоронної спільноти потрібно вважати
придушення міжнародної організованої злочинності шляхом координації
розслідувань на міжнародному та науковому рівнях [3].
Виконання вищезазначених завдань змушує податкову міліцію контактувати з
цілим рядом інших органів та організацій, які в свою чергу тією чи іншою
мірою стосуються сфери економічної діяльності держави взагалі та сплати
податків зокрема. Найбільш тісні контакти податкова міліція має з МВС,
СБУ, генеральною прокуратурою, державним комітетом у справах охорони
державного кордону та державною митною службою.
Питанню співпраці з Інтерполом у науковій літературі приділяється
недостатньо уваги, однак визначення самого поняття Інтерполу та
характеристика деяких його функцій зустрічається у ряді праць,
присвячених міжнародному праву, наприклад визначення суті діяльності
Інтерполу зустрічається лише в одній роботі: “Інтерпол – міжнародна
організація кримінальної поліції, яка веде практичну боротьбу зі
злочинністю [4]. У монографії В.С. Овчинского наводяться підстави, за
наявності яких можливе звернення правоохоронних органів країни до
Інтерполу, крім того, досить детально з наведенням зразків документів
зроблено спробу розкрити для широкого кола читачів суть і завдання
Інтерполу [3]. Цьому напряму присвячено декілька наукових статей [5–6].
Як свідчить практика, ефективне виконання податковою міліцією покладених
на неї завдань залежить від використання досвіду роботи, інформації
іноземних правоохоронних органів. Таку можливість отримала наша держава
після вступу до Міжнародної організації кримінальної поліції.
Співпраця між Інтерполом і податковою міліцією здійснюється відповідно
до законів України “Про Державну податкову службу в Україні”[2], “Про
міліцію” [7], “Про оперативно-розшукову діяльність” [8], “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” [9],
а також підзаконних нормативно-правових актів: міжвідомчого наказу МВС,
генеральної прокуратури, СБУ, Державного комітету у справах охорони
державного кордону, Державної митної служби та ДПС України, який регулює
основні положення, пов’язані з використанням правоохоронними органами
України можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та
розслідуванні злочинів [10].
Найбільш докладно та ґрунтовно з перелічених нормативно-правових актів
питання взаємодії Інтерполу з правоохоронними органами України розкрито
у Інструкції про порядок використання правоохоронними органами
можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та
розслідуванні злочинів, затвердженій спільним наказом № 3/1/2/5/2/2 від
09.01.97 р., зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 лютого
1997 р. за № 54/1858 [10].
Щодо взаємодії з податковою міліцією, то потрібно керуватись тими
положеннями цієї інструкції, які визначають порядок використання
правоохоронними органами України можливостей Національного центрального
бюро Інтерполу в Україні для співробітництва з Генеральним секретаріатом
Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав. Безпосередньо
функції Національного центрального бюро Інтерполу у питаннях взаємодії
виконує робочий апарат Укрбюро Інтерполу, який виступає посередником для
підготовки та надіслання запитів за кордон; а також допомагає відсилати
відповіді на запити зарубіжних правоохоронних органів; допомагати обміну
оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою та криміналістичною
інформацією.
Співробітникам податкової міліції потрібно знати, що запити надсилаються
до Національного центрального бюро Інтерполу і повинні мати такі
обв’язкові встановлені реквізити: назва органу, його повна адреса,
телефон, інші засоби зв’язку, реєстраційний вихідний номер, прізвище та
телефон виконавця. Запити та інші документи, що надсилаються до НЦБ,
виконуються лише у друкованому вигляді та підписуються керівником органу
– начальником (заступником начальника) районного відділу податкової
міліції або прирівняних до них та вищих. При посиланні у запиті на
прізвища іноземних громадян чи назви іноземних фірм необхідно вказувати
їх мовою оригіналу (мовою країни, в яку надсилається запит).
Інтерпол має великі можливості щодо надання податковій міліції
інформації про злочини у фінансово-економічній сфері. Зокрема, за
допомогою НЦБ можна встановити офіційні назви комерційних структур,
розташованих за кордоном, дату їх реєстрації, юридичну адресу, номери
телефонів, прізвища та імена керівників, напрями діяльності, розміри
статутного капіталу. Зрозуміло, що отримання такої інформації може
значно спростити процес розкриття та розслідування злочину, зорієнтувати
у правильному напрямі працівників податкової міліції, які проводять
розслідування, виключити неперспективні напрями ведення справи, зберегти
сили та засоби для виконання інших завдань.
Не менш важливим є те, що з деяких країн є можливість отримання
інформації про укладені іноземними фірмами угоди з українськими
юридичними та фізичними особами або за їх участю та про наслідки їх
виконання.
Важливою є також можливість за допомогою НЦБ звертатись до поліції
зарубіжних країн з метою перевірки та ідентифікації по їх
криміналістичних картотеках громадян, особистість яких неможливо
перевірити (встановити) за вітчизняними обліками. Причому така
інформація може бути отримана як на осіб, які перебувають на території
України, так і на тих, хто перебуває у країні, в яку надходить запит.
Звернення можливе за наявності: відомостей про виїзд таких осіб за
кордон і заняття злочинною діяльністю; відомостей, які вказують на те,
що відбитки пальців рук (в тому числі вилучених із місця події),
залишені іноземним громадянином.
Підставою для проведення розшуку є запит правоохоронного органу, у якому
повинні міститись інформація про кримінальну справу (ким та коли
порушена, хто веде розслідування), фабула злочину, кваліфікація та інші
дані, які мають значення по справі, прізвище, ім’я, по батькові (за
наявності прізвиська, під якими він може бути відомий у злочинному
середовищі) розшукуваного кирилицею та в латинській транскрипції,
анкетні дані на нього, професії, якими володіє, а також адреси, за якими
може перебувати за кордоном, відомості про батьків; обов’язково
необхідно вказати загальні прикмети та функціональні ознаки; за
наявності додаються фотокартки розшукуваного та дві дактокарти;
обов’язково необхідно вказувати, чи становить розшукуваний тією чи іншою
мірою загрозу для оточуючих та чи є санкція на тримання цієї особи під
вартою (ким та коли вона видана).
Специфіка взаємодії з НЦБ Інтерполу при використанні його можливостей
для проведення окремих слідчих дій на території інших країн, які входять
до Міжнародної організації кримінальної поліції, полягає в тому, що
вирішення таких питання відноситься до компетенції генеральної
прокуратури України, а тому всі інші правоохоронні органи України
повинні звертатись до відповідного прокурора, який веде нагляд за їх
діяльністю, з мотивованими клопотаннями про проведення таких слідчих
дій, а він, у свою чергу, – до генеральної прокуратури України з
клопотанням про підготовку звернення до центрального органу юстиції
відповідної країни із запитом.
У клопотанні, про яке говориться, обов’язково вказується, до якого
органу воно адресо-вано, прізвище, ім’я, по батькові особи, за участю
якої потрібно провести окремі слідчі дії, місце проживання, дату
народження, громадянство, рід занять; опис і кваліфікація вчиненого
злочину, зміст статті, яка передбачає кримінальну відповідальність.
Після зазначення цих відомостей варто викласти саме доручення про
проведення слідчої дії та інші дані, які можуть знадобитися для його
виконання.
Уся інформація, яка міститься в базах даних НЦБ Інтерполу, має три рівні
доступу, що сприяє розподілу інформації: на ту, що можна розповсюджувати
без будь-яких обмежень, розповсюдження якої можливе тільки на підставі
дозволу НЦБ чи органу-ініціатора її надсилання в Укрбюро Інтерполу; та
таку, розповсюдження якої можливе лише з дозволу міністра внутрішніх
справ України або його заступників. Усі вищевказані рівні доступу
встановлюється НЦБ Інтерполу або органом – ініціатором надсилання
інформації до НЦБ. Інформація, що надійшла до МВС каналами Інтерполу,
вміщується в інтегровану базу даних НЦБ за такими підсистемами:
документ, особи, транспорт, фірми, номерні речі, валюта, предмети
мистецтва; залежно від потреб передбачено створення нових підсистем і
вдосконалення існуючих.
З огляду на вищевикладене можна зробити висновок, що взаємодія,
організована належним чином між НЦБ Інтерполу в Україні та податковою
міліцією, може суттєво вплинути на показники роботи останньої і сприяти
попередженню аналогічних правопорушень на території інших
держав-учасниць Міжнародної організації кримінальної поліції. Про
ефективність і доцільність взаємодії між податковою міліцією та НЦБ
Інтерполу в Україні свідчать такі факти: протягом 2002 року обмін
інформацією між НЦБ Інтерполу та ДПА України відбувався у 1173 випадках,
з яких щодо злочинів у сфері економіки – 1124, злочинів пов’язаних із
транспортними засобами – 17, злочинів проти особи – 12. Результатами
такої взаємодії стало порушення працівниками податкової міліції 50
кримінальних справ, до державного бюджету відшкодовано збитків на суму
13 млн 944 тис. 447 гривень; протягом першої половини 2003 року
кількість контактів між НЦБ та підрозділами ДПА, по злочинах у сфері
економіки, склала 131.
Однак незважаючи на такі позитивні результати, необхідно виділити і ряд
проблем, що стосуються перш за все співпраці між Укрбюро Інтерполу з НЦБ
Інтерполу зарубіжних країн з питань отримання довідкової та комерційної
інформації для подальшого використання її у процесі розслідування
кримінальних справ, що підслідні слідчим податкової міліції. Проблеми
виникають насамперед через відмінність законодавства країн-респондентів,
у сфері надання подібного роду інформації та нашого вітчизняного
законодавства, викликано це тим, що у більшості європейських країн та
США співвідношення участі приватного та державного капіталу в економіці
протилежна до співвідношення капіталів у нашій економіці. Тому
законодавство цих держав спрямоване головним чином на обмеження
державного регулювання і захист комерційної інформації від поліцейського
втручання, тому для одержання такої інформації необхідно мати серйозні
підстави, а в деяких випадках рішення суду тієї країни, у якій
знаходиться та зареєстровано підприємство чи фірма, складність цієї
процедури зумовлює в окремих випадках неефективність використання
каналів Інтерполу. Останнім часом у деяких країнах (наприклад, Польщі та
Латвії) спостерігається тенденція до законодавчого обмеження доступу
правоохоронців до комерційної інформації. До інших факторів, що,
безумовно, впливають на ефективність виконання Інтерполом своїх функцій,
відносяться: якість і рівень підготовленості запитів, що надсилаються до
Укрбюро Інтерполу – запити містять недостатньо відомостей, що вважаються
підставами для звернення у відповідні НЦБ зарубіжних країн, часто
доводиться стикатись з нерозумінням основних засад співробітництва між
різними країнами. Якщо говорити про додержання цих принципів, то з боку
правоохоронних органів України взагалі та податкової міліції зокрема, як
правило, є незнання національного законодавства країни, у яку
надсилається звернення та поверхневі знання міжнародного права. Так,
запити, отримані з ДПА України, у більшості випадків мають спрямованість
на перспективу, тобто у тексті запиту конкретні факти протиправної
діяльності відсутні, але вони не виключаються, а це обумовлює
обмеженість чи повну відсутність інформації, яка надходить у відповідь
на запит. Очевидне зростання кількості таких запитів зумовлено певними
внутрішньодержавними чинниками, що вимагають від правоохоронних органів
активного реагування. Однак треба пам’ятати, що постійно зростаючий
відсоток подібних запитів у інформаційному просторі між Укрбюро
Інтерполу та НЦБ Інтерполу інших країн провокує неувагу до них з боку
правоохоронних органів – членів Міжнародної організації кримінальної
поліції. Запити податкових органів зазвичай ґрунтуються на ініціативі
перевіряючого підрозділу та не містять відповідних фактичних, правових
підстав для подальшого звернення із цим запитом до правоохоронних
органів зарубіжних країн. Крім цього, юридична кваліфікація діяння
відповідно до вітчизняного законодавства також певною мірою не
сприймається об’єктивно іноземними партнерами. Прикладом цього є
особливості подання ініціаторами запиту фабули справи, у якому, як
правило, не міститься всіх необхідних даних щодо власника юридичної
особи (підприємства, фірми), в такому випадку іноземні правоохоронні
органи сприймають даний запит як розслідування, спрямоване проти
конкретної особи – приватного підприємця, виникають прикрі колізії у
розумінні такої уваги до приватного бізнесу з боку правоохоронних
органів України при її обґрунтуванні підозрою у перевищенні службових
повноважень, зловживанні владою, розтратою, розкраданням державного
майна. За наявності вказаних обставин у перевірці каналами Інтерполу
відмовляється або ж запит надсилається до вищих органів юстиції країни
респондента для прийняття рішення про правомірність відповіді на такий
запит.
На сьогодні необхідно винести на спільну нараду керівництва ДПА та МВС
України ряд питань, які стосуються запровадження спільної статистичної
звітності НЦБ Інтерполу в Україні та ДПА щодо реалізації інформації,
отриманої каналами Інтерполу по кримінальних, оперативно-розшукових
справах, матеріалах зустрічних перевірок. Це дасть змогу ефективніше
реагувати керівникам вказаних відомств на зміну показників у тій чи
іншій сфері взаємовідносин. Також важливим питанням у зв’язку з цим є
створення при НЦБ чи при ДПА України додаткового дорадчо-перевірочного,
який міг би вчасно та цілеспрямовано надавати працівникам конкретних
підрозділів податкової міліції та адміністрації допомогу з підготовки
запитів для НЦБ Інтерполу в Україні.
Література:
1. Білоус В.Т. Координація національних і міжнародних правоохоронних
органів по боротьбі з економічною злочинністю // Науковий вісник:
Збірник наукових праць Академії ДПС України. – 2003. – №1(19). –
С.120–121.
2. Про державну податкову службу в Україні: Закон України // ВВР. – 191.
– № 6. – Ст. 37.
3. Овчинский В.С. Интерпол (в вопросах и ответах). – М.: ИНФРА. – М.,
2001. – 320 с.
4. Талалаев А.Н., Тункин Г.И., Шестаков Л.Н. Международное право:
Учебник. – М.: Юрид. лит., 1999. – 560 с.
5. Лисенко В. Взаємодія податкових органів України з правоохоронними
органами іноземних держав щодо протидії податковим злочинам та
легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом // Науковий вісник:
Збірник наукових праць Академії ДПС України. – 2003.–№1(15). – С.
120–130
6. Степаненко К. Взаємодія міліції з поліцейськими організаціями
іноземних країн // Право України. – 2003. – № 3. – С. 148–152.
7. Про міліцію: Закон України // ВВР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
8. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // ВВР. – 1992. –
№ 22. – Ст. 303.
9. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю: Закон України // ВВР. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
10. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними
органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті
та розслідуванні злочинів: Міжвідомчий наказ // Офіційний вісник
України. – 1997. – № 9. – Ст. 77.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
