.

Організаційно-правові аспекти вдосконалення аудиторської діяльності в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
659 5501
Скачать документ

Реферат на тему:

Організаційно-правові аспекти вдосконалення аудиторської діяльності в
Україні

Становлення і розвиток аудиту починається з прийняття в 1993 році
Закону України „Про аудиторську діяльність”, де визначено суб’єкти
аудиторських відносин, адміністративно-правовий режим їх функціонування
та інші питання аудиторської діяльності [1]. Загальнотеоретичні засади
проведення аудиту, методологія та організація його здійснення досить
детально розглядалися у вітчизняній літературі [2–5]. Однак
адміністративний режим регулювання аудиту, який би дозволив йому стати
ефективною ланкою системи детінізації економічних відносин в Україні, ще
не достатньо розроблений і потребує суттєвого вдосконалення.

Дослідження сучасних підходів до організації та правового забезпечення
аудиторської діяльності в Україні та за кордоном показують, що аудит як
форма фінансового контролю за суб’єктом його ініціювання та здійснення
може бути двох видів – державним і недержавним. Тобто аудиторська
перевірка може виконуватися за адміністративно-правовим приписом держави
або з ініціативи суб’єкта господарювання, може здійснюватися
підрозділами Державної контрольно-ревізійної служби [6], аудиторськими
підрозділами державної податкової служби [7], підрозділами внутрішнього
аудиту банків [8; 9] або аудиторських фірм [1]. Порядок ліцензування,
сертифікації, організації і проведення аудиторських перевірок
аудиторськими фірмами доцільно розглянути більш детально.

Діяльність аудиторських фірм регламентується в першу чергу Законом
України „Про аудиторську діяльність” 1993 року (далі – Закон) [1].
Положення цього Закону діють на території України і поширюються на усі
господарюючі суб’єкти незалежно від форм власності та видів діяльності,
органи державної виконавчої влади.

Відповідно до статті 3 Закону, „аудиторська діяльність включає в себе
організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання
аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг”.
Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок
(аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань
бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу
фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового
забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Закон також закріплює поняття аудиту, зокрема, під ним у статті 4 Закону
розуміється „перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку,
первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської
діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх
звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам”.

Слід зазначити, що Закон України „Про аудиторську діяльність” регулює
питання організації, методичного забезпечення виконання аудиторських
перевірок та надання інших аудиторських послуг тільки незалежними
аудиторами чи аудиторськими фірмами, уповноваженими суб’єктами
господарювання. Згідно з ч. 2 ст. 2 зазначеного Закону інші види
аудиторської діяльності регулюються спеціальним законодавством.

Враховуючи, що в преамбулі Закону України „Про аудиторську діяльність”
заявлено, що він спрямований на створення системи незалежного
фінансового контролю та правових засад аудиторської діяльності в
Україні, то повинен бути комплексним і врегульовувати всі види
аудиторської діяльності.

Згідно зі ст. 10 Закону аудит може проводитись як з ініціативи
господарюючих суб’єктів, а також обов’язково, у випадках, передбачених у
приписах чинного законодавства.

Так, проведення аудиту є обов’язковим для:

підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності
комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів,
товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності
та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком
установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного
бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов’язкова
аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих
суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят
неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств
з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній,
інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових
посередників;

емітентів цінних паперів;

державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів,
приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Даний перелік підстав для здійснення аудиту не є вичерпним, оскільки
Закон України „Про аудиторську діяльність” передбачає можливість
обов’язкового проведення аудиту в інших випадках, передбачених законами
України.

Для ведення аудиторської діяльності встановлюються спеціальні вимоги, а
саме: стаття 5 Закону містить положення, згідно з яким аудитором може
бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат про право
на заняття аудиторською діяльністю на території України. При чому
аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально,
створити аудиторську фірму, об’єднатися з іншими аудиторами в спілку.
Сьогодні в Україні діє 2 293 зареєстрованих суб’єктів аудиту, з них
аудиторських фірм – 1 596, аудиторів – приватних підприємців-аудиторів –
697 [10].

Отже, Закон про аудиторську діяльність не врегульовує порядок здійснення
аудиторських перевірок службовцями аудиторських підрозділів державних
контролюючих органів. Щодо позавідомчих аудиторів, Закон встановлює до
них особливі вимоги. Зокрема, для здійснення аудиторської діяльності
одноосібно, позавідомчий аудитор повинен отримати сертифікат, а на його
підставі також ліцензію.

Законом встановлюються адміністративні обмеження, що покладаються на
аудиторів – їм забороняється безпосередньо займатися торговельною,
посередницькою та виробничою діяльністю. Остання не виключає їх права
отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.
Аудитором також не може бути особа, яка має судимість за корисливі
злочини.

Законодавством закріплено також поняття аудиторської фірми, під якою
розуміється „організація, яка має ліцензію на право здійснення
аудиторської діяльності на території України і займається виключно
наданням аудиторських послуг” (стаття 6 Закону).

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм
власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів)
аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може
перевищувати 30 відсотків. Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати
аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один
аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Суб’єктом управління і контролю в сфері аудиторської діяльності є
Аудиторська палата України, повноваження якої визначаються Законом
України „Про аудиторську діяльність” та Статутом Аудиторської палати
України.

Аудиторська палата України здійснює сертифікацію і ліцензування
суб’єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує
програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр
аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські
послуги. Причому Законом встановлено, що затвердження норм і стандартів
аудиту є винятковим правом Аудиторської палати України. Затверджені
Аудиторською палатою України норми і стандарти аудиту є обов’язковими
для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

Сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів
здійснюється Аудиторською палатою України. Право на отримання
сертифіката мають громадяни України, які здобули вищу освіту, певні
знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд на
посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або
економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом
проведення відповідного іспиту. Особи, які не склали іспиту, мають право
повторно скласти його не раніш як через рік після прийняття рішення
Аудиторською палатою України. Термін чинності сертифіката не може
перевищувати п’яти років. Члени Аудиторської палати України підлягають
сертифікації у встановленому порядку. Особи, делеговані до Аудиторської
палати України першого скликання, підлягають сертифікації з дотриманням
вимог Закону про аудиторську діяльність, за винятком складання іспиту.

На нашу думку, слід погодитися із думкою віце-президента Спілки
аудиторів України О. Редько щодо підвищення вимог до кандидатів в
аудитори та до результатів підвищення кваліфікації [10].

Ліцензія (дозвіл) на заняття аудиторською діяльністю надається
Аудиторською палатою України окремим аудиторам або аудиторським фірмам з
дотриманням вимог Закону про аудиторську діяльність та інших законів
України. Клопотання про отримання ліцензій подається до Аудиторської
палати України після державної реєстрації аудиторської фірми або
окремого аудитора як суб’єкта підприємницької діяльності. За видачу
ліцензії справляється плата у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, що спрямовується до державного бюджету. Термін
чинності ліцензій не може перевищувати п’яти років.

Виходячи з аналізу положень Закону України про аудиторську діяльність та
Статуту Аудиторської палати України, можна зробити висновок, що вона
створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах
самоврядування, є юридичною особою, веде відповідний облік і звітність.

Формується Аудиторська палата України шляхом делегування до її складу
п’яти представників від професійної громадської організації аудиторів
України, по одному представникові від Міністерства фінансів України,
Державної податкової служби України, Національного банку України,
Міністерства статистики України, Міністерства юстиції України та окремих
фахівців від навчальних, наукових та інших організацій. Фахівці від
навчальних, наукових та інших організацій делегуються за їх згодою
професійною громадською організацією аудиторів України в кількості п’яти
представників і по одному представнику за пропозицією Міністерства
фінансів України, Головної державної податкової інспекції України,
Національного банку України, Міністерства статистики України та
Міністерства юстиції України. Загальна кількість членів Аудиторської
палати України становить двадцять осіб.

Аудиторська палата України створює на території України регіональні
відділення, повноваження яких визначаються Аудиторською палатою України.
Ведення поточних справ в Аудиторській палаті України здійснює
Секретаріат, який очолює завідувач. Завідувач Секретаріатом несе
персональну відповідальність за ефективне використання майна та коштів
Аудиторської палати України і створення належних умов для виконання
функціональних обов’язків її членами. Термін повноважень членів
Аудиторської палати України не може перевищувати п’яти років.
Персональний склад Аудиторської палати України підлягає щорічній ротації
в кількості не менше трьох членів. Ротація здійснюється на підставі
визначення особистого рейтингу членів Аудиторської палати України шляхом
таємного анкетування аудиторів України. Результати анкетування
затверджуються Палатою. Призначення нових членів замість вибулих
здійснюється у встановленому порядку.

Всі рішення Аудиторської палати України приймаються на її засіданні
простою більшістю голосів за наявності двох третіх її членів, за
винятком рішень, передбачених частиною другою статті 14 Закону. В
окремих випадках рішення можуть прийматися шляхом письмового опитування.
При рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував
головуючий.

Засідання Аудиторської палати України веде головуючий, функції якого
виконують по черзі всі члени палати в алфавітному порядку їх прізвищ.

Члени Аудиторської палати України виконують свої обов’язки на
громадських засадах, а матеріальні витрати на сертифікацію покриваються
за рахунок осіб, які претендують на отримання сертифікатів.

Що стосується професійної громадської організації аудиторів України –
Спілки аудиторів України, то вона повинна мати фіксоване індивідуальне
членство в особі окремих аудиторів або їх колективів. Спілка аудиторів
України може відкривати місцеві осередки за наявності в них не менше
п’яти аудиторів, які є членами Спілки. Відкриття місцевих осередків не є
обов’язковим. Значення Спілки полягає в тому, що вона має право вносити
на розгляд Аудиторської палати України проекти норм і стандартів аудиту.
Статут Спілки аудиторів України затверджено 4 червня 1992 року [11].

Крім Спілки аудиторів України в Україні діють Федерація професійних
бухгалтерів та аудиторів України, Асоціація бухгалтерів та аудиторів
України (при Спілці економістів України), Ліга банківських аудиторів,
Інститут внутрішніх аудиторів, але на думку деяких фахівців реально такі
організації проблемами аудиту не займаються [10].

Аудитор може надавати аудиторські послуги індивідуально або як працівник
аудиторської фірми. Він має право індивідуально надавати аудиторські
послуги тільки з дня отримання ліцензії на підставі чинного сертифіката.

Аудиторська фірма має право надавати аудиторські послуги з дня отримання
ліцензії і за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має
чинний сертифікат.

Водночас, чинне законодавство забороняє займатися наданням платних
аудиторських послуг аудиторськими підрозділами ДПА, банків, органів
державної виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад народних
депутатів, контрольно-ревізійних установ, що мають державно-владні
повноваження, а також окремим особам, які не мають ліцензії,
сертифіката, або яким законами України заборонено здійснювати
підприємницьку діяльність.

Співробітникам аудиторських підрозділів ДПС, КРУ тощо також не
забороняється проведення аудиторських перевірок у процесі виконання
службових функцій у процесі здійснення контрольно-перевірочної чи
ревізійної роботи, що входить у компетенцію тих чи інших державних
установ.

Тобто слід відрізняти аудиторську діяльність, що надається як
підприємницька послуга на підставі договору між аудитором (аудиторською
фірмою) та замовником, від аудиторської діяльності відповідних
структурних підрозділів банків, ДПА та ін. Разом з тим, аудиторську
діяльність як вид підприємництва не варто також ототожнювати з
аудиторською перевіркою, як інструментом фінансового контролю. Перша має
свій правовий режим, притаманний врегулюванню господарських відносин,
друга – врегульовується нормами фінансового та адміністративного права.
Спробу позавідомчих суб’єктів аудиторської діяльності ототожнити
аудиторську перевірку як форму фінансового контролю і аудиторську
діяльність, як вид підприємництва можна пояснити одним – спробою
перебрати контрольно-аудиторські функції відповідних підрозділів
державних органів, монополізувати цю форму фінансового контролю в
інтересах комерційних аудиторських фірм. Подібного роду мотивація
спрямована на освоєння й такого джерела доходів, як перевірочна
діяльність органів дізнання та слідства. Зокрема, відповідно до п. 4
Методичних рекомендацій аудиторам на випадок залучення їх до
процесуальних дій як свідків, експертів або спеціалістів, схвалених
рішенням Аудиторської палати України від 30.10.2003 № 128, „органи
дізнання та органи досудового слідства можуть виступати замовниками
аудиторських послуг (ст. 9 Закону України „Про аудиторську діяльність”)
у разі проведення дослідчої перевірки суб’єкта господарювання (до
порушення кримінальної справи). У цьому випадку суб’єкт аудиту має право
надавати аудиторські послуги, результатом виконання яких є: аудиторський
висновок про фінансову звітність; аудиторський висновок про іншу
інформацію в документах, що містять перевірені фінансові звіти;
аудиторський висновок щодо виконання завдань з аудиту спеціального
призначення; аудиторський висновок з огляду фінансових звітів;
аудиторський звіт з виконання погоджених процедур або аналогічні
висновки; експертний висновок; письмова консультація; інші роботи згідно
зі ст. 3 Закону України „Про аудиторську діяльність”. При цьому суб’єкт
аудиту зобов’язаний надавати вищевказані послуги на підставі договору з
замовником, яким у даному випадку виступає орган дізнання або орган
досудового слідства, дотримуючись вимог Національних нормативів аудиту,
Кодексу професійної етики аудиторів, Міжнародних стандартів аудиту.
Позиція Аудиторської палати України щодо повідомлення даних про
результати аудиторської перевірки органам дізнання та слідства така:
„…аудитор зобов’язаний з’явитися за викликом органу дізнання,
слідчого, прокурора або судді і повідомити у письмовій формі про те, що
аудиторська перевірка суб’єкта господарювання, яким зацікавлені слідчі
органи, здійснена на підставі договору і результати аудиторської
перевірки передані замовнику та лише у замовника можна ознайомитися з
результатами аудиторської перевірки; а також про те, що відповідно до
ст. 23 Закону України „Про аудиторську діяльність” аудитори і
аудиторські фірми зобов’язані зберігати в таємниці інформацію, отриману
при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг (крім
випадків, передбачених п. 4 цього розділу), а також не розголошувати
відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не
використовувати їх у власних інтересах або в інтересах третіх осіб”.

Отже, переслідуючи корпоративні бізнесові інтереси, Аудиторська палата
України ототожнює аудиторську перевірку з аудиторською підприємницькою
діяльністю і у зв’язку з цим домагається не тільки заборони проводити
аудит, а й застосовувати цей термін іншими суб’єктами фінансового
контролю. Такі самі подвійні стандарти застосовуються і до поняття
комерційної таємниці. Відповідно до позиції Аудиторської палати України
повідомлення органам слідства та дізнання про результати аудиторської
перевірки перестає становити комерційну таємницю лише за умови
замовлення аудиторських послуг даними органами. І не важливо, що це
суперечить чинним Законам України [12–13].

Доцільно звернути увагу і на наступний аспект аудиторської діяльності.
Аудиторські фірми, виступаючи суб’єктами недержавного фінансового
контролю, повинні брати участь в детінізації економічних відносин в
Україні. При цьому слід враховувати, що самі фірми можуть стати
суб’єктами правопорушень, тобто мають підвищений ризик втягнення у
неправомірну діяльність. Проте діюче законодавство не передбачає
ефективного механізму регулювання аудиторської діяльності, який би
повною мірою гарантував безпеку, права аудиторів з одного боку, і якість
послуг, права споживачів (підприємств, що перевіряються, та зацікавлених
осіб, наприклад, клієнтів банків) результатів аудиту. Ми приєднуємося до
думки російського вченого Є.М. Гутцайта про слабкість етичного механізму
регулювання, яка була підтверджена серією скандалів з великими західними
аудиторськими компаніями, і необхідність посилення адміністративного
механізму регулювання [14], зокрема, щодо введення режиму накладення в
адміністративному порядку штрафів на аудиторські фірми, що можуть
визначатися в кратному розмірі від суми отриманого гонорару, оскільки
вартісна оцінка спричиненої шкоди неякісними послугами в аудиті досить
складне завдання. Крім того, необхідне жорстке адміністративне
регулювання якості аудиторський послуг. Адже в тому випадку, коли
аудиторська фірма надає аудиторський висновок, який містить завідомо
неправдиві дані і отримує за це гонорар, така ситуація влаштовує обидві
сторони угоди про надання аудиторських послуг, крім держави, акціонерів
і клієнтів банку.

На нашу думку, розглянуті підходи до вдосконалення аудиту в Україні
сприятимуть тому, що ця форма фінансового контролю займе гідне місце в
організаційній та функціональній структурі системи детінізації
економічних відносин в Україні.

Література:

1. Закон України від 22 квітня 1993 року № 3125 „Про аудиторську
діяльність” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – № 23. – 1993. –
Ст. 243.

2. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту:
Підручник. – К.: ПП „Влад і Влада”, 1996. – 320 с.

3. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит (інтегрований
навчально-атестаційний комплекс). – К.: „АВТ”, 2004. – 424 с.

4. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. – К.: Т-во „Знання”,
КОО, 2001. – 402 с.

5. Загородній А.Г., Корягін М.В., Єлісеєв А.В., Полякова Л.М. Аудит:
теорія і практика. – Львів: Видавництво Національного університету
„Львівська політехніка”, 2004. – 456 с.

6. Постанова КМ України від 10 серпня 2004 р. № 1017 „Про затвердження
Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби
аудиту ефективності виконання бюджетних програм” // Системи
інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН „Еліт” (http://www.
liga.net/zakon/ ligazakon.html).

7. Наказ Державної податкової адміністрації України від 25 листопада
2002 року № 567 „Про затвердження методичних рекомендацій з організації
кабінетного аудиту (для юридичних осіб)” // Системи
інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН „Еліт”
(http://www.liga.net/zakon/ ligazakon.html).

8. Постанова Правління Національного банку України „Про затвердження
Методичних вказівок щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в
банках України” від 20 липня 199 року № 358 // Системи
інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН „Еліт”
(http://www.liga.net/zakon/ ligazakon.html).

9. Постанова Правління Національного банку України від 29 квітня 2004
року № 191 „Про схвалення Методичних рекомендацій щодо взаємодії між
інспекторами з банківського нагляду Національного банку України та
зовнішніми аудиторами банків” // Системи інформаційно-правового
забезпечення ЛІГА: ЗАКОН „Еліт” (http://www.liga.net/zakon/
ligazakon.html).

10. Редько О. Організаційно-методологічні перспективи аудиту в Україні
// Податкове планування. – 2004. – № 12 (50). – С. 72–78.

11. Статут Спілки аудиторів України від 04.06.92 зі змінами і
доповненнями, внесеними 2 з’їздом САУ 29 червня 1993 року, зі змінами і
доповненнями, внесеними 3 з’їздом САУ 22 жовтня 1994 року, зі змінами і
доповненнями, внесеними позачерговим з’їздом САУ 4 березня 1998 року
// Все о бухгалтерском учете. – 1998 г. – № 55 (237). – 20 июня.

12. Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю” // Системи інформаційно-правового
забезпечення ЛІГА: ЗАКОН „Еліт” (http://www.liga.net/zakon/
ligazakon.html)

13. Закон України від 28 листопада 2002 року № 249-ІV „Про запобігання
та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом” (із змінами, внесеними законами України від 24.12.2002 № 345-ІV
і 06.02.2003 № 485- ІV) // Протидія відмиванню доходів, здобутих
злочинним шляхом. Збірник нормативно-правових актів, міжнародних
документів, коментарі. – К.: Атiка, 2003. – С. 13–29.

14. Гутцайт Е.М. Аудит: концепция, проблемы, эффективность, стандарты. –
М.: „ЭЛИТ 2000”, „ЮНИТИ-ДАНА”, 2002. – С. 73–77.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020