Реферат на тему:
Окремі питання організації судів апеляційної ланки
Соціально-політичні зміни в Україні, відображенням яких є штучно
підсилені владні суперечки, низький рівень правової культури в
суспільстві, недостатність фундаментальних наукових досліджень, які
висвітлювали б істотні недоліки в організації судової влади і вказували
шляхи їх виправлення, та фактичне нехтування досвідом вітчизняного
судового будівництва з урахуванням реалій економічного стану держави,
суттєво гальмують реформаторську ходу. Практичним утіленням цього є
наявність законопроектів про судоустрій і про статус суддів, що
знаходяться на розгляді в парламенті. Однак вони не дають вичерпної
відповіді на питання, пов’язані з організацією та функціонуванням
стабільної системи судової влади [1], [2]. Автори реформ, пропонуючи або
незначні зміни, або прагнучи впровадити революційні перетворення, які
тільки підкреслюють неприродність і надуманість окремих положень
реформування, не вирішують проблем, що існують у судовій владі. Наведене
може мати наслідком ускладнення здійснення такої влади та негативно
відобразитися на процесі реалізації захисту прав і свобод громадян.
На наше переконання, існує два основних напрями здійснення
судово-правової реформи, які матимуть на меті її реалізацію на
завершальному етапі: 1) впровадження якісних перетворень у межах чинних
конституційних приписів; 2) проведення відповідних заходів на підставі
внесення змін до Конституції України. Держава уже протягом тривалого
часу займається “косметичним ремонтом” судової влади і правосуддя у
межах діючого Основного Закону, результатом чого є прийняття Закону
України “Про судоустрій України” (далі – Закон), нового ЦПК України та
КАС України тощо. Разом із тим, законодавець, “підганяючи” у такий
спосіб судову владу під недосконалі конституційні норми, не рухається
вперед.
Згідно із приписами ч. 4 ст. 125 Основного Закону в Україні відповідно
до закону діють апеляційні та місцеві суди. Ці конституційні положення
відображені у нормах ст.ст. 18, 21 і 25 Закону. Так, за змістом ст. 18
складовою частиною системи судів загальної юрисдикції є, зокрема,
апеляційні суди та Апеляційний суд України (не діє), які, відповідно до
ч. 1 ст. 25 цього ж Закону поділяються на загальні та спеціалізовані –
адміністративні, господарські. На даний час діють 49 судів апеляційної
ланки. Разом із тим, аналіз положень законодавства, що регламентують
організацію і склад (види) апеляційних судів, свідчить про наявність
низки проблем.
Відповідно до ст.ст. 124 і 125 Конституції України судова система
складається із Конституційного Суду України та судів загальної
юрисдикції. Тобто поділ системи судів у державі з урахуванням
функціонування Конституційного Суду України обумовлюється виділенням у
ній судових органів, які здійснюють конституційну та загальну
юрисдикцію. Крім того, необхідність дотримання конституційного принципу
спеціалізації у побудові судової системи передбачає виокремлення серед
судів загальної юрисдикції спеціалізованих судових органів, які мають
компетенцію з вирішення спорів у певній нормативно визначеній сфері
правовідносин. Внаслідок такого поділу юрисдикцій загальні суди
повноважні розглядати тільки цивільні, кримінальні справи та справи про
адміністративні правопорушення, а спеціалізовані – адміністративні та
господарські.
Зазначимо про реалізацію принципів побудови судової системи, що
закладені в назві “апеляційний суд”. Для цього доцільно звернутися до
системи судів загальної юрисдикції, відображеної у ст. 18 Закону. Якщо
назва “місцевий суд” тяжіє до принципу територіальності із вкрапленням
спеціалізації суддів щодо розгляду окремих категорій справ, у назві
“Верховний Суд України” поєднання територіальності і спеціалізації
відображено у повному обсязі, оскільки такий суд є єдиним найвищим
судовим органом у державі із запровадженням галузевої спеціалізації на
рівні судових палат, то назва “апеляційний суд” убачається похідною від
вимог п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України і несе в собі швидше
віддзеркалення процесуального становища такого суду, аніж поєднання
принципів територіальності і спеціалізації.
Тобто доцільно внести зміни до ч. 4 ст. 125 Основного Закону і викласти
їх назву у новій редакції – “загальний суд” відповідної
адміністративно-територіальної одиниці, оскільки: 1) це дасть можливість
відобразити в назві такого суду його основне призначення як суду другої
інстанції та виконати приписи ч. 1 ст. 125 Конституції України щодо його
побудови на принципах територіальності і спеціалізації; 2) така назва
буде свідчити про функціонування у межах адміністративно-територіальної
одиниці судового органу, діяльність якого не пов’язується нормами
відповідного судочинства тільки з його процесуальним становищем. Тобто
на рівні Автономної Республіки Крим, області чи міст Києва і Севастополя
буде витримано принцип територіальності, за яким такий суд має діяти у
межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (наприклад,
загальний суд Черкаської області).
?????????>?овного Закону встановлює, що вищими судовими органами
спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Цей припис обумовлює
існування двох вищих судових органів, ієрархічно розташованих на чолі
окремих спеціалізованих юрисдикцій. Беручи до уваги положення ч. 1
вказаної статті, одним із принципів побудови системи судів визначено
принцип територіальності, який підлягає застосуванню поряд із принципом
спеціалізації, оскільки текстуальне і смислове тлумачення цієї
конституційної норми не передбачає домінування одного принципу та
ігнорування другого. Тобто територіальне розташування судових органів
повинно поєднуватися із спеціалізацією судів щодо вирішення певних
категорій спорів, визначених процесуальним законодавством. Існуюча
організація вищих спеціалізованих судів здійснюється без урахування
принципу територіальності, з домінуванням, натомість, принципу
спеціалізації. Виходячи з цього, має право на існування пропозиція про
створення вищих спеціалізованих судів на рівні
адміністративно-територіальних одиниць із наданням їм повноважень судів
апеляційної інстанції. Тому створення, наприклад, вищого
спеціалізованого суду Львівської області, не вбачається кроком, наслідки
реалізації якого можуть знаходитися поза межами конституційного поля.
Ще одна проблема полягає у створенні нової структури судових органів, на
які законом покладатиметься здійснення апеляційних повноважень.
Утворення у складі діючих апеляційних загальних судів судових палат із
розгляду цивільних і кримінальних справ викликано не тільки вітчизняною
традицією, але й пов’язано із впровадженням новел судового будівництва,
передбачених ч. 5 ст. 25 Закону. Разом із тим, щодо утворення у складі
спеціалізованих апеляційних судів їх структурних підрозділів – судових
палат, чітка вказівка законодавця у зазначеній нормі відсутня. Це дає
підстави в одному спеціалізованому суді створювати судові палати з
розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією у межах
відповідної судової юрисдикції. Отже, виникає можливість у межах одного
спеціалізованого суду запровадити подвійну спеціалізацію та шляхом
поєднання утворити в його складі судові палати з розгляду
адміністративних і господарських справ. Наведене дасть змогу дотриматися
у процесі створення нових вищих спеціалізованих судів, як судів
апеляційної ланки, передбачених Конституцією України принципів побудови
судової системи – територіальності та спеціалізації.
Структура діючих спеціалізованих апеляційних судів на відміну від
загальних є різною, виходячи із покладених на них завдань щодо
здійснення правосуддя у певних галузях правовідносин та законодавчого
дозволу про створення у їх складі судових палат із розгляду окремих
категорій справ. Тому з урахуванням пропонованої двохюрисдикційної
палатної побудови нових вищих спеціалізованих судів доцільно використати
досвід утворення судових палат у діючих апеляційних адміністративних і
господарських судах та з унесенням змін до ст. 25 Закону запровадити у
вищих судах судові колегії з розгляду окремих категорій справ за
встановленою у відповідній судовій палаті спеціалізацією у межах
визначеної спеціальної судової юрисдикції (адміністративної,
господарської). Отже, можливо окреслити структуру вищого
спеціалізованого суду: судова палата у господарських справах і судова
палата в адміністративних справах – судові колегії з розгляду окремих
категорій справ у кожній із судових палат за встановленою спеціалізацією
у межах відповідної спеціальної юрисдикції – колегії суддів, які
безпосередньо здійснюють судочинство.
Прогнози результатів проведення заходів, указаних вище, можуть бути
такими. По-перше, будуть цілісно і рівнозначно дотримані базисні
конституційні принципи територіальності і спеціалізації, що є
основоположними для побудови не тільки окремої ланки судів
(апеляційних), а й усієї судової системи. По-друге, утворення нових
вищих спеціалізованих судів як судів апеляційної ланки з двохпалатною
структурою, похідною від відповідних юрисдикцій, зніме питання про
необхідність функціонування двох вищих спеціалізованих судів як судів
касаційної інстанції. Світовий і європейський досвід судового устрою
допускає організацію спеціалізованих судових органів, але відводить їм
допоміжне місце у системі судів та, як правило, не підтримує ідею їх
завершеної трирівневої ієрархії. По-третє, вдосконалення приписів
процесуального законодавства передбачатиме діяльність нових загальних та
вищих спеціалізованих судів виключно як судів апеляційної інстанції, а з
використанням процесуальних важелів допуску до апеляції – чітке
дотримання положень ч. 3 ст. 129 Конституції України щодо апеляційного і
касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених
законом.
Література:
1. Проект закону України про внесення змін до Закону України “Про
судоустрій України”, внесений Президентом України, реєстр. № 2834
(прийнятий за основу);
2. Проект закону України про внесення змін до Закону України “Про статус
суддів”, внесений Президентом України, реєстр. № 2835 (прийнятий за
основу).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
