Об’єкти цивільних прав

ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ОБ’ЄКТІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Одним із елементів цивільного правовідношення є об’єкт права 1 . В ЦК
України 1963 p. глава про об’єкти права відсутня, проте це не означає,
що законодавець не застосовує цього поняття. В усіх розділах Кодексу в
тій чи іншій формі є терміни, безпосередньо пов’язані з об’єктами
цивільних прав. Все частіше застосовуються ці поняття у нових
законодавчих актах України (в законах: «Про власність», «Про
приватизацію державного житлового фонду», «Про приватизаційні папери»
тощо).

З метою задоволення своїх інтересів суб’єкти цивільних прав вступають
між собою у різноманітні відносини з приводу того чи іншого об’єкта.
Такі відносини можуть виникати заради придбання та перевезення речей,
надання послуг, використання права авторства на твори науки, літератури,
мистецтва, захисту честі, гідності та ділової репутації. Із цього можна
зробити висновок, що об’єкт цивільно-правових відносин, або цивільних
прав, — це певне конкретне благо, з приводу якого суб’єкти вступають у
правовідносини. Такими

благами можуть бути: 1) майно (речі та послуги); 2) результати духовної
та інтелектуальної діяльності; 3) особисті немайнові блага.

2. МАЙНО ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

У законодавстві немає одностайності щодо» визначення майна як об’єкта
цивільних прав В одних випадках під майном розуміють певні речі або їхню
сукупність (ст. ст. 13, 22, 23, 24 Закону України «Про власність»).
Ширшого змісту набуває поняття «майно» в ст. 38 цього ж закону.
Відповідно до цієї статті, власністю членів трудового колективу
державного підприємства може бути не тільки майно, а й майнові права У
спадковому праві застосовується ще одне значення терміна «майно». Під
спадковим майном розуміють усі майнові права та обов’язки, які
переходять від спадкодавця до спадкоємців.

Така розбіжність законодавчих положень ускладнює визначення поняття
«майно» як об’єкта цивільного пра-ва. Можна говорити про право на речі,
про право на послуги іншої особи, але, мабуть, не можна стверджувати, що
кредитор має право на право. Віднесення послуги до майна пояснюється
передусім тим, що вона може бути оцінена в грошах.

Виходячи з цього, вважаємо, що майно складається з речей та послуг .
Речі, як об’єкги цивільного права, фігурують у відносинах власності,
особливо при визначеннях: які предмети (речі) можуть бути об’єктом
приватної чи державної власності, які є вилученими з обігу, а які
обмежені в ньому, які підлягають конфіскації, а які не підлягають.

Послуги є об’єктами зобов’язального права. Наприклад, охоронець надає
послуги по охороні майна власників, які уклали з ним договір схову.
Об’єктами зобов’язального права можуть бути і речі. Різниця між речовим
і зобов’язальним правом проявляється не в тому, що об’єктом речового
права є речі, а зобов’язального -послуги, а в тому, що в речовому праві
право на річ здійснюється власником самостійно без посередництва іншої
особи, тоді як у зобов’язальному праві для задоволення власником свого
права недостатньо лише його волі. Потрібна також воля іншої особи (для
укладання договору оренди, наприклад, згода орендатора, купівлі-продажу
— покупця).

Поняття та види речей в цивильному праві. Речами в цивільному праві
називають предмети матеріального світу, здатні задовольняти певні
потреби людини. Головне, щоб людина могла панувати над цими предметами,
щоб вони були в цивільному обігу, мали значення майна. (Відкриті, але не
видобуті корисні копалини, не зловлені дикі тварини не є майном.)

До речей можуть відноситися як предмети природи, так і вироби людської
праці. Зміст поняття «речі» не є постійним У рабовласницькому
суспільстві основним об’єктом цивільних прав був раб. Із розвитком
капіталістичних відносин до речей стали зараховувати акції та цінні
папери як символи тих чи інших речей В СРСР земля була виключена з
цивільного обігу і не відносилася до речей.

Законодавчими актами визначається обігоздатність речей. Під
обігоздатністю речей розуміють можливість вільно розпоряджатися речами
як об’єктами цивільних прав шляхом їх передачі іншим особам Підставою
для передачі можуть бути договори, спадкування, адміністративні акти
тощо. Законодавство України надає можливість суб’єктам цивільного права
вирішувати питання, пов’язані з обігом речей, на свій розсуд.

Але суспільні інтереси спонукають державу в деяких випадках поставити
перепону вільному обігу речей. За обігоздатністю речі поділяють на речі,
не вилучені з обігу, речі, вилучені з приватного обігу, речі, обмежені в
приватному обігу.

Переважна більшість речей, які оточують людину і служать для задоволення
її потреб, — це речі, що не вилучені з приватного обігу. Правовий режим
цих речей полягає в тому, що вони можуть вільно переходити у власність
будь-якої особи на підставах, передбачених законодавством.

До речей, вилучених з приватного обігу, відносяться:

зброя, боєприпаси, крім мисливської та спортивної зброї, яку можна
придбати з дозволу органів внутрішніх справ, бойова і спеціальна
військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й
засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали
та обладнання для його виробництва. Крім того, сюди ж відносяться бойові
отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські
засоби (за винятком отриманих громадянами за призначенням лікаря);

протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин;
електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються
правоохоронними органами (крім газових пістолетів, револьверів та набоїв
до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії).

Перелічені види речей не можуть бути у власності громадян, громадських
об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на
території України. Речі, вилучені з обігу, не підлягають відчуженню.
Тобто, власник таких речей не має права їх продавати або передавати на
інших підставах будь-яким приватним особам.

До речей, вилучених з цивільного обігу, слід віднести також: непридатні
для споживання продукти харчування, небезпечні для життя людей речовини,
деякі інші речі, перелік яких визначається законодавчими актами.

До речей, обмежених в приватному обігу, відносять такі речі, для
придбання яких громадянам та приватним юридичним особам потрібний дозвіл
уповноважених органів. Так, громадяни, які досягли 18-річного віку,
мають право придбати холодну та пневматичну зброю. А з досягненням
21-річного віку вони можуть з дозволу органів внутрішніх справ за місцем
проживання набувати права власності на вогнепальну гладкоствольну зброю;
з досягненням 25-річного віку — на вогнепальну мисливську нарізну зброю
(мисливські карабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними
стволами).

Для набуття права власності на радіоактивні речовини особа повинна
отримати на це дозвіл Державного комітету України з ядерної та
радіаційної безпеки. Такий дозвіл надається за наявності висновку
органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість
використання них речовин майбутнім власником в існуючих умовах (додаток
№ 2 до постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 p.).

Законодавчими актами встановлюється правовий режим речей. Правовий режим
складають: порядок користування речами, способи і межі розпорядження
ними та інші правомірні дії. У залежності від особливостей правового
режиму речей їх поділяють на рухомі й нерухомі;

індивідуально визначені й визначені родовими ознаками; подільні й
неподільні; споживні й неспоживні; головні й приналежні до них, плоди і
доходи.

Речі рухомі й нерухомі. До нерухомих речей відносяться земельні ділянки
і все, що тісно з ними пов’язане:

будинки, споруди, підприємства, інші майнові комплекси, багаторічні
насадження.

Речі, переміщення яких можливе без шкоди їх призначенню, відносяться до
рухомих, якщо законодавчими актами не встановлене інше.

Практичне значення поділу речей на нерухомі і рухомі перш за все полягає
в тому, що до нерухомих речей відносяться земля, будівлі, що на ній
зведені, а також багатолітні насадження. Земельна ділянка, що належить
окремому суб’єктові, є частиною території держави, яка теж має право
вирішувати деякі питання, пов’язані з цією ділянкою, зокрема, може
вилучати Її для державних і суспільних потреб. Держава зацікавлена в
тому, щоб нерухоме майно приносило користь не лише його власникові, а й
суспільству в цілому.

Законодавчими актами встановлений особливий порядок переходу нерухомого
майна від одного власника до іншого. Як правило, угоди з приводу
нерухомого майна укладаються за місцем його знаходження і потребують
нотаріального посвідчення. Будь-яке відчуження нерухомого майна потребує
державної реєстрації. До більшості рухомого майна такі вимоги не
ставляться.

Таким чином, практичне значення поділу речей на нерухомі й рухомі
полягає в тому, що власники більш обмежені в діях стосовно нерухомого
майна, ніж рухомого, а їхні права на нерухоме майно більш захищені, ніж
права на майно рухоме.

Речі індивідуально визначені й родові. Індивідуально-визначеними
називаються речі, які відрізняються від інших речей цього ж роду що і
вони, характеризуються індивідуальними ознаками. До них відносяться:
речі, виділені із загальної маси речей одного й того ж роду (наприклад,
із партії холодильників виділений один); речі, єдині в своєму роді
(наприклад, картина Айвазовського «Кораблі на рейді»); речі, що
відрізняються від інших рядом ознак (наприклад, міст ім. Є.Патона в
Києві).

Родовими називаються речі, які належать до одного роду і визначаються
кількісними ознаками — числом, вагою, мірою. Наприклад, 10 центнерів
пшениці, 100 кубометрів деревини, 50 метрів сукна.

Правове значення поділу речей на іидивідуально-визначені й родові
полягає в тому, що при загибелі індивідуально-визначеної речі боржник
звільняється вед обов’язку передати подібну до неї річ кредитору, але
зобов’язаний виплатити останньому грошову компенсацію, при загибелі
родових речей боржник, як правило, зобов’язаний передати кредиторові
інші подібні речі.

Якщо предмет зобов’язання — індивідуально-ви-значена річ, то кредитор
має право вимагати повернення йому саме цієї речі, а боржник не має
права замінити її грошовою компенсацією.

Подільні і неподільні речі. До подільних речей у правовому значенні
відносяться речі, які при поділі їх на частини не втрачають свого
первісного господарського призначення (продукти харчування, цемент,
будь-яка рідина тощо). Неподільними є речі, які неможливо поділити без
втрати їх основного господарського призначення (телевізор, холодильник,
автомобіль).

Практичне значення такого поділу речей у тому, що неподільна річ в
правовідносинах розподілу речей в натурі повинна бути або проданою, а
виручені від продажу гроші поділені, або передана одному із
співвласників з покладанням на нього обов’язку відшкодувати іншій
стороні вартість належної їй частини речі. Інколи для вирішення питання
поділу неподільної речі необхідно затвердити план поділу в компетентних
державних органах (частина будинку та земельної ділянки, на якій будинок
розташований). Індивідуально-визначені речі відносяться до неподільних,
а родові — до подільних.

Споживні й неспоживні речі. Деякі речі при їх використанні споживаються
(знищуються) повністю, чи то видозмінюються, треті — зберігають свою
цінність тривалий час.

Речі, які при їх використанні за призначенням споживаються (продукти
харчування) або перетворюються в іншу річ (сировина), називаються
споживними.

Неспоживними називаються речі, які при’використанні зберігають своє
призначення тривалий строк (дорогоцінне каміння, одяг, засоби
виробництва). Пошкодження, зношення цих речей відбувається внаслідок
тривалого користування ними як такими (без їх зміни). •Практичне
значення поділу речей на споживні й неспоживні полягає в тому, що одні
угоди можна укладати лише стосовно споживних речей, а інші — стосовно
не-споживних. Наприклад, предметом договору позики мо-жуть бути лише
споживні речі. Це пояснюється тим, що позичальник на позичені ним речі
набуває права власності, і на ньому лежить обов’язок повернути
позикодавцеві таку ж саму суму грошей, або кількість речей такого ж роду
і якості. Інакше вирішується питання у договорі найму, оренди. Тут
предметом договору можуть бути лише неспоживні речі, оскільки наймач при
припиненні договору зобов’язаний повернути те саме майно, яке він
отримав у тимчасове користування.

Речі головні й приналежні. Часто речі перебувають в такому
господарсько-цільовому зв’язку, при якому одна з них виступає головною,
а інша — приналежною. Інколи виникає складність з визначенням головної
речі й приналежної до неї. Справа в тому, що приналежна річ не
обов’язково пов’язана з головною річчю фізично чи складає її частину,
вона може бути предметом самостійної угоди.

У разі, коли потрібно визначити головну річ і приналежну до неї, слід
виходити з того, що головною вважається та річ, заради якої виникають
конкретні правовідносини. Наприклад, покупець вирішив придбати скрипку,
яка зберігається у спеціальному футлярі. В цьому випадку скрипка буде
головною річчю (основним предметом договору купівлі-продажу), а футляр —
приналежністю до головної речі, бо виступає доповненням до скрипки і
покликаний слугувати їй.

Практичне значення поділу речей на головні й приналежні полягає в тому,
що приналежна річ наслідує долю головної речі, якщо в договорі або
законі не встановлене інше. Поняття приналежності має значення в
договорах поставки машин, обладнання тощо. Така продукція повинна
поставлятися в комплекті з необхідними приналежностями.

Визначення головної речі й приналежної набуває актуальності у зв’язку із
закріпленням у цивільному законодавстві поділу речей на нерухомі і
рухомі. При купівлі-продажу земельної ділянки, як головної речі,
потрібно визначати приналежні їй речі — будівлі, багаторічні насадження,
дороги, все те, що на ній розташоване.

Плоди і доходи. Плоди — це речі, які природним шляхом породжені іншими
речами. Плоди відділяються від самої речі без суттєвих її змін і можуть
бути об’єктом цивільних правовідносин як самостійно, так і разом з
об’єктами, від яких вони відділилися. При цьому діє загальне правило,
згідно з яким плоди належать власникові речі, якщо інше не встановлено
законом або договором, укладеним власником цього майна з іншою особою
(ст. 133 ЦК України).

Якщо володілець речі (наприклад, охоронець, заставодержатель) не має
права користуватися нею, то він не вправі користуватися й її плодами,
якщо інше не встановлене законом і договором.

Поняття «доходи» має два значення. У широкому значенні під доходами
розуміють плоди і грошові надходження. У вузькому значенні доходами
вважають те, що приносить власникові речі експлуатація його речі іншими
особами на підставі укладених з ними угод (наприклад, від речі,
переданої у найм, наймодавець одержує доход у вигляді певної плати).
Вважаємо, правомірним буде віднести до доходів і продукцію, отриману
підприємцями в результаті заняття ними підприємницькою діяльністю.

У ст. 133 ЦК України є і поняття «плоди», і поняття «доходи», при цьому
поняття «доходи» вживається у вузькому значенні.

Цивільні кодекси різних держав по-різному вирішують питання про те, кому
належать плоди і доходи. Так, ЦК Російської Федерації (ст. 136)
встановлює правило, за яким плоди, продукція та доходи від майна
належать особі, яка використовує це майно на законних підставах, якщо
інше не передбачене законом або договором. Іншими словами, за загальним
правилом, плоди і доходи від переданої наймачеві речі належать не
власникові речі, а наймачеві, заставодержателю. Через те в Російській
Федерації при укладанні договору власник повинен передбачити, кому
належатимуть плоди і доходи, і тим самим захистити свої права у
майбутньому.

Гроші як об’єкт цивільних прав. До речей цивільне право відносить також
гроші. Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей.
Особливість грошей, як родових і подільних речей, полягає у тому, що
вони визначаються не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у
знаках грошових одиниць — грошовою сумою. Внаслідок цих якостей грошей
борг можна погасити будь-якими купюрами.

Гроші можуть бути як основним об’єктом цивільних прав, так і виконувати
функцію загального еквівалента платежів.

Основним об’єктом цивільних правовідносин гроші виступають у договорах
позики, банківської позички, при заповіті збережень у кредитних
установах тощо.

Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гроші виступають
мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг,
засобом збереження їх цінності. Грішми погашаються майнові борги,
відшкодовуються збитки, заподіяні іншій особі, виплачується вартість
частки у спільній власності в разі залишення усього майна одному із
співвласників.

У деяких вигадках гроші як об’єкт цивільного права можуть виступати і як
індивідуально-визначене майно. В основному це відбувається тоді, коли
вони придбані для колекції або виконують функцію речових доказів у
скоєному злочині. В цих та інших випадках кожна грошова одиниця
індивідуалізується своїм номером і відноситься до речей незамінних і
неподільних.

На гроші розповсюджуються загальні правила щодо майна, за винятками,
паредбаченими законом. Одним з таких винятків є той, що гроші не можуть
бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 147 ЦК України).

3. ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВД

До об’єктів цивільного права відносяться також цінні папери. Вони є
специфічним об’єктом цивільного права. До них неможливо застосувати
загальне визначення поняття об’єктів цивільних правовідносин, їх не
можна безпосередньо визначити як блага, заради яких суб’єкти вступають у
правовідносини. Заради цінних паперів як паперів ніхто у правовідносини
не вступає. Призначення цінних паперів в іншому — засвідчувати права їх
законних держателів на цінності, що в них зазначені, забезпечувати
одержання саме цих цінностей.

Можна виділити такі основні ознаки цінних паперів.

По-перше, будь який цінний папір повинен відповідати вимогам щодо форми,
яка визначається законом.

За загальним правилом, цінні папери являють собою документи, що
складаються на спеціальних бланках з певним ступенем захисту. Кабінетом
Міністрів України затверджені Правила виготовлення і використання
вексельних бланків *, а також встановлений «Порядок виготовлення бланків
цінних паперів» 2 .

По-друге, цінні папери, за загальним правилом, можуть вільно
передаватись однією особою іншій.

При передачі цінного паперу до нового держателя останньому переходять і
усі зазначені у папері права.

По-третє, у кожному цінному папері повинна бути точно визначена юридична
можливість здійснити ту дію, на яку має право законний утримувач паперу.
Це може бути право на отримання визначеної суми грошей, прибутку у
вигляді дивідендів чи процентів, певного майна, а також право брати
учать в управлінні акціонерним товариством. При цьому види прав, що
можуть бути закріплені у цінному папері, визначаються законом чи у
встановленому емітентом порядку.

По-четверте, не може мати місця часткова передача прав, зазначених у
цінному папері. У випадках, коли цінний папір підтверджує наявність не
тільки майнових, а й інших прав, передача паперу означає передачу усіх
прав, посвідчених ним.

По-п’яте, характерною ознакою цінних паперів є те, що здійснення
втілених у них прав можливе, як правило, лише при пред’явленні самих
цінних паперів.

Однак слід зазначити, що вказане правило застосовується не до усіх
цінних паперів. Зокрема воно не застосовується до цінних паперів, що
випущені у бездокументарній формі, тобто до таких цінних паперів, що
знаходяться у формі записів на рахунках у системі, електронного обігу
цінних паперів.

Характеризуючи цінні папери як об’єкти цивільних правовідносин, слід
підкреслити, що у цивільному праві України вони відносяться до рухомих і
неподільних речей, можуть бути індивідуально-визначеними і визначатись
родовими ознаками.

Отже, цінні папери можна визначити як документи встановленої форми з
відповідними реквізитами, що посвідчують майнові або особисті права їх
утримувачів, здійснення яких можливе, як правило, тільки у разі
пред’явлення цінного паперу.

У цивільному праві цінні папери розрізняються: за змістом, за особою
боржника, за способом визначення уповноваженої особи.

За змістом цінні папери поділяються на товарні та грошові.

Товарні цінні папери посвідчують право їх держателів на цінності,
виражені у реальних речах (товарі). Товарні цінні папери ще називають
товаророзпорядчими документами, оскільки при передачі такого паперу
іншій особі володілець цього паперу розпоряджається зазначеним у папері
майном. До товарних цінних паперів відносяться: коносамент, накладна,
деякі приватизаційні папери тощо.

Слід підкреслити, що перелік цінних паперів, наведений у ст. З Закону
України «Про цінні папери і фондову біржу», не є вичерпним, адже в ньому
не вказані такі документи, порядок випуску та обігу яких врегульований
іншими нормативними актами України і які віднесені до цінних паперів
світовою практикою. Зокрема, до таких цінних паперів відносяться
коносаменти та чеки.

Грошові цінні папери виражають право їх держателів на цінність у вигляді
певної суми грошей. Держатель грошового цінного папера має право на
отримання грошової суми, що визначена в ньому. До грошових паперів
належать» акції, векселі, чеки, ощадні сертифікати та ін.

Цінні папери за своїми емітентами, що випускають їх і зобов’язані
здійснити передбачені в них дії, поділяються на державні; випущені за
рішенням місцевих -рад народних депутатів; приватні

Державні цінні папери випускаються державою Це, наприклад,
приватизаційні папери, казначейські зобов’язання. Державні цінні папери
гарантовані усіма активами держави

До цінних паперів, що випускаються за рішенням місцевих рад народних
депутатів, відносяться облігації місцевих позик, гарантовані майном
відповідних адміністративно-територіальних утворень.

До приватних цінних паперів відносяться ті папери, що випускаються
приватними особами (акції акціонерних товариств, облігації підприємств
тощо). Цінні папери, що випускаються в обіг приватними особами,
гарантовані виключно майном цих осіб.

В залежності від способу визначення уповноваженої особи, яка є власником
цінного папера, останні поділяються на іменні, ордерні та цінні папери
на пред’явника. В залежності від того, до якого із цих видів належить
цінний папір, визначається спосіб його передачі.

Іменним цінним папером є такий документ, в тексті якого зазначений його
власник Однак для легітимації володільця цінного папера у якості
суб’єкта права необхідно, щоб його ім’я було зазначене не лише у тексті
цінного папера, а й у реєстрі власників іменних цінних паперів. Зокрема,
у Законі України «Про Національну депозитарну систему і особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні» вказано, що права на участь
в управлінні на одержання доходу тощо (тобто як майнові, так і особисті
права), які випливають із іменних цінних паперів, можуть бути
реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних
паперів. На наш погляд, досить точно поняття іменного цінного папера
будо дане М. М. Агарковим, який визначав іменний цінний напір як
документ, який легітимує свого утримувача у якості суб’єкта зазначеного
v ньому права, якщо він визначений у якості такого як в тексті
документа, так і в книзі зобов’язаної особи (реєстрі)1.

Іменні цінні папери можуть переходити від одних до інших осіб, однак це
пов’язане з виконанням певних формальностей. Так, для передачі іменного
цінного папера необхідно поставити на ньому передавальний запис і внести
відповідні зміни до реєстру власників іменних цінних паперів. Крім того,
можуть встановлюватись обмеження чи навіть заборона щодо передачі
іменних документів як v законодавстві, так і в самих цінних паперах.
Зокрема, іменним цінним папером, що не підлягає обігу, а його продаж
(відчуження) іншим особам визнається недійсним, є іменний ощадний
сертифікат.

До іменних цінних паперів можуть відноситись; акції, ощадні сертифікати,
облігації.

Ордерним цінним папером є такий документ, держатель якого є
легітимованим у якості суб’єкта зазначеного у ньому права, якщо на ньому
зупиняється безперервний ряд передавальних записів. Із даного визначення
можна зробити висновок, що ордерні цінні папери передаються шляхом
вчинення на них передавального запису — індосаменту, який може бути
іменним або бланковим При вчиненні іменного індосаменту вказується ім’я
особи, що передає цей документ (індосант), а також ім’я набувача
(індосата). У разі ж передачі ордерного цінного папера шляхом вчинення
бланкового передавального запису індосанту достатньо просто поставити у
документі свій підпис. Держатель ордерного цінного папера, до якого він
перейшов через бланковий індосамент, може у будь-який час вписати своє
ім’я у документ.

Таким чином, держателю ордерного документа надана не обтяжена особливими
формальностями можливість передачі прав по цінному паперу. Слід
підкреслити, що кожний індосант по ордерному цінному паперу відповідає
не тільки за дійсність права, яке він передає разом з документом, але й
за його здійснення. Найбільш поширеними ордерними цінними паперами є
коносамент і вексель.

Однією із основних відмінностей між .іменними і ордерними цінними
паперами є те, що при передачі іменного цінного папера відчужувач
відповідає лише за дійсність права, яке випливає із документа, а при
передачі ордерного цінного папера відчужувач (індосант) відповідає не
тільки за дійсність права, яке випливає з документа, але й за його
здійснення. Держатель ордерного цінного папера може звернутись до
кожного індосанта з вимогою задоволення прав, які посвідчуються цінним
папером.

Під цінними паперами на пред’явника розуміють папери, володіння якими
безпосередньо забезпечує можливість здійснення виражених у них прав.
Здійснити право за цінними паперами на пред’явника може особа, що його
пред’явить.

Цінні папери на пред’явника відрізняються від іменних та ордерних за
такими ознаками:

1) вони випускаються без зазначення особи, яка має право на цінність за
документом, а суб’єктом виражених у них прав визначають свого держателя,
який пред’являє їх зобов’язаній особі;

2) вони передаються шляхом простої передачі документа новому держателю.

4. ПОСЛУГИ ЯК ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Цивільні правовідносини можуть складатися не лише стосовно вже існуючих
матеріальних і духовних благ, а й з приводу створення нових або зміни
наявних благ. Об’єктом правовідносин, що виникають з приводу створення
чи зміни матеріальних або духовних благ, вважається результат роботи.

Об’єктами, здатними забезпечувати задоволення інтересів, можуть
виступати блага як відокремлені від дій, що їх породили, так і
невідокремлені. Більшість благ відокремлені від таких дій. Але бувають
випадки, коли результат діяльності є таким, що не може бути
відокремленим від дій виконавця, не може бути відтвореним без дій того,
хто їх чинить (наприклад, задоволення слухача від живої гри музиканта, а
не від її запису). Сама діяльність однієї особи може бути джерелом
задоволення інтересу іншої особи. Це дає змогу дії такого роду відносити
до об’єктів цивільних прав. А відтак, об’єктом цивільних правовідносин
можуть бути різноманітні послуги.

Послуги можуть бути фактичними і юридичними. Фактичні послуги — це
результат діяльності, споживча вартість (благо), яка створюється працею.
Юридичні послуги — це сама діяльність направлена на задоволення
інтересів інших осіб. Для цивільного права мають значення різні форми
вираження і здійснення тих чи інших послуг. Але незалежно від форми,
послуга завжди є благом, носить вартісний характер, її можна оцінити в
грошах. Через це вона й може виступати об’єктом цивільних правовідносин.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *