Наука фінансового права (реферат)

Наука фінансового права

Наука фінансового права виникла значно пізніше, ніж фінансові інститути,
які з’являються разом з державою, оскільки жодна держава не могла і не
може жити без податків і кредиту. Першим європейським автором роботи з
фінансів «Про доходи афінської республіки» вважається Ксенофонт (430-355
рр. до н.е.). XVII ст. датують зародження і розвиток класичної
політекономії. У працях французів — представників класичної школи А.
Тюрбо, Ф. Кеніє, В. Мірабо, англійців А. Сміта та Д. Рикардо вчення про
фінанси зводиться до 4 основних положень:

1)  держава необхідна, бо вона охороняє «природний порядок» від
заздростей і посягань;

2)  утримання уряду повинно бути дешевим, оскільки витрати на управління
державою є невиробничими. Із часом це положення себе не виправдало, бо
дешеве управління обов’язково веде до корупції;

3)  держава не може порушувати право власності і конкуренції шляхом
установлення обмежуючих митних зборів і монополій і не повинна
втручатися у господарське життя країни;

4)  держава має дотримуватись основних принципів оподаткування: податки
сплачують усі відповідно до своїх доходів; податки треба визначати
заздалегідь І справляти у зручний для платника час2.

Першим російським автором творів з фінансів був І. С. Пе-ресвєтов, що
жив ще за часів Івана Грозного. На початкуVIII ст. теоретиком фінансів
вважається І. Т. Посошков, відома його книга «Книга о скудости н
богатстве».

У XVIII ст. з’являється термін «фінанси», який увів у науковий обіг на
території Російської імперії професор права Московського університету С.
Ю. Десницький. Він вперше визначив, що фінанси держави складаються з
двох частин: витрати і доходи, що сума видатків є визначаючою і
відповідно до неї повинні бути знайдені доходи1.

У 1835 р. в російських університетах вводиться курс фінансового права.
Професор Московського університету Ф. В. Міль-гаузен розмежував фінанси
і фінансову науку, а професор Д. Львов відзначав не ресурси, а суспільні
відносини.

У 1882 р. вийшов підручник з фінансового права професора
Санкт-Петербурзького університету В. Лебедєва, в якому було зроблено
аналіз розвитку фінансової науки за всі роки ЇЇ існування. Міністр
фінансів Росії С. ВІтте в «Конспекті лекцій про народне і державне
господарство» написав, що з кінця XVII століття «під словом „фінанси»…
почали розуміти всю сукупність державного майна і взагалі стан всього
державного господарства, тобто всієї сукупності матеріальних засобів, що
є у розпорядженні держави — її доходів, видатків і боргів». Вітте до
фінансів зараховує як доходи, так і видатки, тоді як інші вчені видатки
відкидають.

Україна була в складі Російської імперії, тому фінансова наука
розвивалася ще повільніше, ніж у Росії. Але підручники професора
Одеського університету І. С. Іловайського та професора Харківського
університету І. С. Алексєєнка видавалися в друкарнях Росії напередодні
Жовтневого перевороту.

С. І. ІловайськиЙ визначав фінанси як вид суспільних відносин, державні
і місцеві фінанси розглядав як різновиди публічних фінансів1.

Один із корифеїв російської фінансово-правової науки академік І. І.
Янжул писав про відмінність фінансового права і фінансової науки
(оскільки зараз, як на Заході, так і в усьому світі фінансове право не
відокремлюють від фінансової науки), посилаючись на німецького вченого
Гоффмана, що фінансове право — це сукупність законодавчих постанов про
фінансовий устрій і про фінансове управління держави, а фінансова наука—
це вчення про суспільне господарство, що має за мету викладення тих
правил, яких повинні дотримуватися, здобуваючи матеріальні засоби,
необхідні для виконання громадських цілей2.

Як бачимо, фінансові інститути—податки і кредит — виникли разом із
державою й існують до цього часу. Але наука фінансового права зародилася
значно пізніше. Якщо брати до уваги роботи перших дослідників фінансів
Юсті і Зоннельфель-са, то фінансова наука існує трохи більше 300 років3.
Після жовтневих подій фінансове право як учбова дисципліна була
виключена з учбових планів юридичних і економічних факультетів.
Природно, що припинилися фінансово-правові дослідження.
Адміністративно-командній системі не потрібні були ідеї впровадження
наукових засад у процес прийняття законів, які регулювали фінансові
відносини. «Відродив» фінансове право Ю. А. Ровинський (полтавчанин за
походженням, у 1940 р. працював заступником Голови Правління Держбанку
СРСР), який захистив кандидатську дисертацію про предмет фінансового
права. Кадри викладачів з фінансового права готувалися дуже повільно. До
1954 р. в СРСР було біля 20 фахівців з фінансового права, в 1964 р. і в
Україні з’явився перший кандидат наук. Наука фінансового права
розвивалася тільки завдяки ентузіастам, таким, як професори Ю. А.
Ровін-ський, С. Д. Ципкін, М. І. Піскотін, Н. X. Хімічева, доценти Н. І.
Куфакова, В. В. Бесчеревних, в Україні — Л. К. Воронова, Д. А.
Бекерська, І. В. Март’янов. Вони за радянської пори змогли відстояти у
великих дискусіях фінансове право як самостійну галузь права,
фінансово-правову науку як частину юридичної науки. Про історію
фінансового права писав наш сучасник, проф. К. С. Бельський1.

Після утворення суверенних держав на терені СРСР в 1991 р. наука
фінансового права одержала друге життя. Уче-ні-юристи активно взялися за
розробку фінансово-правових проблем. Біля 40 років ніхто з пошукувачів
наукових ступенів не брався за розробку питань теорії фінансово-правової
науки. Цією проблемою зацікавився чернівецький вчений П. С.
Пацур-ківський, який захистив докторську дисертацію. Ще в 70-х рр. С. Д.
Ципкін захистив докторську дисертацію з правових проблем доходів
державного бюджету, а харків’янин М. П. Кучеря-венко захистив докторську
з проблем податкового права в наші дні.

М П. Кучерявенко очолює кафедру фінансового права в одному з
найвідоміших вузів і має українську школу податкового права, до якої
входять члени кафедри, що захистили кандидатські дисертації з питань
податкового права.

^

???????¤?¤?$???????,?доводиться відшукувати не розроблені
фінансово-правові питання. Правда, фінансове законодавство дуже
мобільне, а для прийняття оновлених законів потрібні наукові
рекомендації. Необхідні сучасні розробки для систематизації фінансового
законодавства.

На сьогодні наука фінансового права досліджує встановлені
фінансово-правовими нормами методи і засоби, якими держава і органи
місцевого самоврядування мобілізують кошти у централізовані І
децентралізовані фонди і витрачають їх для свого функціонування.

До предмета науки фінансового права належить аналіз проблем основ
правового статусу суб’єктів фінансових правовідносин, особливостей
владних повноважень публічних органів, які обов’язково беруть участь у
фінансових правовідносинах, їх взаємовідносин з підвладною стороною,
якою може бути і орган державної влади, і орган державної виконавчої
влади, і окремий громадянин.

У фінансових правовідносинах складаються ситуації, в яких важко
розібратися, не знаючи конституційних принципів взаємовідносин
державно-владного органу і громадянина, права якого дуже часто захищає
Конституція, а не фінансовий закон. Наука фінансового права повинна
приділяти увагу вивченню повноважень різних гілок державної влади в
галузі фінансів. Акти судової гілки влади довгий час не визнавали
джерелом права в нашій державі. Наука фінансового права повинна
займатися формулюванням понятійного фінансово-правового апарату,
наукових категорій, які використовуються у фінансовому законодавстві. Це
необхідно для науки фінансового права, оскільки фінансових законів
приймається чимало, і одне і те саме поняття буває в одному законі
тлумачиться по-різному. Дуже заважає фінансовому законодавству України
постійне запозичення іншомовних слів, які перекладаються не правильно,
тому включення цих понять у фінансове законодавство тільки ускладнює
його застосування.

Сутність і призначення науки фінансового права, як і будь-якої галузі
права, розкривається в її функціях1. Завданням науки фінансового права с
—дослідження інститутів фінансової системи, порівняльний аналіз
національної і зарубіжних фінансових систем, відповідність їх
об’єктивним економічним законам І розкриття закономірностей, пов’язаних
із переходом до ринкових відносин та формулювання пропозицій до «їх
фінансово-правового регулювання;

— приділення максимальної уваги з’ясуванню ролі й призначення
фінансово-правових інститутів, формування яких базується на ланках
(інститутах) фінансової системи;

— наука фінансового права розширяє свій предмет у зв’язку із виникненням
нових фінансово-правових інститутів, тобто виконує конструктивну
функцію.

Так, у нових умовах господарювання збільшилися межі бюджетних відносин,
оскільки з бюджетних фондів держава й органи місцевого самоврядування
почали надавати позички, тобто ці відносини починають виникати на
добровільних засадах, оскільки ні юридичну особу, ні громадянина не
примушують брати позичку, але кошти для неї надаються з бюджетних
фондів, як правило, на таких же засадах, як і банківський кредит:
поверненість, строковість і, як правило, відплатність.

Наука фінансового права покликана вивчати діяльність Верховної Ради
України, особливо її профільних комітетів — Комітету з питань бюджету і
Комітету з питань фінансової та банківської діяльності, органів
місцевого самоврядування в галузі місцевих фінансів, узагальнювати
практику фінансової діяльності, робити аналіз І давати наукові
пропозиції щодо підвищення ефективності їх функціонування.

Наука фінансового права пов’язана із наукою усіх галузей права, особливо
із наукою конституційного права і виконує майже такі ж функції, оскільки
наука конституційного права є основоположною для науки всіх галузей
права1.

Фінансово-правова наука покликана роз ‘яснювати населенню, посадовим та
службовим особам фінансово-правові акти, коментувати положення законів,
нормативно-правових актів, особливо органів податкової служби, оскільки
дуже часто громадяни тлумачать приписи нормативно-правових актів
по-різному. Особливо це стосується фінансово-правового інституту
обов’язкових платежів.

Дана галузь права може виконувати експертну функцію. Донедавна науковці
входили у позаштатні групи консультантів, надавали експертні висновки на
проекти законів, кілька варіантів проектів Бюджетного кодексу. Однак без
належної фінансово-правової підготовки розробники проектів законів із
фінансових питань допускають помилки, включаючи у такі акти норми, які
регулюють питання грошового характеру, але не є фінансово-правовими, а
наукові рекомендації залишаються в дисертаціях, монографіях, наукових
статтях.

Політична функція цієї науки скерована на формування політичної
свідомості як співробітників державного апарату, особливо органів
державної податкової служби, так і населення, в сфері фінансово-правових
відносин, в яких і виявляється воля держави на забезпечення свого
функціонування.

Наука фінансового права формує І аналізує ідеї, які необхідно
здійснювати в фінансово-правовій практиці, щоб вони відповідали цілям
Конституції України, що поставила завдання побудови соціальної, правової
держави. Вчені, які досліджують фінансово-правові проблеми, покликані
виробляти юридичне прогнозування фінансових процесів, що адекватно
сприймалися б громадянами України.

Завданнями науки фінансового права є вивчення фінансового законодавства
інших держав, його порівняльний аналіз і використання позитивного
досвіду для:

— вдосконалення практики фінансової діяльності державних і муніципальних
органів в Україні;

— оновлення фінансових нормативно-правових актів;

— систематизації чинних фінансово-правових актів шляхом доступних для
неї як публічно-правової дисципліни методів.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *