Морально-професійна деформація та її профілактика в діяльності працівників міліції (науковий реферат)

Науковий реферат на тему:

Морально-професійна деформація та її профілактика в діяльності
працівників міліції.

План.

1. Форми та рівні професійної деформації.

2. Причини й умови морально-професійної деформації співробітників
ОВС.

3.Профілактика морально-професійної деформації співробітників ОВС.

Література:

1.Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников
уголовного розыска: сущность и пути профилактики. — К., 1991.

2. Кудрявцев В.Н., Бородин С.В., Нерсесянц B.C. Социальное отклонение.
-М., 1989.

3. Медведев B.C. Проблеми професійної деформації співробітників органів
внутрішніх справ. — К., 1997.

4. Джини Грехем Скотт. Конфликты: пути их преодоления. — К., 1991.
-186с.

5.Карташев С. Конфликтология // Экология преступности. — Кишинев,

1996.-480 с.

6.Уч. пос. — Харьков: Ун-т внутр. дел, 1997. — 355 с. Профессиональная
этика сотрудников правоохранительных органов -М., 1997.-327 с

Той факт, що професійна деформація — явище об’єктивне існуюче, супутнє
розвитку людини в його професійній діяльності — цей факт вже
усвідомлений не тільки в наукової, але і художньо-публіцистичній
літературі. У романі «Безсоння» письменник А. Крон створює яскравий
художній образ цього багатоликого явища: дільничний лікар, що підозрює
кожну людину в симуляції; вчитель у школі, що розглядає учнів свого
класу як потенційно не здатних до самостійного навчання без його
допомоги; співробітник міліції — щиро думає, що в кожного «не без рильця
в пусі».

Природно, констатація професійної деформації в суспільній думці і
наукове розуміння її специфіки — далеко не співпадаючі речі. Разом з тим
очевидно й інше — на відміну від інших професій, де деформація одного
працівника не «кидає тінь» на його колег і не нівелює соціальну цінність
їхньої праці, у діяльності співробітників міліції таке явище в принципі
неможливо. Помилки одного персоніфікуються в суспільній свідомості як
недоліки всіх співробітників, породжуючи відповідний стереотип — «там
усі такі».

Тому вивчення професійної деформації співробітників міліції — безумовно
актуальна задача. В даний час не можна, очевидно, посилатися на той
аргумент, що більша частина працівників міліції — чесні принципові люди,
що професійно виконують свій службовий і професійний обов’язок.

Показові слова оперуповноваженого карного розшуку Финеева, що став на
шлях зрощування зі злочинністю: «Я прийшов у міліцію бороти зі
злочинністю і раптом побачив, що багато злочинів покриваються в самім
відділенні». Подальша життєва еволюція Финеева спричинила зловживання по
службовій лінії, а згодом і убивство. Після звільнення з органів
внутрішніх справ за «дискредитацію звання працівника міліції» пішло
здійснення розбійного нападу на інкасатора, у результаті якого Финеев і
Книгин убили трьох чоловік і двох ранили».

Таким чином, постановка проблеми професійної деформації аж ніяк не
данина моді, чи ж відповідь на «кон’юнктуру часу. Ця проблема існувала з
часу виникнення міліції й існує дотепер, саме як негативна альтернатива,
закладена в механізмі професійної діяльності міліції, що переповнена
конфліктними ситуаціями. Природно, виникають закономірні питання: які
стан і ступінь наукової розробленості цієї проблеми? По якому, образно
говорячи, «науковому відомству» проходить її компетентний розгляд? Чи
можливо уникнути деформації, працюючи, приміром, в апараті карного
розшуку, де основний об’єкт діяльності — злочинці? Як співвідносяться
об’єктивні умови, що визначають деформацію і суб’єктивне волевиявлення
самих його співробітників? Нарешті, які напрямки профілактики деформації
в існуючих матеріальних, економічних і організаційних умовах діяльності
карного розшуку?

…. У найбільш загальному виді професійну деформацію можна визначити як
зміна характеру і результатів професійної діяльності співробітників
органів внутрішніх справ, їхніх службових і позаслужбових відносин у
колективі, розвиток в духовному світі співробітників негативних
морально-психологічних рис характеру. Деформація свідомості представляє
в остаточному підсумку відображення тих перекручувань, що проявилися в
професійній діяльності й у різноманітних відносинах, що виникають на її
основі. У цьому змісті деформація свідомості— і. результат, і одночасно
передумова загальної деформації. Не існує фатальної зумовленості
професійної деформації для кожного з працюючих в органах внутрішніх
справ. Тільки від волевиявлення конкретного індивіда залежить ступінь
його стійкості деформуючому впливу з боку об’єктивних факторів, якими
наповнена його професійна діяльність. У зв’язку з цим можна говорити про
наявність визначеної «межі допустимості професійної деформації», що
представляє комплекс властивих конкретній людині професійних і
морально-психологічних якостей, що дозволяють ефективно виконувати
службові обов’язки. Різноманіття життєвих ситуацій, рівень розвитку
навичок і здібностей особистості, конкретні умови виконання службового
обов’язку можуть приводити співробітників міліції до зовсім протилежних
наслідків: удосконалюванню психічних властивостей, необхідних для в
даній діяльності, і до появи професійної деформації.

У практичній роботі найчастіше змішуються два різнорідних явища:
професійно деформовані співробітники, по суті безпомічні і не
підготовлені до конфліктних і стресових ситуацій, з одного боку, і
співробітники, називані «професіоналами», тобто працівники, що свідомо
використовують професійно-тактичні і психологічні прийоми впливу на
злочинця в рамках, дозволених законом.

Професійній діяльності співробітників органів внутрішніх справ властиві
наступні основні елементи: предмет діяльності, суб’єкт діяльності, зміст
(мета і задачі), форми, засобу, методи і результат діяльності. Кожний з
елементів специфічно виявляється в діяльності інших підрозділів і,
одночасно, піддається процесу деформації в різному ступені.

Працівник міліції знаходиться з різними категоріями злочинців у
постійному контакті, впливаючи, з одного боку, на їхню свідомість і
поводження як представник влади, а з іншого боку — сам піддається
зворотному впливу. У першому випадку елементи професійної деформації
виражаються в установці, коли сприйняття людей, що підозрюються в
здійсненні злочину з самого початку упереджене без достатніх доказів
їхньої провини. Аналогічно залучаються до справі, потерпілі, випадкові
свідки можуть бути необ’єктивно і упереджено оцінені співробітником
міліції, що проводить дізнання.

Така психологічна «обвинувальна обстановка» виникає внаслідок порушення
принципу «презумпції невинності». Співробітник міліції заздалегідь
переконаний у винності людини в силу того, що «випадково потрапити в
міліцію людина не може». Тут ми маємо справу з професійною деформацією,
спричиненою недосвідченістю оперуповноважених карного розшуку, слідчих,
що формально виконують свої посадові і владні повноваження. Частково
для: цього існують і об’єктивні причини: психічні і фізичні
перевантаження ненормованого робочого часу, малий практичний стаж роботи
(сьогодні біля половини співробітників основних міліцейських служб мають
стаж до трьох років). Про високу ефективність їхньої трудової діяльності
говорити не приходиться.

Таким чином, бажання якнайшвидшого розкриття злочину, потреба швидкого
просування по службі можуть привести до деформованого сприйняття об’єкта
професійної діяльності, попросту говорячи, нерозбірливому відношенню до
людей.

Набагато небезпечніше інша форма деформації — цілеспрямований і свідомий
вплив об’єкта професійної діяльності на співробітників міліції з метою
деформувати його психіку, образ думок і дій. Особливо складне
протистояння деформуючому впливу з боку соціально небезпечних і
морально-агресивних елементів: убивць, ґвалтівників, злодіїв, хуліганів,
склочників, наклепників, скандалістів. Далеко не кожному співробітнику
міліції удається виробити психологічний імунітет проти даної категорії
облич і вести боротьбу не з людьми, а з тими негативними якостями, що в
остаточному підсумку обумовили здійснення ними злочинів. Деяка частина
співробітників піддається негативному впливу з боку цих облич, що
приводить як до відкритих, так і схованих форм професійної деформації.
Прагнучи провести дізнання максимальне ефективно, деякі співробітники
прибігають до неправомірних образів дій, які вони самі називають
справжнім професіоналізмом.

Важливу роль у виробленні морально-психологічного імунітету
співробітників міліції відіграє їхнє відношення до змісту професійної
діяльності. У свою чергу, це відношення залежить від емоційного й
інтелектуального складу характеру співробітників. Зрозуміло, що рішення
завдань ранньої профілактики злочинів, а тим більше їхнього
якнайшвидшого розкриття, зв’язано з безпосереднім спостереженням
співробітником фактів насильницької смерті, фізичних страждань і
моральних переживань потерпілих. Тривалий вплив цих факторів рано чи
пізно формує у співробітника стереотип холоднокровного, а часом і
байдужного відношення до події. Такі співробітники свідомо
зосереджуються на швидкому й ефективному розкритті злочинів і розшуку
винних. Зовсім очевидно, що якби вони інтелектуально не відволікалися
від факту насильства, емоційно переживали так, як близькі потерпілого,
то попросту не змогли б успішно і результативно працювати. Зайва
схвильованість і нервозність шкодить справі. Тому, говорячи про
наявність «межі допустимості» професійної деформації, мається на увазі
насамперед змушена морально-психологічна адаптація співробітника до
обставин злочину й особистості самого злочинця. Разом з тим, сказане не
означає допустимості використання неналежних засобів в ім’я
якнайшвидшого досягнення мети.

Специфічні і різноманітні засоби, використовувані в діяльності
працівників міліції: засобу припинення, затримки, приводу, розшуку;
висновок про взяття під варту, застосування зброї. Застосування цих
засобів засновано на принципах гуманізму, справедливості і законності.
Їхній моральний зміст приймає юридично законодавчу форму, виражену у
нормах права, законодавчих актах, установлених державою. Закріплені в
праві, моральні норми стають морально-правовими вимогами, виконання яких
строго обов’язково.

Співробітникам міліції не можна показувати ні свої негативні емоції до
злочинця, правопорушника, ні, тим більше, застосовувати недозволені
прийоми і засоби. Глибока ілюзія полягає в тому, що в деяких ситуаціях
таке рішення обумовлене професійним ризиком. Надмірне перебільшення
необхідності оперативного ризику — один із симптомів професійної
деформації співробітників міліції.

Найважливіша сторона професійної діяльності співробітників міліції —
їхні службові відносини: між начальником і підлеглим; старшим і молодшої
по званню; відносини між членами колективу, що мають однакове службове
становище.

У залежності від характеру цих відносин багато в чому формуються
професійні якості працівників, чи сповільнює чи прискорює розвиток
стійкого психологічного імунітету до деформації. Тим часом, рівень
морально-психологічного клімату в окремих підрозділах не завжди
відповідає вимогам, до керування цими підрозділами. Маються на увазі
конфлікти між самими співробітниками, між співробітниками і начальником,
і т.д.

Склалася також своєрідна емпірична практика роботи з молодими
співробітниками, що приходять працювати в міліцію. Не завжди начальник
відділення розшуку, чи слідства вміє психологічно впливати на молодих
співробітників, допомагає їм адаптуватися в колективі, зацікавлює в
кінцевому результаті праці. Особистий приклад начальника, його сумлінне
і професійне розуміння службового обов’язку, уміння об’єднати професійні
інтереси усього відділення з особистими інтересами кожного співробітника
— неодмінна умова і надійна гарантія проти деформації службових взаємин.
Якщо деформація обераємих засобів і методів роботи співробітників багато
в чому обумовлена порушенням принципів законності, справедливості і
гуманізму, то деформація моральних і психологічних взаємин між
співробітниками — принципу колективізму. Проявом таких порушень може
бути егоїстична орієнтованість частини співробітників, насаджувана ними
атмосфера «взаимоподсиживания», гризні і недовіри, створення
психологічної «натягнутості» у взаєминах. У цьому зв’язку ще раз
підкреслимо визначальну роль морального приклада начальника, поводження
якого сприяє створенню справді колективістських принципових взаємин,
вільних від лестощів, підлабузництва, догідництва і чиношанування, з
однієї сторони; егоїзму, кар’єристичної ощадливості, індивідуалізму — з
іншої.

Одним з елементів, що піддається професійної деформації, є свідомість
працівників: низька професійна культура, деформування почуттів, потреб,
мотивів і ідеалів. Компонентом свідомості виступають і вольові якості
особистості, тому можна вести мову про деформацію також волі.

Корозія свідомості співробітників може бути ефективно відвернена завдяки
наявності наступних морально-ділових якостей: совість, обов’язок,
достоїнство, честь і відповідальність.

Той факт, що совість — важливий засіб забезпечення виконання службового
обов’язку, не означає, що міліціонер не має права на відношення до
людей, безпосередньо не обговорене інструкціями і наказами, приміром, на
жаль.» Навпаки, якщо поруч з тобою хтось переживає горе, ти повинний
допомогти і відчути його страждання, біль. Допомогти насамперед тому, що
саме від людини, одягненого у форму працівника міліції, такої допомоги й
очікують у першу чергу.

Часто поряд із сумлінністю стосовно своїх обов’язків указують на
необхідність для працівника міліцій таких якостей, як чуйність,
чуйність, співпереживання. Це не випадково. Ці риси морального обличчя
розкривають високу гуманістичну мету роботи міліції, здатність кожного
її співробітника бути не тільки байдужим виконавцем нормативних актів,
але і вміти бути уважним і чесним, тобто завжди залишатися людиною,
завжди й у будь-яких ситуаціях.

Багато здивувань, засмучень і навіть гніву викликає співробітник
необов’язковий, неорганізований, той, хто може і завірити в чому
завгодно, і наобіцяти багато чого, але рівно нічого не зробити. Тому
сумлінність працівника міліції — це і його персональна відповідальність.
«Бути людиною,:— писав Антуан де Сент-Екзюпері,— значить почувати свою
відповідальність». Безвідповідальність співробітника чревата його
безпорадністю а гострими конфліктними ситуаціями, невмінням і
неготовністю до самостійних оперативних дій. І навпаки, відповідальний
працівник ініціативний, здатний у будь-якій неортодоксальній ситуації
мобілізувати себе і людей на пошук оптимального рішення. Таким чином,
деформація моральної свідомості виявляється в таких формах, як:

байдуже, формальне відношення до людей, відсутність співпереживання і
жалю;

безпринципність;

безчесність, корисність, безсовісність, байдужність до
особистості, об’єкту професійної діяльності;

свідоме порушення основних принципів моралі: колективізму, гуманізму,
патріотизму і її норм (обов’язку, совісті, відповідальності, честі і
достоїнства);

низький професійний рівень знань;

мстиве, злісне, підозріле відношення до людей;

неправильне розуміння владних повноважень, зловживання ними й ін.

Деформація свідомості виявляється й в усвідомленні співробітником змісту
і призначення його роботи, ідеалів життя.

Причини й умови морально-професійної деформації співробітників органів
внутрішніх справ

Так, серед об’єктивних причин можна відзначити:

Специфічність професійної діяльності, постійні фізичні і психічні
перевантаження, перевтома, негативні наслідки конфліктних і
екстремальних ситуацій, що таять небезпеку для життя і здоров’я, дефіцит
відпущеного часу.

Постійний контакт зі злочинним середовищем, негативним впливом
злочинця, що розтліває, співробітників.

Недоліки в організації і керуванні діяльністю (недосконалість
звітності, взаємодія служб, «процентомания»).

Негативний вплив товаришів по роботі, що допускає зловживання владними
повноваженнями, формалізм і байдужість до людей, халатне
відношення до службових обов’язків.

Відсутність систематичного і діючого контролю – з боку
керівництва і безпосереднього начальника за діяльністю співробітників.

Неналежне оперативно-технічне оснащення.

Несприятливі побутові умови і сімейні відносини.

Помилки в підборі, розміщенні і вихованні кадрів

Прорахунки у вихованні працівників (неуважність або формальне
виконання).

Серед суб’єктивних причин можна виділити:

Низький службово-професійний рівень і небажання удосконалювати
професійні якості (самозаспокоєність, зниження самокритичності,
переоцінка свого професійного Досвіду).

Розгубленість, психологічна непідготовленість до роботи, відсутність
навичок і умінь контролювати своє поводження, бажання будь-яким способом
зняти психологічне навантаження (розхитаність, зловживання спиртними
напоями)..

Несприятливий морально-психологічний клімат у колективі, відсутність
єдності інтересів особистості і всього колективу.

Недостатня розвиненість морально-ділових і вольових якостей
співробітників.

Невміння відокремлювати інтереси справи від інтересів кар’єри
схильність до корпоративності, групівщині, а часом і позиція власної
винятковості.

Невміння працівників раціонально організовувати робочий час, а також
знімати фізичні і психологічні стреси, відволікатися від негативних
емоцій у позаслужбових відносинах і в родині.

Розподіл причин на об’єктивні і суб’єктивні умовно, вони
взаємодоповнюють друг у друга.

Суб’єктивні недоліки одного працівника згодом можуть зробити істотний
вплив на інших співробітників. Досить чітко це виявляється в наявності
так називаного «правового ухилу» у деяких співробітників, разуверившихся
в можливостях ефективної боротьби зі злочинністю й виправдовуючих своє
халатне і безвідповідальне відношення до роботи посиланнями на те, що,
мов, найсуворіше дотримання законності не дає їм «простору» для боротьби
зі злочинцями. Нерідко ця, здавалося б, необразлива світоглядна
установка одного співробітника уражає свідомість і інших, із
суб’єктивної причини професійної деформації переростає в об’єктивну
причину. Чи ж протилежний приклад: «лівий ухил» окремого оперативного
працівника: розкрити злочин «за будь-яку ціну», коли «усі засоби гарні».
Такі співробітники звичайно упевнені у своїй непогрішності,
безпомилковості дій, що починаються ними,, вважають, що процесуальні
норми «писані не для них»,, надмірно перебільшують власний практичний
досвід.

Крім відзначених причин доцільно, на наш погляд, виділити групу
факторів, вплив яких у комплексі підсилює настання або «уповільнення»
причин професійної деформації.

1. Юридичні:

— недосконалість карно-процесуального законодавства;

— нечітка урегульованість оперативної роботи;

— відсутність юридичних гарантій, що обмежують співробітників органів
від протизаконних наказів і вказівок начальників.

2. Економічні:

відсутність чітких економічних стимулів;

зрівнялівка в оплаті;

неефективність стельових звань;

можливість витягу побічної матеріальної й іншої вигод у повсякденній
роботі;

— недостатня технічна оснащеність (ЕОМ, комп’ютерною технікою,
автотранспортом і т.д.);

— відсутність зробленої матеріально-технічної бази.

3. Організаційні:

слабкий підбор у розміщенні кадрів;

слабкий контроль з боку керівництва;

специфічність роботи органів внутрішніх справ;

погана організація внутрішнього обліку і контролю, у тому числі невірні
критерії оцінки роботи;

— недостатні заходи для підвищення кваліфікації співробітників;

— некомпетентне втручання керівництва в роботу.

4. Інтелектуальні:

— низький рівень професійних знань;

недостатній рівень політичної, правової і загальної
культури;

недоліки у вихованні і самовихованні підлеглих.

Соціально-психологічні:

— брутальність і неврівноваженість керівників;

— соціальна, групова, національна нетерпимість;

— зайва самовпевненість;

— надмірне марнославство і кар’єризм;

— низький самоконтроль.

Кілька слів про кваліфікацію причин професійної деформації. Досить
поширена думка, що об’єктивні причини одночасно є необхідними, у той час
як суб’єктивні — випадковими, оскільки вони цілком залежать від
індивідуальної особистості. Така думка має реальні підстави, однак вона
помилкова. Вплив негативних факторів професійної діяльності (фізичні і
моральні перевантаження, стреси, спостереження фактів злочинного,
аморального поводження), безсумнівно, є невід’ємною, а тому і необхідною
стороною роботи співробітників органів внутрішніх справ.

Однак вважати їх наслідком та причиною професійної деформації — робити
поступку фаталізму.

З іншого боку, така суб’єктивна причина професійної деформації, як
низький професійний рівень співробітників, не є сугубо випадковою
причиною.

Таким чином, тільки в кожнім конкретному випадку можлива неупереджена
оцінка взаємозв’язку загальних і приватних, опосередкованих і
безпосередніх, об’єктивних і суб’єктивних, неминучих і випадкових причин
професійної деформації.

Профілактика морально-професійної деформації співробітників органів
внутрішніх справ

Вплив комплексу причин, що обумовлюють зміну діяльності співробітників
міліції, може привести спочатку до несумлінного виконання ними своїх
обов’язків, професійної деформації, а в деяких випадках — і до
деградації особистості. Такі метаморфози можна наочно представити,
розглянувши структуру професійної деформації, тобто її основні елементи
і взаємозв’язок між ними.

Якщо раніш ми розглядали три взаємозалежні форми професійної деформації
— деформацію професійної діяльності працівників, їх службових і
позаслужбових взаємин і, нарешті, свідомість, то, говорячи про структуру
такої деформації, акцент робиться на двох основних формах — відкритої і
схований. При цьому як відкрита деформація (тобто доступна зовнішньому
спостереженню), так і схована (невидима) одночасно виявляються й у
діяльності, і у взаєминах, і у свідомості (психології). Їхнє розходження
зв’язане з трансформацією способу життя співробітника. Схематично
структуру професійної деформації можна зобразити в такий спосіб:

Структура професійної деформації

Фактори — показники професійно-моральної деформації і її основних причин

Між аморальним і злочинним поводженням границя дуже хитка і невизначена.
Між ними пролягає досить широка «прикордонна смуга», що неодмінно
проходить особистість, перш ніж із прав-слухняного громадянина вона
перетвориться в злочинця. Те ж відноситься і до службового колективу,
коли в ньому починають переважати негативні моральні цінності, так звані
«моральні антицінності». У всякому разі будь-якому злочину передує
моральна деформація особистості, утворення в неї на світоглядному рівні
аморальних моральних установок. У кінцевому рахунку це приводить до
моральної деградації особистості (і колективу, коли в ньому подібні
установки починають розглядатися як «нормальні»). От основні ступіні цих
«сходів падіння».

Фактори — показники позитивного морально-психологічного клімату в
службовому колективі, що характеризують його високу моральну культуру і,
отже, його високий моральний потенціал:

гарний психологічний і фізичний стан персоналу;

розумно-доцільне керівництво і контроль;

високий рівень професійної підготовки персоналу;

почуття групової згуртованості і взаємодопомоги;

доброзичливе відношення керівництва до співробітників;

публічне схвалення успішне виконаних службових задач і сумлінного
виконання службових обов’язків;

відкрите обговорення рішень керівництва;

відсутність слухів;

допомога керівництву з боку неформальних лідерів;

часткове делегування владних повноважень зверху вниз;

практичне включення в керівництво колективом неформальних лідерів.

Якщо ж у колективі починається зниження рівня моральної культури, то в
ньому створюються сприятливі умови для його наступної
професійно-моральної деформації, що характеризуються наступними
негативними факторами — показниками морально-психологічного клімату в
службовому колективі:

схована критика умов праці;

схована критика вказівок керівництва;

неточне виконання наказів;

групові збіговиська під час роботи;

порожня витрата робочого часу;

запізнення і тривала відсутність під час роботи;

відхід з роботи раніше покладеного часу;

відмовлення від роботи в понаднормовий час;

поширення слухів;

недбале звертання з устаткуванням і технікою;

клімату повинне викликати серйозну тривогу насамперед, звичайно, у
керівника службового колективу й у найбільше морально зрілих його
членів. Вони служать як би червоними лампочками, що попереджають про
аварію, що насувається. У тому випадку, коли на них не звертають
належної уваги і не приймають відповідних мір до їх ліквідації,
починається професійно-моральна деформація спочатку окремих членів
службового колективу, а потім і всього байдуже відношення до естетичного
оформлення умов праці.

Поява факторів — показників негативного морально-психологічного
службового колективу в цілому. Ця деформація характеризується наступними
показниками: формально-бюрократичні методи керівництва (зарозумілість,
брутальність, чванство, бездушне відношення до підлеглих)1;

зловживання владою (брутальність по відношенню до громадян, приниження
їхньої людської гідності, ненадання їм допомоги, невиправдане
застосування фізичної сили, бойових прийомів, спеціальних засобів і
зброї);

терпимість до порушень службової дисципліни і до фактів невиконання
службового обов’язку;

халатне відношення до функціональних обов’язків;

формалізм і спрощенство при оформленні документації;

порушення процесуального кодексу;

культивування керівництвом нашіптування і виказування, поділ членів
колективу на «мазунчиків» і «неугодних»;

психологічно конфліктна атмосфера в колективі (ситуації конфлікту як
постійна норма службових відносин);

пріоритетна орієнтація в колективі на моральні антицінності;

формування подвійної моралі (для «своїх» і для «чужих»);

нерозбірливість у засобах («для досягнення мети всі засоби гарні»);

формування атмосфери кругової поруки;;

психологічна ущербність окремих співробітників через невміння
адаптуватися до морального клімату, традиціям і поведінковим нормам
службового колективу;

«утома» від виконання службових обов’язків, що породжує байдужість до
інтересів служби;

грубі порушення Правил дорожнього руху, не викликані службовою
необхідністю, як норма поводження за кермом;

побутове розкладання, пияцтво.

Поява факторів — показників професійно-моральної деформації свідчить про
те, що службовий колектив (чи співробітник) серйозно хворий і що це
захворювання вимагає радикального лікування. У кращому випадку це веде
до зниження службових показників, збільшенню кількості скарг, до
позапланових інспекторських перевірок і, як правило, до зміни
керівництва колективом, до втрати колективом надовго авторитету і до
тривалої пильної уваги до колективу вищого керівництва, що, як відомо,
не робить службу більш легкою. У гіршому ж випадку це веде до появи НС,
оскільки всі ці фактори є живильним і середовищем передумовою злочинних
діянь, що реалізуються через наступні основні форми:

укриття від реєстрації й обліку злочинів, їхнє приховання з кар’єрних чи
корисливих розумінь;

грубі порушення законності при схвальному відношенні до цьому багатьох
членів службового колективу;

розголошення службової таємниці;

своєкорисливе використання службового становища,
корумпованість, хабарництво;

зрощування зі злочинним світом, зрадництво інтересів служби;

групові злочини (крадіжки, грабежі, розбої й ін.).

Знання й облік вищенаведених факторів і показників мають винятково
важливе значення насамперед для керівників і працівників кадрового
апарата, а також для співробітників, що здійснюють виховну роботу з
особовим складом. Для своєчасної нейтралізації і профілактики негативних
факторів моральної деформації і злочинної деградації службового
колективу необхідно також знати і враховувати основні причини появи цих
факторів, що, звичайно, у конкретному прояві залежать від дій окремих
членів службового колективу, але у своїй службовій основі мають
об’єктивно існуючі причини, породжувані як специфікою служби (внутрішні
причини), так і визначеними умовами громадського життя (зовнішні
причини):

1. Внутрішні причини моральної деформації:

а) негативний приклад керівництва;

б) перевантаженість роботою;

в) наявність «стелі» (граничного звання за посадою);

г) низька моральна вихованість колективу;

низька правова культура колективу, «правовий нігілізм»;

е) низький рівень виховної роботи;

ж) негативне «виховне» вплив злочинного середовища;

з) негативний вплив родини (там, де це є);

і) ізольованість, обмеженість спілкування з культурним середовищем,
визначене «кастовість» органів;

к) незадоволеність матеріальною оплатою й іншими формами матеріального
стимулювання праці;

л) незадоволеність умовами праці;

м) невідповідність рівня кваліфікації займаної посади;

н) конспіративність службової діяльності (відсутність суспільного
контролю);

о) владні права співробітника, що відкривають можливість до зловживань.

Зовнішні причини моральної деформації:

а) соціальна нестабільність;

б) криза соціальних, ідейних і моральних ідеалів;

в) корумпованість чиновництва, співробітників управлінських апаратів;

г) правовий «беспредел» у суспільстві, війна законів, розбіжності в
тлумаченні законів, невиконання законів;

д) переважна установка в суспільстві на прагматичні пріоритети;

е) низька соціально-правова й економічна захищеність співробітників
правоохоронних органів;

ж) негативне висвітлення діяльності правоохоронних органів у засобах
масової інформації й у добутках літератури і мистецтва;

з) низький соціальний престиж правоохоронних органів;

і) виконання співробітниками органів невластивих їм функцій;

На підставі аналізу форм і причин моральної деформації і деградації
можна визначити їхні основні етапи, що образно можна охарактеризувати як
«сходи падіння»;

Стосовно до особистості співробітника;

Заміщення загальноприйнятих норм загальної і професійної етики
антинормами в моральних установках;

Заміщення вимог цивільного і службового обов’язку особистісними
своєкорисливими інтересами;

Формування установки на здійснення злочинних діянь;

Стосовно до службового колективу;

1.Формування негативного морально-психологічного клімату в службовому
колективі;

2.Формування пріоритетної орієнтації в службовому колективі на
моральні антинорми;

3.Формування в колективі установки на здійснення групових злочинних
діянь;

Резюмуючи вищесказане, підкреслимо: неуважність до моральної культури,
до морально-психологічного клімату службового колективу веде не тільки
до зниження якості службової діяльності, але і до загальної деградації,
до повного розвалу колективу. От чому вимога високої моральної культури
є одним з найважливіших вимог службової діяльності правоохоронних
органів.

З огляду на причини виникнення професійної деформації, її відкриту і
сховану форми прояву, варто здійснювати цілеспрямований і безупинний
профілактичний вплив.

До числа напрямків такого впливу відносяться:

загальні міри — дійсна, а не мнима автономія органів внутрішніх справ,
їхня рівновага і взаємостримування з іншими правоохоронними органами,
підпорядкування їх тільки закону і висока відповідальність перед
законом;

безпосередні міри — якісне поліпшення професійної підготовки;
удосконалювання організації і керування, корінне поліпшення виховної
роботи; створення здорового демократичного морально-психологічного
клімату в колективах.

Питання поліпшення морального виховання співробітників міліції є одним з
найважливіших напрямків по запобіганню професійної деформації. Виховання
— процес безупинний і комплексний, а тим більше — виховання людини,
наділеною визначеними службовими правами. Разом з тим весь процес
виховання повинний бути прямо зв’язаний з кінцевим результатом роботи.
Тому оцінка якості виховної роботи в міліції повинна залежати від
максимально якісної, ефективної роботи з запобігання злочинів, швидкому
і якісному розкриттю зроблених злочинів, прийняттю всіх заходів для
відшкодування заподіяного збитку, швидкому розшуку злочинців, що
сховалися.

Складовою частиною такої оцінки повинні бути постійна готовність
особового складу, високий професійний рівень, загострене почуття
справедливості, моральна чистота, беззавітне служіння нормам закону.

7. Головна задача виховної роботи — це насамперед формування в кожного
співробітника активної життєвої позиції, діловитості, почуття нового,
компетентності, свідомого відношення до праці, громадському обов’язку.

Основними принципами виховної роботи є:

принцип цілеспрямованості і виховання в процесі службової діяльності;

виховання єдності слова і справи; індивідуальний і диференційований
підхід у вихованні;

сполучення високої вимогливості до підлеглих з повагою їхнього
особистого достоїнства і турботою про їх;

єдність теорії і практики;

врахування позитивного досвіду у вихованні особистості,
колективу.

Здійснення виховної роботи в процесі службової діяльності припускає
повсякденне виховання особового складу і, разом з тим, вплив на сферу
його позаслужбової діяльності. Тому начальник повинний постійно вивчати
інтереси підлеглих, їхню психологію, методи виховного впливу, уміти
прогнозувати педагогічні наслідки, вміло аналізувати якість і результат
виховного процесу. Сьогодні, коли головним важелем у рішенні задач, що
коштують перед нами, висувається людський фактор, незмірно зростають
вимоги до кадрів. Поряд з політичними, діловими якостями співробітників
особливо виділяються якості моральні. Від того, який моральний вигляд
має співробітник міліції багато в чому залежить ефективність роботи,
виключення порушень законності, позитивний кінцевий результат.

Адже професійна деформація — це насамперед моральна деформація. І якщо
співробітник міліції морально бідний, зневажає нормами суспільної
моралі, це може привести до зловживання службовим становищем, порушенню
законності.

Морально бідний співробітник, одержуючи різного роду інформацію, може
використовувати її в корисливих цілях. Моральна надійність співробітника
міліції відіграє важливу роль, оскільки він має можливість задовольняти
свої матеріальні й інші потреби за рахунок облич, що потрапили в сферу
його діяльності. Особливо виділяється ця риса характеру в роботі з
жінками легкого поводження, наркоманками, жінками, що переступили чорту
закону, і для того, щоб уникнути відповідальності, намагаються ввійти в
інтимні відносини зі співробітником. У зв’язку з цим своєчасний виховний
вплив начальника, його принциповість, вимогливість, особистий приклад
будуть визначати моральне поводження підлеглих.

Кілька слів про вплив виховних мір на позаслужбові відносини між
співробітниками міліції.

Вище відзначалося, що несприятливі сімейні відносини співробітників у
сукупності з іншими причинами можуть служити розвитку професійної
.деформації. Родина співробітника — це своєрідний тил, що забезпечує
його роботу. Тому одна з найважливіших задач, що покладається на
начальника, це створення оптимальних умов позаслужбової діяльності. Це
зміцнення родини, забезпечення нормальних побутових умов життя
співробітників. Специфіка роботи, як правило, відриває співробітника
якоюсь мірою від родини. Якщо до цього додати погані побутові умови,
відсутність житла — це може привести до небажаного конфлікту в родині,
її розпаду. Здійснюючи виховну роботу, начальник зобов’язаний сприяти
зміцненню родини, формувати правильну реакцію членів родини на труднощі
служби. Такої мети багато в чому сприяє робота з організації активного
змістовного дозвілля співробітників і їхніх родин. Вона повинна носити
плановий характер. Необхідно прагнути зробити відпочинок співробітників
і членів їхніх родин насиченим, захоплюючим і різноманітної. Читацькі
конференції, диспути, зустрічі з цікавими людьми, спортивні змагання,
поїздки у вихідні дні — ці і багато інших форм культурно-масової роботи
допоможуть створити в людей гарний настрій, несуть у собі великий
емоційний, виховний заряд, формують у співробітників творчий початок,
зміцнюють у них моральні якості.

Створення оптимальних умов позаслужбової діяльності співробітників
містить у собі забезпечення нормальними побутовими умовами. На практиці
цьому питанню ще не приділяється належної уваги. «Неуважність до побуту
своїх підлеглих, небажання ставити гострі питання на обговорення у вищих
інстанціях, повна байдужість до сигналів такого роду — це стало
хворобою, порочним стилем роботи багатьох керівників». Найчастіше
співробітники самі шукають місце проживання. Багато хто з них проживають
далеко від місця роботи, затрачаючи тільки на дорогу до місця служби
1,5—2 години. Вони порушують службову дисципліну, ідучи на 1—2 години
раніш з роботи. Очікувати від таких співробітників високоефективної
роботи не приходиться. Тому начальник зобов’язаний виявляти турботу про
поліпшення житлових умов підлеглих. При розподілі житла — враховувати
особистий внесок кожного співробітника, його рівень організованості і
дисциплінованості. Рішення побутових питань доцільно здійснювати в
обстановці гласності і строгого дотримання принципу соціальної
справедливості. Такий підхід, безумовно, відіграє значну роль у
профілактиці професійної деформації співробітників.

Удосконалювання організації і керуванні всією структурою міліції є
важливим напрямком у профілактиці професійної деформації. Очевидно, що
недоліки, недогляди, зневага питаннями наукової організації і керування
можуть сприяти розвитку професійної деформації. Назвемо форми прояву
останньої: співробітники часто змінюють зони обслуговування, нечітко
розподіляються функціональні обов’язки підлеглих, нерівномірно несуть
службове навантаження; відсутність планомірності і системності в роботі,
роз’єднаність, відсутність чіткої задачі і мети і конкретних шляхів по
їх досягненню; слабка організація і проведення занять по службовій
підготовці, низький рівень виховної роботи.

На жаль, багато керівників на практиці не додають цьому питанню
першорядного значення. Случається і так, що знову призначеним керівникам
часом ніде почерпнути таких знань. У цілому ж психологічний бар’єр
негативного відношення до проблеми ефективності керування колективом
виявляється в нерозумінні проблеми. Існує навіть таке невірне
переконання, що начальнику досить бути гарним професіоналом. На наш
погляд, керівник повинний знати науку керування, постійно впроваджувати
наукову організацію управлінської справи, оскільки ця функція є його
головним професійним, службовим обов’язком.

Домогтися докорінного перелому в боротьбі зі злочинністю можливо тільки
лише при постійному удосконалюванні форм, методів і стилю керування.
Сучасним керівником може бути тільки професійно грамотний, ініціативно
мисляча, діяльна людина, вимогливий до себе і підлеглим, що володіє
організаторськими здібностями, готовий узяти на себе відповідальність.

Необхідно відзначити, що гарний керівник звичайно виробляє свій стиль
діяльності, називаний індивідуальним стилем керівництва. Знаючи прийоми,
якими користаються інші керівники, талановитий керівник не прагне сліпо
їх копіювати, механічно використовуючи у своїй діяльності, а додає їм
своєрідність, його манеру керівництва не поплутаєш ні з який іншої.

У будь-якому випадку начальники служб і підрозділів ОВД зобов’язані
ретельно продумувати, планувати і проводити заняття по
морально-професійній підготовці. Тут важливо, щоб застосовувана
методика, стиль занять прилучав співробітників, змушував їх творчо
мислити, аналізувати теорію зіставляти Ії з практикою. Такі заняття
повинні проходити в дискусіях, суперечках, сприяти розвитку самостійного
мислення, умінню сперечатися аргументовано, використовувати передові
методики і спеціальні прийоми.

Як уже відзначалося, конфлікт у діяльності оперативного» працівника
закладений у самій природі цієї роботи. Вона здійснюється в постійній
напрузі, в екстремальних умовах. Усе це жадає від співробітників
оперативних служб своєрідного психологічного загартування, уміння швидко
розряджатися, відновлювати працездатність. Багато чого залежить і від
того, як співробітник відноситься до роботи. Втрата інтересу до неї в
остаточному підсумку може привести співробітника до нервозності, утомі,
конфліктності з керівництвом. Неправильна організація робочого часу,
постійне перевантаження роботою, можуть навіть у співробітника, що
любить свою справу, породити утому, фізичну і психічну перевтому. У
такому стані виявляються апатія, байдужність і навіть відраза до
улюбленої роботи. «Мабуть найпоширеніша помилка людей, захоплених
справою — прагнення працювати 24 години на добу. Тим часом наші
можливості не безмежні. Мозку необхідний не просто відпочинок, йому
необхідний час, щоб переробити і систематизувати накопичену -інформацію.
Тому потрібно уміти відпочивати».

З іншого боку, чим цікавіше робота, чим раціональніше організована вона
безпосередньо виконавцем, і наскільки він має навички самовідновлення і
відпочинку, тим менше утома, дратівливість, міцніше щиросердечна
рівновага співробітника.

Початий аналіз професійної деформації показує, що існування цього
негативного явища обумовлює декілька причин. Особлива увага була
звернена на безпосередні детермінанти — стресові умови професійної
діяльності, постійний контакт зі злочинним середовищем; перебільшення
значення принципу доцільності (розкриття злочинів «за будь-яку ціну»);
недоліки в кадровій політиці, організації і керуванні, проведенні
виховної роботи в органах внутрішніх справ.

Виходячи з проаналізованих форм вираження професійної деформації, автори
вважали можливим виділити основні напрямки профілактичного впливу на
співробітників оперативних і інших служб РВМ. Підкреслимо, що мова йде
про ті напрямки (удосконалювання виховного процесу, керування й
організації діяльності Карного розшуку, професійно — службова
підготовка, морально-психологічна атмосфера), що цілком здійсненні і
дають значний практичний ефект уже зараз — до прийняття в суспільстві
нового Закону про міліцію, політико-правової її захищеності, якісної
зміни економічних основ і оперативно-технічного оснащення органів
внутрішніх справ.

Пропонуємо ряд практичних рекомендацій для начальників підрозділів
органів внутрішніх справ як посадових осіб, що безпосередньо
відповідають за профілактику професійної деформації співробітників.

У сфері організації професійної діяльності:

Підбор особового складу з числа співробітників, що бажають працювати і
люблять роботу в даному відділенні.

Постановка реальних задач — прийняття всіх заходів для виконання
їх у термін.

Формування навичок вести цілеспрямовану індивідуальну виховну роботу з
громадянами, людьми з числа раніше осуджених, а також інших людей, що
підпадають у сферу діяльності працівників ОВД.

Прищеплювання співробітникам уміння спілкуватися з людьми, знаходити
загальні інтереси, психологічно на них впливати.

Заохочення в підлеглих творчого мислення, нестандартного підходу до
кожної справи.

Прищеплювання підлеглим уміння піддавати власну роботу самоаналізу і
самоконтролю.

Навчання конкретним прийомам психологічного впливу на інших облич,
психологічна підготовка оперативного працівника до конфліктних і
стресових ситуацій.

Розвиток фізичної сили і витривалості співробітників.

У сфері виховної роботи:

Формування в співробітників наукового світогляду, морально-правових
переконань, ідейно-політичних і вольових якостей.

Виховання почуття критики і самокритики.

Виховання сили волі і характеру співробітників.

Виховання психологічного імунітету проти впливу з боку злочинного світу,
формування моральної стійкості.

Надання впливу особистим прикладом у службі й у побуті.

Уміле сполучення в процесі виховного впливу на підлеглих примусових
заходів і переконання.

Створення здорового морально-психологічного клімату в колективі.

Цілеспрямований і систематичний вплив на позаслужбову діяльність
підлеглих, турбота про їхнє дозвілля і побут.

У сфері формування морально-психологічного клімату у відділенні карного
розшуку:

Створення умов, що прискорюють адаптацію молодих і тільки прибулих
співробітників.

Систематичний збір і оцінка соціально-психологічної інформації про
підлеглих (неформальне лідерство, психологічна атмосфера, слухи, плітки
і т.д.).

3. Удосконалювання взаємин між членами колективу, керівниками і
підлеглими шляхом розвитку товариського співробітництва і
взаємодопомоги.

Удосконалювання системи інформування співробітників про найближчі і
перспективні цілі та завдання, що стоять перед колективом.

Ефективне використання суспільної думки колективу.

Гласне і відкрите рішення питань матеріального і. морального заохочення
співробітників, що відрізнилися.

Вивчення, закріплення і розвиток позитивних традицій в професійної
діяльності.

Підбор, розміщення первинних колективів і груп з урахуванням
індивідуальних особливостей і психологічної сумісності
співробітників.

У числі нових питань, що виникають сьогодні в діяльності правоохоронних
органів, безумовно, і проблеми, зв’язані з тенденціями і структурою
злочинного і протиправного поводження. Цей аспект практично не зачіпався
авторами, хоча професійна деформація в співробітників органів внутрішніх
справ, звичайно, ініціюється станом і характером криміногенної
поведінки, рівнем розвитку правової культури громадян ступенем
результативності та ефективності боротьби з антигромадськими проявами.
Не випадково факти корумпованості окремих ланок правоохоронної системи
розбещуючи діяли на рядових співробітників, вселяли непевність і
пасивність, психологію «із сильними світу не міряйся», пристосовництва і
кар’єризму.

Не випадкова, мабуть, неоднозначна реакція на процеси, що відбуваються в
суспільстві, гуманізації діяльності правоохоронних органів, коли поряд з
визнанням громадськістю доцільності декриміналізації карної політики
(скасування виняткової міри покарання), існують і альтернативні підходи,
вимоги підсилити карну репресію як метод боротьби з протиправним
поводженням.

У цих умовах співробітникам органів внутрішніх справ вкрай важливо
протистояти як популістським настроям на «закручування гайок», так і
ліберально-романтичним поглядам, що, мов, «чим більше демократії, не
стиснутої законом і правилами моралі, тим більше порядку в суспільстві».

Не можна не відзначити і виникнення незвичайних для нашого суспільства
раніше, міжнаціональних зіткнень, ріст екстремальних і конфліктних
ситуацій на міжконфесійній основі. Міліція, чий функціональний обов’язок
проявляється в охороні суспільного порядку і забезпеченні гарантій
суспільної безпеки громадян, не може використовуватися як репресивна
сила для вирішення політичних розбіжностей і конфліктів. Її завдання —
бути гарантом соціальної згоди на основі бездоганного виконання закону
як громадянами, так і співробітниками органів внутрішніх справ. Ці, а
також інші питання, заслуговують спеціального вивчення, оскільки
попередження професійної деформації співробітників органів внутрішніх
справ, сьогодні «трансформувалося» з вузьковідомчої проблеми в
загальногромадянську проблему, від рішення якої залежить громадянська і
суспільна згода людей.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *