Моє бачення майбутньої професії юриста (реферат)

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Правознавство”

на тему:

МОЄ БАЧЕННЯ

МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЇ ЮРИСТА

Кожний студент, який обирає ту чи іншу спеціальність для навчання має
певне бачення своєї майбутньої професії. Я вибрала напрямок – юридичний.
Моя мрія – стати у недалекому майбутньому юристом. Чому я хочу стати
юристом, що я знаю про свою майбутню професію і яким я бачу сучасного
юриста? – ось ті питання, на які я спробую дати відповіді.

Що таке правознавство

В якості єдиного об’єкта правознавства виступає державно-правова
організація суспільства, яка досліджується окремими юридичними науками.
При цьому, кожна юридична наука вивчає державу і право не взагалі, а
лише окремі сторони або сфери їх існування, де функціонують певні види
суспільних відносин або виявляється сутність і соціальне призначення
держави та права. Такі суспільні відносини наповнюють змістовно предмет
дослідження тієї чи іншої юридичної науки.

Як і багато інших наук, правознавство виконує ряд загальних функцій
(теоретико-пізнавальну, прогностичну, комунікативну), але, як суспільній
науці, їй притаманні деякі особливі функції — такі, як ідеологічна,
практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які
розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:

Теоретико-пізнавальна — теоретичне засвоєння держави та права на рівні
загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування,
формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація
існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.

Інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення
їх причинного зв’язку, структурної організації, соціального значення
тощо.

Ідеологічна — всяка система знань являється елементом ідеології людської
свідомості. Ідеї про право, про державу складаються в цілісні системні
утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси та
волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій,
об’єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності,
закріплюють загально-правові цінності та ідеали.

Прогностична — крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на
підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює
перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове
передбачення володіє значною цінністю для практики соціального
будівництва та являється однією з найважливіших функцій всіх суспільних
наук.

Практико-прикладна — усі теоретичні досягнення, які людство отримує в
результаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на
користь людям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для
практики — ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з
головних її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі
державного апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання,
створенню надійних правозахисних механізмів тощо.

Евристична — дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не
розповсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєння
дійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право.

Методологічна — розглядається як внутрішньосистемна функція, яка вказує
на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливості
їх використання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У
зв’язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави
та права у системі юридичних наук.

Комунікативна — вказує на необхідність взаємозв’язку та взаємодії всієї
системи юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту та
удосконалення юридичних знань використання наукових досягнень не
юридичної сфери, запобігання дубляжу у науковому дослідженні та
утворенню прогалин подолання неконструктивних та необгрунтованих
дискусій.

Таким чином, у результаті висвітлення основних функцій юридичної науки
стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність,
окреслюються основні напрями впливу на процес пізнання державно-правової
дійсності та на процес її перетворення у ході соціальної практики.
Виділяють також принципи юридичної науки, які мають безпосереднє
відношення до принципів держави, права, сучасного нам суспільства та
являються вихідними положеннями, провідними ідеями, на яких розвивається
та функціонує вся система юридичних наукових знань. Перш за все, серед
них слід назвати принципи справедливості, гуманізму, законності,
плановості наукових досліджень, їх практичної спрямованості та інші.

Перед сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що
мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода
українська держава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі
труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією
Україна — це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому
вирішення проблем державного будівництва, економічного відродження
країни значною мірою залежить від використання правових заходів та
механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в
систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не
склалася і нова система управління, не спрацьовують на практиці юридичні
гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба
— засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасного
українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної
реалізації з урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та
вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це
генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим
передбачається вирішення значної кількості більш конкретних завдань:
підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної
систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного
використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових
тенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних правових
гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз
практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного
досвіду тощо.

Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових
юридичних знань являється їх системний характер.

Поняття про кримінальне право.

Поняття «кримінальне право» прийнято розглядати у двох його значеннях:
по-перше, позитивне (об’єктивне) кримінальне право — це самостійна
галузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом —
Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право — це галузь юридичної
науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування,
про його історію й теорію, про кримінальні закони інших держав.

Позитивне кримінальне право України характеризується тим, що:

• його норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади —
Верховною Радою України;

• воно проявляється у законах;

• метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише
цьому законові — це покарання особи за порушення нею
кримінально-правової норми.

Позитивне (об’єктивне) кримінальне право України — сукупність юридичних
норм, установлених вищим законодавчим органом державної влади —
Верховною Радою України, що визначають, які суспільне небезпечні діяння
є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли.
Кримінальне право України поділяється на дві частини — Загальну та
Особливу.

Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми
загального значення; їхня дія поширюється на всі приписи Особливої
частини Кодексу. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу;
підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу
щодо діянь, учинених на території України та за її межами; чинність
кримінального закону в часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що
містять суспільну небезпечність або протиправність діяння; стадії
вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, загальні засади
призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо.

Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в
органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання містить
конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення
такої заборони тягне за собою відповідне покарання винної особи. При
цьому більшість статей Особливої частини передбачають діяння одного
виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне
вчинення злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній
частині Кримінального кодексу — у ст. 19 про співучасть.

Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що
містяться в нормах Загальної частини. Наприклад, вирішення питання про
кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його
вчинення дається в ст. 17.

В ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за
такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за
вчинення закінченого злочину. Це означає, що в разі замаху особи на
крадіжку приватного майна дії такої особи мають кваліфікуватися за ст.
17 і ч. І ст. 140. У разі вчинення злочину співучасниками
(організатором, підмовником, пособником) склад злочину співучасників
визначатиметься за ст. 19 Загальної частини і за тією статтею Особливої
частини, в якій передбачено відповідальність виконавця такого злочину.
Це означає, що співучасники крадіжки приватного майна, яку вчинив
виконавець, відповідатимуть за ст. 19 і ч. І ст. 140, а виконавець
такого злочину відповідатиме за ч. І ст. 140.

Кримінальне право вивчає не лише норми кримінального закону, а й
застосування цих норм правоохоронними органами та судом.

Унаслідок дії кримінально-правової норми виникають відносини між
державою та особою, яка вчинила злочин. Тобто, від моменту вчинення
злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною
особою — суб’єктом злочину.

Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав
та обов’язків суб’єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного
боку, що до особи, яка вчинила злочин, слід ужити заходів державного
впливу і вона має бути покараною, а з іншого — що держава наділяється
правом переслідувати злочинця у кримінальному порядку, доводити його
вину у скоєнні злочину і застосовувати до нього кримінально-правову
санкцію. З моменту вчинення злочину (початок кримінально-правових
відносин) виникає кримінальна відповідальність особи, яка вчинила
суспільно небезпечне і кримінал ьно каране діяння.

Отже, предметом кримінального права є відносини, що виникають у зв’язку
з учиненням злочину і застосуванням відповідних покарань.

Яким має бути юрист.

Охорона прав і законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з
правопорушеннями, висококваліфіковане розв’язання різноманітних
юридичних проблем — є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з
тим являється їх професійним обов’язком. Саме юристи, які мають
ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу
правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей,
наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на
зміцнення законності і правопорядку у державі. Необхідність виконання
юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов’язку
ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. У першу
чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи
наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока
порядність, чесність, безкорисливість, об’єктивність, вдумливий підхід
до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні
бути невід’ємними рисами його натури.

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості
є загострене почуття справедливості. Для юриста це, насамперед, означає
небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які
через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед
правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки
своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю
спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених
прав, встановлення справедливості. Зробити це — його професійний і
громадянський обов’язок. Всупереч відомому прислів’ю «людині властиво
помилятися», юрист, як і лікар, не має права на помилку. Адже вона
занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді
можуть бути тяжкі наслідки -втрата волі, здоров’я і навіть життя.
Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому
і полягає особливість юридичної діяльності, щоб «метод спроб та помилок»
був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має
бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і є головною
передумовою його непогрішимості. Специфічною рисою діяльності юриста
є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими
ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у
той же час часто істотно відрізняються. У професії юриста має місце
нагальна потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній
конкретній справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у
ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.

Юриста-професіонала мають відрізняти від інших людей глибокі знання
права, які умовно можна поділити на такі види: а) фундаментальні, що
дають розуміння внутрішніх закономірностей держави і права, охоплюють
усі важливі юридичні поняття і категорії; б) спеціалізовані — конкретні
юридичні знання, що використовуються для потреб різних видів юридичної
діяльності: складання юридичних документів, виконання відповідних дій і
операцій, застосування певних засобів та певної методики в процесі
розв’язання юридичних справ.

Сучасний юрист, на мою думку, це професіонал, який ставить
справедливість і державні інтереси на перше місце, поступаючись власним
амбіціям та інтересам.

Список використаної літератури

Правознавство. Підручник. – К., 2002.

Теорія держави і права / За ред. Скакуна. – К., 2001.

Юридична енциклопедія. – К., 2000.

PAGE

PAGE 7

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *