Міжнародно-правове регулювання (реферат)

Міжнародно-правове регулювання

Вивчаючи зазначену тему, слід пам’ятати, що міжнародно-правове
регулювання праці — це регламентування за допомогою міжнародних угод
держав (багатосторонніх та двосторонніх договорів) та інших
міжнародно-правових заходів питань, пов’язаних із застосуванням найманої
праці, поліпшенням її умов, охороною праці, захистом індивідуальних та
колективних інтересів працівників.

Утіленням такого регулювання є норми (стандарти) праці, закріплені в
актах, прийнятих Організацією Об’єднаних Націй, Міжнародною організацією
праці, об’єднаннями держав — Радою Європи, Європейським Союзом та
іншими. Зазначені норми є об’єктом уважного вивчення, практичного
використання для національних законодавств.

Необхідно звернути увагу, що згідно з Конституцією України (254к/ВР-96)
частиною національного законодавства України є чинні міжнародні
договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а
укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України,
можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст.
9). Зазначене конституційне положення свідчить про пріоритетність норм
національного законодавства над міжнародно-правовими нормами.

Проте відповідно до Кодексу законів про працю України (322-VІІІ) за
умови встановлення міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких
бере участь Україна, інших правил, ніж ті, які містить законодавство
України про працю, застосовують правила міжнародного договору або
міжнародної угоди. Із зазначеного положення витікає примат
міжнародно-правових норм перед нормами законодавства України (ст. 81
КЗпП).

Таким чином, положення Кодексу законів про працю України (322-VІІІ)
суперечить Конституції — Основному Закону України. Згідно з Конституцією
України (254к/ВР-96) вона має найвищу юридичну силу й закони, інші
нормативно-правові акти приймаються на її основі та повинні відповідати
їй.

Можна виділити такі основні напрямки впливу міжнародних трудових норм на
законодавство про працю України: пряме застосування міжнародних актів у
випадку надання Верховною Радою України згоди на їх обов’язковість;
внесення змін до нормативно-правових актів України; внесення змін до
Конституції України.

Одним із основних джерел міжнародно-правового регулювання праці є акти,
прийняті Міжнародною організацією праці.

Міжнародну організацію праці створено в 1919 р.; це спеціалізована
установа ООН, яка об’єднує 175 держав. Трьохстороння структура
Міжнародної організації праці робить її єдиною міжнародною організацією,
в якій об’єднання роботодавців та працівників мають однаковий глос з
урядами у формуванні її політичного курсу та програми. Вищим органом
Міжнародної організації праці є Міжнародна конференція праці, яка
проводиться в червні кожного року в Женеві. Конференцію можна назвати
всесвітнім форумом для обговорення загальних трудових і суспільних
проблем та міжнародних трудових норм; вона визначає загальну політику
Організації. У період між конференціями роботою Міжнародної організації
праці керує Адміністративна рада, яка формується на засадах трипартизму.
Міжнародне бюро праці у Женеві є постійним секретаріатом Міжнародної
організації праці. Адміністративно-управлінські функції децентралізовані
та здійснюються регіональними і місцевими відділеннями та бюро.
Секретаріатом керує Генеральний директор Міжнародного бюро праці, який
обирається на п’ятирічний термін із можливістю переобрання. З березня
1999 року зазначений пост займає Хуан Сомавія (Чилі).

Міжнародна організація праці здійснює свою діяльність на підставі
Статуту. Одним із основних напрямів її діяльності є нормотворчість —
створення міжнародних трудових норм, а саме: прийняття конвенцій та
рекомендацій за широким колом питань (за станом на кінець червня 1999
року відповідно 182 та 190 питань). Нормативні акти Міжнародної
організації праці регулюють не лише суспільні відносини, що є предметом
трудового права, а й відносини, що складають предмет і права соціального
забезпечення тощо. За змістом нормативні акти Міжнародної організації
праці можна класифікувати за такими групами: акти, що здійснюють захист
основних прав і свобод людини у сфері праці; відносяться до забезпечення
зайнятості, захисту від безробіття; акти, що регулюють умови праці; акти
з техніки безпеки та виробничої санітарії.

O

Oe

I I –

?

c

&

c

:ії; право на справедливу й задовільну винагороду, яка забезпечує гідне
існування людини та її сім’ї, і яка, в разі потреби, доповнюється іншими
засобами соціального забезпечення; право на створення професійних спілок
і входження до них з метою захисту своїх інтересів (ст. 23); право на
відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня
та на оплачувану періодичну відпустку (ст. 24); право на свободу мирних
зборів і асоціацій (ст. 20).

Трудові права людини детальніше врегульовано в іншому важливому
документі ООН — Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні
права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР
№ 2148-VIII від 19.10.73 р.). Так, у Міжнародному пакті про економічні,
соціальні й культурні права закріплено право на працю, що включає право
кожної людини здобути можливість заробляти собі на життя працею, яку
вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується (ст. 6), на
справедливі й сприятливі умови праці, включаючи: винагороду, що
забезпечувала б як мінімум усім працівникам; справедливу зарплату й
рівноцінну винагороду за рівноцінну працю без будь-якої різниці, причому
жінкам повинні гарантуватися умови праці, не гірші від тих, якими
користуються чоловіки, з оплатою, що відповідає рівню праці; задовільне
існування для них та їхніх сімей; умови роботи, що відповідають вимогам
безпеки та гігієни; однакову для всіх можливість просування по роботі на
відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу й
кваліфікації; відпочинок, дозвілля та розумне обмеження робочого часу,
оплачувану періодичну відпустку, а також винагороду за роботу у святкові
дні (ст. 7); створення для здійснення й захисту економічних та
соціальних інтересів професійних спілок і вступ до них на свій вибір за
єдиної умови додержання правил відповідної організації, на страйки
(ст. 8).

Європейська соціальна хартія Ради Європи закріпила такі основні трудові
права: право на працю, яку людина вільно обирає; на справедливі умови
праці; на безпечні для здоров’я умови праці; на справедливу винагороду,
яка забезпечує достатній життєвий рівень для них самих та для їхніх
сімей; на свободу об’єднання в національні або міжнародні організації
для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; на укладання
колективних договорів; на належні умови професійної орієнтації, які
допомагають людині обрати професію відповідну особистим здібностям та
інтересам; на належні умови професійної підготовки; на рівні можливості
та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії
без дискримінації за ознакою статі; на отримання інформації й
консультації на підприємстві; на участь у визначенні та поліпшенні умов
праці та виробничого середовища на підприємстві; на захист у випадках
звільнення; на захист їхніх прав у випадку банкрутства їхнього
роботодавця; на захист від дій, що завдають їм шкоди. Також мають
створюватися належні умови для виконання працівниками своїх обов’язків;
для отримання інформації та консультації під час колективного звільнення
(ст. 1—6, 9, 10).

Конвенція про захист прав людини та основних свобод Ради Європи
забороняє тримати в рабстві або в підневільному стані, примушувати
виконувати примусову чи обов’язкову працю (ст. 4). Окремий пункт
стосується права кожного на свободу мирних зібрань та на свободу
об’єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки й вступати до
них для захисту своїх інтересів (ст. 11).

Крім того, із метою дотримання Україною стратегічного курсу на
інтеграцію до Європейського Союзу забезпечення всебічного входження
нашої держави в європейський політичний, економічний і правовий простір
та створення передумов для набуття нею членства в Європейському Союзі
Указом Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 затверджено
Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, а Указом від 14
вересня 2000 р. №1072/2000 схвалено Програму інтеграції України до
Європейського Союзу. Згідно із зазначеними нормативно-правовими актами
адаптація законодавства України передбачає реформування її правової
системи та поступове приведення у відповідність із європейськими
стандартами та охоплює поряд з іншими трудове законодавство,
законодавство про охорону праці, охорону життя та здоров’я.

Слід зазначити, що йде процес становлення та розвитку європейського
соціального права, до якого входять трудове право та право соціального
забезпечення.

Література

Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/ВР-96.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

Міжнародний пакт про громадянські й політичні права від 16 грудня 1966
р.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права від 16
грудня 1966 р.

Конвенції та рекомендації / Міжнародне бюро праці: В 2 т. — Женева. —
1559 с.

Кисилев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для
вузов. — М.: Дело, 1999.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *