.

Методологія науки цивільного права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
114 714
Скачать документ

Методологія науки цивільного права

Як вже зазначалось, методологія – система принципів і способів
організації і побудови теоретичної і практичної діяльності для
досягнення певного наукового результату.

В методологію окрім загальних положень принципів і методів входить
способи обґрунтування отриманого знання. На емпіричному рівні такими є
багаторазові перевірки спостеріганням і експериментами, а на
теоретичному рівні – виявлення логічного зв’язку і виводимості
отриманого наукового знання, виявлення його суперечностей, відповідності
емпіричним висхідним даним, встановлення можливості на їх основі описати
відомі правові явища і спрогнозувати нові.

Наукове пізнання включає в себе два рівні: емпіричний (споглядальний) и
теоретичний. Перший забезпечує безпосередній зв’язок людини з оточуючою
дійсністю, не дає від неї відірватися і будувати ефімерні конструкції, в
тому числі й правові. На емпіричному рівні наука забезпечується факти,
фіксує стабільні суспільні процеси і закономірності оточуючого світу.

Безпосередніми інструментами емпіричного рівня визнано: споглядання
(відчуттєве пізнання), раціональні сприйняття дійсності і форм її прояву
(судження, поняття). На цьому рівні досліджуване правове явище (певні
цивільні відносини) як об’єкт наукового пізнання відображаються на рівні
дослідника, його досвіду, знання, кваліфікації. На цьому рівні
характерними є перші етапи наукового пізнання: збір фактів (позитивного
законодавства, правозастосовчої і судової практики, наукових,
популярних, і інших публікацій тощо), їх узагальнення, первинна
систематизація, опис спостережень і експериментів. У подальшому
проводиться систематизація та класифікація характерних ознак
досліджуваного правового явища. У суспільних науках і зокрема цивільному
праві значне місце придається генезу досліджуваного правового явища і
виявленню його історичних, матеріальних, політичних та інших витоків. Це
проявляється в аналізі конкретних економічних чи соціальних умов
зародження і розвитку досліджуваного правового інституту, скрупульозне
вивчення нормативних актів, виявлення їх ідеології і сутності, впливу на
подальші процеси правової дійсності. Значна увага приділяється
статистичним та іншим даним, самостійним соціологічним опитуванням тощо.

На емпіричному рівні пізнання здебільше опирається на відчуття,
сприйняття, уявлення і уява. Відчуття – відображення свідомістю
дослідника через його органи сприйняття дійсності окремих властивостей
предметів чи інших явищ дійсності. В даному разі мова йде про
цивільно-правову дійсність. Сприйняття – відображення у свідомості
дослідника досліджуваний правових явищ на певному відрізку часу,
здебільше в момент самого сприйняття. Тому одне і те саме явище інколи
може сприйматися по-різному. Уявлення – похідне відображення у
свідомості правових явищ, поза безпосереднім контактом з ними, за умови
що такий контакт відбувався у минулому. Уява – сполучення і перетворення
різних уявлень в одну цілісну картину нових образів та висновків.

Теоретичне пізнання як правило доповнює і опереджає емпіричне, дає
можливість проникнути в сутність правового явища, розкрити його
внутрішню динаміку і механізм, віднайти певні закономірності або,
принаймні, характерні риси. Власне це є розумовий процес пізнання
сутності правової дійсності. Інструментом такого пізнання є мислення –
опосередковане і узагальнене відображення у свідомості дослідника
сутнісних властивостей, причинних зв’язків і закономірностей зв’язків
між правовими явищами. Опосередкованість мислення проявляється в
проникненні у укриті від пересічної людини властивості, зв’язки,
відносини на основі засвоєних знань попередників. Мислення тісно
пов’язане з мовою, як основним інструментом мислення. Багатство мови,
багатий словарний запас, знання абстрактних категорій сприяє успіху.
Тому краще мислити на тій мові, яку дослідник знає найкраще і не
піддаватись кон’юнктурним мотивам.

Відправними в теоретичному рівні пізнання є поняття (дефініції). Це
визначення певних правових явищ, що відображають їх сутнісні і необхідні
ознаки. Зазвичай поняття повинно вказувати на найближче до нього
загальне правове поняття (правова природа), яке є для досліджуваного
родовим й містити у собі відмінні від інших подібних понять ознаки.
Наприклад, коли ми говоримо про договір то ми повинні мати на увазі, що
він є різновидом конструкції правочину і, здебільше, його повторює. У
подальшому слід віднайти особливості узагальненого поняття “договір” і
типові та інституційні його прояви.

?

?

?????????????Важливе значення у науковій діяльності відводиться судженню
форми розумової діяльності (мислення) з відображення явищ об’єктивної
дійсності, їх властивостей та закономірностей у зв’язку і розвитку. Це
співставлення різних понять, встановлення об’єктивного зв’язку між
правовими, економічними і правовими, соціальними і правовими явищами,
між явищами і певним класом явищ. Здебільше судження протикають у формі
висновку. Висновок – форма мислення, що складається з двох та більше
суджень на основі яких дослідник виводить нове судження.

Самі висновки бувають індуктивними і дедуктивними. В індуктивних думка
йде від одиничного до загального, В дедуктивному – навпаки.

В сучасній методології наукового пошуку виділяють ряд його компонентів
на основі який виводиться нове знання чи нова теорія:

висхідна емпірична основа як певна множинність зафіксованих у даному
інституті права чи іншої соціальної дійсності фактів, які потребують
теоретичного обґрунтування (пояснення);

висхідна теоретична основа як первинні припущення, постулати, аксіоми,
загальні закони теорії, норми права, що в сукупності описують ідеальний
об’єкт;

логіка теорії – допустимі в рамках прийнятої висхідної теорії правила
логічного висновку і його доказування;

“корпус” теорія нове виведене на основі висновків твердження та його
доказування, що складає основний масив нового теоретичного знання.

Теоретична висхідна модель зазвичай є ідеальною. Це гіпотетична
ідеальна модель, яка в реальній практиці мало зустрічається і є лише тим
ідеалом до якого дослідник повинен прагнути. В основі цієї моделі –
сутність правового явища.

Основне в науці – це закони, об’єктивні залежності між явищами і
властивостями, що мають повторюваність. Закони власне утворюють кістяк
певної системи наукових знань, що функціонують в тій чи іншій галузі
науки. Вони в суспільних науках і правознавстві входять в склад наукових
теорій (доктрин). Самі закони є феноменологічними, відображають ранній
етап розвитку певної галузі науки чи її напрямку і засновуються на
відчуттєвому. Але сутність явищ розкривають тільки теоретичні закони,
які підтверджуються на основі емпіричних (феноменологічних) законів.

В переході від феноменологічних до теоретичних законів важливе значення
відводиться принципам – абстрактним визначенням ідеї, що розкриває її
зміст. Принципи забезпечують єдність праворозуміння і правового
регулювання. Вони не дозволяють мікрувати певним правовим явищам,
забезпечують цілісність сприйняття правової дійсності.

Висхідними в процесі доказування є аксіоми (постулати) – положення, які
беруться як висхідні, не потребують особливого доказування і приймаються
на віру. Із аксіоми виводяться інші положення і теорії. Самі теорії
прийнято поділяти на описові, математизовані, дедуктивні. Останні
найбільш часто використовуються у суспільних науках і зокрема науці
цивільного права. У свою чергу серед дедуктивних розрізняють:
гіпотетико-дедуктивні, конструктивні, аксіоматичні.

Гіпотетико-дедуктивні теорії засновані на принципах аксіологічної
побудови судження. Твердженням теорію передує безпосередня її
інтерпретація, а інші висновки – похідні від інтерпретації завдяки
логічному зв’язку із першою теорією.

Конструктивні теорії зводять до мінімуму бездоказові твердження. Всі її
постулати і об’єкти виводяться на основі конструювання із окремих
взаємопов’язаних елементів одного класу.

Аксіоматичні теорії зазвичай сприймаються без їх доказування (аксіоми).
Здебільше це проявляється у фразах: “як відомо”, “прийнято вважати”
тощо. Їх поняття є невизначеними в даній теоретичній групі. Втім у
юриспруденції аксіом майже не існує.

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020