.

Методи виявлення слідів рук (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
141 5187
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Методи виявлення слідів рук

Сліди рук, у порівнянні з іншими слідами, найчастіше і успішно
використовуються в розкритті та розслідуванні злочинів. Приблизно 40
відсотків усіх криміналістичних експертиз складають експертні
дослідження таких слідів, і серед них переважна більшість – латентні
сліди, виявлення яких у ряді випадків викликає труднощі.

На сьогодні є велика кількість різноманітних засобів та методів
виявлення латентних слідів рук. Наприклад, тільки дактилоскопічних
порошків нараховується більше сотні. Розібратися у великому розмаїтті
засобів та методів, правильно використати в кожному конкретному випадку
той або інший спосіб виявлення, допомагає їх класифікація.

Багатокомпонентність потожирової речовини створює широкі можливості для
стійкого виявлення латентних (безбарвних)слідів капілярних узорів і
надає багато потенційних для хімічного впливу. Крім того, субстрат
потожирової речовини має деякі фізичні властивості: оптичні, властивість
змочувати різноманітні поверхні, властивість абсорбції парів та інші,
які можуть бути використаними в процесі візуалізації таких слідів. Тому
загальнопризнаною є класифікація методів по типу взаємодії засобів
виявлення з речовиною латентних слідів. Сучасні методи виявлення і
фіксування латентних слідів папілярних узорів відповідно цій
класифікації підрозділяють натри групи: фізичні, фізико-хімічні та
хімічні.

Фізичні методи. Сутністю фізичних методів виявлення латентних слідів
пальців рук є використання якоїсь об’єктивної закономірності або
властивості фізичних тіл, що вивчаються в фізиці та суміжних з нею
галузях наук, а саме: відбиття світла, адгезія, конденсація,
гальваностегія, люмінесценція, радіоактивність та ін.

Самим простим способом виявлення слідів рук є оптичний (візуальний)
метод, який ґрунтується на відбитті світла – фізичному явищі, сутність
якого складає повернення світла об’єктом в оптичне середовище при
попаданні його на межу розділу з іншим оптичним середовищем. Якщо
поверхня предмета ідеально гладка, то має місце дзеркальне відображення,
від нерівної поверхні виникає дифузне (розсіяне) відображення. Звідси
можна зробити висновок, що всяке нашарування або структурна зміна
поверхні предмета порушує дзеркальність відображення в місці
розташування речовини сліду або зміни структури поверхні. Від речовини
сліду промені світла відбиваються розсіяно, а від решти поверхні –
дзеркально, в результаті слід стає видимим.

Безбарвні сліди папілярних узорів у залежності від властивостей об’єкту,
на якому вони залишені, можуть бути невидимими, маловидимими та
видимими. Невидимі та маловидимі сліди пальців рук можуть бути виявлені
оптичними методами без їх попередньої обробки за рахунок використання
найбільш доцільних умов освітлення та спостереження. Використовують
різні спеціальні прийоми освітлення.

Рефлексне освітлення. Промені світла направляють так, щоб потік, падаючи
на предмет, відбивався в очі спостерігача. Поверхня буде блищати і на її
фоні добре видно матовий слід. Якщо предмет прозорий, за ним потрібно
розмістити темний матовий екран: темний неблискучий папір, картон або
щось інше.

Тіньове освітлення. Потік променів світла скеровують вузьким пучком під
гострим кутом до поверхні об’єкту. Таке спостереження краще здійснювати
в темряві. Слід стає видимим за рахунок створення тіней від нашарованого
субстрату потожирової речовини. Якщо нашарування дуже незначне,
зменшують кут освітлення до одержання ковзаючого пучка світла; якщо
предмет прозорий, використовують темний екран.

Зустрічне освітлення використовують у тому випадку, коли предмет
прозорий. Джерело світла розміщують за предметом і останній розглядають
на просвіт. Світло направляють (через предмет) прямо в очі спостерігача,
або розміщують джерело світла трохи збоку і направляють пучок променів
дещо вбік від очей спостерігача.

Іншим способом підвищення контрасту є освітлення слідів променями світла
з різною довжиною хвилі. Піт та жир по-різному розсіюють світлові
промені. В слідах із підвищеним вмістом поту краще розсіюються промені
світла з малою довжиною хвилі. Тому такі сліди виявляють світлом із
підвищеним вмістом синіх променів. Сліди з переважанням жирової
компоненти для підсилення контрасту потрібно освітлювати жовтими
променями, оскільки жир сильніше розсіює промені світла з більшою
довжиною хвилі. Для освітлення об’єктів можна використовувати
світлофільтри: синьо-блакитні, фіолетові та жовті.

Необхідний ефект усіх способів спеціального освітлення досягається
правильним положенням предмету, розміщенням джерела світла, а також
вибором відповідної позиції спостерігача.

Для виявлення слідів також використовують властивість різної конденсації
пару на поверхні предмету, яка не має потожирової речовини (проміжки між
відбитками папілярних ліній) і самої потожирової речовини. З цією метою
можливо подіяти на поверхню об’єкта диханням (волога з поверхні
випаровується швидше, ніж зі сліду, і він на деякий час стане видимим).

Ці способи підсилення контрасту, як правило, дозволяють знаходити сліди
лише на гладких та полірованих поверхнях, і не пошкоджують їх. Виявивши
таким чином сліди, потрібно їх сфотографувати і, вилучивши предмет,
проводити подальшу обробку слідів у лабораторних умовах.

Слід зауважити, що сильне теплове випромінювання джерела світла висушує
слід, перешкоджаючи у подальшому використання як вказаних, так й інших
способів.

Але в практиці найчастіше зустрічаються випадки, коли всі вищевказані
способи не дають можливості побачити залишені на предметі сліди. Для
того, щоб було можливо побачити такі сліди, розроблені методи їх
виявлення – тобто перетворення невидимих слідів у видимі.

Люмінесцентні методи базуються на використанні люмінесцентних
властивостей деяких з’єднань потожирової речовини. Збудження
люмінесценції цих з’єднань проводиться, як правило, світлом, хоча відомі
й інші способи: термічний, біологічний, потоками часток тощо. Завдяки
такій дії можна досягти значного збільшення видимої люмінесценції. Такий
метод вносить мінімальні зміни в досліджувані сліди рук і тому його
доцільно використовувати першим. Для збудження люмінесценції
використовують ультрафіолетові промені, або оптичні квантові
генератори-лазери.

Ультрафіолетове опромінення об’єктів з метою виявлення латентних слідів
давно використовується в криміналістиці. Спочатку його використовували
разом із порошковими методами для зручності дослідження та
фотографування слідів на мозаїчних поверхнях.

Пізніше було встановлено, що ультрафіолетове опромінення діє і на саму
речовину сліду, і чим більше жирової компоненти в речовині сліду, тим
сильніша видима люмінесценція, її інтенсивність залежить також від
матеріалу слідосприймаючої поверхні. Встановлено, що найкраща
люмінесценція слідів спостерігається на металевих предметах: сплаві
алюмінію, латуні, бронзі, нержавіючій сталі, золоті, сріблі. Ця
обставина сприяла використанню ультрафіолетових освітлювачів для пошуку
невидимих слідів папілярних узорів.

Виявлені таким методом сліди папілярних узорів фотографують на
сенсибілізовані фотоматеріали, наприклад, фотоплівки Мікрат-300,
Фото-64, 124, 250, ФТ-22, 32.

Використання лазерного опромінення для виявлення слідів папілярних
узорів пов’язано з роботами канадських криміналістів. Сутність
перспективної методики полягає в опроміненні досліджуваних поверхонь
лазерними променями і фотографуванні особистого свічення потожирової
речовини сліду. Оскільки в цьому випадку не потрібна попередня обробка
зразка, далі не виключається використання інших експертних методик. Для
збудження люмінесценції латентних слідів рук використовується
твердотілий лазер на кристалі із гранату. Для фотореєстрації світних
слідів використовують фотоапарат «Зеніт-Е» з подовжуючими кільцями і
об’єктивом «Геліос». Фотозйомка проводиться на сенсибілізовані
фотоплівки чутливістю від ЗО до 500 одиниць ГОСТу. Лазерним методом
вдається виявити і сфотографувати сліди пальців шестимісячної давнини на
папері. Спроби виявити такі сліди шляхом обробки нінгідрином не привели
до успіху. Позитивні результати вдавалось одержати при виявленні слідів
на грошових купюрах, а також на деяких інших матеріалах: синтетична
шкіра, шорсткі обкладинки книжок, липкий бік ізоляційної стрічки.
Вдавалось виявити придатні для ідентифікації сліди давниною до 3 – 4
місяців на поверхні, пофарбованій масляною фарбою, металі, лискучому
картоні, сигаретному фільтрі.

Збудження люмінесценції при цьому способі можливе також за допомогою
аргонового лазера безперервної дії. Оптимальна довжина хвилі лазера може
бути 530 або 532 н. м. Прийнятне використання лазерів з довжиною хвилі
514 або 510 н. м. Можливості використання лазерів з ультрафіолетовим
світлом з довжиною хвилі 354 н. м. вивчено менше.

Лазерне опромінення характеризується високою чутливістю до
мікрокількості речовини сліду, що дозволяє виявляти сліди після
тривалого зволоження і висушування слідів на папері, а також успішним
виявленням давніх слідів (у літературі публікувалось про виявлення
слідів давністю до 9 років).

Порошкові методи. Ефективним методом виявлення безбарвних слідів пальців
є використання порошків. Цей метод простий, не потребує громіздкої
апаратури, може бути використаним у будь-яких умовах і в багатьох
випадках дає позитивні результати. Він ґрунтується на адгезії –
властивості фізичних тіл прилипати до інших тіл, внаслідок чого виникає
зчеплення поверхонь. Свіжий слід папілярного узору деякий час після його
утворення -є вологим і липким. Якщо на його поверхню попадають частки
іншої кольорової речовини, то вони прилипають до нього і слід стає
видимим. Звичайно, що частки прилипають і там, де немає потожирової
речовини, тобто сліду, але адгезійні властивості поверхні слідоносія
значно менші властивостей потожирової речовини. Тому при здуванні
порошку струменем повітря більша частина сторонньої речовини залишається
на папілярних лініях, створюючи забарвлений слід. Потожирові сліди мають
більшу липкість порівняно зі слідами, утвореними потом, до складу якого
входить вода, різноманітні кислоти та солі, але немає жиру.

Велике значення для прилипання часток порошка до слідоутворю-ючої
речовини має товщина шару цієї речовини, яка залежить від давності
сліду, характеру поверхні і структури об’єкта, на якому він залишений, і
від сили натискання та часу контакту пальців з поверхнею об’єкта, від
температури навколишнього середовища. Установити точний час, з плином
якого безбарвні сліди пальців можуть бути виявлені порошками, неможливо.
Це залежить від цілої низки причин. У криміналістичній літературі
наводяться приклади успішної обробки порошками слідів папілярних узорів
на папері давністю від 24 годин до трьох років; на склі, яке знаходиться
в закритому приміщенні, – від двох до трьох місяців; на склі, яке
знаходиться на відкритому повітрі – від одного до двох місяців.

У практиці безбарвні сліди прийнято розділяти на «свіжі» та «давні». Цей
поділ є умовним, він ґрунтується на відносній давності утворення слідів
папілярних узорів. Свіжі сліди можуть бути виявлені майже будь-яким
порошком. Вплив на інтенсивність забарвлення залежить лише від самої
поверхні, на якій залишено сліди. Давні сліди, як правило, не мають у
своєму складі рідких чи напіврідких речовин, тому слабо проявляють
властивість липкості і не утримують у достатній мірі часток порошку.
Такі сліди краще виявляти за допомогою газоподібних або рідких реактивів
(парів йоду, розчину азотнокислого срібла). Якщо ж необхідно виявити
давні сліди порошками, то такі сліди повинні бути «освіженими». Для
цього в слідоутворюючу речовину вводять рідкі або напіврідкі речовини,
наприклад, воду.

В одних випадках зволожити давні сліди можна шляхом осаджування на них
вологи від дихання. При цьому необхідно дати деякий час для
випаровування вологи з ділянок поверхні об’єкта між папілярними лініями.
В інших випадках зволоження може бути досягнуто використанням
спеціальних парових ванн. Однак це потребує певних навиків, і перед цим
необхідно зробити декілька експериментів по зволоженню старих слідів.

На можливість виявлення папілярних узорів впливає природа речовини
об’єкта і стан його поверхні, а також властивості порошку і спосіб
обпилення. Тверді речовини, які мають значну липкість (в основному це
пластмаси, до складу яких входять смоли, лаки, деревина і т. ін.), мають
властивість утримувати дрібні частки інших твердих речовин (порошків).
Деякі речовини можуть утримувати дрібні частки інших речовин в силу
того, що їх поверхня вже вкрита якою-небудь іншою речовиною (водою,
забрудненнями на кухонному посуді, жиром тощо). Як правило, виявлення
порошками слідів, які знаходяться на поверхні, покритій сторонніми
рідкими або напіврідкими речовинами, призводить до «забивання» слідів і,
таким чином, до їх утрати. Тому, якщо поверхня, на якій залишено сліди,
вкрита водою, то спочатку потрібно дати їй обсохнути, а потім вже
спробувати виявити сліди за допомогою порошків. Якщо ж поверхня предмета
покрита жирними або липкими речовинами, то потрібно використовувати інші
методи виявлення слідів, наприклад пари йоду.

Виявити сліди пальців рук на дуже пористих поверхнях (фільтрувальному
папері, цеглі, деревині та ін.) візуально або за допомогою порошків
майже неможливо, тому що слідоутворююча речовина всмоктується в товщу
предмету і слід через деякий час зникає. На гладких, непористих
поверхнях дрібні порошки виявляють деталі узорів папілярних ліній у
безбарвних пальцевих слідах значно тонше і повніше, ніж більш крупні
порошки. Навпаки, на пористих, не гладких поверхнях потрібно
використовувати крупні порошки. На таких поверхнях вони дають більш
суцільне забарвлення папілярних ліній у слідах. Дрібні порошки в таких
випадках забруднюють поверхню і «забивають» сліди.

При використанні порошків, а також під час самостійного їх виготовлення
або складання сумішей слід враховувати умови, при яких порошки будуть
найкраще виявляти сліди. Результати дослідження порошків, які добре
виявляють сліди, свідчать, що середній розмір їх зерен біля 5 мкм. При
цьому оптимальне співвідношення в порошку різних за розміром часток
таке: 78%, або більша частина зерен, мають розмір 0,5-1,5 мкм; близько
6% – середні (біля 2,5 мкм) і біля 9%- крупні (7,5-10 мкм). Частки з
розмірами більше 10 мкм є випадковими неробочими домішками, і їх
кількість у порошку не повинна перевищувати 7%.

Вологість дактилоскопічного порошку, за рідкісним винятком, не є
чинником, що суттєво впливає на їх проявляючі властивості. Більше того,
використання порошків з природною вологістю, тобто насичених у межах
норми вологою, яка наявна в повітрі, в порівнянні з абсолютно сухими,
підвищує виявлення слідів що знаходяться на шорстких і пористих
поверхнях. Одночасно порошки, що мають надлишкову вологість, при
тривалому зберіганні «злежуються» і поступово перетворюються в грудки.
Передусім це відноситься до порошків оксиду цинку і оксиду купруму з
сажею.

Результати експериментів свідчать, що феромагнітні порошки «Топаз»,
«Опал», Рубін» і «Малахіт» повинні мати вологість не більше 0,5%; у
порошках на основі карбонільного заліза вологість не повинна
перевищувати 2%; порошок алюмінію повинен мати вологість не більше 1%;
оксид цинку – 4%; а порошок, що складається з суміші міді з сажею (3:1),
повинен бути зовсім сухим.

Порошки потрібно зберігати в закритій чистій тарі, не допускати
забруднення іншими порошками, бо це призведе до погіршення проявляючих
властивостей. Прокалювати в муфельних печах, або іншим способом, і
розтирати в ступці порошки фабричного виготовлення не потрібно, це може
призвести до погіршення їх робочих властивостей. Різноманітні за своєю
фізичною структурою порошки по-різному проявляють властивість
прилипання: аморфні порошки мають більш високі властивості прилипання,
ніж кристалічні.

На властивість порошків прилипати до речовини сліду впливає і сам процес
обпилення: нанесення порошку на слід і вилучення надлишків порошку зі
сліду. Використовують такі прийоми нанесення і вилучення порошку:

а) простий, але найефективніший прийом виявлення слідів є посипання і
перекочування порошку по поверхні, де передбачається наявність слідів.

Для цього насипають невелику кількість порошку із коробки, для чого її
нахиляють або струшують, постукуючи пальцями. Предмет при цьому повинен
покритися рівним і тонким шаром порошку. Потім предмет нахиляють так,
щоб порошок ковзав по його поверхні то в один, то в інший бік. Шар
порошку, зустрічаючись із лініями пото-жирових відкладень під прямим
кутом, осідає на них краще, ніж коли він ковзає вздовж ліній. Тому шар
порошку потрібно переміщувати по поверхні предмета в різних напрямках
(див. мал. 49).

Мал. 49. Забарвлення слідів шляхом пересипання порошку по поверхні

Спосіб дає гарні результати при забарвленні слідів легкими порошками.
Він використовується також для шорстких поверхонь, на яких працювати
пензлем неможливо через те, що порошок при цьому забивається у
поглиблення.

б) забарвлення за допомогою м’якого пензля з верблюжої, колонкової та
іншої шерсті.

Порошок насипається в посуд, ширший ніж пензель (або на аркуш картону чи
паперу тощо). Пензель струшується від пилу та часток порошку, який
зберігся від попередньої роботи, постукуванням рукоятки по твердому
предмету. Чистий пензель опускається в посудину з порошком так, щоб
захопити незначну кількість порошку рівним шаром по всьому торцю див.
мал. 50). Надлишок порошку струшується назад у коробку мал. 51) легким
постукуванням пальцями по ручці.

Взявши пензель за кінець рукоятки великим, вказівним та середнім
пальцями, порошок наносять на предмет. Пензель при цьому повинен ледь
доторкуватися до предмета. Забарвлюючи сліди, потрібно водити пензлем по
предмету в різних напрямах, так, як рекомендувалося перемітувати порошок
під час забарвлення слідів першим способом.

Якщо виявляються сліди на вертикальних поверхнях (наприклад, шибці), то
пензель потрібно водити спочатку знизу вгору, а потім – у різних
напрямах (див. мал. 52). Закінчивши нанесення порошку, пензель знову
струшують і вилучають ним надлишок порошку

Мал. 50. Так набирають Мал. 51. Струшування Мал. 52. Обробка
поверхні

порошок на пензлик надлишку порошку з пензля за допомогою пензля

з поверхні предмета. Рухати пензель і в цьому випадку слід у різних
напрямках. Спосіб використовують для виявлення слідів порошками на
гладких поверхнях (склі, полірованих поверхнях, нікельованих Металах і
т. ін.).

Замість природної шерсті для виготовлення дактилоскопічних пензлів
використовують лавсан. Такі пензлі майже не поступаються за проявляючими
можливостями пензлям із колонкової шерсті. Техніка їх використання майже
не відрізняється від техніки використання традиційних дактилоскопічних
пензлів. Зручно користуватися дактилоскопічним пензлем, закріпленим на
гумовій груші, що дозволяє вилучити надлишки порошку зі сліду або
потоком повітря, або пензлем, а також звільнити пензель від порошку.

Для використання дактилоскопічного пензля необхідно мати деякі навики.
Сильний натиск може призвести до пошкодження слідів або їх деталей. При
слабкому натиску в сліді буде залишатися зайвий порошок, який
заповнюватиме міжпапілярний простір, що знизить якість сліду.

Недоліком дактилоскопічних пензлів із шерсті є можливість пошкодження
свіжозалишених слідів. Цей недолік відсутній у магнітного пензля.

в) фарбування за допомогою магнітного пензля, запропонованого в 1962 р.
американцем Мак-Донелом (мал. 53). Це магнітний стержень, який може
рухатися в корпусі, виготовленого з немагнітного

Мал. 53. Будова магнітного пензля:

1 – наконечник, 2 – гайка, 3 – постійний магніт, 4 – стержень,
5 – пружина, 6 – корпус пензля, 7 – ручка

матеріалу. Знаходячись у крайньому передньому положенні, стержень
притягує частки порошку, який має магнітні властивості. Частки
збираються на кінці магнітного пензля, створюючи «щіточку». Якщо
провести таким пензлем по поверхні предмета, на якому є невидимі
потожирові сліди рук, частки порошку відділяються від пензля і
прилипають до речовини сліду. Якщо відвести магнітний стержень назад,
магнітне поле, що утримувало частки порошку, зникне і «щіточка»
розпадеться. Надлишок порошку, що залишився на поверхні сліду, вилучають
при передньому положенні магнітного стержня, коли «щіточка» з порошку
відсутня. Слід мати на увазі, що вилучення надлишку порошку (чистку
сліду) потрібно проводити не зразу, а через 10-20 хв. – для того, щоб
порошок устиг добре прилипнути до потожирової речовини.

Для повнішого вилучення надлишку порошку і підвищення чіткості сліду,
виявленого магнітним пензлем, рекомендують в доповнення до нього,
використати звичайний дактилоскопічний пензель. Очистити «забитий» слід
можна і магнітним пензлем, якщо набрати на нього порошок крупного помелу
і декілька разів провести по сліду, очищаючи його від надмірної
кількості порошку, що заповнює проміжки між папілярними лініями.

Магнітним пензлем успішно виявляють сліди на поверхні предметів,
виготовлених із різноманітних матеріалів. Виняток складають предмети з
магнітних матеріалів (сталі, чавуну тощо), не вкритих шаром фарби або
емалі, хоча для пошуку слідів рук на металевих предметах, що мають
великі розміри (на сейфах, оббитих залізом дверях тощо) може
використовуватись і магнітний пензель з подальшою «доводкою» сліду
дактилоскопічним пензлем.

г) за допомогою розпилювачів (пульверизаторів, груш або запропонованих у
1960 р. американськими вченими аерозольних розпилювачів) тощо.
Пульверизатор (спеціальний – для порошків) заряджають потрібним для
даного випадку порошком. Підносять пульверизатор до предмета так, щоб
трубка була направлена під гострим кутом до поверхні предмета, приводять
його в дію і розпилюють порошок. Під час фарбування пульверизатор
переміщують, направляючи струмінь на слід з різних боків. Після цього
надлишок порошку вилучають струменем повітря із такого ж, але пустого,
пульверизатора або пензлем.

Спосіб рекомендується для обробки великих площ та шорстких поверхонь. В
останньому випадку надлишок порошку потрібно вилучати пульверизатором, а
не пензлем.

Застосовуючи порошки для виявлення слідів потрібно керуватись такими
правилами:

порошки мають бути мілкодисперсними (пилоподібними) і ма

ти нормальну вологість (у межах, що вказані вище);

мати хорошу адгезію (прилипання) до слідів і не забарвлювати

поверхню, на якій вони знаходяться;

на гладких поверхнях використовують порошки з дрібнішими частками, а на
шорстких – з більш крупними;

4) при виявленні слідів рук на кольоровому об’єкті – носії, колір
порошку повинен відрізнятися від кольору поверхні, на якій може
знаходитися слід. Якщо слід згодом передбачається копіювати, вибирають
порошок, який має кращі проявляючі властивості для даної поверхні;

5) потрібно вибірково підходити до способу пофарбування сліду і їв
кожному конкретному випадку проводити попереднє експериментальне
виявлення слідів на такій же чи аналогічній поверхні;

6) не можна користуватися для різних поверхонь і слідів одним і тим же
порошком, бо це призведе до втрати слідів рук або до зменшення в них
інформації. В процесі роботи по виявленню слідів, потрібно підбирати з
набору порошків кращий (за виявляючими властивостями) порошок для
кожного конкретного об’єкта. Таку експериментальну роботу проводять на
тих ділянках, з якими злочинець не мав контакту.

7) не можна наносити порошки на мокру, забруднену або липку Поверхню.
Поверхня повинна бути висушена і очищена від бруду |Якщо зробити це
неможливо, використовується інший метод виявлення слідів рук (за
допомогою парів йоду або хімічних реактивів).

якщо сліди не зафарбувалися одним із порошків, можна використати інший,
більш липкий або важчий, підібрати суміш порошків або використати інший
метод виявлення;

для виявлення свіжих слідів потрібно використовувати порошок більш
грубого помелу; старі сліди краще фарбувати пилоподібним, особливо
мілким порошком;

для виявлення «старих» слідів їх потрібно попередньо зволожити диханням
або зробити парову ванну. Зразу ж після просушування сліди обпилюють;

вдаватися до обробки слідів порошками тільки у випадку коли це справді
необхідно, або коли виявити і зафіксувати сліди іншими способами
неможливо;

якщо на поверхні об’єкта, крім речовини сліду, є інші липкі речовини,
вжити заходів щодо їх усунення до обробки порошками (наприклад, висушити
вологу поверхню);

перед обпиленням слідів рекомендується залишити експериментальні сліди,
спробувати виявити їх різними порошками і вибрати кращий;

спосіб обпилення вибирають з урахуванням його переваг і недоліків,
характеру та положення об’єкта і стану його поверхні.

Так, для обробки свіжих слідів на нерівних, шорстких поверхнях,
необробленій деревині, дактилоскопічний пензлик краще не
використовувати, тому що кожний його дотик стирає частки слідоутворюючої
речовини на найвищих місцях поверхні зі слідами рук. У таких випадках
краще наносити порошок за допомогою груші чи пульверизатора. При цьому
силу струму повітря можна легко регулювати так, щоб не було механічних
пошкоджень сліду. Можна також посипати порошок на поверхню зі слідами
через сито, з тонкої тканини дрібного переплетіння, або за допомогою
магнітного пензля.

Під час обпилення більш прямовисних або похилих гладких поверхонь
найчастіше використовують широкий дактилоскопічний пензель, який перед
обпиленням занурюють у порошок; або повітряний чи аерозольний
розпилювач, широкий магнітний пензель. Для вилучення надлишків порошку з
поверхні об’єкта необхідно мати чистий пензлик або пусту грушу.
Використання пензлика має позитивні боки, а саме: пензлик не так сильно
розпорошує порошок по поверхні, на якій передбачається наявність слідів;
ним можна у разі необхідності обпилювати частину сліду або створювати
різний натиск при обпиленні різних ділянок сліду; нарешті, під час
обпилення старих слідів пензлик сприяє більш міцному проникненню часток
порошку в слідоутворюючу речовину.

15) вибираючи порошок, необхідно враховувати: процеси, зв’язані з
фіксацією слідів, кінцеву мету обробки, стан і колір поверхні об’єкта,
на якому знайдені або можуть бути наявними сліди. При обпиленні
пальцевих слідів будь-яким порошком бажано зробити їх такими, щоб вони
відрізнялися кольором від решти поверхні і щоб було видно лінії з чітко
вираженими особливостями. У той же час використаний порошок не повинен
заповнювати проміжки між лініями. Порошок має бути старанно перемеленим,
просіяним і висушеним.

Як порошки використовують будь-яку аморфну або кристалічну речовину,
лише б вона була дрібнодисперсною і сухою.

Кольором порошки підрозділяють на світлі, темні і нейтральні, а за
магнітними властивостями – на магнітні та немагнітні. Порошки можуть
складатися з однієї речовини (алюмінію, графіту, сажі тощо) або
представляти собою механічну суміш двох чи більше речовин. До неї, як
правило, входить порошок з відносно крупними частками, який слугує
носієм дрібних часток іншого порошку; що безпосередньо забарвлює сліди
(наприклад, оксид купруму з сажею). Крім того, їх підрозділяють на: а)
легкі порошки – сажа, лікоподій (спори плауна), титануаеросил, деревне
вугілля, графіт і т. ін.; б) важкі порошки оксид цинку, оксид купруму
тощо.

Найбільш поширені такі порошки:

а) оксид цинку – з’єднання цинку з киснем, білий пухкий порошок,
отруйний; б) оксид купруму – з’єднання міді з киснем, тонкий чорний
порошок; в) оксид плюмбуму – з’єднання свинцю з киснем, порошок жовтого
або червонувато-жовтого кольору; г) діоксид мангану (перекис мангану) –
кисневе з’єднання чотиривалентного мангану, темно-коричневий порошок; д)
алюміній – метал, який використовується у вигляді порошку, сріблястого
кольору, внаслідок чого раніше в криміналістичній літературі називався
аргенторатом (від латинського аргентум – срібло); е) сурик свинцевий –
оксид плюмбуму, порошок з відтінками від оранжевого до червоного
кольорів; є) лікоподій – тонкий, дрібний та легкий порошок з дозрілих
спор плауна (п’ядича) папоротевої рослини, жовтого кольору; ж) графіт –
мінерал, різновид чистого карбону, колір від сталево-чорного до
сталевого, сірого; з) бронза – сплав міді з різними елементами, головним
чином металами, найчастіше використовується (в порошку) сплав міді з
оловом, колір золотистий; і) тальк – мінерал, силікат магнію, порошок
білого або трохи сіруватого кольору; к) каніфоль – природна смола, яку
добувають з живиці хвойних дерев. Це крихка склоподібна речовина з
раковистим зломом. Використовується в порошкоподібному вигляді; л)
залізо, відновлене гідрогеном – магнітний порошок сірого кольору.

Широкого розповсюдження останнім часом набули порошки на феромагнітній
основі з умовними назвами «Малахіт» (коричневого кольору), «Топаз»
(сірого кольору), «Рубін» (червоного кольору), Сапфір» (чорного
кольору), «Агат» (сірого кольору). Вони досить Добре виявляють сліди на
різноманітних поверхнях.

За загальним правилом, для виявлення слідів на шорстких поверхнях
використовують крупнозернисті порошки, для глянцевих -дрібні. Для
багатокольорових поверхонь краще використовувати нейтральні або
люмінесцентні порошки – в які введена добавка – люмінофор. Цікаво, що за
літературними даними найкращі результати дає використання порошку
платини.

Можна також рекомендувати такі суміші, запропоновані професором Г. Л.
Грановським: 1) біла суміш: оксид цинку, оброблений спиртовим розчином
8% оксиноліну – 3%, оксид плюмбуму – 60%. каніфоль- 37%; 2) чорна суміш:
родамін – 3%, оксид кобальту -60%, каніфоль-37%.

Співробітниками ЕКВ УВС МВС України в Івано-Франківській області
запропоновані нові суміші на основі йоду, аеросилу, свинцевих білил,
діоксиду титану (модифікація «Анатаз»), зеленого пігменту на основі
тальку (дитячої присипки) та люмінесцентних речовин:

Суміш № 1

Діоксид титану 6 г Алюмінієва пудра 2 г Суміш № 2

Марганець-цинковий феррит 5 г Діоксид титану 1 г

Йод 1 г

Суміш № 3

«Малахіт» 10 г

Аеросил А-380 4 г

Оксид плюмбуму 4 г

Йод 4 г Суміш № 4

Тальк 1 г

Йод 1 г

Крохмаль 1 г

Суміш № 5

«Малахіт» 5 г

Сажа 2 г

Аеросил 2 г Суміш № 6

«Малахіт» 3 г

Зелений пігмент 2 г

Суміш № 7

«Малахіт» 2 г

Люмінар- жовто-зелений 1 г Суміш № 8

Діоксид титану 2 г

Люмоген оранжевий 1 г

Суміш № 9

Аеросил А-380 2 г

Люмінар жовто-зелений 2 г Сажа 1 г Суміш № 10

Свинцеві білила 8 г

Сажа 24 г

Аеросил гідрофобний 4 г Алюмінієвий порошок 2 г

Суміші мають високий ступінь адгезії і проявляють сліди на різноманітних
поверхнях. Порошок білого кольору дає відмінні результати на металевих і
дерев’яних предметах, пофарбованих олійними фарбами, на натуральній і
штучній шкірі, міді, бронзі тощо; суміш темного і темно-коричневого
кольору – на папері, картоні, фаянсі, склі, струганій деревині тощо.
Суміші № 3, 5, 10 проявляють «старі» сліди пальців рук, а № 1, 5, 6, 8,
9, 10 добре проявляють сліди рук на пофарбованих поверхнях автомобілів,
сейфів та інших металевих об’єктах. Забарвлені порошками-сумішами сліди
можна зафіксувати на носії шляхом термічної обробки (підігріванням
сірником, над електроплиткою тощо). Крім того, сліди люмінесціюють в
ультрафіолетових променях, що дозволяє фотографувати їх без фону
слідоносія.

Одразу після підсушування мокрих об’єктів краще використати оксид
феруму, відновленого гідрогеном. Порошками, як правило, виявляються
сліди невеликої давності – від декількох днів до тижня.

в) виявлення слідів кіптявою. Метод виявлення латентних слідів рук з
використанням кіптяви в якості проявника за принципом дії на речовину
сліду аналогічний методам, зв’язаним з використанням порошків. Кіптява,
яка осідає на поверхні предмета, являє собою мілко-дисперсний порошок,
що міцно закріплюється на поверхні сліду. Мілкодисперсну кіптяву
одержують внаслідок спалювання нафталіну, камфори, пінопласту, соснової
щепи і т. ін.

Використання методу не викликає великих труднощів. Шматочки речовини,
якою будуть виявляти сліди, насипають у металеву ложку і підпалюють.
Поверхню предмета, на якій передбачають сліди, перемішують над кіптявою
вогню до тих пір, доки вона не вкриється рівномірним шаром кіптяви.
Після цього надлишок кіптяви знімають дактилоскопічним пензлем.

Звичайно колір кіптяви – темний, тому його використовують для світлих
поверхонь. На темних поверхнях для фарбування безбарвних слідів рук
використовують білу кіптяву, яку одержують спалюванням магнієвої стрічки
або шматків полімеризованої пасти К, до якої перед змішуванням з
каталізатором додають порошок уротропіну.

З метою використання кіптяви на місці пригоди криміналісти Пропонують
робити спеціальні свічки з наповнювачем із каніфолі (95%) і білого воску
(5%). Фарбування кіптявою дає відмінні результати на блискучій жесті,
мармурі, пластмасах, склі, порцеляні. Найбільш ефективне використання
цього способу для виявлення слідів на металевих поверхнях, наприклад, на
сплавах з алюмінію, а також для виявлення дуже давніх слідів.

Метод термовакуумного напилення. У вітчизняних та зарубіжних
криміналістичних лабораторіях використовують метод термовакуумного
напилення (ТВН). Цей метод ґрунтується на явищі вибіркової конденсації
парів металів на потожировій речовині сліду або на поверхні
досліджуваного предмета. Для цього металевий порошок нагрівають у
глибокому вакуумі (1…10 Па), після нагрівання утворені Пари металів
конденсуються. Завдяки контрасту, який створюється Між забарвленням фону
і слідів, вони стають видимими.

Як прилад для застосування цього методу можна використати ва-фумний пост
ВУП-4 або ВУП-5. Для напилення використовують порошки різноманітних
металів (цинку, сурми, міді, золота, кадмію та ін.) або їх суміші (73%
цинку, 21,5% сурми і 5,5% міді). Метод високочутливий, придатний для
виявлення слідів рук на пористих поверхнях (папір, картон, тканини,
непофарбована деревина). Метод термовакуумного напилення дає відмінні
результати і на гладких поверхнях скла, пластмаси, металу, поліетилену.
Цей метод має високі розрізняючі властивості, що дозволяє згодом
проводити пороскопічні або еджеоскопічні дослідження слідів.

Експерименти показали, що метод ТВН не виключає подальшого використання
інших методів виявлення слідів і може використовуватися в тих випадках,
коли люмінесцентний метод, пари йоду і порошки не принесли результатів,
і не виключає подальшого медико-біологічного дослідження речовини сліду
для встановлення групових антигенів за системою АБО.

Електролітичний .метод, запропонований В. М. Єфимчуком та В. П.
Калачиковою. Він базується на використанні фізико-хімічних та
електролітних властивостей контактуючих ділянок слідосприймаючої
поверхні, які змінилися в процесі слідоутворення. Метод рекомендується у
тих випадках, коли потрібно виявити сліди на виробах п різноманітних
металів (заліза, алюмінію, міді тощо), поверхня яких не пофарбована,
наприклад: ручки дверей, бампери та декоративні накладки автомобілів,
квартирні замки, ключі тощо; а також для складних рельєфних предметів.

Потожирова речовина сліду ізолює контактуючі ділянки від електроліту, в
якому відбувається електроліз. Внаслідок цього поверхня об’єкта, крім
сліду, вкривається шаром металу. Для виявлення слідів підбирають
електроліт – водний розчин солей певних металів, які за своїм складом
здатні виявити слід. Як правило, це солі срібла або міді, які краще
готувати на дистильованій воді. Концентрація суттєвого значення не має,
але вона не повинна бути за межами 4 – 10%. Для виявлення слідів на
металах із поверхнею білого кольору – оцинковане залізо, хромовані або
нікельовані поверхні, алюміній – використовують розчин сірчанокислого
купруму, а для предметів із міді. латуні рекомендують використовувати
виснажений фіксаж. Для електролізу як джерела струму використовують
батарейку до ліхтарика або інше джерело постійного струму напругою 3 –
4,5 в. Сліди фіксують звичайним фотографуванням. Якість проявлених
електролітним способом слідів достатньо висока – на рівні відображення
пор. Проявлені таким способом сліди достатньо стійкі до механічних дій,
речовина сліду не піддається будь-яким змінам.

Процес реалізації електролітного способу відбувається так. Посудину,
куди можна помістити предмет, заповнюють електролітом, в який опускають
свинцеву пластину, підключену до позитивного полюса джерела струму,
предмет зі слідами підключають до негативного полюса і також опускають у
посудину з електролітом (звичайно потрібно слідкувати, щоб між предметом
і пластиною не виникло коротке замикання). Відстань між ними в
електроліті необхідно витримувати в межах 5-10 мм. Предмет можна
періодично виймати з розчину для візуального контролю проявлення слідів.
Після чіткого виявлення слідів об’єкт промивають у воді.

Фізико-хімічні методи

В основі виявлення слідів пальців рук фізико-хімічними методами лежить
явище адсорбції, коли частки кристалічної речовини осідають на
потожировій речовині і частково вступають з ними в хімічну реакцію, в
результаті чого слід стає видимим. З цією метою найчастіше
використовують пари йоду. Для виявлення слідів пальців рук Вельги
запропонував використовувати пари ртуті.

Обкурювання парами йоду. Цей спосіб давно знайшов широке використання в
криміналістичній практиці, пари йоду використовуються з 1876 р.-
(вченими Обером, Кул’є, Б’юрне, Стокисом), але завдяки високій
ефективності цей метод застосовується і в наші дні.

Йод – хімічний елемент, кристали темно-сірого кольору з металевим
блиском, має властивість переходити з твердого стану в газоподібний і
навпаки, проминувши рідкий стан (так звана сублімація або возгонка).

Механізм виявлення слідів ґрунтується на властивості парів йоду
Затримуватися на слідоутворюючій речовині, яка має значний запас вільної
енергії. Одночасно проходить хімічна реакція з ненасиченими жирними
кислотами. З часом йод випаровується, залишаючи слід морфологічно
незмінним і доступним для проявлення іншими методами. Його переваги: не
пошкоджує поверхню слідоносія, дозволяє використовувати після себе інші
методи. За допомогою йодного методу виявляються сліди відносно свіжі,
наприклад, на папері —наявністю від семи днів до трьох місяців у
залежності від умов зберігання. Для виявлення слідів пальців такої
давнини рекомендується і проводити попередню обробку об’єктів водяною
парою («освіження» слідів).

Для перетворення металевого йоду із твердого стану в газоподібний
достатньо кімнатної температури. Пари йоду використовують кількома
способами:

а) безпосереднє забарвлення слідів. Невелику кількість йоду (2-3 г.)
кладуть у скляну або фарфорову посудину і нагрівають останню спиртовою
лампою, свічкою, на електроплиті тощо. Як тільки з’являться пари йоду, в
зону їх поширення вводять предмет, на якому виявляють сліди. Після того,
як слід рівномірно пофарбувався, обкурювання закінчують. Надмірне
обкурювання не пошкоджує сліди; в цьому випадку потрібно лише зачекати,
доки частина йоду випарується.

б) пофарбування слідів через скло. Посудину з йодом прикривають склом і
підігрівають. Коли йод осяде на скло, ним накривають ті ділянки
поверхні, на яких виявляють сліди. Йод, що знаходиться на склі,
зафарбовує сліди. Якщо слід не виявлений, скло обережно переміщують на
ще не досліджені ділянки предмета. При цьому скло не можна сунути, його
потрібно переносити, піднімаючи. Цим способом Досягають більш
рівномірного зафарбування, ніж першим. Крім того, прозорість скла
дозволяє безперервно контролювати процес забарвлення видимого через скло
сліду.

в) пофарбування в закритій посудині. Предмет, на якому виявляють сліди
пальців рук, розміщують у посудині. На дно кладеться не велика кількість
йоду. Посудину щільно закривають і залишають в умовах кімнатної
температури. Сублімація йоду йде повільно і забарвлення сліду триває
декілька годин (нерідко понад добу). Якщо посудина скляна, то процес
забарвлювання можна контролювати. Відкривати посудину для контролю та
виймати з неї предмет забороняється Цей спосіб рекомендується для слідів
з малою кількістю потожирової речовини і старих вивітрених слідів.

г) забарвлення слідів за допомогою йодної трубки. Пари йоду отримують
при нагріванні кристалів металевого йоду будь-яким способом. Є багато
модифікацій цього прийому: нагрівання на піщаній бані, спиртівці, в
термосі з гарячою водою, використання спеціальних апаратів з
електропідігрівом, стаціонарних камер. Найчастіше використовується йодна
трубка дуже простої конструкції (мал. 54): скляна трубка з кулеподібною
ємкістю посередині, призначеною для розміщення кристалів йоду.

Мал. 54. Будова найпростішої йодної трубки

Щоб кристали не висипались, з обох боків трубки розміщують вентилі або
закривають ватою отвори. Пари йоду створюються внаслідок пропускання
через цю трубку струму повітря кімнатної температури.

Пари йоду також можна використовувати для виявлення свіжих слідів рук на
цупких неворсистих тканинах з дрібним переплетінням, таких, наприклад,
як поплін, тік напірний, саржа, болонья тощо. Для цього використовують
спеціальні суміші, розроблені криміналістами. Суміш під назвою «Тканоль»
розроблена вченими Польщі та Чехословаччини в 1965 р., складається з
однієї частини дрібно розмеленого або розтертого порошку металевого йоду
і 10 частин картопляного крохмалю. Для світлих тканин рекомендується
порошок «Крайод», який складається з восьми частин крохмалю і однієї
частини розмеленого кристалічного йоду. Інша суміш під назвою «Кристал»,
розроблена криміналістами нашої країни, складається з 80% оксиду купруму
і 20% порошку металевого йоду. Суміш наноситься на тканину і
переміщується по поверхні пере; кочуванням або за допомогою
дактилоскопічного пензля. Після появи контуру сліду порошок видаляють.
Іноді використовують кристалічний йод у суміші з дрібним пористим склом
у відношенні 1:10. чим досягається комбінована дія.

Складніше зафіксувати виявлені парами йоду сліди, їх закріплюють
фотографуванням до випаровування йоду, копіюванням на плівку з пасти «К»
або на фотопапір, насичений ортотолідином.

Можуть бути рекомендовані і такі способи:

а) готують два розчини: 1) йодистий калій -2г, вода гаряча-70 мл.; 2)
крохмаль рисовий – 10 г, вода гаряча – 30 мл. Після повного розчинення
речовин другий розчин вливають у перший перемішують. На виявлений парами
йоду слід, розчин наносять м’яким пензлем або ватним тампоном.

б) до 25 мл дистильованої води додають чотири краплі концентрованої
соляної кислоти, а потім 0,5 г хлорного паладію. Розчин підігрівають до
повного розчинення, після чого додають ще 200 мл дистильованої води. На
слід розчин наносять м’яким пензлем або тампоном.

в) до обкуреного парами йоду сліду притискають попередньо зволожену
засвічену фотоплівку на 1-2 сек. Плівку проявляють на світлі, промивають
і фіксують звичайним способом. Одержують негатив сліду в масштабі 1:1.
Якість негативу не залежить від часу і місця його обробки – одразу на
місці пригоди або через деякий час у лабораторії. Мало залежить якість і
від типу фотоплівки – можна використовувати плівки ФОТО-65, ФТ-21,
ФТ-41, Мікрат тощо.

г) копіювання виявлених парами йоду слідів на фотопапір, насичений
ортотолідином. Для цього фотопапір фіксують і промивають у воді, потім
вміщують на 15 – 20 хв. до кювету з розчином ортотолідину. Після
просушування папір готовий для використання.

Обробку парами йоду також рекомендують для виявлення слідів папілярних
узорів на жирних поверхнях. Після обробки слідів парами йоду їх
рекомендують скопіювати на тонку плівку товщиною 0,05 – 0,06 мм або
пластину із чистого срібла, яку притискають до сліду. Слід фотографують
з плівки. Срібну пластину можна регенерувати, поміщуючи її в розчин
йодистого калію.

– Метод радіоактивних ізотопів. Для дослідження старих слідів, залишених
на папері або картоні, а також у тих випадках, коли сліди находяться на
поверхнях, колір яких не дозволяє отримати якісні фотознімки слідів,
використовують їх обробку радіоактивними матеріалами.

Дія проявника носить двоступінчатий характер: спочатку за рахунок
хімічної взаємодії проходить закріплення радіоактивного реагенту на
потожировій речовині сліду, а потім використовується фізична властивість
– природно наведена радіація, яка фіксується шляхом Приведення у контакт
з рентгенівською плівкою. Найбільш безпечним і порівняно простим
способом введення в потожирову речовину сліду радіоактивного матеріалу є
методика, що ґрунтується на адсорбції слідоутворюючою речовиною
стеаринової кислоти, міченої радіоактивним ізотопом. Для цього об’єкт
дослідження на 10 хв. розміщують у 0,1% бензольний розчин стеаринової
кислоти, міченої радіоактивним карбоном. Потім він сушиться при
температурі +80 °С, занурюється в чистий бензол, знову висушується, і в
контакті з рентгенівською плівкою закладається для експонування в
касету.

Ця методика використовується для виявлення слідів давністю не менше
двох місяців, бо в більш свіжих слідах органічні компоненти потожирової
речовини можуть розчинитися.

Для виявлення слідів поверхня предмета може оброблятися і газоподібним
реагентом, в якості якого найчастіше використовується формальдегід,
мічений атомами СІ4. Формальдегід реагує з потожировою речовиною,
передусім зі сполуками, які мають аміногрупу: білки, амінокислоти,
сечовину. Подальша робота з об’єктом проводиться аналогічно описаній
вище. Після обробки радіоактивним формальдегідом може бути використаний
будь-який інший метод, наприклад, порошковий, обробка парами йоду,
хімічними реактивами. При дотриманні відповідних правил цей метод є
безпечним, не потребує складного обладнання і відрізняється високою
ефективністю.

Невидимі сліди пальців рук можуть бути виявлені і за допомогою
опромінення об’єкта нейтронами, завдяки чому деякі елементи, що входять
до складу потожирової речовини сліду, наприклад натрій, калій, фосфор,
стають радіоактивними. Якщо такий об’єкт привести в контакт з
фотоплівкою, то в місцях розміщення папілярних ліній відбудеться
засвічування емульсії.

Метод антранілової кислоти. Суміш порошку антранілової кислоти і
нінгідрину (у пропорції 1:1) нагрівають до температури 180-190 °С, і над
газами на 5 – 10 сек. розміщують слідоносій. Після цього об’єкт
освітлюють ультрафіолетовим освітлювачем, а одержану картину
люмінісценції фіксують фотоапаратурою. Вказаний метод дозволяє виявляти
дуже старі сліди (на папері – до 2-х років, і навіть у тих випадках,
коли використання традиційного нінгідринового методу не дало
результатів); виявляє пороеджеоскопічні ознаки і сліди на тканинах;
дозволяє виявляти сліди неодноразово.

Метод ціанакрилових з’єднань. Цей метод розроблений американськими
вченими на початку 80-х років XX століття і набуває все більшого
розповсюдження в практиці роботи поліцій багатьох країн. У результаті
проведених досліджень розроблено методики виявлення та фіксації
невидимих потожирових слідів рук на папері (білому та кольоровому,
глянцевому та копіювальному), склі, поліетилені, металах, деревині і
тканинах за допомогою клеєвих композицій серії «Ціакрин», виготовлених
на основі ціанакрилових ефірів. Клеї, що використовувались
криміналістами США і Канади, були виготовлені на основі метилового ефіру
ціакрину. Клей «Ціакрин» на основі такого ефіру у нас не виготовляється.
Найбільш придатним для виявлення потожирових слідів є клей «Ціакрин ЕО»,
який являє собою етиловий ефір ціакрину з низькою температурою кипіння.
Цей клей використовують у медицині для склеювання тканин тіла людини і в
деяких галузях техніки. «Ціакрин» – прозора, безбарвна рідина,
полімеризується на повітрі через 5 – 10 хвилин без якихось спеціальних
каталізаторів. Такий клей, під маркою МК-2, виготовляє Львівський
хіміко-фармацевтичний завод «Реактив» за ТУ 6-09-80-86.

Механізм виявлення слідів ґрунтується на тому, що за рахунок підвищеної
вологості потожирової речовини в порівнянні з поверхнею
об’єкта-слідоносія відбувається переважна полімеризація клею вздовж
папілярних ліній сліду. При цьому на лініях утворюється білий наліт із
поліціанакрилатів, який добре видимий неозброєним оком. Каталізатором
полімеризації є ультрафіолетові промені, волога, лужне середовище.

Експерименти показали можливість виявлення за допомогою ціанакрилових
ефірів старих слідів тих, які втратили вологу (за спостереженнями,
проведеними в нашій країні – сліди шестимісячної давності). Встановлено
також, що виявлені таким чином сліди мають властивість люмінесціювати в
ультрафіолетових променях і при опроміненні лазером.

Для виявлення потожирових слідів предмет поміщають у вологу герметичну
камеру (ексикатор, банку з кришкою, поліетиленовий мішок тощо). Поряд з
предметом наноситься декілька крапель клею «Ціакрин ЕО». Через 24 години
проходить повне виявлення слідів. Для прискорення полімеризації (в
деяких випадках до 10-30 хвилин) клей потрібно наносити на шматочки
бавовняної тканини, зволоженої 0,5% розчином №ОН, або підвищити
температуру в камері до 70 °С (досягається збільшення інтенсивності
пароутворення ефіру).

Хімічно-порошковий метод. Для виявлення слідів можна також
використовувати магнітний порошок, який прилипає до потожирової речовини
і вступає з нею в хімічну реакцію. Спосіб одержання такого порошку
досить простий. Він синтезується, наприклад, взаємодією хлорного заліза
(135 г на літр води) та сульфату мангану (70 г на літр) у водному
розчині при нагріванні. Осадок, який при цьому створюється,
фільтрується, висушується, прожарюється та гранулюється. Порошок може
мати різний відтінок: червоний, фіолетовий, жовтий, сріблясто-сірий тощо
в залежності від використаних під час синтезу з’єднань. Методика
використання такого порошку аналогічна відомій.

Магнітний порошок дозволяє виявляти сліди шкірного покриву на шорстких
поверхнях і не потребує додаткового закріплення на ^Об’єкті – носії. Цей
порошок може бути використаним для виявлення слідів в умовах як сухої,
так і вологої атмосфери: під час зволоження проявляють властивості
порошку не змінюються. Вони можуть зберігатися довгий час без зміни
властивостей у будь-якій упаковці.

Хімічні методи

Хімічні методи виявлення слідів пальців рук ґрунтуються на хімічній
взаємодії деяких складових частин потожирової речовини |(зокрема,
хлоридів, білків, амінокислот) зі спеціальними реактивами, які дають
кольорові реакції. Ці методи мають високу чутливість і дозволяють
виявляти сліди великої давності.

Вибір реактивів визначається давністю слідів, властивостями
слідосприймаючої поверхні та властивостями самих реактивів. Так,
наприклад, сліди на склі, металах та пластмасі нінгідрином не
виявляються.

Нінгідриновий метод. Нінгідрин – органічна сполука
трикето-гідринденгідрат, хімічна формула С6Н6О4 – на вигляд білий або
жовтуватий кристалічний порошок, легко розчинний у воді, ефірі, ацетоні
і мало – у спирті. Дія цього проявника ґрунтується на реакції
амінокислот та білків сліду з реактивом. Реакція має виключну
чутливість: нінгідрин може показати присутність мінімальної кількості
амінокислот. У результаті слід набуває рожево-фіолетового або пурпурного
кольору (в залежності від того, з якими амінокислотами реагує реактив).

Цей метод є найефективнішим проявником для виявлення слідів рук на
папері, картоні, нефарбованій деревині. Як свідчить практика,
використання нінгідрину відкрило можливість виявляти невидимі потожирові
сліди, по суті, необмеженої давності, причому в деяких випадках старі
сліди виявляються краще свіжих. Для виявлення слідів використовують
розчин нінгідрину в ацетоні або 96% етиловому спирті у відношенні від
0,2% до 2%. Розчин наносять на поверхню піпеткою, пульверизатором,
пензлем, тампоном через проміжний носій (фільтрувальний папір) або
занурюванням об’єкта у розчин. Найкращі результати дає використання 1 –
2% розчину нінгідрину в ацетоні, причому для розчинення нінгідрину слід
користуватися тільки хімічно чистим ацетоном. Якщо є небезпека
пошкодження документа (наприклад, текст документа виконаний кульковою
ручкою або поліграфічним методом), краще використовувати 4% розчин
нінгідрину в етиловому спирті чи у вигляді 4% розчину нінгідрину в
етиловому ефірі. Через 20 – 30 хв. появляються сліди, які мають
слабо-рожевий колір, який через 4-6 годин стає яскраво-фіолетовим.

Зі збільшенням температури забарвлення слідів, оброблених нінгідрином,
зростає. Для цього можна використовувати яке завгодно джерело тепла
(сушильна шафа, праска, електроглянцювач, опалювальна батарея, сонячне
світло тощо), або проводити короткострокове, протягом 10 – 15 хв.,
освітлення об’єкта ультрафіолетовими променями після його обробки
розчином. Не дивлячись на прискорення процесу пофарбування слідів
внаслідок підвищення температури, дослідженнями встановлено, що
чутливість реакції нінгідрину з амінокислотами найбільш висока, якщо
вона протікає при кімнатній температурі, хоча час виявлення зростає до 1
– 2 днів. Тому оброблений розчином об’єкт потрібно помістити в темне
місце і витримати при кімнатній температурі не менше двох діб. Якщо за
цей час сліди не виявилися, рекомендується повторити обробку об’єкта і
продовжити процес виявлення, бо, як показали експерименти, сліди можуть
виявитися через п’ять і більше діб. Сліди на картоні, фанері, деревині
для більшого контрасту можна обробляти 2-3 рази

Для швидкого виявлення слідів можна рекомендувати експрес-метод,
запропонований Г. Л. Грабовським: після висихання ацетону поверхню
об’єкта сильно зволожують 1% розчином нітрату купруму в ацетоні і
піддають термообробці (прасують або нагрівають потужним освітлювачем).
Сліди проявляються відразу. Для відновлення первинного вигляду документа
можна використати 15% розчин перекису водню.

Для виявлення слідів рук на папері з проклейкою казеїновим або
желатиновим клеєм може бути використаний такий метод. Готують два
розчини. Перший розчин: 75 мг хлориду кадмію розчиняють у 6 мл
дистильованої води, після чого в розчин додають 0,3 мл крижаної оцтової
кислоти. Другий розчин: 2 г нінгідрину розчиняють в 100 мл ацетону.
Після приготування обидва розчини перемішують. Одержану рідину наносять
на поверхню паперу або картону за допомогою пульверизатора чи ватного
тампона. Приблизно через 24 години після процедури появляються
забарвлені сліди.

Збереженість виявлених слідів рук залежить від декількох чинників. Так,
сліди оброблені 0,2% розчином, зберігаються значно краще слідів,
виявлених 1% або 2% розчином. Крім того, якщо сліди виявлялися в
звичайних кімнатних умовах, папілярні лінії будуть чіткими

Для швидкого виявлення слідів можна рекомендувати експрес-метод,
запропонований Г. Л. Грановським: після висихання ацетону поверхню
об’єкта сильно зволожують 1% розчином нітрату купруму в ацетоні і
піддають термообробці (прасують або нагрівають потужним освітлювачем).
Сліди проявляються відразу. Для відновлення первинного вигляду документа
можна використати 15% розчин перекису водню.

Для виявлення слідів рук на папері з проклейкою казеїновим або
желатиновим клеєм може бути використаний такий метод. Готують два
розчини. Перший розчин: 75 мг хлориду кадмію розчиняють у 6 мл
дистильованої води, після чого в розчин додають 0,3 мл крижаної оцтової
кислоти. Другий розчин: 2 г нінгідрину розчиняють в 100 мл ацетону.
Після приготування обидва розчини перемішують. Одержану рідину наносять
на поверхню паперу або картону за допомогою пульверизатора чи ватного
тампона. Приблизно через 24 години після процедури появляються
забарвлені сліди.

Збереженість виявлених слідів рук залежить від декількох чинників. Так,
сліди оброблені 0,2% розчином, зберігаються значно краще слідів,
виявлених 1% або 2% розчином. Крім того, якщо сліди виявлялися в
звичайних кімнатних умовах, папілярні лінії будуть чіткими та яскраво
забарвленими протягом довгого часу. Але якщо сліди виявлялися за
допомогою електропраски або інших нагрівальних приїздів, через 3-4 дні
вони обезбарвлюються, а потім зникають зовсім. Якщо об’єкт дослідження
раніше зволожувався, то нінгідриновий реактив застосовувати не слід, бо
у вологому середовищі відбувається «вимивання амінокислот. У таких
випадках будуть більш ефективні проявники, орієнтовані на жирову
компоненту.

Необхідно зазначити, що нінгідриновий метод не відноситься до тих, які
дають високу якість узорів, нерідко виявлені сліди мають крапкову або
переривчасту, пунктирну будову ліній папілярного узору. В
криміналістичній літературі міститься неоднозначне пояснення Природи
цього явища і даються різні рекомендації для його усунення. “Так, деякі
автори пов’язують появу крапкової будови ліній з використанням високих
температур під час виявлення слідів рук. Якщо використовувати кімнатну
температуру, то лінії будуть суцільними. Інші експерименти показують,
що крапкове забарвлення мають сліди, Оброблені 1 – 2% розчином
нінгідрину, а якщо використовувати 0,2% розчин – лінії будуть
суцільними. На думку деяких авторів, амінокислотна складова потожирової
речовини сліду в найбільшій мірі |відображає ситуаційне становище
організму. Крім того, не у всіх людей у складі потожирового секрету є
білки та амінокислоти і вони-далеко нерівномірно розподілені уздовж
гребенів папілярних ліній. Найчастіше ці з’єднання накопичуються в
районі пор, що призводить До крапкового виявлення слідів. Так, Н. С.
Сидоричева під час експериментальних досліджень отримала цікаві дані: із
700 слідів рук, оброблених нінгідрином в однакових умовах, 128
проявилися у вигляді суцільних ліній, 194 – з лініями, які складалися з
штрих-пунктирів, 248- з крапковим відображенням, 130 слідів зовсім не
проявилися. Тому сліди, виявлені за допомогою нінгідрину, найчастіше
непридатні для пороскопічного дослідження.

Результати виявлення слідів багато в чому залежать від якості
нінгідрину. Тому, використовуючи нову партію нінгідрину або навіть новий
флакон, потрібно випробувати його на експериментальних слідах. У
лабораторних умовах можна значно підвищити чутливість нінгідрину до
амінокислот, якщо провести його перекристалізацію. Використовувати
найкраще свіжоприготований розчин. У деяких випадках уже дво- триденний
розчин дає слабке забарвлення слідів, хоча іноді добре виявляються сліди
і десятиденним розчином.

Є відомості про ефективне використання нінгідрину для виявлення слідів
рук на папері і картоні в більш складних розчинах. Можна рекомендувати
такий розчин: хлорид кадмію – 75 мг, вода – 6 мл, льодяна оцтова кислота
– 0,3 мл, ацетон – 100 мл, нінгідрин -2г. Для приготування першого
розчину в 6 мл води розчиняють 75 мг хлориду кадмію і додають 0,3 мл
льодяної оцтової кислоти. Другий розчин готують розчиненням 2 г
нінгідрину в 100 мл ацетону. Одержані розчини перед використанням
змішують і тампоном наносять на поверхню об’єкта. Сліди виявляються
через 24 год при кімнатній температурі.

Нінгідриновий метод дозволяє виявляти сліди дуже великої давнини.
Відомий випадок виявлення слідів 35-річної давнини, на папері, за
допомогою нінгідрину. Не менш важливо, що, як установив Г. Л.
Грановський, при виявленні слідів за допомогою нінгідрину ( можливість
встановлювати строки їх давності за зміною кольору, якщо вони належать
одній людині.

Метод азотнокислого срібла. Цей метод запропонований зарубіжним вченим
Обером ще у минулому столітті, і ґрунтується на взаємодії реактиву з
хлоридами (хлорид натрію та хлорид калію) потожирової речовини сліду.
Реакція носить фотохімічний характер: у результаті реакції виділяється
металеве срібло, яке під дією світла надає слідам забарвлення. Придатний
для виявлення слідів рук на папері, картоні, нефарбованій деревині,
фанері давністю до 6 місяців Якщо об’єкт до цього зволожувався, метод
непридатний, бо хлориди при цьому вимиваються.

Як проявник використовують 5 – 10% розчин азотнокислого срібла (ляпісу)
у воді. Найкращі результати дає використання 8% розчину. Розчин
наноситься за допомогою тампона, пензля, пульверизатора через проміжний
носій або зануренням об’єкта в розчин. Після цього об’єкт сушать і
засвічують ультрафіолетовим (освітлювачі ОЛД-41. УК-1), або сонячним
світлом. Утворене при цьому металеве срібло надає слідам
темно-коричневого забарвлення.

Для нейтралізації кольору можна використовувати 3% розчин йоду в спирті,
але це не завжди дає позитивний результат. Закріпити сліди можна 10% або
5% розчином гіпосульфіту.

Можна рекомендувати і комбінований метод, спрямований на взаємодію
розчину з декількома компонентами потожирової речовини, компенсуючи
таким чином недоліки методів нінгідрину та азотнокислого срібла. Для
виявлення слідів готується водно-ацетоновий розчин нінгідрину та
азотнокислого срібла: спочатку розчиняють 2 г нінгідрину в 95 мл
ацетону, а 5 г азотнокислого срібла – в 3 – 4 мл дистильованої води.
Потім розчини зливають у посудину з темного скла. Суміш наноситься на
об’єкт одним із зазначених способів, потім об’єкт висушують і піддають
термічній обробці (праска, сонячне світло, глянцювач тощо).

Метод алоксану. Алоксан – кристалічний порошок білого або рожевого
кольору, добре розчинний у воді, спирті, ацетоні, він набагато дешевший
нінгідрину і має певні переваги: виявлені 1% розчином алоксану в ацетоні
сліди в ультрафіолетових променях дають достатньо інтенсивну
люмінесценцію малинового кольору.

Використовують цей метод для виявлення слідів на деревині, папері,
картоні тощо. Найбільш ефективним є 1 – 2% розчин алоксану в ацетоні,
або до 100 мл насиченого розчину алоксану в ацетоні додають розчин 50 мг
хлориду кадмію в 5 мл води. Для виявлення слідів більшої давності може
використовуватися 10% розчин алоксану. Реактив зберігається декілька
тижнів. Наносять розчин на поверхню Об’єкта тампоном, пензлем,
пульверизатором, або через проміжний Носій. Забарвлення слідів
папілярних узорів в оранжевий колір стає Видимим уже через 15 хвилин,
максимальної інтенсивності досягає Через один – два дні. Можна
прискорити виявлення, помістивши Об’єкт на декілька хвилин до сушильної
шафи з температурою 80 -90 °С. Сліди достатньо стійкі, однак
досліджуваний об’єкт з виявленими слідами доцільно помістити в темне
місце.

Можна використати і експрес-метод. Для цього після нанесення розчину і
висихання ацетону поверхню об’єкта змочують 1% розчином нітрату купруму
в ацетоні, потім накривають аркушем паперу і по ньому проводять декілька
разів гарячою праскою. Сліди виявляються одразу. Колір паперу не
змінюється.

Якщо потрібно повернути об’єкту попередній вигляд, використовують 15%
розчин перекису водню, або поверхню обробляють 1,5% розчином нітрату
купруму в ацетоні. При цьому зникає колір фону і нейтралізуються залишки
алоксану.

У разі, якщо виявлені алоксаном сліди мають слабке забарвлення, їх
Додатково обробляють нінгідрином, який взаємодіє з іншими складовими
частинами потожирової речовини.

Метод перманганату калію. Метод розроблений на кафедрі криміналістики
Національної академії внутрішніх справ. Використовується для виявлення
слідів рук на предметах з паперу, поліетилену, целофану та пластмаси.
Використання розчину перманганату калію для виявлення слідів ґрунтується
на окисненні потожирової речовини марганцевою кислотою. В результаті
цієї реакції створюється нерозчинний у воді оксид мангану, який
залишається на місці протікання реакції і виявляє слід, забарвлюючи його
в коричневий колір.

Розчин готують у вигляді 1 – 2% розчину марганцевокислого калію у
дистильованій воді, з добавкою 1 мл концентрованої сірчаної кислоти.
Розчин фільтрують і зберігають довгий час. Виявляти сліди краще
зануренням у розчин, або нанесенням розчину на поверхню об’єкта м’яким
пензлем або тампоном із вати, у результаті чого вони забарвлюються.
Сліди забарвлюються протягом 1 – 3 хв., після виявлення об’єкт необхідно
промити проточною водою для усунення рештків розчину і висушити в
звичайних умовах.

Для відновлення зовнішнього вигляду документа з виявленими слідами його
обробляють розчином перекису водню. При цьому обезбарвлюються
пофарбовані сліди.

Метод ортотолідину. Цей метод характеризується високою чутливістю не
тільки до амінокислот, але й до сечовини та інших азотних з’єднань, які
входять до складу поту. Це вигідно відрізняє ортотолідин від трьох
описаних вище реактивів, тому що за його допомогою можна виявляти сліди
не тільки різної давності, але й дуже малої інтенсивності.

Ортотолідин є кристалічною речовиною білого кольору, яка добре
розчиняється в розведених кислотах, ацетоні (у воді слабко), стійка до
світла та високих температур. Дозволяє виявляти сліди великої давності
на різноманітних об’єктах: папері, картоні, деревині. На відміну від
нінгідрину та алоксану ортотолідин вступає в реакцію не безпосередньо, а
через декілька проміжних стадій, при яких у слідоутворюючу речовину
сліду вводиться один із окислювачів ортотолідину — хлор, йод або інший
галоген. Попередню обробку досліджуваного об’єкта краще всього проводити
хлором. Для хлорування в склянці з притертою кришкою розміщують склянку
з розчином суміші 1% перманганату калію та 10% соляної кислоти в
пропорції 1:1. Через десять хвилин об’єкт виймають зі склянки, а залишки
хлору вивітрюють.

Після цього поверхню, де мають бути сліди папілярних узорів,

обробляють робочим розчином ортотолідину. Для його приготування

беруть 2% розчин оцтової кислоти і насичують ортотолідином. Перед

використанням вказану суміш змішують у пропорції 1:1 з розчином

йодистого калію. Оброблені сліди одразу ж набувають синього кольору, але
швидко обезбарвлюються на світлі, тому їх потрібно відразу
фотографувати, а об’єкт краще зберігати в темряві. Виявлений слідможе
бути також закріплений додатковою обробкою розчином, молібдата натрію.

У тих випадках, коли виявлення папілярних узорів на металевих поверхнях
фізичними методами не дає позитивних результатів, можуть бути
використані спеціальні розчини хімічних реактивів у дистильованій воді,
які наносять на поверхню дактилоскопічним пензлем або тампоном. Так, для
обробки виробів зі сплавів заліза використовують 1 – 2% розчин мідного
купоросу. Час виявлення слідів – близько хвилини. Частки міді
забарвлюють метал спочатку в мідно-червоний, потім у чорний колір.
Ділянки поверхні, вкриті потожировою речовиною, кольору не змінюють.

Для виявлення слідів на цинкових поверхнях використовують 1 -2% розчин
оцтовокислого плюмбуму. Час реакції близько 15-30 хв. Міжпапілярні
проміжки і решта слідосприймаючої поверхні забарвлюються в чорний колір.

Мідні вироби можна обробляти 0,5 – 1% розчином азотнокислого срібла; в
результаті виявляються сліди, міжпапілярні проміжки яких забарвлені в
чорний колір.

Для обробки нікельованих поверхонь використовують 0,5% розчин хлориду
нітрогену. Папілярний узор виявляється протягом декількох хвилин,
міжпапілярні проміжки стають чорними.

Із інших хімічних методів можна рекомендувати як експериментальні
запропоновані ще в минулому столітті розчини: азотнокислий оксид
меркурію; пари 15% розчину осмієвої кислоти, підігрітої до §00 °С;
розчин хлориду паладію; в присутності перекису мангану розкладають 5%
розчин йодистого калію хлористоводневою кислотою 5 мл йодистого калію на
краплю кислоти), в результаті одержують виділений йод, і доторкуючись
тампоном із вати, проявляють сліди, ця реакція швидкоплинна і дуже
чутлива; використання розчину сірнуватистокислого натрію, який
використовують у вигляді 10% розчину гіпосульфіту з добавкою спирту
(декілька крапель), придатний для виявлення слідів на папері.

Виявлення слідів, слабозабарвлених кров’ю

Іноді виникає необхідність підвищити контраст слабо видимих слідів рук,
утворених кров’ю. У таких випадках традиційні методи результатів не
дають. Для виявлення маловидимих та слабозабарвлених кров’яних слідів
використовують спеціальні хімічні розчини. Рекомендується так званий
бензидиновий метод. Для виявлення слідів Нотується розчин із 0,1 г
бензидину в 100 мл чистого етилового спирту. Перед використанням розчин
бензидину змішують з 3% перекисом гідрогену (4-5 частин розчину
бензидину змішують з однією Частиною перекису гідрогену). Для виявлення
слідів об’єкт обробляють пульверизатором, в крайньому випадку, пензлем
або тампоном, результаті сліди забарвлюються в синій колір. Приготований
розчин бензидину та перекису гідрогену слід зберігати в темряві. Другий
метод – метод лейкомалахітової зелені. Готують реактив у вигляді 2%
розчину зелені в ефірі, до якого додають 20 крапель оцтової кислоти.
Наносять розчин тампоном, пензлем, пульверизатором. Сліди забарвлюються
в зелений колір. Оскільки вони нестійкі, необхідно відразу після
виявлення проводити фотографування.

Виявлення слідів на шкірі людини

У криміналістичній літературі описано декілька методів виявлення слідів
папілярних узорів на шкірі живої людини або трупу. Для цього
використовують магнітні порошки, які наносяться або безпосередньо на
шкіру, або порошком оброблюється фотопапір, що притискувався до шкіри
живої людини або трупу. Можливості виявлення слідів папілярних узорів на
шкірі людини такі:

Порошок Живі особи Трупи

«Агат» до 30 хв до 52 год

«Сапфір» до 28 хв до 52 год

«Рубін» до 8 хв до 52 год

Залізо, відновлене воднем до 16 хв до 52 год

Для виявлення слідів за допомогою фотопаперу готується від-фіксований і
відглянцьований контрастний фотопапір «Унібром». Потім фотопапір на 3-5
сек. притискують до ділянки шкіри на якій припускається наявність слідів
рук. Папір відділяється від шкіри і його поверхня оброблюється одним із
дактилоскопічних порошків. Зображення сліду буде дзеркальним.

Можна виявити сліди рук на шкірі людини використавши пари йоду. Для
цього ділянка шкіри, де могли бути залишені сліди, за допомогою
розпилювача оброблюється парами йоду з відстані 25-50 мм. У разі
наявності слідів пальців відбувається зміна кольору шкіри (від жовтого
до коричневого). Через 10-20 сек. срібну плівку товщиною 0,25 мм
накладають на ділянку шкіри на 2-3 сек. Потім на плівку направляють
яскраве світло до проявлення слідів. На плівці утворюється чорне
зображення папілярного узору. Далі сліди фотографують звичайним
способом. Цей метод дозволяє виявляти сліди декілька разів, на шкірі
живої людини не пізніше двох годин, а на шкірі трупів – не пізніше двох
– п’яти днів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020