Зміст | Журнал
Легалізація (“відмивання”) доходів, отриманих злочинним шляхом, як
міжнародна проблема
Л.М. Доля
Протягом останніх десятиліть легалізація (“відмивання”) доходів,
отриманих злочинним шляхом, набула у світі широкого розповсюдження.
Ускладнилася і структура злочинних операцій за “відмивання” доходів.
Організовані злочинні угруповання, використовуючи слабкість національних
систем регулювання фінансової системи, здійснюють гнучкі та швидкі
операції з переведення та переміщення активів через національні кордони,
вміло використовують розбіжності в режимах регулювання підприємницької
діяльності як в межах національних систем, так і між самими системами
з головною метою — приховування джерел походження коштів, їх власників
та механізмів контролю над ними.
Не існує єдиного поняття стосовно “відмивання грошей” ні в міжнародному
законодавстві, ні в законодавстві окремих держав. Під ним розуміють
легалізацію протиправно отриманих грошових коштів та майна, що
здійснюється шляхом різних маніпуляцій з “брудним” капіталом, внаслідок
чого останній набуває статусу законного (легального), маємо на увазі
методи і процедури, що дозволяють отримані в результаті незаконної
діяльності кошти переводити в інші активи для приховування їх правдивого
походження, дійсних власників або інших аспектів, що могли б свідчити
стосовно порушення законодавства [1]. Найчастіше різні способи
“відмивання” грошей використовуються в таких випадках, як торгівля
наркотиками і зброєю, шахрайство, терористична діяльність, вимагання,
проституція, торгівля контрабандними та краденими товарами. Однак за
своєю суттю “відмивання” грошей супроводжує будь-який злочин, мотивом
якого є одержання доходу.
Вчені-юристи, визначаючи поняття “відмивання грошей”, вказують на
відмінності (критерії) стосовно доходів, які “відмиваються”. Деякі
автори дають поняття та основане на ньому визначення “відмивання
доходів”, спираючись на визначення доходів, дане у Конвенції про
відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним
шляхом (1990), згідно з яким, під “доходами” розуміється будь-яка
економічна вигода, набута злочинним шляхом. Вона може складатися
з матеріальної власності чи власності, вираженої в правах, рухомого або
нерухомого майна і правових документів або документів, які підтверджують
право на таку власність чи частку в ній [2].
У міжнародному праві вперше поняття легалізації (“відмивання”) доходів
від злочинної діяльності було визначено у Віденській конвенції ООН “Про
боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних
речовин” від 19 грудня 1988 р. Згідно зі ст.3 зазначеної Конвенції
легалізацією (“відмиванням”) доходів від злочинної діяльності є:
конверсія або переведення власності, якщо відомо, що така власність
отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушень або
внаслідок участі у такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою
приховання або утаювання незаконного джерела власності або з метою
надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у скоєнні такого
правопорушення або правопорушень, з тим, щоб вона могла ухилитися від
відповідальності за свої дії; приховування справжнього характеру,
джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення справжніх
прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така
власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень чи
внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях; придбання,
володіння або використання власності, якщо в момент її отримання відомо,
що така власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень,
або внаслідок участі у такому правопорушенні або правопорушеннях;
участь, причетність або вступ у злочинну змову з метою скоєння
будь-якого правопорушення або правопорушень, спроби скоїти таке
правопорушення або такі правопорушення, а також пособництво,
підбурювання, сприяння або надання порад при їх здійсненні. “Відмивання”
грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків, Конвенція визнала за
злочин.
У Страсбурзькій конвенції Ради Європи з відмивання, виявлення, вилучення
та конфіскації доходів від злочинної діяльності, на відміну від
Віденської конвенції, йдеться про “відмивання” грошей, отриманих не
тільки від наркобізнесу, але й будь-яким злочинним шляхом. Конвенція
встановила, що держави можуть притягувати до відповідальності за
перераховані вище дії навіть тоді, коли основне правопорушення,
в результаті якого були отримані матеріальні цінності, не входило до їх
юрисдикції. Держави можуть передбачати, що за “відмивання” злочинних
доходів особи, які вчинили основний злочин, до відповідальності не
притягуються. На розгляд учасників Конвенції винесено також питання
стосовно відповідальності особи, що вчинила будь-яке з перелічених
діянь, коли вона не знала, але повинна була знати, що майно є доходом
від злочину.
Організація Об’єднаних Націй у листопаді 1993 р. розробила Типовий закон
про відмивання грошей, отриманих від наркотиків, який, грунтуючись на
новому законодавстві різних країн, містить рекомендації щодо запобігання
“відмивання” грошей, виявлення подібних дій та встановлення відповідних
санкцій.
У Типовому законі, як і у Віденській конвенції 1988 р., визначаються два
основні склади правопорушень, пов’язаних з “відмиванням” грошей,
отриманих від незаконного обігу наркотиків.
Згідно з вищеназваним Законом відповідальність несуть:
1) особи, які конвертують або переводять гроші чи власність, отримані
прямо або опосередковано від незаконного обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин або прекурсорів, з метою укриття чи утаювання
незаконного джерела цієї власності або коштів, чи надання допомоги
будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні одного з правопорушень,
з тим, щоб вона могла уникнути юридичної відповідальності за свої дії;
2) особи, які надають допомогу в прихованні характеру, джерела,
місцезнаходження, способу розповсюдження, переміщення або дійсних прав
стосовно коштів, власності, отриманих прямо або опосередковано від
незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів.
Крім того, у Типовому законі йдеться про настання відповідальності за
замах на правопорушення, причетність або змову з метою скоєння
правопорушень, а також — за допомогу в їх здійсненні.
Типовий закон визначає за кримінальні правопорушення різні дії
працівників кредитно-фінансових установ, осіб, котрі професійно
займаються операціями з обміну готівкової валюти, та інших осіб, які
порушують встановлений порядок здійснення фінансових операцій, та інші
вимоги з метою попередження і виявлення “відмивання брудних” грошей.
Зокрема, повинні притягуватися до відповідальності керівник, службовці
і будь-які інші особи кредитно-фінансових установ, які під час виконання
своїх професійних обов’язків здійснюють, контролюють операції, пов’язані
з рухом фінансових коштів, або надають консультації у цій галузі, якщо
вони умисно розголошують власнику грошових сум чи особі, що здійснює
фінансові операції, інформацію стосовно заяв або інших заходів, що
підлягають вирішенню. Йдеться про заяви стосовно тих коштів, відносно
яких існують підозри щодо їх отримання від незаконного обігу наркотичних
засобів або психотропних речовин. Злочинами, відповідно до Типового
закону, визнаються дії, які вчиняють також особи, що умисно знищують
реєстраційні книги чи документи, зберігання яких передбачено Типовим
законом, або вилучають з них інформацію, а також — особи, які здійснюють
замах на проведення під чужим іменем певних операцій, зазначених
у Типовому законі (наприклад, платіж готівковими грошима в сумі, що
перевищує встановлену межу).
Злочинами, хоча і менш небезпечними, вважаються діяння осіб, які
здійснили або прийняли платіж готівкою у сумі, що перевищує встановлену
межу; порушили обов’язок надавати заяву про міжнародний переказ грошових
коштів, цінних паперів або цінностей, відносно яких передбачено надання
заяв; а також дії керівників та службовців компаній, ігрових домів
і кредитно-фінансових установ, які здійснюють обмін валюти, що порушили
положення Типового закону.
Твердження стосовно доцільності точного визначення соціального феномена
“відмивання” грошей, представлені в документах ООН, виключають пошук
адекватного розуміння та відображення в політиці держави змісту та суті
цього явища. Відсутність останнього спричиняє виникнення багатьох
проблем стосовно ефективності боротьби з “відмиванням” коштів, а також
з вибором сил, засобів та заходів протидії, запропонованих державою для
запобігання цьому явищу, а також їх організаційних і правових форм
реалізації та використання.
У зарубіжному законодавстві зустрічаємо поняття “доходи від незаконної
діяльності” та “доходи, отримані від злочинної діяльності”.
Так, згідно з американським законодавством під незаконними доходами
розуміються доходи, отримані від вчинення злочинів, пов’язаних
з наркотиками, фальшивомонетництвом, контрабандою, шахрайством
з банківськими операціями, банківськими та поштовими пограбуваннями та
крадіжками, шантажем і т.ін. У 1986 році Конгрес США ухвалив Закон про
контроль за відмиванням грошей, який вперше розглядав нові злочини,
пов’язані з “відмиванням” грошей. Ці положення були кодифіковані
у параграфах 1956 та 1957 Титулу 18 Зводу законів США.
Злочинцем вважалася особа, яка вчинила кримінальний злочин вважалася
особа, яка використала або намагалася використати надходження від
будь-якої незаконної діяльності у фінансовій операції з наміром
продовжити незаконну діяльність, або була залучена до заходів щодо
маскування чи приховування місцезнаходження, джерела, права власності чи
управління зазначеними коштами.
При цьому в поняття терміну “операція” включається придбання, продаж,
застава, дарування, переміщення. доставка або інше відчуження, а
у відношенні грошових документів — депонування, зняття з рахунку,
переказ між рахунками, обмін валюти, позика, надання кредиту, придбання
чи продаж акцій, облігацій, сертифікатів вкладу чи інших грошових
документів, використання особистого банківського сейфа або будь які інші
виплати, перекази чи доставка в фінансову організацію будь-яким
способом.
У 1988 році прийнято Закон про вдосконалення переслідування за
“відмивання” грошей. Новий Закон вилучив з категорії фінансових операцій
отримання адвокатами гонорару при захисті кримінальних злочинців. Разом
з тим, заборонялися за наявності необхідного знання чи наміру
перевезення, пересилка або переказ (як і спроба вчинення цих дій)
кредитно-грошових інструментів або коштів, отриманих від будь-якого
злочину (не обов’язково від “особливої” незаконної діяльності) як на
території США, так і за їх межами. При цьому достатньо встановити той
факт, що підсудний знає про власність, яка використовується в операції
та є надходженням від будь-якого злочину за законом штату [3]
федеральним законом чи іноземним законом незалежно від того, чи знав
підсудний про те, якого роду це був злочин [4].
У Проекті закону Російської Федерації “Про протидію легалізації
(відмиванню) доходів, отриманих незаконним шляхом” визначено, що
доходами, отриманими незаконним шляхом, є речі, включаючи гроші та цінні
папери, інше майно, у тому числі майнові права, робота та послуги,
результати інтелектуальної діяльності, інші об’єкти цивільних прав,
придбаних у результаті порушення федерального закону, закону суб’єкта
Російської Федерації або іншого нормативного акта. Кримінальний кодекс
Російської Федерації (ст.174) передбачає кримінальну відповідальність за
легалізацію (“відмивання”) доходів, одержаних незаконним шляхом.
Формулювання “доходи, отримані незаконним шляхом” передбачає
розповсюдження дії статті на будь-які доходи, отримані з порушенням норм
будь-якої галузі законодавства [5].
Предметом цього злочину можуть бути грошові кошти, цінні папери
в російській чи іноземній валюті та інше рухоме і нерухоме майно,
придбані як в Росії, так і за її межами. Таким чином, предметом
легалізації, перш за все, є майно, отримане в результаті вчинення таких
злочинів, як розкрадання, контрабанда, вимагательство, незаконний обіг
наркотичних засобів, психотропних речовин, зброї, незаконне
підприємництво і банківська діяльність, організація або утримання
притонів для заняття проституцією, незаконне розповсюдження
порнографічних матеріалів або предметів, отримання хабара, ухилення від
сплати податків та ін.
Подібною до американської є сфера застосування відповідних норм
в Італії, Австрії, у той час, як законодавства Великобританії, Франції,
Канади, Люксембургу визначають поняття “незаконна діяльність” як
злочини, пов’язані лише з наркотиками.
Федеративна Республіка Німеччина ратифікувала Конвенцію ООН “Про
боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних
речовин” 22 грудня 1993 р., а 15 липня 1992 р. був прийнятий Закон про
боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками та іншими формами
організованої злочинності, у зв’язку з яким у німецькому кримінальному
праві виник новий склад злочину — відмивання грошей, викладений
у параграфі 261 Кримінального кодексу.
Предметом злочину є майно. Німецькі спеціалісти трактують це поняття
дуже широко, вважаючи, що до нього відносяться не тільки готівкові гроші
та гроші на рахунках, але й іноземні платіжні кошти, вся рухомість
і нерухомість — цінні папери, коштовні метали та камені, земельні
частки, частки у фірмах та товариствах, боргові зобов’язання, патенти
і т.ін.
У Кримінальному кодексі ФРН всі кримінально карані діяння поділяються на
злочини і проступки. Майно, що “відмивається”, може бути отриманим
внаслідок вчиненого будь-якого злочину (вбивства, торгівлі людьми,
викрадення людей з метою викупу, розбою, грабежу, підробки грошових
знаків, злочинної торгівлі наркотиками і т.ін.). Що стосується
проступків, то маються на увазі тільки ті, які зазначені у Законі про
боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками та іншими формами
організованої злочинності.
Характерною особливістю регламентації відповідальності за “відмивання”
грошей у німецькому законодавстві є те, що суб’єктом даної дії є не та
особа, яка безпосередньо, шляхом кримінально караного діяння придбала
певний майновий об’єкт, а особа, котра здійснила “відмивання” грошей.
Особа, яка вчинила попереднє кримінально каране діяння (діяла самостійно
або як співучасник), згідно з параграфом 261 Кримінального кодексу ФРН
не може бути учасником (виконавцем чи співучасником) злочину, який
полягає у “відмиванні” грошей.
Особливістю злочинів, пов’язаних з “відмиванням” грошей, є те, що вони
носять допоміжний характер. Це означає, що подібні злочини є основою для
продовження та поширення злочинної діяльності на інші галузі.
З урахуванням цього факту метою законів про боротьбу з “відмиванням”
грошей є не тільки створення системи заходів щодо припинення
“відмивання” грошей та боротьба з ним, але й виявлення та попередження
злочинів, що містять ознаки “відмивання” грошей.
Закони багатьох країн мають спеціальні списки кримінальної діяльності,
іноді досить широкі. У цих списках визначаються злочини з “відмивання”
грошей, містяться посилання на відповідні статті законів і навіть на
міжнародні конвенції по боротьбі з відмиванням грошей. До списків
найчастіше занесено такі види злочинів, як торгівля зброєю, наркотиками,
людьми, предметами старовини, людськими органами, тероризм, проституція,
шахрайство, нелегальна гра, викрадення людей, шантаж, грабіж і т.ін.
Зокрема, Кримінальний кодекс Австрії кваліфікує за злочин “відмивання”
всіх активів, отриманих від здійснення злочинів, що спричиняють
ув’язнення на термін більше трьох років.
Кримінальний кодекс Бельгії та Спеціальний закон про відмивання грошей
від 11.01.1993 р. кваліфікують за основу “відмивання” грошей практично
всі злочини, включаючи тероризм, організовану злочинність, торгівлю
наркотиками, зброєю, використання підпільної праці, торгівлю людьми,
проституцію, незаконне використання гормонів у тварин, торгівлю
людськими органами, шахрайство, організоване шахрайство по відношенню до
податків, корупцію, нетипові інвестиції, взяття в заручники, крадіжку чи
вимагательство із застосуванням насильства та погроз, псевдобанкрутство.
У Великобританії відмивання грошей відносять до злочинів, пов’язаних
з торгівлею наркотиками, тероризмом, крадіжкою та обманом, грабежем,
шахрайством, вимагательством, нелегальним користуванням депозитів,
шантажем.
В Іспанії Кримінальний кодекс (ст. 301) відносить “відмивання” грошей до
розділу про хабарі та подібні злочини, до якого включено всі злочини
з терміном тюремного ув’язнення більше трьох років.
Списки таких злочинів не є закінченими, а поповнюються країнами залежно
від нагальних потреб. Закон Греції, наприклад, містив спочатку
16 пунктів, а потім був доповнений іншим законом. Список США за кілька
десятиліть виріс до 164 пунктів, причому на сьогодні включає перелік не
тільки тяжких злочинів, але й інших, менш небезпечних для суспільства та
фізичних осіб діяння. У різних країнах по-різному вирішується питання
стосовно включення до цього списку таких злочинів, як ухилення від
сплати податків, порушення комерційної таємниці, корупція.
В Україні легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, відповідно до
Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.00
вважається внесення на рахунки банку грошей чи іншого майна, здобутих
з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи
майна через банківську систему України з метою приховування джерел
походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.
Кримінальне законодавство України визнає за злочин, кваліфікований за
ст. 209 нового Кримінального кодексу України, вчинення фінансових
операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих
завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та
іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської
діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її
межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна,
здобутих завідомо злочинним шляхом. Вчинення таких дій карається штрафом
від п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією
грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або
позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів
та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.
Аналіз сучасної практики попередження, розслідування і покарання за
злочини, пов’язані з легалізацією незаконних доходів, свідчить про те,
що цілком чітко визначилося коло проблем, від рішення яких залежить
ефективність такої боротьби та взаємодії правоохоронних органів на
міжнародному рівні.
Перша проблема. Відсутність погоджених нормативних визначень понять
“легалізація” (чи “відмивання”), “незаконний доход”, “злочинний доход”
і багатьох інших понять. Рішення даної проблеми насамперед пов’язане
з розробкою методології і методики порівняльно-правового аналізу норм
кримінально-правового законодавства; складанням порівняльних
термінологічних словників, які мають досить точно позначати міру збігу
(ототожнення) понять, що використовуються у правозастосуванні;
підготовкою коментарів до них; офіційним визнанням різними країнами
понять у договорах про правову допомогу з кримінальних справ.
Друга проблема. Відсутність погоджених процедур попередження,
розслідування і покарання за злочини відповідної категорії. Рішення цієї
проблеми в основі відповідає вищесформульованим підходам. Разом з тим,
розробка та прийняття погоджених процедур попередження окремих видів
злочинів, боротьба з якими відноситься до міжнародних пріоритетів, може
набути необхідного рівня ефективності лише у випадку прийняття
спеціальних міждержавних програм боротьби зі злочинністю, що мають
статус нормативного правового акта.
Третя проблема. Відсутність ефективної стабільної системи підготовки
фахівців, які володіють технологіями розслідування злочинів, пов’язаних
з легалізацією (відмиванням) незаконних доходів, включаючи навички
пошуку та ідентифікації коштів, розташованих в офшорних зонах. Рішення
проблеми передбачає визначення мережі базових закладів освіти; розробку
спеціалізованого навчального курсу, учбово-методичного комплексу до
нього, що включає можливість дистанційного навчання з використанням
глобальної комп’ютерної мережі; створення механізму підготовки та
підвищення кваліфікації викладачів з юридичних та економічних дисциплін.
1. Див.: Боротьба з відмиванням грошей. Міжнародний досвід і уроки для
Росії: Аналітична записка від 12 вересня 2000 р. // http: opec. ru
2. Див.: Про боротьбу з “відмиванням” коштів, отриманих злочинним шляхом
// Матеріали Центру правової реформи і законопроектних робіт при
Міністерстві юстиції України. — К., 1998.
3. О законодательстве по отмыванию денег в отдельных штатах США //
“Грязные” деньги и закон. — С.79–95.
4. Arrastia J. Money Laundering — a US perspective //Money Laudering
control /Ed by B. Ride and M. Ache. — Dublin, 1996. — P.228–260.
5. Уголовный кодекс Российской Федерации // http: rus. code. virtualave.
netcodex. vk. html.
Зміст | Журнал
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
