.

Культурний імперіалізм та імпорт західних цінностей як засіб реалізації глобальної влади на прикладі США (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
210 2897
Скачать документ

Реферат на тему:

Культурний імперіалізм та імпорт західних цінностей як засіб реалізації
глобальної влади на прикладі США

Культурний імперіалізм – явище не нове у розвитку суспільства. Він
пояснюється ідеєю глобалізму як обов’язковою константою колективної
свідомості, яка у різних суспільствах відрізняється лише різним
оформленням ідеологічних платформ. Глобальність проблеми культурного
імперіалізму визначається тим, що для більшості національних культур на
сучасному етапі характерним є саме зіткнення традиційного, національного
базису та культурного імпорту, спричиненого інтеграційними тенденціями,
стандартизацією та появою густої мережі взаємовідносин та перехрещення
інтересів, що варіюються від досить очевидних, таких як поширення
технологій, до зовсім непомітних, як поширення ідей. Отже, сьогодні, як
і колись, культурний імперіалізм виступає як спосіб реалізації влади в
умовах формування глобальної цивілізаційної єдності.

Об’єктом впливу культурного імперіалізму постає культурна ідентифікація,
що є найскладнішою формою сомовизначення особистості. Культурне
самовизначення як показник суб’єктивного віднесення себе до певного типу
культури припускає не просто усвідомлення, а й високий рівень рефлексії
культурних підвалин власного життя. Позитивним воно є тоді, коли люди
усвідомлено обирають культурні взірці, які вони хочуть наслідувати у
своєму повсякденному житті, усвідомлюють власні світоглядні та релігійні
установки у їх зв’язку та відношенні до інших.Спробуємо простежити
сучасні тенденції у соціокультурному розвитку людства у проблемному полі
взаємовпливів на рівні культурної ідентифікації.ХХ століття не дарма
отримало назву „століття Америки”, а професор Дін Ейчесон не
безпідставно назвав Сполучені Штати локомотивом людства, що “йде в
авангарді та тягне за собою увесь світ, який плететься позаду” [12,
с.365]. Однозначно, сьогодні відбувається усе більш очевидне посилення
ролі лідера – США, що очолює близько пов’язану групу країн океанічної
цивілізації. Разом з країнами континентальної Західної Європи, які
почали відігравати роль напівпериферії, Сполучені Штати уособлюють вдале
втілення західноєвропейської моделі розвитку.

Насьогодні масштаби і ступінь проникнення американської глобальної
могутності є унікальними. За словами відомого американського геополітика
Збігнєва Бжезінського, Америка стоїть на вершині у чотирьох вирішальних
сферах глобальної влади. «У військовому плані вона спроможна досягти
будь-якої точки земної кулі – і немає у цьому суперників; у плані
економічному вона залишається головним локомотивом глобального розвитку;
…у плані технологічному вона зберігає провідну роль у найновіших сферах;
у плані культурному, незважаючи на деяку грубуватість, вона має
незрівнянну привабливість для всього світу, а надто для молоді»[1,
с.125]. Все це дає Сполученим Штатам політичну перевагу, на яку може
розраховувати жодна інша держава, а поєднання цих чотирьох факторів
робить Америку єдиною всеосяжною глобальною наддержавою.

Американська глобальна влада реалізується через систему виключно
американського зразка, яка відзеркалює внутрішній досвід США. Ключовим
елементом цього внутрішнього досвіду є плюралістичний характер як самого
американського суспільства, так і його політичної системи. Одночасно,
зміни у характері глобальної ситуації безперечно призвели до змін у
способі здійснення влади. Так, пряме застосування сили нині має
обмеженіший характер, ніж це було у минулому (ядерна зброя значно
зменшила ефективність війни як знаряддя політики чи навіть як загрози);
зростання економічної взаємозалежності між країнами робить політичну
експлуатацію економічного шантажу менш дієвою.

Натомість, ключовими компонентами успішної реалізації американського
геостратегічного лідерства стають маневрування, дипломатія, створення
коаліцій, кооптація, глибоко продумане застосування політичних засобів
та здійснення непрямого впливу на залежні іноземні еліти, надаючи
Америці значні переваги від привабливості її демократичних принципів та
інституцій. Змагання за глобальну першість у кінцевому рахунку може бути
виграно й без застосування зброї. Вирішальну роль у цій боротьбі
відіграють сьогодні політична життєздатність, ідеологічна гнучкість,
економічний динамізм та культурна привабливість. Усе вищезазначене
підсилюється потужним, але матеріально невідчутним впливом панування
Америки у сфері глобальних комунікацій, популярних розваг і масової
культури, а також потенційно дуже відчутної сили технологічної
могутності Америки.

Сполучені Штати “ненав’язливо” пропонують неоліберальний проект
глобального інформаційного простору, у якому знімаються будь-які
обмеження для інформаційного обміну і світових стихійних потоків
інформації. Проте, придивившись до цієї ідеологічної інформаційної
стихії сучасного світу, помітно, що вона має свій рівень організації,
свій вектор і заздалегідь заданий баланс сил і впливів. Демократизм,
ідеї відкритого суспільства та загальнолюдських цінностей пропонуються
Заходом всім іншим цивілізаціям сучасності, які виявляють бажання
інтегруватися у світову цивілізаційну цілісність. Як зазначає Красін
Ю.А., у формуванні загальносвітової цивілізаційної єдності сьогодні
панує така позиція: “загальнолюдські цінності в економіці, політиці,
науці, моралі є вагомішими, аніж антагоністичні (дезінтегративні)
відносини” [5, с. 6].

Плюралістичні демократії Заходу, що так широко рекламуються ЗМІ,
здається, ніби орієнтуються на космополітичні цінності і новий світовий
порядок, — насправді є ідеологічними корпорацііями однієї нації, що
мають свої інтереси, а також механізми і інститути їх виявлення та
реалізації. Глобальний інформаційний обмін забезпечує прозорість всіх
країн, що, у свою чергу, служить для реалізації глобальних конкурентних
переваг; організаційні технології і технології формування масової
свідомості, орієнтовані на уніфікацію культури на базі культурних
цінностей країни-розробника, застосування яких не збільшує, а знижує
конкурентний потенціал суспільств-користувачів, веде їх до деградації та
занепаду.

Західна цивілізація, в авангарді розвитку якої сьогодні йдуть США,
увійшла у стадію інформаційного суспільства, де за рахунок
комп’ютеризації формується глобальне масове суспільство, зацікавлене у
масовому інформаційному споживанні, які місцеві (периферійні щодо США та
країн океанічної цивілізації) системи інформаційного виробництва не
здатні задовільнити. “Ці сили зацікавлені в усуненні всіх традиційних
бар’єрів, що стоять на шляху нового інформаційного гегемонізму… Головною
перепоною на цьому шляху стає сама національна культурна ідентичність
народів – образ “ми”, що володіє культурною пам’яттю, готовою зберігати
свої цінності і на їх основі випрацьовувати власні проекти майбутнього”
[7, с.15].

В імперіалістичній риториці роль культури може бути передана за
допомогою позитивних образів Америки, які ідеологічно забезпечують
симпатію аудиторії до США. “Кінцева мета Сполучених Штатів має бути
доброзичливою й передбачливою: сформувати світову спільноту, яка
надихалася б духом співпраці й оберігала б давні традициї та
фундаментальні інтереси людства” [1, с.116]. Месіанська роль Сполучених
Штатів яскраво проявляється й у позиції відомого гарвардського
політолога Самюеля Хантінгтона, який категорично стверджує: “Світ без
провідної ролі США буде світом, де зросте насильство і безлад,
зменшиться рівень демократії та економічного зростання порівняно з тим
світом, де Сполучені Штати й далі значною мірою впливатимуть на
формування світової політики більше, аніж будь-яка інша країна…. Відхід
Америки від світових справ сприятиме виникненню тривожної міжнародної
нестабільності. Фактично, це призведе до глобальної анархії” [1, с.
128].

Посилення могутності США проявляється в агресивному просуванні так
званого західного способу життя, який передбачає запозичення західних
цінностей та неоліберальної ідеології. Глобальний культурний проект має
яскраво виражений характер американоцентричності, і, недарма, такий тип
уніполярного розвитку отримав назву «вестернізації». Найбільш яскраво
уніполярний лад світу за західним взірцем змодельовано доктором Айрой Л.
Страус, впливовим експертом у структурах НАТО, яка вважає, що
усезагальне визнання уніполярної моделі світу – «справа недалекого
майбутнього»:

«Вестернізація – всесвітній феномен, навіть коли його спускають на
гальмах, здійснюючи як «модернізацію»… Ідеологічна уніполярність є
непобороною реальністю; лише різноманітні релігійні фундаменталізми
наполягяють на своїх виступах проти неї…Уніполь є не лише фундаментом
нового світового ладу, він був досі також ядром світового ладу, що
розширюється. Цим компенсується його найбільша слабкість: його статус
чисельної меншості у світі, де стрімко зростає чисельність багатьох
країн» [9, с. 280].

Очевидно, що якщо таку модель прийняти за основу світового ладу, то
експорт західних цінностей – ідей індивідуалізму, свободи, демократії,
прав людини, рівності, відділення церкви від держави, лібералізму – є
справою благородно, та такою, що заслуговує на усіляку похвалу. Якщо усе
буде у відповідності з моделлю, то настане «кінець історії»: світ
перетвориться на такий, що керується, контролюється та прогнозується.
Офіційно проголошуючи полікультурність та поліментальність глобальної
культури, що постає, прихильники уніполярної моделі на основі ідеології
американського виробництва апелюють до почуття толерантності, забуваючи
про те, що ксенофобія та почуття національної переваги завжди були
культурними константами та загроджували небезпеками для стабільного
розвитку суспільства.

Культурне домінування – це недооціненний аспект глобальної влади
Америки. Розмірковування Збігнєва Бжезінського з цього приводу не є
голослівними, а підтверджуються реальним життям суспільств сучасних
національних держав:

«Американська маскультура, хоч би що думали про її естетичну цінність,
має магнетичну привабливість, особливо для молоді усього світу. Її
привабливість, можливо, базується на гедоністичній якості способу життя,
який вона пропагує, проте її глобальна популярність незаперечна.
Американська поп-музика так само переважає, а американські хоббі, звички
харчування і навіть манера вдягатися все більше наслідуються в усьому
світі. Мовою Інтернету є англійська, і переважна частина глобальної
комп’ютерної балачки теж надходить з Америки, впливаючи на зміст
глобального спілкування. Нарешті, Сполучені Штати стали Меккою для тих,
хто прагне одержати добру освіту; до США з’їжджаються приблизно
півмільйона зарубіжних студентів, і багато з найобдарованіших так і не
повертаються додому. Випускників американських університетів можна
знайти майже у кожному уряді на кожному континенті…Стиль багатьох
зарубіжних демократичних політиків усе більше змагається з
американським… Привабливість та вплив американської політичної
демократії також супроводжується дедалі більшою привабливістю
підприємницької економічної моделі Америки, яка робить наголос на
свободі світової торгівлі та на безперешкодній конкуренції» [1, с. 26].

На більш глибшому аналітичному рівні, американська популярна культура
описується як така, ідеологічні настанови якої інтернаціоналізується
приховано або відкрито іншими споживачами усвідомлено чи неусвідомлено,
надто в умовах ідеологічної деморалізації у суспільствах, в які
імпортуються американські культурні цінності. На більш прихованому
рівні, культура експліцитно кооптується для політичних та соціальних
цілей за межами Сполучених Штатів.

“Мірою того,” – продовжує відомий американський геополітик, — “як
наслідування американського способу життя завойовує світ, воно створює
більш сприятливе середовище для здійснення непрямої та, на перший
погляд, консенсусної гегемонії Америки. І, як у випадку з внутрішньою
американською системою, ця гегемонія передбачає складну структуру із
взаємопереплетених інституцій та процедур, покликаних створювати
консенсус і згладжувати асиметрію у силі та впливі…. Америка перебуває у
центрі взаємопереплетеного всесвіту, такого всесвіту, де влада
реалізується через постійні переговори, діалог, розпорошування та пошукі
формального консенсусу, хоча ця влада й походить у кінцевому рахунку з
єдиного джерела, а саме, з Вашингтона.… Ось на цьому полі й граються
силові ігри, причому граються за американськими внутрішніми зразками [1,
с. 27].

Таким чином, як і в минулому, застосування „імперської” сили Сполучених
Штатів значною мірою опирається на вищу організацію, на здатність швидко
мобілізувати значні економічні та технологічні ресурси для воєнних та
інших цілей, на непрямий, але значний культурний вплив американського
способу життя, а також на голий динамізм та на конкурентну природу,
внутрішньо притаманну соціальній та політичним елітам Америки. Як
результат, провідна роль Америки спричинилася до виникнення міжнародного
порядку, який не тільки відтворює, а й організаційно оформляє за
кордоном багато характеристик самої американської системи.

a

??a?я західною цивілізацією, щоб зрозуміти їх несумісність із глибинними
принципами, на яких будуються інші культури. Взявши за приклад
індивідуалізм, як одну з західних ціннісних установок, бачимо, що, на
приклад, у країнах Сходу вона немає великого значення. На перше місце
там виходить критерій колективізму, який набуває різні форми. У Росії,
на приклад, колективізм означає важливу роль держави у житті суспільства
і колективні зусилля народу повинні спрямовуватися на захист та
збереження держави. У Японії та Південній Кореї стабільний розвиток
суспільства забезпечується дружніми відносинами членів сімей. У Китаї
також колективізм має яскраво виражений сімейний характер. В ісламських
країнах ключове значення має колективізм у рамках племені або роду.
Більше того, в ісламі існує примат колективної субстанції, на яку
поширюється влада Божественного Закону. У цих країнах індивідуалізм
ототожнюється з егоїзмом і не те, що не схвалюється, а, навпаки,
підлягає жорстокому засудженню.

Розглядаючи демократію, якою так пишаються американці і яку так вперто
намагаються насадити по всьому світі, не так важко зрозуміти, що у
великих державах пряма демократія не може бути здійснена, хіба що на
рівні місцевих громад. Вона замінюється представницькою демократією, а
це передбачає особливий порядок формування еліти та забезпечення
контролю над нею. Крім того, демократичний вибір представників еліти
передбачає відповідальність виборця за свій вибір перед суспільством.

Очевидно, що демократії жебраків не буває, а справжня демократія
передбачає відповідний рівень освіти, забезпеченості та почуття
відповідальності. Для того, щоб вибір був відповідальним, індивід
повинен бути самостійним, незалежним, достатньо заможним, здатним
адекватно сприймати реальність та оцінювати кандидатів. Малозабезпечені
маси з доходами нижче прожиткового мінімуму, не проінформовані належним
чином та не навчені адекватно оцінювати ситуацію, сліпо кидаються з
однієї крайнощі в іншу, керуються не логікою, а емоціями, в результаті
чого ми отримуємо протестну демократію.

Крім того, варто пам’ятати, що для суспільств без демократичного
досвіду, з менталітетом, що сформувався протягом історії під впливом
постійного тоталітарного тиску, або релігійних догматів
антидемократичного характеру засвоєння демократичних принципів є
небезпечним. Теоретично у далекій перспективі таке переродження й
можливе, але воно обов’язково буде проходити через болючий процес
відчуження від власної культури, сповнений кризових ситуацій, агресіїї
та насильства.

Те саме можна сказати й про таку цінність як свобода. У різних
цивілізаціях вона також сприймається по-різному. Свобода може означати
можливість творити себе самому. У Європі свобода – це більш об’ємне
поняття, його витоки походять з лозунгу Французької революції –
„свобода, рівність, братерство”. Це „усвідомлена необхідність”, яка
тлумачиться досить широко, але прослідковується взаємозв’язок: чим
більше свободи – тим більше відповідальність. У США під свободою
розуміється можливість вільного вибору дозвілля та розваг, можливість
уникнути ситуацій, коли втручаються у ваше особисте життя. У той самий
час на фірмі чи в корпорації „свобода” чітко регламентована
інструкціями.

А тепер поглянемо на східне тлумачення цього поняття. У Росії, на
приклад, під свободою розуміється «вольница», можливість розгулятися.
Можлива й інша інтерпретація, що ототожнюється із словом самодержавство.
На Україні свобода – це воля як антитеза неволі. Ось чому, накладаючись
на місцеве розуміння західне поняття свободи як цінності перетворюється
на новий сурогат, що спотворює первісне знгачення своботи та має
руйнівний вплив місцеву культуру: у переважній більшості у
пострадянських країнах свобода тлумачиться як можливість уникнути
відповідальності за свої вчинки, за свій вибір. Для максималізації
особистої свободи використовується така форма прийняття рішень, як
„колективна відповідальність”, яку правільніше було б назвати
„колективною безвідповідальністю”.

Ні в чому так не проявляється американський ідеалізм, як у щирій вірі
середньостатистичного громадянина США у перемогу принципів рівності та
прав людини у його власній країні та необхідності прищепити ці цінності
людям усіх інших країн. Але очевидно, що права людини та рівність –
поняття навіть на Заході досить умовні. Суттєво різняться за своїми
можливостями та правами діти, що народилися у родині міліардера та у
жалюгідній родині якого-небудь гетто, хоча формально, за законом, вони
рівні…

Фактично, західні країни, проповідуючи з одного боку права людини, з
другого їх же й обмежують, вводячи іміграційні барьєри. Це відображає
політику подвійних стандартів, що впроваджується країнами центру, які
пропонують втілювати західні цінності, при цьому зберігаючи барьєри між
своїм світом і світом нецивілізованим. Якщо ж підходити з критеріями
прав людини до усіх у світі, то потрібно починати з поваги прав інших
націй та народів жити так, як їм хочеться у рамках своїх культур,
керуючись приказкою: „у чужий монастр із своїм уставом не ходять”…

Цього побіжного погляду на трансформацію американських цінностей на
грунті інших цивілізацій та культур достатньо, щоб зрозуміти, що процес
перебудови світу за чиїмись власними ідеологічними зразками є дуже
складним і потенційно небезпечним. Західна цивілізація не враховує
етичні та духовні цінності інших цивілізацій, а також такі ключові для
незахідних народів поняття, як колективізм, сім’я, соціальна безпека,
справедливість та співчуття. Крім того, необхідно пам’ятати, що
найважливіше для усіх народів землі поняття „добробут” має у різних
країнах безліч відтінків та аспектів.

Потрібно відмітити, що і на Заході не всі вчені поділяють ентузіазм,
викликаний перспективою уніполярного світу, побудованого на
“загальнолюдських” цінностях західного зразку. С.Хантінгтон у книзі
„Захід: унікальний, а не універсальний” говорить про те, що потрібно
розмежувати вестернізацію та модернізацію. І якщо останню потрібно
використовувати в інших цивілізаціях, то вестернізація – це продукт саме
західного суспільства. „Західна цивілізація цінна якраз не тим, що вона
універсальна, а тим, що вона унікальна” [10, с.89]. Ця унікальність
проявляється саме у балансі, що формувався століттями, між аскезою
роботи та гедонізмом відпочинку. Експортуючи гедонізм відпочинку,
західна цивілізація руйнує баланси інших цивілізацій, побудованих на
інших цінностях, тим самим руйнуючи їх уклади, відкидаючи їх цінності та
викликаючи роздратування, що з часом переходить у ненавість.

Суспільство дозвілля на американський кшталт, гігантський потенціал
зростання якого у царині спорту, подорожей, культури так вихваляють
останнім часом, яж ніяк не має культури спокою й затишку [11 с.10 ].
Оскільки всесвітнє суспільство конкуренції впливає на наш час і форсує
невпинне змагання, традиційні вартості, на які спирається наше
суспільство, повільно руйнуються.

В цьому аспекті симптоматичними є результати Всесвітнього опитування
щодо цінностей та всесвітньої тенденції соціокультурних та політичних
змін проведеного Міжнародним об’єднанням науковців у галузі соціальних
наук. Дослідники провели опитування у більше ніж 65 суспільствах, що
охопило приблизно 80 відсотків населення планети. Результати цього
дослідження показали, що сприйняття західних цінностей як одна з умов
глобалізації не обов’язково несе з собою щастя та почуття задоволеності
життям. З другого боку люди з найбільш глобалізованих країн почуваються
значно щасливішими аніж люди із країн, які не настількі тісно пов’язані
з світом тому, що рівень їх фінансової безпеки тут значно вищий. За
індексом глобалізації складеним американським часописом “Міжнародна
політика” у 2001 році найбільш глобалізовані країни пишаються більшою
рівністю у рівні доходів аніж їх менш глобалізовані партнери, а розрив у
рівні доходів бідних країн, що розвиваються, стає усе більшим саме через
глобалізаційні процеси [13, с. 39].

Не виключено, що гуманістична риторика американських ЗМІ
посилюватиметься й далі, але її застосування матиме вкрай обмежений
характр [11, с.63]. Якщо йти за логікою Горіна Н.І., то наслідками
культурного імперіалізму може бути відносно швидка руйнація локальних
цивілізацій, посилена зовнішньою агресією, або стагнація, поступова
деградація і занепад внаслідок наростаючого відчуження культури.
Теоретично можливий ще один варіант – генерація етнічної культури в
гротекскній формі, у результаті чого відбувається надрив цивілізації
внаслідок концентрації і розтрати всіх ресурсів для реалізації
фундаментальних архітепічних змістів, що набувають форму національних
комплексів.

Отже, зазначені вище процеси є досить реальною перспективою для культур,
що лежать у полі впливу культури американської. Розвиток західної
цивілізації значно випереджає інші, а тому унеможливлює рівність
існуючого центру та периферії, адже конкурентноздатність останньої є
значно нижчою. Тому периферійним культурам нічого не залишається крім,
або сприймати культурний імпорт та вчитися миритися з семантично
несумісними культурними елементами, або боротися за перевагу своїх
соціокультурних орієнтирів. Але, без жодних сумнівів можна стверджувати,
що внаслідок імпорту чужих, несумісних з власними цінностей порушується
стан стабільності культурних констант, які забезпечують безпечний
суспільний розвиток. У будь-якому разі, ідеологічні міграції, незалежно
від причин, що їх викликали, рано чи пізно, породжують конфлікти.

Постає питання, чи існує у сучасному світі сила, здатна протиставити
себе впливу американського культурного імперіалізму. Стверджуючи, що ера
глобалізації скінчилась, після терористичних атак на Сполучені Штати 11
вересня 2001 року, відомий прихильник антиглобалізму Джон Грей, професор
лондонської Європейської школи економіки та політичних студій, провістив
кінець американського ідеологічного тріумфалізму [13, с. 38].

З другого боку, політики схильні пояснювати “оголошення війни проти
цивілізованого світу “ не “боротьбою культур”, а боротьбою “за культуру”
(SIC!) в умовах щораз більш глобалізованого світу,” як заявив
федеральний канцлер Гергард Шрьодер вже через декілька годин після
теракту [2, с.3].

Однозначно, людина сьогодні є полікультурною істотою. Зважаючи на те, що
виховується вона і отримує освіту у розрізі певного типу культури і
свідомо поділяє її цінності та норми, вона відкрита не лише формам
культури свого суспільства, але й людства в цілому. Як духовна істота
вона вільна і має право вибирати зміст і спрямованість свого духовного
життя з усього культурного надбання людства.

Сьогодні поступово розширились психологічні обрії. Нові засоби масової
комунікації збільшили кількість інформації здалеку. Світ прагне до двох
речей, які неможливо поєднати: з одного боку усім хотілося б
максимальної єдності, з іншого — якомога менше егоїстичної розпаношеної
Америки. “Проте річ у тому, що лише егоїстична та розпаношена Америка
може допомогти у процесі світової інтеграції, адже рештою світу ця
країна цікавиться лише настільки, наскільки її власне суспільство
ідентифікує себе із світом.” [6, с.105].

Політикам, які перебудовують наше життя, слід розуміти, що модернізація
країни у “західному” стилі означає й перетворення всіх її кризових
моментів в наші проблеми. “Не варто думати, що вестернізація — це лише
багатий сепермаркет. Це, насапреред, та культура, яка працює на масову
аудиторію, задовільняючи не інтелектуальні потреби” [8, с.49]. Ось чому
убивчу енергію сучасності годі пояснити якимись традиціями – вона
повязана не з архаїчними залишками, а з абсолютно сучасними явищами, а
саме – з реакцією на сучасний стан світового суспільства [4, с.13].

Література:

Бжезінський З. Велика шахівниця // Всесвіт. – 1999. – № 2. – С. 116-138;
Там само. – №1. – С. 111-130.

Гінтередер П. Боротьба за свободу // Deutschland. – Франкфурт-на-Майні,
2001. – №5.– С. 3

Горин Н. Глобализация и локальные цивилизации // Власть. – 2000. – № 1.
– С. 28-33.

Енценсбергер Г. Жертвоприношення повертається // Deutschland. –
Франкфурт-на-Майні, 2001. – №5. – 13-15.

Красин Ю. Взаимодействие общественных систем в целостном мире. //
Вопросы философии. – 1990. – №8. – С.3-9.

Конквест Р. Перспективи союзу англомовних країн. // Незалежний
культурологічний журнал. – С. 123-132 http://www.ji.magazine.lviv.ua

Панарин А. Глобальное информационное общество: Вызовы и ответы. //
Власть. – 2001. – №1. – С. 14-19.

Саух П. Україна на межі тисячеліть: Трансформація духу і випробування
національним буттям. – Рівне: Волинські обереги, 2001. – 220 с.

Удовик С. Глобализация: Семиотические подходы. – М.: Рефл-бук, 2002. –
480 с.

Хантингтон С. Захід: Унікальність versus універсалізм // Філософська
думка. – 1999. – № 1-2. – С.82-100.

Шюмер Д. Глобалізована людина // Deutschland. – Франкфурт-на-Майні,
2001. – №5. – С. 10.

Ambrose S. Rise to Globalism: American Foreign Policy Since 1938. –
N.Y., 1991. – P. 365.

Globalization’s Last Hurrah? // Foreign Policy. – Washington, 2002. –
Jan/Feb – P. 38-51.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020