Криміналістика. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками (реферат)

Реферат на тему

Криміналістика. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

План

1. Поняття ідентифікації людини за зовнішніми ознаками

2. Класифікація ознак зовнішності людини (словесний портрет)

3. Експертне ототожнення особи

Література

1. Поняття ідентифікації людини за зовнішніми ознаками

Габітологія (або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що
включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та
сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують
збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи.
Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.

Ідентифікація за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або
відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або
кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через
індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність
(стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, що перевіряється
(розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений,
підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об’єктами виступають:

1) мисленевий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований в пам’яті
свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється
шляхом пред’явлення для впізнання;

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або
відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної
термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи)
чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2)
оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками
зовнішності:

1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть
бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);

2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з
фото чи ізопортретом (комбінованим портретом);

3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її
зовнішності зі «словесним портретом»;

4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з
фотозображенням;

5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція
портрета);

6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна
ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом
живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад,
відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу
професора Герасимова);

2) за уявними образами (за ідеальними слідами);

3) за описом прикмет.

На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних портретів
(методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців
чи потерпілих):

1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень
різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом
слідчого або оперативного працівника;

2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи
потерпілих;

3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які
використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький
криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;

5) комп’ютерний фоторобот — найсучасніший засіб формування
суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання
комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови
фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців.

2. Класифікація ознак зовнішності людини (словесний портрет)

Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за
ознаками зовнішності. Словесний портрет як єдиний метод класифікації та
опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення був
розроблений наприкінці XIX ст. А. Бертильоном (Франція) і
удосконалювався потім іншими криміналістами. Застосовується в
оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці.

Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність
опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії,
функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення,
манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає:

1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак;

2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від
загального — до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове використання
спеціальної термінології.

Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців
за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і
суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб;
4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; У) перевірки
осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у, місцях виконання покарань;
6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення огляду; 8)
експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки
документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшукових
заходів.

Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують
зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя
тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються
зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка,
голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших постійно носимих
предметів.

Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При

характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать
(чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або
шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу,
національність, народність, етнічну групу. При характеристиці
анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури
(форма), положення, колір. Розміри вказуються звичайно не в абсолютних
цифрах, а стосовно інших частин (деталей) тіла і передаються через такі
поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий;
довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий,
середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за
подібністю з геометричними фігурами, а форма — стосовно до форм поверхні
(або за аналогією з загальновідомими предметами).

Система опису прикмет зовнішності людини (словесний портрет]

(необхідне підкреслити, вписати)

У словесному портреті вказуються особливі й разючі прикмети. Особливі
прикмети — це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації
людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі
прикмети, які легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу,
дуже помітні, кидаються в очі, називаються разючими прикметами.

До особливих прикмет відносяться татуювання — наколоті особливою фарбою
візерунки на тілі.

Татуювання має поширення переважно серед злочинців. У злочинному
середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або
«регалкою». Існують різноманітні засоби нанесення татуювання.
Найпоширенішим способом, що використовується у місцях позбавлення волі,
є застосування 2—3 голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями.
Як барвник застосовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Великого
поширення набули татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях
рук, могильних пагорбів і церковних куполів, морського якоря, жінок,
карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв
і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів
(«Дружина полає і простить, коханка ж — відомстить»). Окремі татуювання
наносяться в примусовому порядку.

Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень), як правило, мають
певний прихований зміст, а саме: можуть вказувати на становище в
злочинному середовищі, належність до злочинної діяльності, судимість і
терміни покарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність
до певної категорії злочинців, спосіб учинення злочину, знаряддя
злочину. Татуювання мають важливе ідентифікаційне значення,
використовуються з метою кримінальної реєстрації злочинців та в
оперативно-розшукових цілях.

3. Експертне ототожнення особи

за фотозображенням (портретне- криміналістична

експертиза)

Суттєва роль в ідентифікації особи належить портретно-криміналістичній
(фотопортретній) експертизі. Предметом її дослідження є розпізнавання
(діагностика) і встановлення тотожності особи за портретним зображенням.
Портретно-криміналістична експертиза поділяється на такі види:

1) експертиза зображень людей за фотопортретами з метою встановлення,
чи не зображено на двох (або більше) фотознімках одна й та сама особа;

2) експертиза невпізнаного трупа (фотознімки якого представлені) та
фотопортрета живої особи для встановлення особи трупа;

3) експертиза прижиттєвих фотографій безвісти зниклої людини та черепа
трупа для встановлення, чи міг виявлений череп належати даній особі;

4) експертиза посмертної маски невідомої людини і прижиттєвих
фотозображень безвісти зниклого з метою упізнання трупа.

Ідентифікованим об’єктом портретно-криміналістичної експертизи є
конкретна особа, тотожність якої встановлюється. Ідентифікуючими
об’єктами можуть бути зображення голови та обличчя ідентифікованої особи
(фотознімки, відеокадри, рентгенівські знімки), череп або його знімок.

Типовими питаннями, які вирішує портретно-криміналістична експертиза, є
такі: одна чи різні особи зображені на фотографіях, на фотознімку і
рентгенознімку; одному чи різним людям належать частини голови, обличчя,
тіла, які зображені на представлених фотознімках; чи в одному й тому
самому одязі сфотографовані особи на представлених фотознімках; чи не
належав череп, представлений на дослідження, людині, яка зображена на
фотознімках; в одному чи різному віці сфотографована людина на
представлених знімках, який знімок є більш раннім; чи одна й та сама
особа чи різні особи представлені на відеокадрах тощо.

Експертне дослідження полягає у виявленні та порівнянні зовнішніх
прикмет з використанням спеціальних методів зіставлення, суміщення,
накладання зображень, координатних сіток, лінійних і кутових вимірів.
Використовують такі технічні прийоми: виміряють відстані між
одноіменними анатомо-топографічними точками, вивчають різномірні
співвідношення, проводять графічні побудови. Експерти використовують
звичайно 12—14 антропометричних точок обличчя в положенні фас і профіль
(наприклад, точки, які відповідають зовнішнім і внутрішнім кутам очей та
губ, зіниці, кінчик носа, точка перенісся і основи носа та ін.).

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *