Реферат
на тему:
Консульське право
1. Поняття і джерела консульського права
Консульське право можна охарактеризувати як сукупність
міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність
консульських установ і членів їхнього персоналу і визначальних їхній
статус, функції, права й обов’язки.
Історично консульські відносини розвивалися як відносини, зв’язані
насамперед з міжнародною торгівлею і торговим мореплаванням. Консули
довгий час розглядалися как. виборні чи призначені державою радники і
помічники, покликані робити на території іноземної держави допомога і
сприяння вітчизняним купцям і іншій приватній особам і організаціям. За
ними практично не визнавалася яка-небудь якість представництва інтересів
своєї держави як такого.
З часом коло питань, що входять у компетенцію консульських установ,
неухильно розширювався, функції їх здобували усе більш багатогранний
характер. В даний час консульські установи покликані сприяти розвитку не
тільки економічних, торгових, але і науково-технічних, культурних і
туристських, а в деяких випадках і політичних зв’язках між державами.
Проте історичні особливості розвитку консульських відносин і в даний час
продовжують визначати їхню специфіку і відмінність від дипломатичних.
Джерелами консульського права є міжнародний договір і міжнародний
порядок.
Хронологічно в цьому ряді першим коштує міжнародний порядок, оскільки в
древні часи й у період середньовіччя консульські відносини регулювалися
головним чином на основі звичаю. В даний час міжнародні порядки
продовжують бути основою правового регулювання консульських зв’язків між
державами при відсутності їхнього договірно-правового оформлення.
Міжнародні договори по консульських питаннях укладаються як на
двосторонньої, так і на багатобічній основі.
У сучасному консульському праві діють три багатобічні консульські
конвенції. Дві з них носять регіональний характер: Каракасская конвенція
про консульські функції 1911 року і Гаванська конвенція про консульських
чиновників 1928 року. Універсальний характер має Віденська конвенція про
консульські зносина 1963 року. Конвенція набрала сили 18 березня 1967 р.
СРСР ратифікував її 16 лютого 1989 р.
Велику роль у консульському праві грають обопільні умови і конвенції по
консульських питаннях, укладати які почали ще в XII-XIII століттях.
Зараз їхнє число в усьому світі досягає декількох тисяч. ДО 1991 року
СРСР уклав з іншими державами близько 70 таких договорів. Росія в
1992—1993 роках уклала консульські конвенції з Республікою Корея,
Литвою, Естонією, Україною. Ведуться переговори з іншими країнами.
До джерел консульського права відносяться також положення деяких
міжнародних договорів, що не присвячені винятково консульським питанням.
Це насамперед Віденська конвенція про дипломатичні зносина 1961 року,
ст. 3 яке передбачає можливість виконання консульських функцій
дипломатичними представництвами. Сюди ж можна віднести і міжнародні
договори про правову допомогу, про врегулювання випадків подвійного
громадянства, договори й угоди з питань торгівлі і мореплавання і ряд
інших.
Дуже важливе значення мають положення національного законодавства, що
визначають статус, функції і структуру консульських органів, а також
регулюючі визначені аспекти діяльності іноземних консульських установ.
2. Установлення консульських відносин
Держави встановлюють консульські стосунки на основі взаємної згоди.
Установлення дипломатичних відносин означає і згода на встановлення
консульських відносин, якщо не обговорене інше. Консульські відносини
можуть встановлюватися і підтримуватися і при відсутності дипломатичних
відносин. Розрив дипломатичних відносин не спричиняє автоматично розриву
консульських відносин.
В даний час консульська практика знає два види консульських установ:
консульські відділи дипломатичних представництв і самостійні (окремі)
консульські установи.
СРСР у середині 20-х років став ініціатором введення в міжнародну
практику інституту «отдельских консульств», тобто створення консульських
відділів у складі дипломатичних представництв.
Між установленням консульських відносин і фактичним відкриттям окремої
консульської установи може бути розрив у часі, оскільки за узгодженням
між сторонами зважуються не тільки питання про встановлення консульських
відносин, але і для кожного конкретного випадку — про відкриття
відповідного консульської установи, його місцезнаходженні, класі,
територіальних межах його діяльності в державі перебування.
Консул і будь-яка інша консульська посадова особа вважаються, що
приступили до виконання своєї місії з моменту вступу на посаду. Для
цього необхідно, щоб особа була призначена компетентними органами
держави, що представляється, і визнано владою держави перебування.
У багатьох державах, у тому числі й у Росії, питання призначення своїх і
прийому іноземних консулів входять у компетенцію відомств іноземних
справ.
Консульське право не передбачає обов’язкового одержання попередньої
згоди приймаючого держави. Однак у двосторонні консульські договори і
конвенції багато держав включають положення, що передбачають одержання
попередньої згоди на призначення глави консульської установи.
Для виконання консулом своєї місії необхідне одержання консульського
патенту і екзекватури.
Консульський патент – це документ, видаваний компетентними органами
держави, що представляється, і підтверджуючий факт призначення
відповідного особи главою самостійної консульської установи. У ньому
вказуються повне ім’я призначуваної особи, його громадянство, ранг,
займана посада, консульський округ і місцезнаходження консульства. Цей
документ спрямовується уряду держави перебування.
Після одержання консульського патенту влади приймаючого держави
вирішують питання про видачу особі, призначеному консулом, екзекватури,
тобто дозволу на виконання своїх функцій у консульському окрузі.
Одержавши екзекватуру, консул може приступати до виконання своєї місії;
порядок і форма видачі екзекватури регулюються законодавством
приймаючого держави. Екзекватура може являти собою окремий документ або
видаватися у формі дозвільного напису на консульському патенті. До
одержання екзекватури може бути виданий тимчасовий дозвіл на виконання
консульських функцій. У видачі екзекватури може бути відмовлене без
пояснення мотивів.
У залежності від часу видачі екзекватури, а також від рангу визначається
старшинство консула стосовно інших членів консульського корпуса, тобто
іншим главам консульських установ у даному пункті держави перебування. У
більш широкому змісті консульський корпус містить у собі всіх
находящихся в даному пункті консульських посадових осіб, членів їхніх
родин, позаштатних (почесних) консулів і співробітників консульських
відділів дипломатичних представництв.
Консульський корпус очолюється дуайеном, тобто старшим за рангом і часом
одержання екзекватури главою консульського представництва, що виконує в
основному церемоніальне функції. У державі перебування може бути трохи
консульських корпусів у залежності від кількості пунктів, де маються
консульські представництва.
Для завідувачів консульськими відділами дипломатичних представництв, як
правило, не потрібно напрямку консульського патенту й одержання
екзекватури. Вони, як і інші співробітники цих відділів, продовжують
залишатися членами персоналу дипломатичного представництва і зберігають
статус таких. Про їхнє призначення сповіщаються влади держави
перебування.
При зміні меж консульського чи округу класу глави самостійної
консульської установи від нього потрібно одержання нових патенту і
екзекватури. Для інших членів персоналу консульства цього не потрібно.
Влади держави перебування інформуються про їхнє призначення на
відповідну посаду.
Свої консульські зносини держави можуть здійснювати і за посередництвом
так званих позаштатних (почесних) консулів. Позаштатний консул — це
особа, що не складається на державній службі держави, що
представляється, але виконуюче з його доручення і за згодою держави
перебування консульські функції. Позаштатними консулами можуть бути
громадяни держави, що представляється, держави чи перебування
якої-небудь третьої держави. За виконання консульських функцій
позаштатний консул платні не одержує, але може перетворювати у свою
користь консульські збори.
Закінчення місії консула може мати місце в наступних випадках:
відкликання консула державою, що представляється;
анулювання екзекватури державою перебування;
витікання терміну консульського патенту;
закриття консульської установи в даному пункті;
припинення консульських відносин у цілому;
війна між державою перебування і державою, що представляється;
7) смерть консула;
8) вихід території, де знаходиться консульський округ, з-під
суверенітету держави перебування.
Перший з перерахованих вище випадків найбільш розповсюджений і в
основному має місце при нормальній зміні консулів у якому-небудь пункті
держави перебування. При цьому держава перебування сповіщається, бажано
завчасно, про факт відкликання консула, а для його спадкоємця
испрашивается екзекватура.
Анулювання екзекватури відбувається набагато рідше, як правило, у
результаті порушення консулом законів держави перебування. При цьому,
згідно ст. 23 Віденської конвенції про консульські зносина 1963 року,
консул може бути оголошений persona піп grata і перед державою, що
представляється, може бути поставлене питання про його відкликання.
Держава перебування в цьому випадку не зобов’язано мотивувати причини
анулювання екзекватури.
У випадку війни консул, що прекрится свою місію, може доручити захист
інтересів своїх співвітчизників у державі перебування консулу третьої
держави.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
