.

Класифікація вогнепальної зброї (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
687 10544
Скачать документ

Реферат на тему:

Класифікація вогнепальної зброї

У процесі розвитку цивілізації людина створила надзвичайно велику
кількість різних видів зброї, починаючи від палиці, каменя і лука зі
стрілами аж до сучасної зброї масового ураження. Особливий інтерес
сьогодні викликають найсучасніші види зброї. Арсенал зброї,
сконструйований і накопичений людством, включає в себе великий
асортимент різних видів. У всі часи розвитку світової цивілізації зброя
асоціюється з силою, а тому викликає у одних людей захоплення,
впевненість, мужність, а в інших – небезпеку, жах і трагедію: все
залежить від того, як і з якою метою використовують зброю.

Правове місце зброї в будь-якій державі світу є однією з яскравих
правових і соціальних характеристик цих країн. Однак чіткої
загальноприйнятої позиції щодо зброї як у міжнародному законодавстві,
так і в законодавстві Європейського Союзу немає. Численні рішення та
резолюції Організації Об’єднаних Націй, документи Організації з безпеки
та співробітництва в Європі з питання контролю за обігом зброї до цього
часу не змогли визначити єдиної узгодженої позиції навіть щодо самого
поняття „зброя”, не згадуючи вже всі інші питання.

Насамперед потрібно визначитися із поняттям „зброя”, що застосовується в
різних аспектах. На сьогодні як у законодавстві, так і в науковій
літературі, на жаль, немає чіткого його визначення. Що ж взагалі треба
вважати зброєю?

На нашу думку, заслуговує уваги спроба В.М. Плескачевського дати таке
визначення поняття „зброя” – „це матеріальний засіб індивідуального
застосування, який конструктивно і функціонально призначений для
нанесення летальних пошкоджень людині або тварині, а також спеціальної
руйнації перепон” [1, с. 26].

В.А. Ручкін, у цілому погоджуючись із цим визначенням, зазначає, що
„зброя – це матеріальний засіб, який відноситься до категорії зброї,
повинен мати не тільки конструк-тивну і функціональну призначеність для
нанесення летальних пошкоджень людині чи тварині, але і реальну
здатність вражаючих факторів (джерел енергії), які використовуються для
створення зброї, в принципі, приводить до летального кінця” [1, с. 26].

М.П. Федоров пропонує вживати такі поняття зброї – це пристрої, прилади
і предмети, спеціально виготовлені і конструктивно призначені для
ураження живої або іншої цілі і які не мають іншого виробничого чи
господарсько-побутового призначення [2, с. 18].

Практично будь-якому законодавчому визначенню передує трактування
наукове. Так, Великий енциклопедичний словник визначає зброю як
„загальну назву приладів та засобів, що застосовуються для знищення
живої сили противника, його техніки та споруд” [4, с. 34].

Юридична енциклопедія зазначає, що зброя – це пристрої і засоби, які
застосовуються у збройній боротьбі для нападу (наступу) або захисту
(оборони) з метою ураження або знищення супротивника. Такого принципу
визначення дотримуються законодавства більшості пострадянських країн [3,
с. 560].

У Законі Естонії „Про зброю”, прийнятому в 1996 році, визначено, що
зброя – це прилад або предмет, призначений для пошкодження живого чи
іншого об’єкта [4, с. 35].

У Законі Республіки Білорусь „Про зброю” зазначено, зброя – пристрої та
предмети, конструктивно призначені для ураження живої або іншої цілі, а
також подачі сигналів піротехнічними речовинами [4, с. 35].

В Україні упродовж 1994–2002 років розроблено ряд законопроектів щодо
правового регулювання обігу зброї. Декілька разів питання щодо обігу
зброї заслуховувалося на сесіях Верховної Ради України. Але тільки на
початку 2004 р. законопроект за номером 1171-д досяг у законодавчому
процесі найбільш позитивних результатів. Верховна Рада України

4 березня 2004 р. прийняла цей законопроект у першому читанні [4, с.
33].

Поняття „зброя”, що наводиться в указаному законопроекті, має занадто
розширене та надто перевантажене визначення: „зброя – пристрої, прилади
і предмети, спеціально виготовлені, конструктивно призначені і технічно
придатні для ураження живої або іншої цілі, подачі звукового чи
світлового сигналу, які не мають іншого виробничого чи
господарсько-побутового призначення” [4, с. 34].

На нашу думку, під зброєю слід розуміти пристрої та предмети,
конструктивно призначені для ураження живої або іншої цілі, а також
основні частини зброї, що визначають її функціональне призначення.
Можливим є розширення або звуження поняття зброї в конкретних галузях
діяльності та деяких науках, зокрема в криміналістиці.

До зброї, що є предметом злочину, передбаченого ст. 262 КК України,
належать усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської, а також
атипічна зброя, кустарно виготов-лені чи перероблені, а також історичні
зразки зброї [5, с. 643].

Це аспекти, які торкаються поняття зброї, як суспільно використовуваної
категорії. Що ж до її класифікації, то, на нашу думку, сучасну зброю за
основними характерними ознаками можна класифікувати на різні групи.
Зокрема, зброю за кількістю персоналу, що обслугував, поділяють на
індивідуальну і групову.

З конструктивного погляду, зброя може бути як простим предметом, з
обмеженою кількістю нерухомих деталей, так і складним пристроєм, що
передбачає наявність значної кількості деталей, частина яких змінює своє
положення та взаєморозташування під час використання за цільовим
призначенням, перенесенням, зберіганням тощо.

Необхідно враховувати єдино можливе тлумачення ураження, а саме: як
деструктивне порушення, спрямоване на завдання максимальної шкоди,
руйнування аж до знищення, до припинення свого фізичного існування. При
цьому, за винятком частини вибухових пристроїв, пошкодження іншої,
неживої цілі має допоміжний характер під час ураження живої сили.

Всю сучасну зброю класифікують за різними критеріями. Класифікація зброї
– це розподіл зброї залежно від призначення по видах, ступенях
автоматизації, а також від принципу використання енергії порохових газів
для приведення в дію автоматики (по класах, групах і типах). Так,
відповідно до тактико-технічних характеристик, призначення і способу
виготовлення, вся зброя поділяється на окремі види.

За призначенням для використання відповідними суб’єктами, а також за
основними параметрами й характеристиками зброя є:

– бойова; службово-штатна; цивільна, яка поділяється на: а) мисливську;
б) спортивну; в) самооборони; музейну, антикварну (історичну).

За видом – вогнепальна, холодна, газова, пневматична.

За способом виготовлення – промислова, кустарна, несанкціонована.

Зазначена класифікація є загальною і, в свою чергу, може поділятися на
більш дрібні види, типи, системи, моделі, зразки зброї [4, с. 36]. У
сучасних умовах виробляється надзвичайно велика кількість різних видів і
систем зброї.

Розглянемо детальніше тільки один, наймасовіший вид – вогнепальну зброю.
Це – найчисельніший вид балістичної зброї.

Вогнепальна зброя – це зброя, в якій заряд (куля, шріт та ін.)
приводяться до руху миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду
(пороху або іншої вибухової суміші ) [6, с. 54].

Визначення терміна вогнепальна зброя у Європейській конвенції означає:
будь-який предмет, що використовуються як зброя, із якої за допомогою
вибухового, газового або повітряного та іншого способів метання можна
випустити заряд шроту, кулю або інші боєприпаси, заряд токсичного газу,
рідини або іншої речовини [7].

Вогнепальна зброя – це будь-яка зброя, вражаючі якості якої
обумовлюються дією снаряда, що отримує прискорення силою порохових газів
[8, с. 264].

Як погоджуються науковці, під вогнепальною зброєю розуміється зброя,
призначена для механічного ураження цілі на відстані снарядом, який
отримує напрям руху за рахунок енергії порохового чи іншого заряду.

Визначення „вогнепальна зброя” характеризується таким комплексом ознак:

– ураженість цілі названо у визначенні механічним, тому снаряд завдає
механічні ураження живій цілі – розриває, перфорує м’які тканини,
проломлює, розколює кістки. Аналогічну дію справляє снаряд і на об’єкти
неживої природи: текстильні тканини, вичинену шкіру, скло, дерево,
жерсть тощо;

– дистанційність її дії, що визначається можливістю уразити ціль на
значній відстані;

– уражаючим елементом вогнепальної зброї є снаряд: куля, шріт або
картеч;

– енергія, що дозволяє не тільки кинути снаряд на певну відстань, а й
уразити ціль на значній відстані від того, хто стріляє, утворюється під
час термічного розкладу спеціального заряду без доступу повітря та
виділення значної кількості газів.

– спрямованість руху. Проте потрібно врахувати, що спрямованість,
прицільність снаряду передає ствол, через який проходить снаряд [1, с.
26].

Відповідно до інструкції про порядок виготовлення, придбання,
зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї,
боєприпасів до неї та вибухових матеріалів, вогнепальною вважається
зброя, у якій снаряд (куля, дріб чи інші предмети) приводиться у рух
миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої горючої
суміші) [9].

Наступну спробу більш предметно вирішити це питання міжнародна спільнота
запропонувала у травні 2001 року, в Протоколі проти незаконного
виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і
компонентів, а також боєприпасів до неї, затвердженому Резолюцією
Генеральної Асамблеї ООН від 31 травня 2001 року № 55/255, у положеннях
подано таке визначення: „вогнепальна зброя – будь-яка переносна ствольна
зброя, яка здійснює постріл, призначена або може бути легко пристосована
для здійснення пострілу, або прискорення кулі чи снаряду за рахунок
енергії вибухової речовини, виключаючи старовинну вогнепальну зброю або
її моделі” [10, с. 44].

Згідно з Федеральним законодавством США „Про вогнепальну зброю” (Розділ
18) Зве-дення Законів США, Глава 44, 921 (а)(3)) до неї належать:
будь-яка зброя, включаючи сигнальну, що може призначатися або
призначається, або може бути легко перетворена на пристрій для
спрямованого руху снаряда під дією енергії вибуху заряду [1, с. 104].

Що стосується визначення вогнепальної зброї, то, на нашу думку, слід
вважати, що це є така зброя, яка призначена для механічної поразки цілей
на відстані, снарядом, який отримав направлений рух за рахунок
використання енергії пороху або іншого заряду і відповідає трьом
критеріям: вогнепальності, надійності й зброярності.

Вогнепальну зброю класифікують за певними критеріями:

– стрілецька вогнепальна:

а) за конструкцією пристрою: рушниці, гвинтівки, карабіни, автомати,
кулемети, пістолети, револьвери;

б) за сферами використання: військова, цивільна, мисливська,
поліцейська, спортивна, навчально-тренувальна, навчальна;

– артилерійська:

а) за наявністю нарізів у каналі ствола: гладкоствольна, нарізна,
комбінована, „парадокс”;

б) за ступенем автоматизації: автоматична самострільна, автоматична
самозарядна, неавтоматична;

в) за довжиною ствола: довгоствольна, короткоствольна;

г) за кількістю стволів: одноствольна, багатоствольна.

Стрілецька вогнепальна зброя – це вид вогнепальної зброї, яка
переноситься і обслуго-вується стрільцем (обслугою, екіпажем).

Артилерійська вогнепальна зброя – це зброя у вигляді метальної машини,
встановленої на лафеті, або складової частини бойової техніки, оборонних
споруд і яка обслуговується артилерійською обслугою (екіпажем).

До спортивної вогнепальної зброї належать спортивні пістолети,
револьвери, гвинтівки, передбачені для використання з спортивною метою,
а також гладкоствольні рушниці.

Мисливська вогнепальна зброя – це мисливські карабіни, гладкоствольні
рушниці з отворами, „парадокс” з нарізами 100–140 мм на початку і в
кінці ствола, мисливські рушниці з отворами „сюпра”, комбіновані
рушниці, що мають разом із гладкими нарізні стволи, а також мисливські
дрібнокаліберні гвинтівки. Довжина стволів гладкоствольних рушниць
повинна бути не менш ніж 450 мм, а загальна довжина зброї – не менш ніж
800 мм [6, с. 54].

У Законі „Про зброю в Бельгії” від 03. 01. 1933 року (із доповненнями
1991 року) і в Королівському положенні про зброю зазначається, що
вогнепальна зброя класифікується за п’ятьма законними категоріями.
Пістолети та револьвери належать до категорії зброї для захисту. Важливо
те, що пістолети-кулемети, штурмові гвинтівки (які стріляють чергою) не
належать до категорії зброї самозахисту і є військовою зброєю [1, с.
130].

Згідно з Законом „Про зброю”, прийнятим 28 вересня 1993 року, у
Словацькій Республіці вогнепальною вважається ручна вогнепальна зброя, в
якій куля приводиться в рух за допомогою вивільнення хімічної енергії
пороху [1, с. 138].

Закон „Про зброю” в Німеччині, який набув чинності у квітні 2003 року,
має свою історію. Відповідно до його положень, зброя поділяється на такі
види: вогнепальну, при дії якої використовуються порохові гази (або
речовини замінники пороху); стріляючі апарати, призначені для ремісничої
та технічної мети; рубаюча та колюча зброя [1, с. 132].

Згідно зі сформульованим у законі визначенням, до вогнепальної зброї
належать пристрої, призначені для нападу, оборони, спорту, ігор,
мисливства, з яких можна робити постріли. Законодавець також зазначає,
що переносні пристрої, призначені для стрільби з використанням
боєприпасів, прирівнюються до вогнепальної зброї [1, с. 133].

Враховуючи специфіку даного виду товару, держава встановила жорсткий
контроль за процесом реалізації зброї. Забезпечуючи належний громадський
порядок у країні, забороняє цивільний обіг зброї, за винятком
мисливської. Законодавством та іншими нормативно-правовими актами
врегульовано порядок її придбання, зберігання та використання,
передба-чені заходи контролю за додержанням відповідних правил обігу
мисливської вогнепальної зброї. Але, на жаль, доводиться констатувати,
що значна кількість вогнепальної зброї, у тому числі і бойових зразків
перебуває поза правовим полем, у злочинному світі. Проблема злочинності
і боротьби з нею є надзвичайно актуальною в сучасних умовах.
Злочинність, організована, озброєна і технічно оснащена, створює загрозу
розвитку демократичних процесів в Україні. Їй протистоять правоохоронні
органи, які через об’єктивні та суб’єктивні причини не можуть, поки що,
забезпечити належний громадський порядок і громадську безпеку, охорону
інтересів держави, прав і свобод громадян. За таких умов у громадян
виникає цілком виправдане бажання захистити самих себе від злочинних
посягань. Звідси і підвищений інтерес у громадян до зброї, як можливого
засобу самозахисту.

Наприкінці ХХ століття з’явився і став розвиватися новий напрям – зброя
для самооборони.

Зброя самооборони – це вид цивільної зброї, яка за своїми
конструктивними та тактико-технічними даними може використовуватися для
самозахисту, захисту інших громадян, майна тощо від злочинних та інших
протиправних посягань, до неї відносять:

– вогнепальну гладкоствольну довгоствольну зброю, яка не є мисливською,
мисливська вогнепальна зброя, в тому числі патрони несмертельної дії, що
відповідають вимогам Міністерства охорони здоров’я України;

– газові пістолети і револьвери калібру до 12 міліметрів, патрони до
яких заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Для заряджання
зазначеної зброї самооборони допускаються рецептури, розроблені на
основі речовин сльозоточивої та дратівної дії, які пройшли
токсиколого-гігієнічні випробування і відповідають вимогам Міністерства
охорони здоров’я України;

– пістолети і револьвери вітчизняного виробництва калібру до 12
міліметрів, патрони до яких споряджені гумовими або іншими аналогічними
за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії
відповідають вимогам МОЗ України і допущені до використання [1, с. 312].

До зброї самооборони не належать спеціальні засоби індивідуального
захисту (упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії – газові
балончики, механічні розпилювачі).

Згідно з рішенням Брюссельської конвенції 1976 року до зброї самооборони
відноситься короткоствольна нарізна вогнестрільна зброя, яка за
надійністю на 20–25 % гірша від військової, для стрільби застосовуються
невеликої потужності набої (наприклад, короткий патрон Браунінга),
калібром не більше 9 мм та ємністю магазину не більше 9 + 1 патрон [11].

Таку зброю першочергово розраховано лише на те, щоб нейтралізувати
нападника, нанісши йому несмертельну травму, але ні в якому разі не
вбити. У даний час на збройних прилавках країни з’явилося чимало таких
спецзасобів вітчизняного виробництва. Це пістолети та револьвери
вітчизняного виробництва з гумовими чи аналогічними за своїми
властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Такі засоби активної оборони пістолети, револьвери з гумовими кулями
можуть придбати особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві,
журналісти, близькі родичі працівників суду та інших правоохоронних
органів.

Зброя служить людині, і разом з тим вона від неї залежить. Тобто для
держави першо-черговим є законодавчо визначити, з якою метою ця зброя
буде використана в конкретних ситуаціях діяльності юридичних і фізичних
осіб. За цих обставин велике значення з боку державних органів і
громадських організацій України надається розробці і впровадженню в
життя національної доктрини забезпечення безпеки людини, суспільства і
держави, а також підвищенню дієвості і ефективності законотворчої,
правоохоронної та правозахисної діяльності.

Література:

1. Біленчук П.Д., Кофанов А.В., Сулява О.Ф. Зброєзнавство: правові
основи обігу вогнестрільної зброї: Монографія. – К.: Міжнародна агенція
“BeeZone”, 2004. – 455 с.

2. Федоров М.П. Адміністративно-правове регулювання відносин, пов’язаних
з реаліза-цією права громадян на зброю та спеціальні засоби
індивідуального захисту: Дисертація. – К.: НАВС України, 2000. – 218 с.

3. Юридична енциклопедія. – К.: „Українська енциклопедія” імені М.П.
Бажана, 1999. – Т. 2: Д – Й. – 744 с.

4. Романов О. Зброя: законодавчий аспект // Юридичний журнал. – К.,
2005. – № 2 (32). – С. 32–38.

5. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального
кодексу України. – 3-тє видання переробленене та доповнене. – К.: Атіка,
2004. – 1056 с.

6. Кіліна Т. Ліцензійні умови роздрібної торгівлі зброєю // Юридичний
журнал. – К., 2003. – № 7 (13). – С. 54–58.

7. Европейская конвенция о контроле за приобретением и хранением
огнестрельного оружия частными лицами. – Страсбург, 1978. – 28 июня.

8. Василенко В.В., Дзюба В.М., Окунський О.Ю., Пилипів Б.І. Вогнева
підготовка: Навчальний посібник. – К., 2003. – С. 267.

9. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку,
перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та
вибухових матеріалів: Наказ МВС України від 25 березня 1993 року № 164,
із змінами та доповненнями.

10. Романов О. Міжнародно-правове регулювання обігу зброї у світі та
національний досвід України // Юридичний журнал. – К., 2005. – № 12
(42). – С 36–45.

11. Кофанов А. Сучасний стан та шляхи удосконалення правового
регулювання обігу вогнепальної зброї в Україні // Юридичний вісник. –
2003. – № 2. – С. 97–105.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020