Реферат на тему:
Громадські роботи. Арешт Конфіскація майна.
Службові обмеження для військовослужбовців.
Виправні роботи
1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від
роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких
визначають органи місцевого самоврядування.
2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот
сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої
або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку,
а також військовослужбовцям строкової служби.
1. Громадські роботи — вид основного покарання, який полягає у виконанні
засудженим безоплатних суспільне корисних робіт.
Безоплатні суспільно-корисні роботи виконуються засудженим у вільний від
роботи чи навчання час. Конкретні види таких робіт визначаються органами
місцевого самоврядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків,
скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту,
ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажуючі роботи, догляд за
хворими, сільськогосподарські роботи, роботи по впорядкуванню лісів та
інші роботи, що не потребують спеціальної підготовки чи певної
кваліфікації.
2. Суд вправі застосовувати громадські роботи на строк від п’ятдесяти до
двохсот сорока годин. Винний зобов’язаний відбувати дане покарання не
більш як чотири години на день.
Вільніш від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також
денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання
цього покарання в нічний час (з 22-1 до 6-ї години) щодо працюючих вдень
осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам
законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні
можуть відбувати це покарання і в нічний час.
3. Не призначаються громадські роботи непрацездатним (Інвалідам першої
та другої груп), вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а
також військовослужбовцям строкової служби. Даний вид покарання не
повинен застосовуватися і до працівників міліції, оскільки вони постійно
перебувають при виконанні службових обов’язків. Недоцільність їх
застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою
практикою.
4. КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до
громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням (ст. 75),
умовно-дострокового їх звільнення від покарання (ст. 81), а також заміни
невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82).
5. Ухилення від відбування громадських робіт утворює склад злочину,
передбачений ч. 2 ст. 389.
Конституція України (ст. 43).
Виправні роботи
1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести
місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із
суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в
доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти
до двадцяти відсотків.
2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінск, які
перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до
осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного
віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних
органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних
службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду,
виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох
встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян за один місяць виправних робіт.
1. Виправні роботи є одним із видів основних покарань, яке обмежує право
засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє
частини заробітної плати.
Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має за
мету його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання
вчинення ним нового злочину. Місцем роботи
є підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де
особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, виконує
покладеш у зв’язку з цим на неї трудові (службові) обов’язки й одержує
заробітну плату.
Із змісту ст. 57 вигниває, що дане покарання не може бути призначене
безробітним, оскільки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не
передбачена можливість його відбування в інших місцях, що визначаються
органами, які відають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно
передбачає відрахування із суми заробітку.
Виправні роботи можуть буси призначені на строк від шести місяців до
двох років. В дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із
суми заробітку засудженого від десяти до двадцяти відсотків.
2. Суд не вправі застосовувати виправні роботи до певних категорій осіб,
якими є: вагітні жінки; жінки, що перебувають у відпустці по догляду за
дитиною; непрацездатні; неповнолітні, які не до-сягли шістнадцяти років;
особи пенсійного віку; військовослужбовці; працівники правоохоронних
органів; нотаріуси; судді; прокурори; адвокати; державні службовці;
посадові особи органів місцевого самоврядування.
3. У певних випадках закон (ч. З ст. 57) передбачає можливість заміни
виправних робіт штрафом.
4. КК передбачає також можливість умовно-дострокового звільнення від
відбування виправних робіт (ст. 81) і звільнення від його відбування з
випробуванням (ст. 75).
5. Порядок застосування виправних робіт до неповнолітніх регулюється ст.
100.
6. Ухилення від відбування виправних робіт утворює склад злочину,
передбаченого ч. 2 ст. 389.
Конституція України (ст. 43).
КПК(ст,410).
ВТК (ст. ст. 8,94-98,101-105,114).
Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у
вигляді виправних робіт без позбавлення волі. Затверджена наказом ЛЛПВП
та МВС №91/5Є5 від 17 липня 1999р.
Постанова ПВС від 22 грудня 1995р.№22 “Про практику призначення судами
кримінального покарання” (п. п. 6, 17).
Постанова ПВС № 6 від ІОжовтня 1982р. “Про практику застосування судами
Українцзамнодавства у справах, пов’язаних з порушеннями вимог
законодавства про охорону праці” (п. 4).
Службові обмеження для військовослужбовців
1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених
військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк
від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а
також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу
засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення
волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той
самий строк,
2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження
провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому
вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час
відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за
посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в
строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
1. Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного
покарання і має комбінований характер: а) воно проявляється у примусових
заходах майнового характеру: в доход держави відраховується від десяти
до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; б) на
засудженого вчиняється моральний вплив — він не може бути підвищений за
посадою, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у
строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Про
поняття військовослужбовця див. коментар до ст. 401.
Цей вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК, так і у
випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого,
дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання
замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років
(ч. 1 ст. 58).
2. Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк
від шести місяців до двох років.
3. Покарання у виді службового обмеження не може призначатися
військовослужбовцям строкової служби (ч. 1 ст. 58).
Конституція України (ст. 43).
КПК (ст. 410).
Закон Україна “Про загальний військовий обов’язок і військову службу
вредак-ціївід 18 червня 1999р. (ст. 2).
Тимчасове положення про проходження військової служби солдатами,
матросами, сержантами і старшинами. Тимчасове положення про проходження
військової служби прапорщиками і мічманами. Тимчасове положення про
проходження військової служби особами офіцерського складу. Затверджені
указом Президента України № / 74/93 від ІЗ травня 1993 р.
Інструкція щодо порядку застосування окремих статей Тимчасового
положення про проходження військової служби. Затверджена наказом МО №
181 від 11 серпня 1993р.
Конфіскація майна
1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному
вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю
засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити,
яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що
конфіскуються.
2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі
злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених
в Особливій частині цього Кодексу.
3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом
України.
1. Конфіскація майна — додатковий вид покарання, який полягає у
примусовому безоплатному вилученні у власність держави
всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності.
2. За змістом ч. 1 ст. 59 конфіскація, як законна форма позбавлення
права власності, є повною або частковою. У вироку суду має бути чітко
визначена та частина майна, яка конфіскується, або перелічено всі
предмети, що конфіскуються (наприклад, підприємство, що є власністю
винного, його будинок, дача, автомобіль, гараж, телевізор). Заміна
майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.
3. Особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена
лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК; 2)
встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (про поняття
тяжких та особливо тяжких злочинів див. ст. 12 і коментар до неї).
Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний
будь-який із злочинів, визначених у ч. ч: 4 чи 5 ст. 12, якщо його
вчинено із корисливих спонукань.
4. Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у
кримінально-процесуального порядку накладається арешт на вклади,
цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які
несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також
вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, цінні папери
та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання.
Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання
в органи ДАІ. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або
виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про
накладення арешту з приписом не засвідчувати жодних цивільно-правових
угод щодо них. Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке
накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ст.
388.
5. У ч. З ст. 59 вказано, що Перелік майна, що не підлягає конфіскації,
визначається законом України. Такий Перелік є додатком до цього КК.
Конфіскація, таким чином, не має абсолютного характеру, оскільки мінімум
майна (предмети першої потреби), необхідного засудженому та особам, які
перебувають на його утриманні, не підлягає конфіскації.
6. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією
(ст. 86), якщо до дня набрання чинності закону про амністію не був
виконаний вирок суду в частині конфіскації майна.
7. Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст.
98).
КПК (ст. ст. 81, 125, 126, 324). •ЦПК (ст. ст. 374, 375, 377).
Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. “Про практику призначення судами
кримінального покарання” (п. 12).
Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987 р. “Про практику призначення
судами України законодавства у справах про розкрадання державного та
колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового
комплексу” (п. 17).
Постанова ПВС N112 від 25 грудня 1992р. ‘Просудову практику в справах
про корисливі злочини проти приватної власності” (п. 37).
Арешт
1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах
ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.
2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних
жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.
1. За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на
короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від
суспільства. Така ізоляція засудженого поєднується з застосуванням до
нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного
покарання, а також із застосуванням заходів виховного характеру.
Арешт може застосовуватися до всіх засуджених, у т. ч. і до
непрацездатних (інвалідів 1-2 груп), осіб пенсійного віку,
військовослужбовців строкової служби. Не можна застосовувати арешт до
вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років. Особливості
застосування арешту щодо неповнолітніх визначено у ст. 101.
2. Короткочасність ізоляції від суспільства особи, засудженої до арешту,
полягає у тому, що цей вид покарання встановлюється на строк від одного
до шести місяців. Конкретний строк арешту визначається судом, виходячи з
загальних засад призначення покарання (ст. 65).
3. Відбування арешту здійснюється в спеціальних виправних установах.
Згідно з ч. 2 ст. 60 військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
4. До осіб, які відбувають арешт, не може застосовуватися звільнення від
відбування покарання з випробуванням (сг. 75) та умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання (ст. 81).
6. Втеча засудженого до арешту з місця позбавлення волі або з-під варти
утворює склад злочину, передбаченого ст. 393.
Статут гарнізонної’та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня
1999 р. (ст. ст. 2, 98, 218, 220, 245, додаток 6).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
