.

Дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
119 1739
Скачать документ

Реферат

на тему:

Дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів, що ведуть
боротьбу з організованою злочинністю

В основі прав людини закладено визнання внутрішньої гідності й цінності
людської особистості. Ці права універсальні, невід’ємні та однакові для
всіх. Відтак, кожна людина має ці права; жодної людини не можна їх
позбавити; жодну людину не можна примусити відмовитися від них, а тому
права однакові для всіх – незалежно від раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного чи
соціального походження, майнового статусу, народження чи інших факторів.

Права людини перебувають у площині взаємин людини і держави, а
міжнародне та національне право контролюють і регулюють здійснення
державою її повноважень по відношенню до людей, наділяють їх певними
свободами по відношенню до держави та вимагають від держав забезпечення
основних людських потреб всіх осіб під їх юрисдикцією.

Різні ознаки прав людини означають, що права поділяються на декілька
категорій. Це цивільні права, як, зокрема, право на життя і заборона
катувань, політичні права та інші права, причетні до політичного
процесу, як право брати участь у врядуванні, право на свободу зібрань і
об’єднань, а також блок економічних, соціальних і політичних прав, як,
наприклад, право на працю і право на освіту. Інші категорії прав
включають колективні права – зокрема, право на розвиток [1].

Наявність у суспільному житті багатоаспектних, негативних соціальних
процесів є невід’ємною його частиною, зворотною стороною. У 2002 році
від різних видів злочинів постраждало майже 257 тис. громадян, з яких
9,9 тис. – загинули. У результаті вчинених злочинів потерпілим заподіяно
збитків на суму понад 110 млн грн. Протягом 6 місяців 2003 року
кількість злочинів в Україні зросла на 4,5 %, у порівнянні з аналогічним
періодом 2002 року.

Для суспільства в цілому, як і для окремих державних структур, боротьба
з негативними процесами в суспільстві заради встановлення справедливості
є головним завданням.

Права людини – це та система умов і благ (матеріальних і духовних), без
якої неможливі нормальна життєдіяльність людини, розвиток її
індивідуальних властивостей, вільний вибір і самовизначення, реалізація
громадських інтересів.

Забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Людина,
її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції
України). Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за
свою діяльність.

Відповідно до розділу ІІ Конституції України “Права, свободи та
обов’язки людини і громадянина” людина і громадянин у нашій державі
наділені майже всіма правами і свободами, які закріплені у Всесвітній
декларації прав і свобод людини, прийнятій ООН у 1948 році, в інших
міжнародних актах: Міжнародному пакті про громадські і політичні права
(XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1996 р.; Декларації про
захист осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, які
принижують людську гідність видів поводження та покарання, прийняту
Генеральною Асамблеєю ООН у своїй резолюції від 9 грудня 1975 р.;
Другому факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські
і політичні права, від 15 грудня 1989 р.; Кодексі поведінки посадових
осіб у підтриманні правопорядку, прийнятого резолюцією 34/169
Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р.; Конвенцією про
попередження злочинів геноциду і покарання за нього, від 9 грудня 1948
р.; Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, від
16 грудня 1966 р. та інших.

Три чверті від загального обсягу всіх прав, свобод і обов’язків
складають саме природні (особисті), громадянські права та свободи
людини.

Держава як головний суб’єкт забезпечення прав людини, гарантування
безпеки особи і громадянина зобов’язана вживати всіх можливих заходів
щодо усунення небезпечних факторів з подвійним намаганням, якщо загроза
виходить від її власних органів.

Правоохоронну діяльність в різних формах та різних за обсягом пропорціях
здійснюють органи виконавчої, законодавчої та судової влади.

Відповідно до Конституції України систему забезпечення конституційних
прав і свобод людини і громадянина складають такі органи державної
влади: Верховна Рада України (ст. 85, 92); Президент України (ст. 106,
107); Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85);
Кабінет Міністрів України та інші органи центральної виконавчої влади
(ст. 113–116); Конституційний Суд України (ст. 147–150); органи
прокуратури (ст. 121–123); органи правосуддя (ст. 124–129); органи
місцевої державної влади і місцевого самоврядування (ст. 143–144);
адвокатура та інші (спеціальні) правоохоронні органи [2].

Правоохоронні (спеціальні) органи (прокуратура, органи внутрішніх справ,
підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, Служба безпеки
України та ін.) покликані згідно з Конституцією у специфічних формах
здійснювати охорону, захист і гарантування функціонування всієї системи
національного права України. Їх діяльність повинна будуватися на засадах
моральності, справедливості, що дозволяє гарантувати права і свободи
людини.

Найбільш важливим напрямом вдосконалення діяльності правоохоронних
органів у сучасних умовах є зосередження їх зусиль на безумовному
забезпеченні прав та свобод людини і громадянина в Україні. Проте,
механізм їх реалізації, який становить основу правоохоронної діяльності,
на жаль, далеко не досконалий.

Непростий період переходу самої правоохоронної системи від заборонних
методів діяльності до дійсного гарантування прав кожного члена
суспільства вимагає вирішення багатьох складних, теоретичних,
практичних, організаційних та інших проблем. Серед них, – чи не
найголовніша, – дотримання прав людини правоохоронними органами України.

Акцентування уваги на питаннях, що витікають з проблеми порушень
правоохоронними органами України прав людини, обумовлюється прагненням
досягнення справедливості, а також тим, що саме на ці органи покладено
завдання захисту та забезпечення реалізації прав і свобод людини, а в
разі порушення цих прав, – обов’язок вжити заходи, необхідні для їх
відновлення.

Проблеми порушення прав людини правоохоронними органами обумовлюються
соціально-політичними, соціально-правовими, соціально-економічними,
соціально-психологічними факторами, природа яких потребує детального
вивчення.

На поверхні знаходяться порушення прав людини через пасивність
правоохоронних органів, внаслідок несумлінного виконання своїх
обов’язків посадовими особами, низька правова культура наділених владою
службовців, неналежна організаційно-штатна робота у правоохоронних
органах.

Незважаючи на прийняту Конституцію України, до сьогодні на
загальнодержавному рівні не відпрацьований механізм ефективного
регулювання суспільних відносин стосовно безумовного додержання
правоохоронними органами у своїй діяльності прав людини.

Необхідно визнати, що дотепер в нашій державі ще не існує чіткої,
цілісної системи, спрямованої на запобігання порушенню прав людини. Перш
за все, на користь цього висновку свідчить той факт, що чинне
законодавство не містить всього набору норм права, що встановлюють
заборони, тобто вказівки про недопустимість певної поведінки, яка
порушує права людини; неповно визначає завдання і компетенцію
відповідних органів по охороні прав людини; нечітко окреслює повноту
конкретних заходів щодо запобігання порушенням прав людини, їх
профілактики; не надає повноти форм і видів юридичній відповідальності;
не встановлює повний процесуальний порядок застосування запобіжних
заходів, а головне – не системно і не достатньо регламентує діяльність
правоохоронних органів із застосування існуючих юридичних норм, дія яких
спрямована на запобігання можливим порушенням прав людини, корупції,
бюрократизму, хабарництву, корисливості в управлінських правовідносинах.

Протиправні прояви у діяльності правоохоронних органів відносно прав
людини можуть стосуватись:

1. Порушення недоторканності особи, що передбачає свободу особи від
таких явищ як: безпідставне чи незаконне позбавлення життя; зникнення;
застосування катувань та інше жорстоке, нелюдяне або принижуюче гідність
поводження чи покарання; безпідставний арешт, затримання чи заслання;
позбавлення права на справедливий публічний суд.

2. Недотримання громадських свобод: свободи слова й преси; свободи
мирних зібрань та об’єднань, свободи релігії; свободи пересування в
межах держави, міжнародної подорожі та репатріації.

3. Порушення політичних прав: права громадян змінити владу.

4. Перешкоджання проведенню міжнародних та неурядових перевірок за
заявами про порушення прав людини.

5. Дискримінації за расовою ознакою, статтю, релігією, фізичними вадами,
мовою або за соціальним станом жінок, дітей, людей, релігійних, меншин,
національних, расових, етнічних меншин.

6. Порушення прав робітників: права на створення об’єднань; права на
колективне представництво та укладання колективних трудових договорів;
заборона підневільної та примусової праці; дитяча праця та мінімальний
вік прийому на роботу; прийнятні умови праці; торгівля людьми.

Як повідомляють електронні ЗМІ, такі дані обнародував суддя
Європейського суду по правах людини професор міжнародного права
Інституту міжнародних відносин у Женеві Люсіус Кафліш. За словами
Люсіуса Кафліша, частіше за все громадяни скаржаться на незаконну
затримку, затягування судових розглядів і виражають незгоду щодо
вирішення майнових спорів.

Якщо звернутися до українських ЗМІ, то щоденна міська газета “Слава
Севастополя” (http://sevastopol.com.ua) повідомляє, що за результатами
перевірок Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю при Президентові України виявлено ряд порушень
у Львівській області. Встановлено, що криміногенна ситуація залишається
складною, не розкриваються вчинені вбивства “на замовлення”, порушується
законодавство щодо затриманих та обвинувачених.

Наприклад, у слідчому ізоляторі Львівської області шість років незаконно
утримувалася жителька області Кушинська, яка обвинувачується у вчиненні
вбивства, а 3 травня 2003 року мешканець області Бачинський був
заарештований за те, що 12 років тому, за радянських часів, самовільно
залишив місце служби в армії. У березні 2003 року на Львівщині була
заарештована неповнолітня Маткурбанова, яка має на утриманні 5-місячну
дитину, за те, що рік тому вона викрала 13 грн.

Екс-генеральний прокурор України С. Піскун повідомив результати роботи
київських працівників міліції. За його словами, в ході розслідування
кримінальної справи “перевертнів” установлені факти 14 умисних вбивств,
вчинених працівниками міліції [3].

Прикладом порушення прав людини може слугувати скандал, пов’язаний зі
спробою самогубства начальника Черкаської обласної міліції О. Кочегарова
та загибелі начальника райвідділу Черкаської міліції В. Романовського. У
цьому разі права людини порушуються в самих правоохоронних органах
відносно самих службовців [4].

Інформація Генеральної прокуратури України про прокурорсько-слідчу
роботу і злочини у сфері економіки за 12 місяців 2002 року по Україні
свідчить, що при розслідуванні органами прокуратури злочинів у сфері
економіки у 2001 році закінчено 10 095 кримінальних справ, у 2002 – 10
659. З цього загалу у 2001 році за п. 1 і 2 ст. 6 КПК України закрито
253 кримінальні справи на 96 осіб і 362 кримінальні справи на 117 осіб у
2002 році. Проведений аналіз свідчить про існування прихованої форми
порушення конституційних прав громадянина.

Виникає питання: чому за відсутності відповідних критеріїв прокурорами
України порушувались кримінальні справи щодо невинних осіб?

Найбільша кількість таких фактів виявлена у м. Києві: – у 2001 р. – 37
справ, у 2002 р. – 42, в Автономній Республіці Крим, відповідно, 20 і
35, Львівській – 17 і 10, Луганській – 17 і 13, Запорізькій – 16 і 11,
Полтавській – 11 і 15, Харківській – 12 і 7 та інших областях, що
свідчить про грубі порушення законності в процесі досудового слідства.

Звертає на себе увагу і той факт, що в регіонах України закрито
провадження по 135 кримінальних справах з реабілітаційних підстав, а
саме: у Донецькій області – 24, в Автономній Республіці Крим – 13, у
Волинській області – 10, у Харківській – 9 та ін. Але ж за кожною такою
кримінальною справою стоять конкретні люди, чиї конституційні права
грубо порушені.

Наявні факти, коли суди змушені повертати кримінальні справи на
додаткове розслідування, які в процесі повторного досудового слідства
припиняються з вищезазначених мотивів.

Про численні порушення законодавства, як наслідок, і прав людини, в якій
формі вони не виражалися б, свідчить і те, що, в порядку нагляду за
додержанням і застосуванням законів за матеріалами прокуратури
притягнуто до різних видів відповідальності всього по Україні 95 593
посадові особи у 2001 р. та 92 653 у 2002 р.

Факти порушень прав людини правоохоронними органами, неефективна їх
діяльність щодо забезпечення охорони громадського порядку, громадської
безпеки, боротьби зі злочинністю, особливо з її організованими проявами,
породжують у населення недовіру як до них, так і до державної влади в
цілому. Так, до Адміністрації Президента України зі зверненнями з питань
забезпечення законності та охорони правопорядку звернулося громадян: у
2001 р. – 25 234 особи, у 2002 р. – 28 362 особи та за перший квартал
2003 р. – 6 322 особи.

У зверненнях порушуються питання, що безпосередньо відносяться до стану
забезпечення правоохоронними органами прав людини, так, порушуються
питання щодо оскарження судових рішень – 54 803 (2001, 2002, І кв. 2003
рр.); несправедливих дій працівників правоохоронних органів – 14 245
(2001, 2002, І кв. 2003 рр.); забезпечення прав та інтересів
репресованих і реабілітованих громадян – 860 (2001–2002 рр.); порушення
вимог закону про звернення громадян – 4 909 (2001–2002 рр.); порушення
громадського порядку, боротьби з пияцтвом та наркоманією – 1665
(2001–2002 рр., І кв. 2003 р.); боротьба з організованою злочинністю і
корупцією – 173 (2001 р.); невиконання судових рішень – 12 240 (2001,
2002, І кв. 2003 р.).

Конституція України (ч. 3 ст. 55) передбачає, що кожен має право
звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини (омбудсмена). Відповідно до Закону від 13
листопада 1997 р. “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини” свою діяльність Уповноважений проводить на підставі відомостей
щодо порушень прав людини і громадянина, котрі отримує від громадян
України, осіб без громадянства чи інших представників, а також за
власною ініціативою.

Отримана Уповноваженим інформація стосовно стану реалізації права на
особисту недоторканність, повагу до гідності людини та свободу від
катувань у посланні Верховній Раді Україні 15 травня 2003р. свідчить, що
реально існують порушення прав людини – порушення права громадян на
життя, недоторканність, та повагу до гідності людини з боку
правоохоронних органів.

За даними Уповноваженого, найчастіше порушення прав людини пов’язані з
питаннями дотримання законності та правопорядку, перегляду і виконання
судових рішень тощо. Найбільше скарг стосувалося дій працівників
правоохоронних органів, насамперед міліції, щодо незаконного затримання;
застосування недозволених законом методів отримання доказів; порушення
прав на адвокатські послуги; порушення процесуальних термінів розгляду
цивільних та кримінальних справ у судах.

У 1999 році серед звернень до Уповноваженого з прав людини більше
половини стосувалися громадянських (особистих) прав.

На другому місці за кількістю порушень – економічні права. Насамперед,
це право на працю, затримка виплати винагороди за працю, незаконне
звільнення з роботи, захист від безробіття тощо.

Значна кількість звернень до Уповноваженого з прав людини стосується
порушень прав на особисту недоторканність та свободу від катувань.
Найбільше порушень прав із застосуванням катувань відбувається під час
затримання людини та проведення слідства. Мають місце факти незаконного
притягнення осіб до кримінальної відповідальності та необґрунтованого
відмовлення у порушенні кримінальної справи.

Вивчення Уповноваженим з прав людини спільно з органами прокуратури
України стану дотримання конституційних прав і свобод громадян
працівниками МВС свідчить, що у переважній більшості областей мають
місце факти протизаконних дій, що супроводжувалися фізичним насильством
та приниженням гідності громадян працівниками патрульно-постової служби,
дільничними інспекторами, працівниками державної автоінспекції, карного
розшуку.

Викликає занепокоєння характер та умисно спрямована жорстокість вчинених
злочинів. Йдеться не тільки про перевищення посадових повноважень при
затриманні злочинців або самозахисті, а й про умисне вчинення дій, що
виходять за межі повноважень, наданих законом працівникам міліції. При
перевірці Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини стану
дотримання законності щодо осіб, котрі затримані й перебувають у
районних органах внутрішніх справ, у кімнатах для затриманих районних
управлінь м. Києва, більше 24 год. утримувались 25 тис. таких осіб, із
них 15 тис. складали адміністративні порушення. Затриманих не годували.

Як повідомляє Інтернет-видання mignews.com.ua, у зв’язку з тривалим
терміном розгляду справ сьогодні одеський ізолятор переповнений. Зараз
там утримуються 1318 чоловік, справи 37 з них розглядаються більше року,
а 25 – більше півтора року.

Україна посіла четверте місце по кількості звернень до Європейського
суду по правах людини, її випереджають лише Туреччина, Росія і Польща. У
свою чергу, Уповноважений по правах людини в Україні Н. Карпачова навела
цифри про те, що за п’ять років до Європейського суду звернулися 7 тис.
громадян нашої держави. І в травні 2003 року Європейський суд по правах
людини прийняв 6 рішень проти України щодо умов утримання в місцях
позбавлення волі засуджених до довічного ув’язнення. Відповідно до
рішення суду, Україна повинна виплатити цим громадянам по 2-3 тис. євро.

Вищевикладене свідчить про те, що існуючий державний механізм
регулювання суспільних відносин у сфері захисту прав людини носить
достатньо консервативний характер і не зовсім відповідає сучасним умовам
існування української нації, як у внутрішній, так і зовнішній сферах її
життя. Система силових органів має розгалужену, складну
організаційно-функціональну структуру, що ускладнює організацію і
здійснення процесу управління; адміністративно-правові заходи мають
стати органічною частиною широкого суспільно-політичного,
цілеспрямованого плану, зорієнтованого на стимулювання демократичної
активності кожного окремого громадянина, зміну суспільних умов, за яких
виникає або поширюється злочинність у правоохоронних органах.
Прогресивність кроків, які вживаються державою у сфері боротьби з
порушеннями прав людини в правоохоронних органах, повинна
підтверджуватись теоретико-управлінськими дослідженнями, що характеризує
їх цілеспрямованість, послідовність; мета реформування системи
правоохоронних органів збігається з проблемами державотворення України,
розв’язання яких полягає у здійсненні соціально-економічних,
політико-правових, організаційно-структурних заходів у напряму
всебічного забезпечення прав та інтересів громадян.

Можна дійти висновків, зважаючи на перелічене, що регулювання суспільних
відносин у сфері забезпечення природних прав людини повинно мати
максимально розвинену, деталізовану нормативну систему. Необхідна
активізація роботи з удосконалення системи соціальних стандартів щодо
функціонування правоохоронних органів, проведення їх кодифікації.
Стандарти дотримання прав людини повинні скласти підґрунтя відповідної
роботи.

Основним фактором, що обумовлює наявність порушення прав людини
правоохоронними органами, є корупція. Необхідним є використання системи
оперативного управління правоохоронними органами для боротьби з
корупційними проявами, розробка та впровадження доктрини розумного
державного аскетизму.

За наявності в системі державного управління сукупності органів,
необхідних для ефективного регулювання суспільних відносин у сфері
забезпечення прав людини, охорони громадського порядку, громадської
безпеки, існує проблема їх дієвого функціонування. Необхідно створення
ефективного механізму управління правоохоронними органами. Одним з
напрямів такого кроку є запровадження системи оперативного управління
правоохоронними органами.

Неповною мірою реалізується потенціал інституту громадського контролю,
хоча є аксіоматичною його роль у справі боротьби з корупцією і, як
наслідок, – ліквідація фактів порушень прав людини правоохоронними
органами. Всебічне сприяння утворенню громадських організацій, які
ставлять за мету сприяння охороні громадському порядку, громадській
безпеці, протидію корупції.

Боротьба за чистоту рядів правоохоронних органів не повинна бути
виключно справою контрольних, ревізійних служб. Організація
правоохоронних органів, якщо вона відповідає умовам суспільного життя,
спрямована на реалізацію потреб та інтересів як нації, так і
особистості, спроможна унеможливлювати злочинну діяльність окремих
службовців, груп, всієї системи. Реформа правоохоронної організації
України має відбуватися в рамках конституційної реформи. Адміністративна
реформа не повинна приводити до змін у загальній системі правоохоронних
органів.

Реорганізація системи МВС України останніми роками призвела до суттєвих
змін в організації правоохоронних органів; прогнозу наслідків реформ не
існує.

Не сприяють покращанню стану дисципліни й законності та створенню
належного мікроклімату в правоохоронних органах часті зміни керівників
середньої ланки. В органах внутрішніх справ кожен третій керівник
територіального підрозділу перебуває на посаді менше року, що стосується
і питань призначення керівників з інших регіонів. Необхідним, на наш
погляд, є вжиття невідкладних заходів щодо перегляду основних підходів
до організаційно-штатної роботи у правоохоронних органах.

 

Список використаних джерел

1. Права людини і правоохоронні органи: Посіб. для практ. навч.: Центр
інформації з прав людини. – Страсбург, 1998.

2. Конституція України. – К., 1997.

3. Крымская правда. – 2003. – 17 лип.

4. Галицькі контракти. – 2003. – бер. – № 11.

О.В. Усенко. Дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів,
що ведуть боротьбу з організованою злочинністю. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 8’2003

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020