Реферат на тему:
Деякі теоретичні аспекти застосування принципу “незворотності дії
кримінального закону, який встановлює або посилює відповідальність”
Актуальним питанням сьогодення є відповідальність за злочинні діяння,
вчинені під час Другої світової війни. Йдеться про компенсаційні виплати
остарбайтерам. Питання про компенсації виникли після того, як потерпілі
почали звертатися в суди з позовами проти німецьких підприємств. Понад
дві тисячі підприємств, які використовували працю невільників, дали
згоду виділити кошти для компенсації, зокрема найвідоміші з них це
компанії Сіменс, Фольскваген, Даймлер-Бенц (Мерседес), БМВ, Дойче Банк
(1(.
Головну частку компенсаційних виплат виділила держава в особі Союзу
німецької промисловості. Відповідно до домовленостей між урядом
Німеччини та США, які, власне, виступали на переговорах представником
остарбайтерів, мінімальний рівень фонду повинен становити щонайменше 10
млрд марок. Німеччина після виплати цієї суми вважатиметься вільною від
будь-яких зобов’язань, спричинених іншими військовими злочинами (за
військовими статтями).
Відповідно був прийнятий Закон ФРН про заснування федерального фонду
“Пам’ять, відповідальність і майбутнє”, який набрав чинності 12 серпня
2000 р. Відповідно до цього закону, цей Фонд відшкодовуватиме
компенсаційні виплати особам, проти яких гітлерівська Німеччина вчинила
злочинні діяння шляхом депортації, ув’язнення, експлуатації на роботі аж
до повного знищення, а також інші порушення прав людини (так званим
“остарбайтерам”).
Цей приклад Німеччини став своєрідною ластівкою, і, відповідні
зобов’язання взяла на себе також Австрія. 11 липня 2000 року Верховний
суд Японії визнав право двох жінок з Південної Кореї одержати
компенсацію за свою примусову працю під час Другої світової війни (2(.
Можна передбачити, що подібні ситуації виникатимуть із розкриттям все
нових і нових сторінок історії тоталітарних суспільств. Зокрема, Литва
порушила питання про відшкодування збитків, завданих окупацією СРСР з
1940 по 1990 роки, які повинна виплачувати Росія як правонаступниця
Радянського Союзу (3(.
Постає питання: якою має бути природа рішень про компенсаційні виплати?
Чи є часова межа щодо таких звернень про компенсацію, тобто, до якого
періоду історії можна піднімати такі питання. Крім того, важливо
враховувати, чи в кожному конкретному випадку йдеться про
відповідальність за діяння, які на момент їх вчинення юридично не
вважалися злочинними. Чи можна говорити, що набуває зворотної дії закон
про відповідальність за злочини, вчинені під час Другої світової війни
та відповідно право на компенсацію за спричинену шкоду?
Розглянемо як це питання регулюється в міжнародному праві. Відповідно до
Конвенції “Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і
злочинів проти людства” від 26 листопада 1968 року, встановлюється
принцип незастосування термінів давності до певних видів злочинів.
Перелік таких злочинів подано у ст. 1 Конвенції. До них відносяться: а)
військові злочини, як вони визначаються в Статуті Нюрнберзького
міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 року і
підтверджується резолюціями 3(1) від 13 лютого 1946 року і 95 (1) від
11 грудня 1946 року Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй,
а також, зокрема, “серйозні порушення”, перелічені у Женевських
конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року (995-151)
(995-152) (995-153) (995-154); б) злочини проти людства, незалежно від
того, чи були вони вчинені під час війни чи у мирний час, як вони
визначаються в Статуті Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу
від 8 серпня 1945 року і підтверджуються резолюціями 3(1) від 13 лютого
1946 року і 95 (1) від 11 грудня 1946 року Генеральною Асамблеєю
Організації Об’єднаних Націй, вигнання в результаті військового нападу
чи окупації і нелюдяні дії, що є наслідком політики апартеїду, а також
злочини геноциду, які визначаються в Конвенції 1948 року про
попередження злочину геноциду і покарання за нього (995-155), навіть
якщо ці дії не є порушеннями згідно внутрішнього законодавства тієї
держави, в якій вони були вчинені. (виділено нами. –В.М.). Це положення
підтверджується також у Статуті Міжнародного Кримінального Суду щодо
злочинів, які підпадають під його юрисдикцію, а саме: а) злочини
геноциду; б) злочини проти людства; в) військові злочини; г) злочини
агресії.
Правовою основою діяльності Міжнародного Кримінального Суду є, по-перше,
Статут Міжнародного Кримінального Суду, свої власні процедури, по-друге,
міжнародні договори, принципи і норми міжнародного права, у тому числі
загальновизнані принципи міжнародного права збройних конфліктів.
Зауважимо, що Суд може застосовувати принципи і норми відповідно до їх
трактування у попередніх рішеннях. Застосування і тлумачення права
повинно відповідати міжнародно визнаним правам людини і не допускати
жодної дискримінації (4(.
У міжнародному праві діє принцип Nullum crimen sine lege – “не можна
інкримінувати людині вчинення злочину, який на час вчинення діяння не
був визнаний законом як злочин” (5(.
Зокрема, ч. 2 ст. 11 Загальної Декларації прав людини зазначає: ніхто не
може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння
або за бездіяльність, які під час їх учинення не становили злочину за
національними законами або за міжнародним правом. Не можна також
накладати покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час
учинення злочину.
Аналогічна норма міститься і в ст. 7 Конвенції про захист прав людини та
основних свобод. Так, зокрема, у ч. 1 вказано (6(, що нікого не можна
визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення на підставі
будь-якої дії або бездіяльності, яка на час її вчинення не становила
кримінального правопорушення за національними законами або міжнародним
правом. Не можна також призначати покарання, тяжче від того, яке
застосовувалося на час учинення кримінального правопорушення (ч. 2). Ця
стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові і покаранню будь-якої
особи за будь-які дії чи бездіяльність, які на час їх учинення становили
кримінальне правопорушення згідно із загальними принципами права,
визнаними цивілізованими націями.
У практиці Європейського суду неодноразово трапляються випадки
застосування цієї статті Конвенції.
Розглядаючи справу Г. проти Франції, Суд у своєму рішенні від 27 вересня
1995 р. підтвердив, що ч. 1 ст. 7 Конвенції містить принцип, згідно з
яким тільки закон може визначати злочин, призначати покарання та
забороняти зворотну дію кримінального закону там, де це погіршує
становище обвинуваченого.
–
”
B &
?У цій справі Суд встановив, що акти, згідно з якими заявник був
звинувачений, підпадають під сферу дії нового законодавства. На підставі
принципу, за яким повинен застосовуватися менш суворий закон, було
правильно застосовано нову статтю Кримінального кодексу для накладення
санкцій так, щоб віднести правопорушення, у скоєні яких заявник
звинувачувався, до менш небезпечних. Таке застосування, визнане
зворотною дією закону, було застосовано на користь заявника (7(.
Більше того, Європейський Суд тлумачить її значно ширше. Як зазначалось,
у рішенні по справі Коккінакіс проти Греції від 25 травня 1993 року,
ст. 7 не обмежується забороною застосування зворотної сили в
кримінальному праві на шкоду обвинуваченому: вона у ширшому значенні
вказує на інший принцип кримінального права nullum crimen, nulla poena
sine lege, а також принцип, відповідно до якого кримінальний закон не
повинен тлумачитися, поширюючись на шкоду обвинуваченому, зокрема за
аналогією (8(.
Розглянемо врегулювання цього питання в національному законодавстві
України. Відповідно до ст. 5 КК України, закон про кримінальну
відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює
кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (9(.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові від 31 березня
1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди”, на правовідносини, які виникли до набрання чинності
відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди,
обов’язок щодо її відшкодування не поширюється, зокрема й на ті випадки,
коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи
фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна
шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність)
відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань,
почалися до набрання законної чинності актом законодавства, яким
встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються
після набрання цим актом чинності (п. 15).
У цьому випадку Верховний Суд України підтвердив принцип “незворотності
дії кримінального закону, який встановлює або посилює відповідальність”.
Це питання було також розглянуте Конституційним Судом України.
Розглядаючи справу про зворотну дію кримінального закону в часі,
Конституційний Суд України підтвердив важливість закріплення у
Конституції України принципу неприпустимості зворотної дії в часі
законів та інших нормативно-правових актів, який узгоджується з
міжнародно-правовими актами, зокрема із Міжнародним пактом про
громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав
людини і основних свобод (ст. 7).
Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів
полягає в тому, що їхні приписи поширюються на правовідносини, які
виникли ще до набрання ними чинності, за умови, якщо ці акти скасовують
або пом’якшують юридичну відповідальність особи. Проте в окремих галузях
права, зокрема в кримінальному (при застосуванні норм його Особливої
частини), в адміністративному (при застосуванні адміністративної
відповідальності), така дія унеможливлюється.
Згідно із ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за
діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З цього конституційного припису випливає, що діяння як певне
правопорушення може визнаватися тільки законом, а не будь-яким іншим
нормативно-правовим актом. Такий висновок підтверджується положенням
п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України про те, що винятково законами
визначаються “засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є
злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та
відповідальність за них”.
Виходячи з таких міркувань, Конституційний Суд України ухвалив рішення,
згідно з яким винятково законами України визначаються ті діяння, які є
злочинами та встановлюється кримінальна відповідальність за їх учинення.
Зміна мінімального розміру заробітної плати, встановлена
нормативно-правовими актами, не тягне за собою зміни кваліфікуючих ознак
злочинів, передбачених ч. 4 ст. 81, 82, 84; ч. 3 ст. 83, ч. 2 ст. 86 та
ст. 86(1) КК України. Положення ч. 2 ст. 6 КК України щодо зворотної дії
закону на ці випадки не поширюється, і кримінальні справи не повинні
переглядатися, якщо інше не передбачено законом (10(.
Щодо застосування строків давності під час притягнення до кримінальної
відповідальності, відповідно до ч 5 ст. 49 КК України, давність не
застосовується в разі вчинення злочинів проти миру та безпеки,
передбачених у ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442 цього Кодексу.
До таких злочинів відносять: планування, підготовка, розв’язування та
ведення агресивної війни; порушення законів та звичаїв війни;
застосування зброї масового знищення та геноцид.
Виникає низка запитань. Про що йдеться: про зворотну дію закону, чи про
незастосування термінів давності до певних видів злочинів? Чи є певні
часові межі у такій юридичній переоцінці історичних фактів?
Як видається, відповідь можна дати таку: як міжнародне право, так і
національне право не допускає зворотної дії кримінального закону, який
встановлює чи посилює кримінальну відповідальність. У даному випадку
йдеться про незастосування термінів давності притягнення до
відповідальності за певні види злочинів, тобто за злочини проти прав
людини. Якщо національне судочинство обмежується лише чинним
законодавством, то правова основа діяльності міжнародних судових органів
значно ширша. Це можуть бути: установчі документи, власні процедури,
міжнародні договори, принципи і норми міжнародного права, включаючи
загальновизнані принципи міжнародного права, свої власні рішення.
Література
Відшкодування для колишніх рабів Гітлера: закон є, а грошей усе ще немає
// Високий Замок. – 2000. – 1 серп.
Возможное примирение. Япония выплатит первые компенсации за труд во
время Второй мировой войны. // Известия. – 22 сент. 2000 год.
Литва вимагає відшкодування збитків. // Голос України. – 15 черв.
2000 рік.
Костенко Н.И. Международный Уголовный Суд (Юрисдикционные аспекты) //
Государство и право. – №3. – 2000. – С. 93 – 98.
Кримінальне право України. Заг.частина: підручник для студентів юрид.
вузів і фак. / Під. ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер,
1997. – С. 54 – 55.
Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. –
№2.
Практика Європейського суду з прав людини. / За ред. П.М. Рабіновича. –
Львів: Кальварія, 2000. – С. 61-62. – Вип. 4.
Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. –
№2. С. 160-165.
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атіка, 2001.
Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №2. – С. 29.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
