.

Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
147 2393
Скачать документ

Реферат

на тему:

Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового
регулювання

Формування економіки України на принципах ринкових відносин та стрімкий
розвиток світових процесів глобалізації сприяли виникненню нових функцій
держави, у тому числі щодо захисту усіх суб’єктів права власності і
господарювання. З’явилися раніше не відомі українському суспільству
правові інститути, що регулюють правовідносини в цій сфері. Одним із
таких став інститут банкрутства. За своєю суттю банкрутство як
цивільно-правова категорія є невід’ємною частиною ринкової економіки,
природним процесом конкурентної боротьби, у ході якої слабкі
підприємства вибувають з цього процесу, а натомість держава отримує
економічно міцних, конкурентноздатних суб’єктів господарювання. У той же
час у процесі банкрутства набули поширення порушення законодавства, що
його регулює, факти фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та
незаконних дій у разі банкрутства, що й визначає актуальність даної
проблеми.

Державна статистика свідчить, що з часу набрання чинності Закону України
“Про банкрутство” (1992 р.) [1] через процедуру банкрутства пройшло
понад 80 тис. підприємств, у тому числі у 2003 році – 7,9 тис.
підприємств.

За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції
України, тільки за останні 2 роки порушено майже 13 тис. справ про
банкрутство, за якими банкрутами визнано 8,8 тис. підприємств. Лише у
2002 році заявлена сума майнових вимог кредиторів становила 10 млрд грн,
з яких судами визнано 2,7 млрд грн.

Найбільша кількість банкрутств в Україні спостерігалася протягом
1996–1998 рр. Так, якщо у 1992 році було порушено 20 справ про
банкрутство, то у 1996 р. вже – 9478, 1997 р. – 12 306, 1998 р. – 12 281
справа [2]. При цьому банкрутували не лише окремі суб’єкти
господарювання, а й цілі галузі економіки. Наприклад, у 1998 році майже
90 % сільськогосподарських підприємств були збитковими. Перевищення
кредиторської заборгованості над дебіторською сягнуло 10 млрд грн.

Аналіз чинників, що спряли збільшенню кількості банкрутств суб’єктів
господарювання, свідчить, що до головних причин, які призвели до
збільшення в Україні кількості фінансово-неспроможних підприємств, можна
віднести такі:

– кризові явища в економіці країни;

– інфляцію,

– загальне падіння обсягів виробництва;

–  кризу неплатежів і, як наслідок, – існування значної
взаємозаборгованості;

– недоліки в приватизації;

– зростання масштабів “тіньової” економіки;

– недосконалість законодавства у галузі господарського права і
податкової політики та неефективний фінансовий менеджмент;

– затримку в здійсненні реальних економічних реформ;

– прагнення кримінальних елементів використовувати цей інститут для
прикриття кримінально караних вчинків, коли факт заподіяння матеріальної
шкоди в результаті господарських операцій заперечувати неможливо та ін.

Починаючи з 1999 року, кількість справ про банкрутство стала
зменшуватися і становила у 1999 р. – 9358, 2000 р. – 8282, 2001 р. –
7277, 2002р. – 5698. Цьому, певною мірою, сприяла зміна у законодавстві,
а саме: прийняття у новій редакції Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який
кардинально змінив процедуру банкрутства. Цим Законом були змінені
підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження
справи; визначено судові процедури, які застосовуються до боржника;
передбачено участь у справі арбітражного керуючого та ін. Незважаючи на
те, що метою Закону є відновлення платоспроможності господарюючого
суб’єкта і з прокредиторського, він змінився на продебіторський, цей
Закон не вирішив багато принципових питань. З його прийняттям реформа
законодавства у сфері банкрутства не закінчилася. В Україні, як і
раніше, мають місце факти банкрутства. Неплатоспроможними стають як
малі, так і великі підприємства. Переважну більшість їх умисно доводять
до банкрутства, і виручені від цієї процедури кошти не надходять до
бюджету України. Сьогодні за формальними ознаками банкрутами можна
визнати 40 % українських підприємств, оскільки за офіційними даними вони
працюють збитково [3]. Станом на 1 січня 2004 року до інформаційної бази
даних Державного комітету статистики України включено 6,1 тис.
підприємств державної форми власності та із часткою державної власності
в статутному фонді, з них 3,8 тис. або 62 % є неплатоспроможними, у тому
числі понад 2,9 тис. (77,5 %) – стійко неплатоспроможні та 296 (7,7 %) –
потенційні банкрути.

Лише з січня по серпень 2004 року збитковими стали 34,7 % підприємств
України різних форм власності. Ці збитки складають 9,5 млрд грн. Серед
них найбільше збиткових підприємств транспорту і зв’язку (44,9 %),
промислових підприємств (40,4 %), у сфері будівництва (37,5 %). У
результаті їх діяльності кредиторська заборгованість бюджету України на
1 вересня 2004 року складала 18,3 млрд грн.

Однією з причин такого стану є неврегульованість законодавства. Закон
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” містить ряд суперечностей, які ускладнюють провадження у
справах. Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення
ознак неплатоспроможності. Починаючи з того, що такою ознакою є просто
неспроможність підприємства в якийсь конкретний момент розрахуватись із
боргами і закінчуючи тим станом, коли вже є підстави для порушення
справи про банкрутство, тобто коли неплатоспроможного підприємця вже
можна визнати боржником на законних підставах. У Законі зазначено, що
відновлена платоспроможність вважається такою, коли відсутні ознаки
банкрутства. Поняття банкрутства визначається як неплатоспроможність
боржника, що може бути відновлена лише через ліквідаційну процедуру.
Таким чином, маємо три різні визначення неплатоспроможності.

Через недосконалість законодавства про банкрутство у судовій практиці
виникають проблеми з його застосуванням. Однією з таких причин є
неузгодженість між окремими приписами Закону України “Про внесення змін
до деяких законів України (щодо банкрутства гірничих підприємств” від 6
березня 2003 року № 597-IV, яким було внесено низку доповнень до Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом”. У Законі недостатньо точною є визначеність ознак кола
гірничих підприємств, на які має поширюватись його чинність, та наявні
прогалини, що виникли у механізмі провадження зі справ про банкрутство
гірничих підприємств.

Про наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, зростання
кількості порушень законодавства свідчить і практика роботи
правоохоронних та контролюючих органів. У 2003 році із закінчених
провадженням справ про банкрутство лише по 35,5 % господарськими судами
були винесені окремі ухвали або направлені повідомлення органам
прокуратури та внутрішніх справ про порушення чинного законодавства і
недоліки у господарській діяльності. Такі злочини є досить поширеними,
однак кримінальні справи цієї категорії порушуються лише в поодиноких
випадках. З часу доповнення Кримінального кодексу України (1994 р.) [4]
статтями, які передбачають відповідальність за банкрутство, зафіксовані
лише поодинокі прецеденти притягнення осіб до кримінальної
відповідальності за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства,
незаконні дії у разі банкрутства. Проведений аналіз свідчить, що справи
по цих злочинах до суду майже не доходять і закриваються на стадії
досудового слідства.

За фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), починаючи з 2000 р., засуджено (за
вироками, які набрали законної сили) лише 4 особи, а за доведення до
банкрутства (ст. 219 КК) не засуджено жодної особи.

Основна причина цього полягає не тільки в тому, що відповідальність за
їх вчинення встановлена недавно, а й у так званій “відсутності”
потерпілих, та осіб, зацікавлених у викритті цих злочинів. Більш ніж 75
% злочинів, пов’язаних з банкрутством, мають латентний характер і
ретельно приховуються суб’єктами підприємницької діяльності під виглядом
цивільних правовідносин.

На ефективність боротьби із зазначеними злочинами негативно впливають
розбіжності в окремих положеннях, що регулюються нормами кримінального і
господарського права. Так, згідно зі статтями 218–221 КК України великою
матеріальною шкодою вважається сума, яка в п’ятсот і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто сума більше
8,5 тис. грн. У той же час справа про банкрутство порушується
господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно
становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, що
складає 61,5 тис. грн. [5].

Різниця у наведених взаємопов’язаних показниках складає більш ніж сім
разів. Така неузгодженість між нормами статей 218–219 КК України та ст.
6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” дає підстави не вважати злочином, передбаченим
статтями КК України, випадок, коли заява не є підставою для порушення
справи про банкрутство. За таких умов значна частина фіктивних
банкрутств і доведень до банкрутства не підпадають під дію кримінального
закону, а особи, винні в їх вчиненні, залишаються безкарними. До того ж
критерієм оцінки матеріальної шкоди у кримінальному законодавстві
обирається така досить стабільна економічна категорія, як
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 грн.) [6], а при
визначенні величини безспірних вимог кредитора до боржника в Законі
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” застосовується гнучка в сторону збільшення категорія –
мінімальний розмір заробітної плати, що періодично призводить до
збільшення розриву між вказаними величинами.

Порушенню справи про банкрутство чи визнанню підприємства банкрутом у
переважній більшості передують певні некоректні чи навмисні дії
керівників боржника. Проте, довести вину зловмисників не завжди
вдається. Майже неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між
деякими господарськими операціями підприємства, його подальшим тяжким
становищем і матеріальним збагаченням окремих осіб за рахунок цього.

Тому нерідко для припинення зловживань у процедурах банкрутства
правоохоронними органами практикується порушення кримінальних справ по
суміжних статтях Кримінального кодексу, за якими вже існує досвід
доказів та застосування норм про зловживання владою або службовим
становищем, службову недбалість, службове підроблення, ухиляння від
сплати податків, хабарництво, розкрадання і т. ін.

Сама процедура визнання підприємств банкрутами передбачена Законом
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом”. Ключову роль у цих процесах відведено арбітражним керуючим,
які одноособово уповноважені судами розпоряджатися майном банкрута,
проводити розрахунки по зобов’язаннях перед державою та іншими
кредиторами.

Проте, недостатня законодавча урегульованість діяльності арбітражних
керуючих та відсутність системного аналізу стану справ у цій сфері
створюють умови для порушення Закону та зловживань при проведенні
процедур банкрутства, упередженості дій арбітражних керуючих на користь
окремих кредиторів. Співробітниками МВС України протягом 2002–2003 років
за вчинення злочинів порушено 38 кримінальних справ відносно арбітражних
керуючих та представників регіональних підрозділів Агентства з питань
банкрутства. Найбільшого поширення набули факти хабарництва (12),
зловживання службовим становищем при заниженні оцінки та незаконній
передачі майна, умисне невиконання рішень суду, порушення процедур
продажу майнових комплексів (22).

Аналіз справ про банкрутство свідчить, що зловживають інститутом
банкрутства як боржники, так і кредитори.

Зловживання з боку боржників полягають у тому, що вони намагаються
ухилитися від оплати своїх грошових зобов’язань, при цьому вдаються до
навмисних, фіктивних банкрутств, зменшують конкурсну масу. Суспільна
небезпека цих дій полягає не тільки в тому, що вони порушують інтереси
конкретних осіб, але й у тому, що підривають основи позики й кредиту.

Найбільш типовими способами зловживань з боку боржників є такі:

– ухилення від сплати податків через банкрутство. Широкі можливості для
цього надає мораторій на задоволення вимог кредиторів, на час дії якого
зупиняється виплата боржником податкових зобов’язань, і до нього не
застосовуються податкові санкції. Якщо до комітету кредиторів не увійшли
представники податкової служби, боржник може домогтися списання всього
податкового боргу чи розрахуватися по ньому неліквідним майном. А у разі
ліквідації боржника, від якого залишилися одні лише неліквідні активи і
борги, податковим органам треба лише списати його податковий борг як
безнадійний;

– виведення активів підприємства-боржника або незаконне їх заміщення.
Цьому сприяє непрозорість процедури оцінки та реалізації активів
боржника, які у ході банкрутства надають можливість для виведення в іншу
структуру, підконтрольну керівництву чи власникам боржника. Наприклад,
ціна ліквідного майна боржника може бути дуже занижена. Таке майно, як
правило, реалізується “своїй” структурі боржника практично за безцінь.
Вигоду від цього можуть отримати керівники боржника, які не є його
власниками, але своїми діями фактично призвели підприємство до
навмисного банкрутства.

Аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що найчастіше при
банкрутстві реалізуються схеми, які передбачають акумулювання всіх
пасивів на підприємстві-боржнику з метою збільшення його
неплатоспроможності та виведення його активів на новостворене
підприємство ще до початку процедури банкрутства.

Дані схеми реалізуються, як правило, такими шляхами.

1. Передачі майна:

– підприємства-боржника в статутні капітали новостворених юридичних осіб
в обмін на отримання неадекватної частки участі (акцій) в них. При цьому
вартість майна, що передається в статутний капітал нових юридичних осіб,
може значно занижуватися відносно його реальної ринкової вартості;

– за рахунок погашення заборгованості за будь-якими зобов’язаннями перед
конкретним кредитором, де розмір вимог кредитора значно завищується у
порівнянні з основним боргом. У цьому разі заборгованість збільшується
за рахунок сплати штрафних санкцій, відшкодування збитків і т.ін.;

– за договорами про надання послуг нематеріального характеру –
маркетингових, консалтингових, юридичних тощо. У ряді випадків умови
укладеного договору (ціна) не відповідають фактичній вартості наданих
послуг;

– у заставу в разі, коли вартість заставного майна значно перевищує суму
основного зобов’язання, забезпеченого заставою;

– підприємства-боржника за неіснуючою заборгованістю по орендній платі,
або безоплатна передача майна у вигляді надання допомоги, дарування
тощо.

2. Прямого продажу майна підприємства-боржника за заниженою ціною, або
його обмін на інше майно, вартість якого завищена, або на майно, що не
представляє інтересу для господарської діяльності цього підприємства.

3. Прийняття хибних управлінських рішень у сфері управління
виробництвом, які негативно відображаються на фінансовому стані
підприємства.

4. Фальсифікації:

– фінансової звітності про результати господарської діяльності
підприємства з відображенням у ній завищеної кредиторської
заборгованості;

– документів про кредиторську заборгованість підприємств (розписки,
гарантії, договори, рахунки, претензії, рішення судів тощо).

5. Приховування:

– боржником реальної до стягнення дебіторської заборгованості, що дає
можливість зробити розрахунки з кредиторами;

– майна або інформації про майно підприємства та ін.

Зловживання з боку кредиторів полягають у тому, що вони прагнуть не
одержати борг, а незаконно перехопити управління бізнесом боржника чи
незаконно довести його до банкрутства для того, щоб за невиправдано
низькою ціною скупити його активи, тобто прагнуть до переділу власності.
Суспільна небезпека цих дій полягають у тому, що вони знижують
інвестиційну активність в державі, оскільки інвестиції можуть бути
незаконно захоплені.

Найбільш типовими способами вчинення зловживань з боку кредиторів є
такі:

– використання банкрутства як інструмента у корпоративній конкуренції.
Так, інвестор, скупивши борги підприємства, і вибравши найсприятливіший
момент, може ініціювати процедуру банкрутства та призначити свого
арбітражного керуючого, через якого надалі контролюватиме всю діяльність
і фінансові потоки боржника. А у плані санації з подачі найбільшого
кредитора може бути передбачений пункт про обмін корпоративних прав
боржника на вимоги кредиторів. Таким чином, банкрутство використовується
як відносно дешевий та ефективний інструмент приватизації, що
здійснюється поза межами законів про приватизацію;

– штучне збільшення заборгованості та ініціювання процесів банкрутства з
метою придбання у подальшому майна.

Для доведення до банкрутства можуть використовуватися й інші махінації
як під виглядом легальних операцій, так і прямі порушення закону:
фальсифікація документів, підкуп посадових осіб, приховування майна
тощо.

Незначну кількість кримінальних справ, пов’язаних з фіктивним
банкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити
низкою причин. По-перше, однією з головних є те, що не напрацьовано
практики розслідування кримінальних справ за діяння, передбачені
статтями 218, 219 Кримінального кодексу України. По-друге, у деяких
випадках присутній острах ряду працівників правоохоронних органів
займатися такими справами через незначний досвід практичної роботи, брак
правових знань. По-третє, до причин слід також віднести низький рівень
правової захищеності економічних відносин, значну латентність серед
злочинів економічної спрямованості, недосконалість законодавчої бази у
сфері банкрутства та відсутність чіткої судової правозастосовчої
практики по цих злочинах.

Зазначені норми Кримінального кодексу України не повною мірою
застосовуються також через несвоєчасне реагування господарських судів на
ознаки фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства при розгляді
ними справ, пов’язаних з банкрутством та передачі інформації до
правоохоронних органів.

Перелік та аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в
Україні можна було б продовжувати. Але й наведеного, на нашу думку,
достатньо, щоб дійти висновку, що наявна законодавча база не є
досконалою і застосування її норм не сприяє підвищенню ефективної
протидії фіктивному банкрутству, доведенню суб’єктів господарювання до
банкрутства та незаконним діям у разі банкрутства.

З метою удосконалення інституту банкрутства суб’єктів господарювання в
Україні доцільно було б передбачити:

– адміністративну відповідальність за завідомо неправдиве оголошення
громадянином-засновником або власником суб’єкта господарської
діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності,
а так само громадянином-суб’єктом підприємницької діяльності про свою
неспроможність, у тому числі – звернення цих осіб до суду із заявою про
визнання боржника банкрутом за наявності у нього можливості задовольнити
вимоги кредиторів у повному обсязі; створення або збільшення фінансової
неспроможності суб’єкта господарської діяльності;

– кримінальну відповідальність за втручання у діяльність суб’єкта
господарської діяльності з метою створення фінансової неспроможності та
погрозу або насильства щодо власника чи службової особи суб’єкта
господарської діяльності, а також щодо їх близьких родичів, у зв’язку з
виконанням чи невиконанням ними службових обов’язків.

 

Список використаних джерел

1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом: Закон України від 14.05.1992 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1999. – № 42–43. – Ст. 378.

2. Примаченко А. Судьи меньше попадали бы в затруднительное положение,
Зеркало недели. – 1999. – № 22 (243). – 5–11 июня.

3. Гега П.Т. Порівняльний аналіз інституту банкрутства (окремі країни
світу та Україна) // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією
(теорія і практика): Наук. — практ. журнал. – К., 2004. – № 9. – С.
128–138.

4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –
2001. – № 25–26. – Ст. 131.

5. Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 р.:
Закон України від 13 грудня 2002 р. № 2896 – ІІІ. // Відомості Верховної
Ради України. – 2002. – № 15. – Ст. 99.

6. Про деякі питання застосування судами України адміністративного та
кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Закону
України “Про податок на доходи фізичних осіб”: Пост. Пленуму Верховного
Суду України № 9 від 28.05.2004 р. // Закон і бізнес. – 2004. – 29 лип.

П.Т. Гега. Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового
регулювання

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020