Реферат на тему:
Деякі організаційно-правові та адміністративні аспекти діяльності
структурних підрозділів органів внутрішніх справ
В період демократичних перетворень суспільного життя, державних
інститутів першочерговими стають питання формування громадянського
суспільства, побудови демократичної правової держави. Вирішальною
передумовою успіху реформ у державі є усталений суспільний порядок,
законність та дисципліна.
Побудова демократичної держави зумовлює пріоритетне забезпечення
законних прав, обов’язків та свобод особистості, охорону її честі
гідності. Вирішення проблем забезпечення правопорядку в нових умовах
чималою мірою залежить від чіткої, злагодженої, основаної на
прогресивних методах організаційної роботи органів внутрішніх справ
України та інших правоохоронних державних органів.
Нові умови життєдіяльності потребують перегляду ролі, завдань і місця
багатьох державних органів. Насамперед це стосується правоохоронних
органів як гарантів правопорядку і стабільності в суспільстві. Одним з
найважливіших органів у цій системі за обсягом компетенції і наближення
до повсякденного життя є міліція. Нормативна база діяльності цього
органу формувалася у період становлення України як незалежної держави й
у своїй основі спиралася на законодавство колишнього СРСР. Зміни, які
відбуваються у суспільному житті, внесли багато нового в діяльності
міліції, насамперед щодо кола її компетенції з одночасною чіткою
регламентацією діяльності, а особливо тих аспектів, що тією чи іншою
мірою торкаються прав громадян, удосконалення форм і методів діяльності.
Певна частина цих змін знайшла нормативне закріплення, але, враховуючи
сучасні темпи розвитку суспільного життя, ще більша їх частина потребує
відповідного унормування.
Важливою специфічною ознакою діяльності міліції є її яскраво виражена
правоохоронна спрямованість. Тому правоохоронні відносини за її участю у
кожному конкретному випадку їх виникнення слід розглядати як відносини,
спрямовані на виконання завдань, що стоять перед міліцією у справі
попередження та розкриття злочинів, а також інших правопорушень, з
відновлення порушеного права та вжиття, в разі наявності законних
підстав, щодо винних у правопорушенні відповідних заходів юридичної
відповідальності [3; 216].
Підвищення ролі правоохоронних функцій держави і права в рамках правової
держави в свою чергу безпосередньо пов’язано з реальним втіленням у
життя конституційного принципу, зафіксованого у ст. 3 Конституції
України, за яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, а також
недоторканність і безпека визнаються в Україні найважливішою соціальною
цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави [3; 4]. Участь міліції в якості уповноваженого
суб’єкта правоохоронних відносин зумовлюється тими цілями і завданнями,
що покладаються на неї і встановлюються, зокрема статтею 2 Закону
України “Про міліцію”. До таких завдань передусім необхідно віднести:
запобігання та припинення правопорушень; виявлення і закриття злочинів,
розшук осіб, які їх вчинили; виконання кримінальних покарань і
адміністративних стягнень тощо. Проте міліція не є звичайним органом
управління. Вона не тільки організовує, але й безпосередньо практично
охороняє громадський порядок і боротьбу зі злочинністю [2; 8].
Деуніверсалізація міліції стала однією із загальних концептуальних ідей
Закону України “Про міліцію”. На відміну від колишнього законодавства
цей нормативний акт формулює дефініцію міліції. Згідно зі статтею
українського закону, міліція – це “державний озброєний орган виконавчої
влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян,
власності, природне середовище, інтереси суспільства і держави від
протиправних зазіхань” [2].
Виходячи з ідеї деуніверсалізації міліції, нове законодавство зняло з
неї колишні завдання боротьби з “антигромадськими діями” та
“антигромадськими явищами”. Незважаючи на певне звуження компетенції
міліції, це її не тільки не послабить, але, навпаки, посилить. Значна
кількість співробітників буде задіяна для вирішення дійсно міліційних
завдань: забезпечення особистої та майнової безпеки громадян. Ця силова
структура отримала шанс набути статус авторитетної, суто правоохоронної
структури.
Закон України встановив, що працівники міліції не пов’язані в своїй
службовій діяльності рішеннями політичних партій і масових громадських
рухів, які переслідують політичні цілі. В сучасному надмірно
політизованому суспільстві, в якому немає міцних традицій політичної
боротьби, для міліції, яка залишається озброєним формуванням,
оптимальним є її повна департизація.
h
???????¤?$????O???O? побудови в Україні правової держави, забезпечення
законності. Спільна діяльність міліції і об’єднань населення, які беруть
участь у боротьбі з правопорушеннями, а також в охороні громадського
порядку, формує у населення усвідомлення необхідності враховувати
суспільні інтереси, шанобливе ставлення до закону та інших правових
норм.
Вирішення багатьох проблемних питань діяльності наявних служб і
підрозділів міліції України можливе шляхом оптимізації кадрового підбору
штату управлінських структур, об’єднання ряду підрозділів та служб,
перед якими стоять одні й ті ж завдання, наданням працівникам низової
ланки більше адміністративних прав при одночасному покладенні на них
широкого кола обов’язків.
Разом з тим, вирішуючи ці питання слід мати на увазі, що органи
внутрішніх справ є особливим видом органів державного управління. Ця
особливість полягає: в обов’язку міліції реалізувати свої матеріально-
та процесуально-правові повноваження; у певному роді прав та обов’язків,
що покладаються на міліцію як уповноваженого суб’єкта правоохоронних
відносин; в обсязі повноважень. Отже, можна перейти до логічного
продовження питання необхідності деуніверсилізації міліції. Спираючись
на світовий досвід розвинутих демократій, враховуючи
загальноєвропейський підхід щодо завдань органів внутрішніх справ, слід
впроваджувати європейську модель, що визначає основні завдання та
обов’язки міліції/поліції. Тим більше, що, окрім Конституції, систему
правового регулювання роботи органів внутрішніх справ України, особливо
на рівні законодавчого регулювання становлять відповідні міжнародні
договори/конвенції, протоколи, угоди, ратифіковані Верховною Радою
України, та які, відповідно до ст.9 Конституції нашої Держави, є
частиною національного законодавства [1; 5].
Визначено, що такі функції, як: видача паспортів, перепусток та дозволів
на в’їзд до прикордонної зони, здійснення прописки/реєстрації громадян,
адресно – довідкова робота, реєстрації іноземних громадян та осіб без
громадянства, які перебувають на території України, оформлення
документів та дозволів на в’їзд в Україну та виїзд за кордон; виконання
законодавства з питань громадянства, здійснення дозвільної системи,
робота медвитверезників (з 2000 року в Україні будуть виведені з системи
МВС), організація діяльності прийомників – розподілювачів та робота у
справі запобігання дитячої безпритульності, виконання низки кримінальних
покарань, не пов’язаних із позбавленням свободи, праця з особами, що
звільнені з місць відбуття покарань, здійснення спеціалізованих монтажно
– експлуатаційних робіт підрозділами ДАІ.
Слід зазначити, що до моменту розвалу СРСР налічували близько 4 тис.
діючих нормативних актів МВС СРСР. Ці акти (є й такі, що не скасовані й
досі) безпосередньо торкаються права громадян. Враховуючи, що систему
відомчого (МВС) регулювання правоохоронної діяльності ОВС становлять
накази Міністерства внутрішніх справ, рішення колегії МВС України,
нормативні угоди про співробітництво між відповідними
департаментами/міністерствами інших країн з МВС у відповідній сфері, то
кількість цих актів є взаємозіставними. У той же час децентралізації
владних повноважень є способом підвищення ефективності функціонування
складних систем шляхом розвитку ініціативи виконавчих ланок, наближених
до населення. Цим досягається швидке й адекватне реагування на зміни
середовища діяльності міліції. Вважається, що концентрація владних
повноважень прирікає місцеві органи на очікування вказівок навіть з
елементарних питань. Це може бути пов’язане з виданням численних
нормативних актів, за виконанням яких, а не за реальним станом справ,
нерідко, оцінюєтьсядіяльність ОВС. Таким чином, централізованими доречно
мають бути служби, пов’язані із збиранням: обробкою та передачею
інформації, Децентралізація відносин структурних підрозділів прокуратури
деяких прикордонних областей з відповідними правоохоронними органами
іноземних держав, минаючи міжнародно-правове управління Генеральної
прокуратури України до невідкладних та поточних питань є тому наочний
приклад.
Враховуючи швидкоплинність форм соціальних відносин у державі, а також
правового поля діяльності структурних підрозділів внутрішніх справ,
актуальним є приведення законодавства й відомчих нормативно-правових
актів у відповідність з нормами Конституції України, ратифікованих
міжнародних угод.
Література
Конституція України. – К., 1996.
Закон України “Про міліцію” // ВВР. – 1991 р. – №4. – Ст.20 (із змінами,
внесеними згідно із законами: ВВР 1992 р. №36, ст.526; 1993 р. №11,
ст.83; 1994 р. №26 ст.216; 1995 р. №15, ст.102; 1999 р. №4, ст.35.
Колпаков В. К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере
правопорядка. – К., 1993.
Юриста О. В. Міліція як суб’єкт правоохоронних відносин // Науковий
вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. – №2. –
С.210-216.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
