.

Державна зрада (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
695 5122
Скачать документ

Реферат на тему:

Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на
шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності,
обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці
України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період
збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній
організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної
діяльності проти України,— карається позбавленням волі на строк від
десяти до п’ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України,
якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної
організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно
заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане
завдання.

1. Об’єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки
України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає
відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній,
воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає
зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету
України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав,
відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних
політичних сил в Україні, непо-рушенні принципу розподілу влади,
злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в
політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та
технологічної залежності національної економіки від інших країн,
невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових
ресурсів

(в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України
та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності
науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у
науково-технологічній); у невитоку інформації, яка становить державну та
іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що
є власністю держави (в інформаційній сфері).

Державна безпека — це відсутність загрози, стан захищеності життєво
важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх
вказаних вище сферах життєдіяльності держави. Серед інших використаних’у
диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визначається об’єкт цього
злочину, поняття “державна безпека” є найбільш широким, оскільки воно
охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та
недоторканності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж
поняття “національна безпека”, яке охоплює, крім безпеки держави, також
безпеку суспільства й особи.

Суверенітет держава означає верховенство державної влади, її
самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах,
яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і
зобов’язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території
держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в
нерозривному взаємозв’язку, характеризуються єдністю і не мають власного
суверенітету.

Територіальна недоторканність — це захищеність території країни в
існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися
незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради
України і міжнародними договорами України.

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від
зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої
підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального,
наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан
обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості,
кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на
військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно
виконувати завдання по обороні від агресії.

2. З об’єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах:
1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного
конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній
організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної
діяльності проти України.

Перехідна бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню
допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або
збройного конфлікту. В конкретних випадках цей злочин може полягати у
вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави
(поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення
злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх
вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли
громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на

шкоду України. Один лише факт надання згоди виконати такі дії
(наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готуванням до
вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від
доведення злочину до кінця. Вчинення громадянином України в інтересах
ворожої держави суспільне небезпечних дій, які передбачені іншими
статтями КК, наприклад диверсії, посягання на життя державного діяча
тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111
і, відповідно, ст. ст. 113, 112.

Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена
лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період
збройного конфлікту.

Воєнний стан — це особливий правовий режим (політико-еко-номічна
ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі
збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності
України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним
органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого
самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та
забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене
загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і
прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих
обмежень.

Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться за
пропозицією Ради національної безпеки і оборони України указом
Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України
протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Режим
воєнного стану існує, зокрема, в часових межах від дня і часу оголошення
Верховною Радою України за поданням Президента України стану війни і до
дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента
України про укладення миру.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для
кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного
стану — у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення
воєнного стану, або взагалі у мирний час. В контексті ст. 111 це поняття
є юридичним синонімом до поняття бойова обстановка, зміст якого розкрито
у коментарі до ст. 402.

Не є ворожими незаконні формування сепаратистського, ультрареакційного
характеру, які ведуть боротьбу з легітимними органами влади України.
Проте перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може мати місце
і в формі вступу громадянина України до угруповань терористичного
характеру, диверсійних загонів, які розпалюють прикордонні конфлікти,
порушують недоторканність морського простору України тощо.

Перехід на бік ворога, поєднаний з незаконним перетинанням державного
кордону України, потребує додаткової кваліфікації за ст. 331, а
поєднаний з переправленням людини (наприклад, воєначальника або відомого
вченого в галузі озброєння) через державний кордон України для оплатної
передачі з метою, наприклад, використання у збройних конфліктах чи
експлуатації її праці, — за ст. ст. 149 і 332.

Про поняття шпигунство, його предмет, об’єктивну і суб’єктивну сторони
див. коментар до ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у
сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній
безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов’язану:

зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним
шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи
повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади,
посягання на життя державного діяча тощо);

з втручанням у міжнародну політику України (наприклад, несанкціоноване
відповідними органами державної влади України розірвання дипломатичних
чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних
переговорів або глобальних міждержавних форумів);

з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних,
міжетнічних та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв
серед населення окремих регіонів, фінансування, оснащення чи інше
забезпечення незаконних збройних формувань на території України,
організація інформаційної експансії з боку інших держав);

зі спробою зміни території України (організація не передбачених
Конституцією України референдумів тощо);

зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення
диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають
важливе оборонне значення, прийняття рішень про згортання наукових
досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування
приведення мобілізаційних планів у відповідність до сучасних умов,
винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп’ютерні системи з метою
утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях
важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);

зі створенням умов для діяльності на території України іноземних
розвідок (вербування агентури серед жителів України, підбір
кандидатів-для вербування.та завчасний підкуп службових осіб, зокрема
тих, що допущені до інформації “особливої важливості”, підготовка
явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для
іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов’язані з можливістю
доступу до конфіденційної інформації);

з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від
інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв’язків України з
іншими державами, підписання від імені України явно економічно
невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у
формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе
народногосподарське значення) тощо.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути
різноманітними. Різний вигляд може мати й допомога у провед’енні такої
діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання
конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення
перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння,
яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти
України.

Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній
організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної
діяльності проти України інших злочинів, наприклад дій, спрямованих на
насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення
державної влади, посягання на життя державного діяча, посягання на життя
представника іноземної держави, диверсії, пропаганди війни, організації
масових заворушень, створення не передбачених законодавством
воєнізованих формувань, потребує додаткової кваліфікації за відповідними
статтями Особливої частини КК.

У випадках, коли певні дії громадянина України, пов’язані з фактичним
наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом
скоєння інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою
продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної
організації або їх представника і за допомогою цього встановити зв’язок
з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати
за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення
конституційного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується
тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником
іноземної держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане
першим від другого завдання вчинити дії по насильницькій зміні чи
поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади,
кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1
ст. 111.

Іноземна держава — це будь-яка держава, крім України, незалежно від
того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею
дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111,
слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство,
об’єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну
організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну
організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну
(“тіньовий” уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо),
крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною
організацією є також військова, політична, економічна, фінансова,
прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації — це особа, яка
уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної держави
(іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за
спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До
представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів
дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах,
радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів,
віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до
парламентських і урядових делегацій інозем-

них держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними
чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу,
яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є
законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може
бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником
іноземної організації не обов’язково є іноземець чи особа без
громадянства.

3. Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки
громадянин України, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин
України див. коментар до ст. 7.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка
обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще й
громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею
іноземного громадянства виключає її із числа громадян України. Тому
вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а- діяння,
вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111, — за
відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене
містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 114, діяння може бути
кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду
особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду
— будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного
проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з
українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою
представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну
таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за ст. ст. 27 і 111 як
організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників
іноземної держави чи іноземної організації звичайно постає тільки у тому
випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають
можливості їх підсудності у кримінальних справах судам України у зв’язку
з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами (див. коментар до
ст. 6).

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи
службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених ст. ст. 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то
додатково і за ст. 368.

4. Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді
прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він
здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період
збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі,
іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні
підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Слова “на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та
недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи
інформаційній безпеці України” визначають суб’єктивну спрямованість дій
винного і не є характеристикою суспільне небезпечних наслідків діяння.
Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння
за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями

винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його
діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112). Окремої уваги
потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді.
Так, при вчиненні цього злочину у першій його формі мета вчинення
відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.
Наприклад, такі дії, передбачені ст. ст. 427, 429, 431, 430, як здача
ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою
обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки
чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час
бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння
ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають
воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти
шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи
жорстоке поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась
останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають
кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного
стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі
допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна
здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога — як
готування до злочину, передбаченого ст. 111.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити
виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

5. Ч. 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної
відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх
сукупності: 1) суб’єктом звільнення є лише такий громадянин України,
який вступив у зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або
їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей громадянин не
вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави,
іноземної організації або їх представників; 3) він добровільно заявив
органам влади України про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною
організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють
застосування на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною
організацією або їх представниками й отримання від них злочинного
завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної
зради (без такого умислу — лише виявленням наміру). Тому, якщо
громадянин України, встановивши вказаний зв’язок і отримавши відповідне
злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовився від
продовження реалізації свого наміру, то — незалежно від того, заявив він
органам державної влади про вказаний зв’язок або не зробив цього, —
підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 111
немає (згідно зі ст. 17 КК справа має бути закрита за п. 2 ст. б КПК);

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без
відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх
представників, має притягатися до відповідальності за ст. 111. Норма ч.
2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до
відповідальності за ст. 111. При цьому слід мати на увазі, що державна
зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв’язку з
іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з
моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення
певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої армії,
початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх
наступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив’язувати момент
закінчення злочину до моменту встановлення вказаного зв’язку, .то
відповідні діяння, вчинені громадянином України за власною ініціативою,
виходитимуть за межі складу цього злочину і, за відсутності
проти-правності як обов’язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть
потягнути крймійальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння
міститиме склад іншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли
громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави,
іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам
державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання і, хоча
й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно
від його виконання.

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до
зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами,
робить її не в результаті насильства чи примусу і не про людське око, і
що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час
приховувати від них факт свого зв’язку з іноземною державою, іноземною
організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли
особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й
тих, які є представниками компетентних органів влади України.
Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв’язок з
іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після
пред’явлення їй доказів такого зв’язку після початку проведення
до-судового розслідування у кримінальній справі.

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111,
слід розуміти ті органи, до компетенції яких входить вирішення питання
про звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, —
органи Служби безпеки України чи прокуратури. Водночас під час
перебування громадянина України за кордоном такими органами влади для
громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і
консульські установи України.

Конституція України (п. 9 ч. 1 ст. 85, п. 19 ч-.1 ст. 106).

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р.
(п.п І і 2 ст. 32).

Закон України Про оборону України в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст.
1, 171.

Закон України Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 р.
(ст. ст. 1, 5).

Закон України “Про громадянство України” в редакції від 18січня2001р.
(ст. І).

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України.
Схвалена постановою ВР № 3/97-ВР від 16 січня 1997 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи
іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України №
198/93 від 10 червня 1993р. (п. п. 13, 25).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020