Бюджетна система України (реферат)

Реферат на тему:

Бюджетна система України

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її структура і
принципи визначаються ст.ст. 95—98 Конституції України та Бюджетним
кодексом України від 21.06.01.

Бюджетна система України — сукупність державного бюджету та місцевих
бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та
адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права.

Бюджет являє собою план формування та використання фінансових ресурсів
для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної
влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого
самоврядування протягом бюджетного періоду.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим,
обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого
самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних
громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу і
прогнозування економічного і соціального розвитку держави, є зведеним
бюджетом. Він включає показники Державного бюджету України, зведеного
бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст
Києва і Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим містить показники бюджету
Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів
міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених
бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів
міст районного значення, селищних і сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом містить показники міського
бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли
місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста,
селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає
показники бюджетів цих міст, селищ і сіл.

Бюджетна система України ґрунтується на принципах, визначених ст. 7
Бюджетного кодексу України.

Принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи
України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою,
єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією,
єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і
звітності.

Принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету
повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний
бюджетний період.

Принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є
самостійними. Держава не несе відповідальності коштами державного
бюджету за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки
Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної
Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних
бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне
одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів
забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом
відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки
Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів
використання коштів відповідно до законодавства України, правом
Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно
і незалежно одна від одної розглядати та затверджувати відповідні
бюджети.

Принцип повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі
надходження до бюджетів і витрати бюджетів, що здійснюються відповідно
до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних
макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та
розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються
відповідно до затверджених методик і правил.

Принцип ефективності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники
бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при
залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення
максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу
коштів.

Принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом
і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен
ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних
послуг до їх безпосереднього споживача.

Принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти
використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України
будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Принцип публічності та прозорості — Державний бюджет України та місцеві
бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання
приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та відповідними радами.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник
бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність
на кожній стадії бюджетного процесу.

Для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, бюджетний період
становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і
закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України
закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для
встановлення іншого бюджетного періоду. За особливих обставин відповідно
до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України
може бути іншим. Особливими обставинами згідно зі ст. 3 Бюджетного
кодексу України є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення
надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;
3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної
ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної
влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення
необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних,
функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення
загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників
застосовується бюджетна класифікація України (ч. 1 ст. 8 Бюджетного
кодексу України).

Бюджетна класифікація — це єдине систематизоване згрупування доходів,
видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та
фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної
діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до
законодавства України та міжнародних стандартів.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація має
такі складові: 1) класифікація доходів бюджету; 2) класифікація видатків
(у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету; 4) класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові
надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з
капіталом; 4) трансферти (ст. 9 Бюджетного кодексу України).

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та
підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи
від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів і
фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження.

p

|

AE E B

D

t

?

E p

t

1Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній
та безповоротній основі.

Видатки бюджету класифікуються за: 1) функціями, з виконанням яких
пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків); 2) економічною
характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки
(економічна класифікація видатків); 3) ознакою головного розпорядника
бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); 4) бюджетними
програмами (програмна класифікація видатків (ст. 10 Бюджетного кодексу
України)).

Класифікація видатків з функціонального погляду має такі рівні
деталізації: 1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на
здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки
Крим чи місцевого самоврядування; 2) підрозділи та групи, в яких
конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення
відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого
самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні,
капітальні та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких
визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство
України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників
бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні
бюджету за програмно-цільовим методом.

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових
ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання
фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів
бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з
погашення основної суми боргу).

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:
1) фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або
власників боргових зобов’язань; 2) фінансування за типом боргового
зобов’язання — за коштами, що залучаються для фінансування дефіциту або
профіциту.

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання
держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг
класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов’язання.

Відповідно до ст. 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися
із загального і спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що
призначені для зарахування до спеціального фонду; 2) всі видатки бюджету
за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 3) фінансування
загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету містить: 1) бюджетні призначення на видатки за
рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 2) гранти або дарунки (у
вартісному численні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на
конкретну мету; 3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду
бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається Законом
про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду
визначаються виключно законами України. Підставою для рішення
відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого
бюджету може бути виключно Закон про Державний бюджет України.

Згідно зі ст. 14 Бюджетного кодексу України прийняття Державного бюджету
України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на
відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності
обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. При
цьому слід враховувати, що бюджет Автономної Республіки Крим та міські
бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту
бюджету розвитку, а затвердження обласних, районних, районних у містах,
сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається (ст. 72
Бюджетного кодексу України).

Дефіцит бюджету — це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Профіцит бюджету — це перевищення доходів бюджету над його видатками.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Бюджетного кодексу України профіцит бюджету
затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та
зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної
Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого
самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом
України.

Запозичення — це операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на
умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають
зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого
самоврядування перед кредиторами.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах
і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить
державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету
Міністрів України. Ці запозичення не можуть використовуватись для
забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за
винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної
економічної рівноваги. З метою економії коштів та ефективності їх
використання міністр фінансів України має право вибрати кредитора, вид
позики і валюту запозичення.

Право здійснювати внутрішні запозичення мають виключно Верховна Рада
Автономної Республіки Крим та міські ради. Разом з тим ст. 73 Бюджетного
кодексу України передбачає, що для покриття тимчасових касових розривів,
що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації,
виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної
Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримати короткотермінові
позики у фінансово-кредитних установах на термін до 3 місяців, але в
межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок
визначається Міністерством фінансів України. Зовнішні запозичення можуть
здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 800 тис.
мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення
рішення про здійснення запозичень.

Порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов’язань встановлено
ст. 17 Бюджетного кодексу України. Так, Кабінет Міністрів України в
особі міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим в особі міністра фінансів АРК та міські ради в особі керівників їх
виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових
зобов’язань суб’єктам виключно у межах повноважень, встановлених
відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий
бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості,
майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших
суб’єктів.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу
Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг
надання гарантій встановлюються на кожний бюджетний період відповідно
законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 %
фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Бюджетна система України (реферат)

Реферат

на тему: Бюджетна система України План

Склад бюджетної системи України.

Бюджетний устрій.

Державний бюджет України.

Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету
на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять
Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему
України”, інші законодавчі акти.

Економічною основою бюджетної системи України виступає
народногосподарський комплекс. Складовими елементами бюджетної системи є
її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура
бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він ґрунтується на
адміністративно-державному устрої України. Бюджет України об’єднує 13,3
тис. самостійних бюджетів.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системі
України, є зведеним бюджетом України. Він викорис-товується для аналізу
і визначення засад державного регулювання економічного і соціального
розвитку України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республік-канський бюджет та
бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної
Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та
сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети
районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного
підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за
рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності
необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи
відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має
районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять
до його складу.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної
системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної
системи. Він визначається державним устроєм і
адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти,
достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що
входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і
видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи
повинна забезпечуватися єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією,
формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного
процесу, грошовою системою, соціально-економічною політикою, наданням
необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету
іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і
видатків.

Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних
показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про
виконання бюджету тільки тих доходів та видатків, які є результатом
кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації
показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку
з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом
використання засобів максимальної інформативності результатів
порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного
розвитку.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки
Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські
бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю
власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання
відповідно до законодавства.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету.

Державний бюджет – це система грошових відносин, що виникають між
державою з однієї сторони та підприємствами, організаціями, установами,
населенням з іншої сторони. За допомогою цих відносин формується,
розподіляється та використовується центральний фонд державних фінансових
ресурсів; це головний фінансовий план держави на поточний рік, який має
силу закону.

За матеріальним змістом – це центральний державний фонд грошових коштів.

За соціально-економічним змістом – це основний засіб перерозподілу
національного доходу.

Бюджет складається з двох взаємопов’язаних частин: доходів і видатків.
Держава регулює відтворювальні процеси через обидві частини. Бюджет стає
важливим інструментом економічної політики, впливаючи на
соціально-економічні процеси: ділову активність, зайнятість, ринок
споживчих товарів. Все це робить бюджет об’єктом напруженої боротьби –
через нього задовольняються інтереси різних груп бізнесу,
військово-промислових монополій, профсоюзів.

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової
політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика
держави, а у видатках – пріоритетні напрямки вкладень коштів. Основні
напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в
спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України
додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій
бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах,
затверджених Законом про Державний бюджет України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи
України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення
доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над
доходами – дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету
кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Дефіцит бюджету
покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних
держав та інших фінансових інституцій.

В цілому частка загальнодержавного бюджету України досить значна: на
2001 рік його сума планується на рівні 33 млрд. грн., тоді як сума
консолідованого бюджету планується на рівні 41 млрд. грн. Це дає
підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та
перерозподілі фінансових ресурсів. У зв’язку з цим зростає актуальність
проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між державним і
місцевими бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські
бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні
місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального
самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету розмежована.
Всього бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група – це
сільські, селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток
і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших
факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. У
промислово розвинених країнах їм належить значна роль в економічному і
соціальному розвитку. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів
фінансується біля 40 % всіх бюджетних витрат цих держав. Більшу частину
видатків направляють на утримання закладів освіти, охорони здоров’я і
соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих
шляхів тощо.

Майже в усіх країнах світу бюджетні видатки поділяють на поточні та
капітальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела
доходів. Місцеві бюджети затверджуються місцевими органами і до
державного бюджету не включаються.

У зв’язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності
органів місцевого самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має
бути щонайменше дві мети. Госпрозрахункові ланки економіки повинні мати
нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими у
кращому використанні всіх видів ресурсів, а місцеві Ради – у стабільному
економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності.
Цього можна досягнути, якщо основу доходної частини бюджетів
становитимуть платежі за ресурси. Такий підхід економічно обґрунтований,
оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси,
надані в розпорядження і користування суб’єктам господарювання.
Прив’язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює
умови, за яких місцеві Ради увійдуть до системи ринкових відносин як
рівноправний партнер. Важливо, що платежі за ресурси запобігатимуть
марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть зацікавлені в
розширенні відтворення ресурсів та посиленні контролю за їх
використанням.

Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрями
використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на
фінансування підприємств та організацій місцевого господарства, на
фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти,
культури, охорони здоров’я, фізичної культури, соціального забезпечення,
на утримання місцевих органів влади та управління.

На сьогоднішній день залишається проблема ефективного використання
бюджетних коштів в умовах адміністративної реформи. Досить велика сума
бюджетних коштів витрачається на утримання апарату управління.
Аналізуючи ці витрати у динаміці, спостерігається тенденція до їх
підвищення: якщо у 1991 році витрачалося 1.2 % ВВП, то в 1998 році – 3.3
%. Центральний апарат Президента складає 1000 осіб, Кабінету Міністрів –
900. В Україні нараховується близько 80 міністерств і комітетів (в тому
числі держкомітети), відомств, агентств, головних управлінь. Така
структура управління державою неефективна, вона породжує бюрократизм і
не дає можливості оперативно вирішувати питання. Відповідно до Закону
України «Про держбюджет на 1999 рік” витрати на державне управління
скорочені на 80 млн. грн.

До речі, апарат Президента США налічує 430 осіб (міністри, клерки,
чиновники) на 250 млн. чоловік населення. В Угорщині, де населення 10
млн. чол., апарат Президента складає всього 33 чиновника. В областях
України, де чисельність населення складає від 800 тис. до 3 млн. чол.,
апарат управління нараховує кількість в межах 400-500 чиновників, кожний
з яких має від 3 до 9 заступників, персональні машини. Кабінети,
секретарів, помічників, найсучасніші комунікаційні засоби. В Україні
відповідно до Указу Президента проведені адміністративні реформи,
спрямовані на скорочення кількості міністерств, комітетів та управлінь,
але помітного результату поки що не відчувається.

Що стосується державного бюджету за 1999 рік, то номінальні доходи
зросли на 22 %. Навіть за такого рівня номінального зростання державного
бюджету встановлені Законом на 1999 рік доходи були недовиконані на
4.05 млрд. грн. (17%), а планові показники, на основі яких були
розроблені ліміти видатків, — на 11,3% (2522 млн. грн.).

Різке погіршення в останні місяці року ситуації із надходженнями до
державного бюджету готівкових коштів та неможливість здійснювати
заплановані обсяги запозичень на зовнішньому та внутрішньому ринках
призвели до стрімкого скорочення рівня фінансування видатків, що, в свою
чергу, погіршило і показник фінансування, який скоротився у листопаді до
72,3% визначеного лімітами обсягу. Проведення в грудні взаємозаліків на
суму 406,8 млрд. грн. дало змогу в грудні вийти на рівень фінансування у
розмірі 121,5%, а за результатами року – на 95,7%.

Доходи державного бюджету за 1999 рік становили 19,8 млрд. грн. і
номінально зросли порівняно з минулим роком на 3,6 млрд. грн. (22%), що
в реальному вимірі відповідає 2 % падіння. У цілому 1999 рік
характеризується нерівномірністю виконання доходної частини державного
бюджету. Якщо у 1998 році після найскладніших перших місяців року
ситуація стабілізувалася і утримувалася в певних межах – 7,5 – 8,6%
річного виконання в місяць, то на початку 1999 року не вдалося зберегти
минулорічних досягнень. Практика 1999 року довела, що застосування
жорсткого адміністрування з боку Державної Податкової Адміністрації,
митниці, Фонду Державного Майна дало змогу забезпечити надходження до
бюджету запланованих обсягів доходів.

Більш детальніше зупинюся на проекті Держбюджету-2001 року. Суттєвих
змін по відношенню до Держбюджету-2000 не відбулось. Якщо виключити
доходи від приватизації та державних цільових фондів, а також врахувати
інфляцію, то реальні доходи консолідованого бюджету в 2001 році
зменшаться на 7,5 % у порівнянні з 2000 роком. Таким чином, уряд при
прогнозі росту ВВП на 4 % і збереженні діючих податкових ставок
передбачає подальше погіршення стану української економіки та
неспроможність підприємств виконати податкові зобов’язання в повному
обсязі (навіть за даними офіційної статистики 56 % промислових
підприємств збиткові).

Уряд намагається підвищити доходну частину бюджету шляхом підвищення
плану по неподатковим платежам у консолідованому бюджеті з 9,7 до 17,5
млрд. грн. Таке велике збільшення бюджетних доходів планується досягти
перш за все за рахунок надходжень від приватизації та
паливно-енергетичного комплексу. Якщо така тенденція збережеться, то
наступного року Бюджет недоотримує тільки за цими двома статтями біля 7
млрд. грн. Реальні видатки Бюджету-2001 (із врахуванням інфляції) у
порівнянні з Бюджетом-2000, за прогнозом уряду, будуть зменшені на 3,9
%. При цьому уряд намагається підтримати декларації про самий соціальний
Бюджет і планує збільшити видатки на соціальний захист і соціальне
забезпечення на 1,5 млрд. грн. (24%). Ці гроші воно планує направити в
основному на покриття видатків за оплату житлово-комунальних послуг, які
за вимогою МВФ в цьому році були суттєво збільшені.

Крім того, не передбачені видатки на покриття заборгованостей, які
виникли у попередні роки по зарплаті робітників бюджетних установ,
грошовому забезпеченню та іншим соціальним виплатам (поточний борг
складає більш 2 млрд. грн.). На цьому фоні видатки силовим установам
планується збільшити у 1,5 рази. На 600 млн. грн. планується збільшити
видатки на утримання держапарату.

У проекті Держбюджету-2001 з’явилась нова стаття у розмірі 2,2 млрд.
грн. – інноваційне інвестування підприємств, які мають стратегічне
значення для економіки та безпеки держави. Хто і як буде визначати
перелік цих підприємств? Краще було б залишити ці кошти у підприємств, а
не відбирати оборотні засоби підприємств, а потім перерозподіляти їх
серед “пріоритетних” підприємств. Інакше кажучи, уряд пропонує зберегти
політику перерозподілу коштів від прибуткових підприємств до збиткових,
тим самим знищуючи будь-які передумови для довгострокового економічного
зростання.

Незбалансованість державних фінансів приведе до “скритого” дефіциту
Бюджету у розмірі 4 % ВВП. На обслуговування державного боргу у 2001
році уряд планує виділити із Бюджету 6,4 млрд. грн.

До речі, проект Держбюджету-2001, який базується на старій податковій
базі, МВФ задовольняє, оскільки Фонд категорично проти зниження
податкових ставок, передбачених у проекті Податкового кодексу. Якщо все
ж таки Президент погодиться підписати Держбюджет-2001, який базується на
старій податковій базі, для промисловців та підприємців це буде означати
подальшу стагнацію та згортання бізнесу.

ЛІТЕРАТУРА

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. пос. – К.: вища школа,
1997.

В. Скаршевский. Бизнес №39 (402), 25.09.2000, с. 12 – 14.

Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія – К., 1999.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України – К., 2000.

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *