Актуальні питання реформування системи державного регулювання
нотаріальної діяльності в Україні
Нині триває процес реформування відносин державного управління та
адміністративного законодавства, норми якого повинні встановити
адміністративно-правові відносини нового типу, які були б спрямовані на
забезпечення, перш за все, пріоритету прав та свобод громадян,
забезпечення рівноваги між інтересами держави та суспільства. Цей
основний підхід повинно бути застосовано і при реформуванні системи
державного регулювання нотаріальної діяльності, яке є дуже важливою
складовою прямування до становлення бажаної моделі громадянського
суспільства.
Інститут нотаріату зародився ще в давні часи, що було обумовлено
об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, головна з яких –
створення умов для громадян по розпорядженню своєю власністю. Як вдало
зазначив Гегель: “Власність базується на договорі та на формальностях,
що роблять її доказовою та правомірною”.
У радянській період в зв’язку з відсутністю приватної власності та
значним обмеженням цивільного обігу необхідність існування нотаріату
значно зменшилась. Нотаріат фінансувався державою за залишковим
принципом, стягнуте державне мито повністю надходило до державного
бюджету, нотаріус вважався державним службовцем, що практично знаходився
на нижчих сходинах державного виконавчого механізму. Звичайно, що за цих
умов нотаріат виступав незначним придатком правової системи країни.
Однак в зв’язку з політичними та економічними змінами, що відбулися в
колишньому CPCR переходом суспільства до ринкових відносин, появою
приватної власності, розвитком підприємницької діяльності та
процесів приватизації, інститут нотаріату зазнав значних змін. Нові
економічні відносини, що зароджувалися в країні вимагали, по-перше,
забезпечення нотаріальних послуг, здатних в повній мірі задовольнити
потреби підприємств та громадян, та по-друге, встановлення контролю з
боку держави за законністю процесів майнового обігу, що значно
активізувався.
Прийнятий 2 вересня 1993 року Закон України “Про нотаріат” став значним
кроком у розвитку нотаріату, створивши правові підстави для впровадження
поряд з державними нотаріальними органами принципово нового, раніше
невідомого нашому законодавству інституту – приватної нотаріальної
діяльності.
Однак стрімкий розвиток суспільних відносин, пов’язаних із сферою
застосування цієї професії, перш за все економічних, прийняття низки
нових нормативно-правових актів, накопичений за минулі роки, як
позитивний, так і негативний досвід вимагають внесення суттєвих змін до
існуючого державного регулювання функціонування системи нотаріальних
органів.
З іншого боку визначення Україною свого стратегічного курсу на
інтеграцію в Європейське Співтовариство, входження в європейську правову
систему зумовлює необхідність узгодження українського законодавства з
міжнародним.
Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття Української нотаріальної
палати як спостерігача до одного з найавторитетніших міжнародних
об’єднань нотаріусів – Міжнародного союзу латинського нотаріату,
створеного у 1948 році. Нотаріат латинської школи отримав поширення
майже у всіх західноєвропейських країнах (Австрія, Бельгія, Франція,
Німеччина, Греція, Італія, Люксембург, Голландія, Іспанія) а також в
Канаді, Латинській Америці, Японії, всього в 68 країнах світу. За
останні роки пропозиції Міжнародного союзу латинського нотаріату лягли в
основу нового законодавства про нотаріат Росії, Польщі, Румунії, Китаю,
Хорватії, Болгарії, Словакії, Словенії та ін. Слід зазначити, що
Українську нотаріальну палату прийнято до Міжнародного Союзу латинського
нотаріату поки що як спостерігача, оскільки вітчизняна система
державного регулювання нотаріатом на сьогодні ще не повністю відповідає
Фундаментальним принципам латинського нотаріату, прийнятим у березні
1996 року що в свою чергу зумовлює уніфікацію законодавства про
нотаріат, внесення в нього відповідних змін.
„`„gd/IM уюче становище в загальній системі нотаріату.
Держава, на сьогоднішній день, неспроможна утримувати за рахунок бюджету
державні нотаріальні контори, забезпечуючи їм при цьому належний рівень
матеріально-технічного, інформаційного та методологічного забезпечення.
Сам же термін “приватний” нотаріат викликає сумніви щодо неупередженості
приватної особи та ступеня її відмежованості від власних суто
економічних інтересів. Як демонструє світова та вітчизняна практика,
нотаріус повинен бути незалежним і неупередженим під час виконання
покладених на нього суспільством та державою функцій, що обумовлює
встановлення над ним єдиної влади – влади закону. Саме тому нотаріат має
стати єдиним.
Здійснюючи правозастосовчу діяльність, нотаріат захищає суб’єктивні
права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, фіксуючи і
посвідчуючи безспірні права осіб, надаючи цим правам публічної сили й
доказовості, офіційного визнання від імені держави. Саме ці основні
функції нотаріальної діяльності визначають поняття нотаріату як
публічно-правового інституту, який є системою позасудового правового
забезпечення охорони та захисту прав та законних інтересів України,
громадян, підприємств, установ та організацій, заснований на єдиних
принципах, формах та методах організації і здійснення нотаріальної
діяльності, а також державного контролю за цією діяльністю.
У всіх країнах латинського нотаріату для нотаріусів є характерним
особливий дуалістичний статус, зумовлений тим, що вони є одночасно і
посадовими особами, наділеними певними державними повноваженнями, і
особами вільної юридичної професії, які не перебувають у штаті
державного апарату і організовують свою діяльність самостійно, причому
пріоритетним у правовому статусі нотаріуса слід вважати здійснення
функцій державної влади.
Оскільки діяльність нотаріуса може здійснюватися тільки на підставі
наділення його державними повноваженнями на вчинення нотаріальних дій,
делегування державно-владних повноважень передбачає встановлення
контролю з боку держави за нотаріальною діяльністю, що знаходить свій
прояв, перш за все в тому, що держава має призначати нотаріуса на
посаду.
Нарешті, характерною ознакою латинського нотаріату є його
корпоративність. У всіх країнах – членах Міжнародного Союзу Латинського
Нотаріату – нотаріуси об’єднуються у професійні організації, які є
незалежними від державної влади і виконують такі завдання: представлення
професії на різних рівнях; вирішення питань щодо підбору, навчання та
організації стажування нотаріальних кадрів, утворення та скасування
нотаріальних офісів; розгляд спорів між самими нотаріусами, контроль за
здійсненням нотаріальної діяльності. Діяльність нотаріусів має певну
специфіку, що зумовлює необхідність обов’язкового членства нотаріусів у
палаті. По суті мова йде про створення нової форми самоврядування –
професійного самоврядування, переведення його з громадських засад на
державно визнаний рівень.
З усіх цих питань організації діяльності нотаріату і його взаємовідносин
з органами державної влади повинні бути знайдені і закріплені на
законодавчому рівні оптимальні рішення за умов додержання рівноваги між
самостійністю та контролем з боку держави – в особі Міністерства юстиції
України, яке залишає за собою регламентуючи та контрольні функції.
Наприкінці хотілось би зазначити, що прийняття нової редакції Закону
України “Про нотаріат” повинно забезпечити ефективне державне
регулювання нотаріальної діяльності, створити реальні правові гарантії
виконання нотаріальних функцій захисту прав та законних інтересів
фізичних та юридичних осіб, досягненню реальної відповідності рівню
економічних відносин, потребам громадян та держави, становленню
громадянського суспільства.
Література
ВІСНПК Хмельницького інституту регіонального управління та права
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
